Сільськогоспо́дарські науко́во-до́слідні устано́ви України — установи, у яких проводяться наукові дослідження з різних питань сільського господарства; до них належать дослідні поля, дослідні станції й інститути спеціального призначення. Почали виникати у 18 ст. Перші сільськогосподарські дослідні станції постали в Західній Європі у 1830 — 40-их pp.

Російська імперія В Україні у 1881 — 1886 було кілька дослідних полів (їх організувало Харківське товариство сільського господарства з допомогою Анастасія Зайкевича), але першим постійним полем було щойно Полтавське (засноване 1884). Далі Харківське й Деребчинське (обидва з 1888). Згодом виникли дослідні станції Плотянська в маєтку князя Трубецького на Поділлі (1893), Іванівська в маєтку Харитоненка на Харківщині (1897) і на базі дослідного поля з 1884 — Полтавська (1910), а також Херсонська, Одеська, Харківська, Сумська, Носівська, Уманська, Смілянська, Миронівська, Немерчанська та інші.

Для дослідження аґрономічних питань більших сільськогосподарських районів виникли мережі дослідних полів. Найвідоміша з них — Всеросійського товариства цукрозаводчиків, яка діяла у 1900 — 1918 роках у складі 32 дослідних полів (у тому ч. 24 в Україні) з центром у Києві під керівництвом Соломона Франфурта, Олександра Душечкіна. Мережі дослідних полів закладали губернські товариства сільського господарства: Київське, Харківське, Подільське, Херсонське. Пізніше Департамент Хліборобства у Петербурзі організував добре устатковані обладнанням дослідні станції — Київську, Харківську і Катеринославську (в решті Російської імперії їх було лише дві). Кожна з них охоплювала своєю мережею великий район дослідних полів. До цього треба додати значну кількість селекційних станцій загального або спеціального напряму.

Науково-дослідна робота велася також при високих і деяких середніх школах. Разом у дев'яти українських губерніях було понад 100 науково-дослідних установ, у тому числі близько 20 дослідних станцій та понад 40 дослідних полів (приблизно половина всіх у Російській імперії).

Радянський період Після занепаду сільськогосподарських науково-дослідних установ в час радянсько-української війни їхня діяльність була відновлена і поширена у 1920-х. Науково-дослідні станції працювали тоді за єдиною програмою, і чисельність їх було збільшено. Створено низку спеціальних інститутів: цукрового буряка (Київ), нових луб'яних культур (Глухів), зернових культур (Дніпро). Роботу сільськогосподарських науково-дослідних установ координував і стимулював Сільсько-Господарський Науковий Комітет України, а після його ліквідації Всеукраїнська Академія Сільсько-Господарських Наук. Під час колективізації, як також і переслідування українських учених, дійшло до часткового занепаду Сільськогосподарських науково-дослідних установ, а Всеукраїнську Академію Сільсько-Господарських Наук ліквідовано (частину її функцій перебрала Всесоюзна Академія Сільсько-Господарських Наук ім. Леніна).

Вдруге Сільськогосподарські науково-дослідні установи занепали у 1941 — 45 рр. Сучасна структура їх відповідає такій схемі: майже в кожній області УРСР комплексну працю з питань сільсько-грсподарського виробництва ведуть 20 обласних державних сільськогосподарські дослідні станції. Теоретичні питання й аґрономічні проблеми, що виходять за межі окремих областей, розробляють науково-дослідні інститути: Землеробства — Український Науково-Дослідний Інститут (б. Києва). Землеробства і Тваринництва західних районів УРСР (Львів). Тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР (Харків), Степових районів УРСР ім. М. Іванова (Асканія-Нова). Окремі ділянки сільського господарства вивчають галузеві науково-дослідні інститути і дослідні станції. Деякі з них мають всесоюзне значення і є всесоюзного підпорядкування: Науково-Дослідні інститути Виноробства і Виноградарства (Ялта), Етероолійних культур (Симферопіль), Зрошувального землеробства (Херсон), Кукурудзи (Дніпропетровське, Луб'яних культур (Глухів), Селекційно-генетичний (Одеса), Цукрового буряка (Київ). Республіканські Науково-Дослідні інститути: Виноградства і Виноробства (Одеса), Ґрунтознавства ім. О. Соколовського (Харків), Захисту рослин (Київ). Економіки й організації сільського господарства (Київ), Механізації й електрифікації сільського господарства (Київ), Овочівництва і Баштанництва (Харків), Садівництва (Київ), Свинарства (Полтава) й ін. Науково-Дослідні інститути мають здебільше власні дослідні мережі. Всього в УРСР у 1975 діяло 151 Сільськогосподарські науково-дослідні установи (у тому числі 11 науково-дослідних інститутів з 11 100 наукових працівників, з різним масштабом діяльності (інститути, дослідні та ветеринарні станції, дослідні поля, опорні та сортовипробувальні пункти, аґрохімічні лабораторії тощо). Про їх зростання, а одночасно щораз більшу підпорядкованість загальним радянським установам свідчить таблиця (а — кількість, б — в них наукових працівників):

+Установа1967а1967б1975а1975б Міністерства сіль. господарства УРСР 80 3211 28 1285 Ін. Міністерства і відомства в УРСР 31 779 28 1152 Міністерства сіль. господарства СРСР 31 3818 28 5295 Всесоюзна Академія С. Г. Наук 17 539 67 3371+

Українська Академія Сільськогосподарських Наук, яка керувала роботою більшості Сільськогосподарських науково-дослідних установ, існувала лише у 1956 — 62 роках.

На західно-українських землях Сільськогосподарських науково-дослідних установ до початку 1950 р. майже не було. Невеликі дослідні поля і станції існували при деяких сільськогосподарських школах (зокрема в Дублянах). До 1914 їх закладали також Галицький Крайовий Виділ і Товариство «Просвіта»; у період між двома світовими війнами — Львівська Хліборобська Палата (у с. Зарваниці і Шутроминцях), товариство «Сільський Господар», «Маслосоюз» (досліди над свійськими тваринами), українськи поміщики — А. Терпеляк, М. Луцький, М. Малицький.

Див. також Сільськогосподарські товариства Користувач:Albedo/Сільськогосподарські наукові установи України

Література