Скадо́вськ (раніше — СкадівськеАдміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіальний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 року [Варіянт 1]. — Х., 1932, Алі-Агок) — місто та морський порт в Україні, адміністративний центр Скадовська міська громада|Скадовської міської громади та Скадовського району Херсонської області, на березі Джарилгацької затоки Чорного моря. Найближча залізнична станція — Каланчак (за 52 км). Скадовськ — кліматологічний курорт, щороку до тимчасової російської окупацією місто відвідувало близько 50 000 осіб.
Загальні відомості Територія міста 6,5 км², під забудовою 5,5 км², зелені масиви 3,9 км², крім того, 4773,1 га земель сільськогосподарського призначення. У місті заасфальтовано 40 км доріг та більш як 100 км тротуарів і площ, загальна кількість вулиць та провулків понад 150. Відстань до обласного центру становить близько 97 км та пролягає автошляхом .
Історія Заснування Скадовськ засновано у 1894 році, коли поміщик Сергій Скадовський почав будівництво морського порту на березі Джарилгацької затоки.
У 1896 році В. Румель вказував, що Скадовський купив 5000 десятин землі у 1891 році, а Дніпровський повітовий довідник у 1895 році стверджував, що Скадовський придбав 4000 десятин землі в 1892 р. Та найкращим свідком моменту заснування міста має бути сам Сергій Скадовський. Ось уривок із його листа губернатору Таврійської губернії, датований приблизно листопадом 1895 року:У квітні місяці 1893 року я придбав шляхом купівлі у Дворянина Григорія Львовича Овсянікова-Куликовського маєток Друге Приморське, розташоване в Дніпровському повіті на березі Чорного моря біля затоки, що зветься Джарилгацькою.І далі:Я збудував у моєму маєтку міст для причалу суден, i результат перевершив мої сподівання: з 1 вересня 1893 року…Згідно з описом приватного володіння, 1893 р. Сергій Скадовський купив біля маєтку Красне 3700,33 десятини землі з сараями, по 185,705 руб за десятину, наступного 1894 року Сергій Балтазарович купив у Антона Людвиговича Диминитру 3275 десятин землі по 120 руб за десятину. Почалася забудова «Нового Городка».
1893 року, як початок забудови міста, вказано в книзі В. Пташнікова «Скадовск — новий порт на северном побережье Черного моря» (Санкт-Петербург, 1900 рік). Про цю дату говориться i в книзі М. Лендера «Черное море и Кавказ» (Санкт-Петербург, 1904 р.). Саме 1893 року, як рік заснування Скадовська, згадується в історико-економічній довідці 1950 року, що була направлена до Президії Верховної Ради УРСР. Херсонська газета «Юг» у 1899 року вказувала: початок утворення селища Скадовськ сягає недалекого часу, а саме: осені 1893 року. В. Румель вказував на виникнення Скадовська у 1894 році.
Вважається, що Скадовськ збудували на місці татарського селища Алі-Агок. Проте історик та краєзнавець Сергій Дяченко спростовує цей міф, зазначивши, що жодних документальних свідчень про існування села з такою назвою у XIX столітті немає. Найімовірніше, ця назва виникла через помилку в транскрипції назви острова Джарилгач, розташованого неподалік від Скадовська. У деяких джерелах острів називали «Алі-Агач», що і могло стати причиною виникнення міфу про татарське село. Також він стверджує, що на місці сучасного Скадовська задовго до його офіційного заснування існували античне місто Каркінітіда та середньовічне поселення Тамірака.
Перші визвольні змагання 1917 У травні 1917 року в Скадовську була створена Рада робітничих і солдатських депутатів. Однак ця Рада реальної влади не мала. Депутати Ради представляли переважно партію соціалістів-революціонерів та РСДРП (об'єднану). Саме тому Скадовська рада відмовилася делегувати своїх представників на II Всеросійський з'їзд Рад у жовтні 1917 року.
1918 30 січня 1918 року Скадовський міський військово-революційний комітет на чолі з В. С. Бояджієвим узяв владу в місті. 14 лютого ревком передав владу обраному виконавчому комітетові Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Рада першою справою почала ділити землю поміщика С. Скадовського та націоналізовувати каботажний флот з порту. У березні через Скадовський порт евакуйовувалися загони, що обороняли Херсон.
З повідомлень херсонських газет відомо, що 7 квітня 1918 року (25 березня за старим стилем) німецько-австрійські війська зайняли Олешки, а наступного дня Голу Пристань. Ймовірно до Скадовська вони добралися 9 квітня. Відомо, що в Скадовську розміщувався німецький гарнізон, у складі якого була кавалерійська частина та військовий загін Центральної Ради.
У квітні 1918 року волосна земська управа Красненської волості почала роздавати землю селянам. З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського до влади повернулися виборні думи та земства. Але у Скадовську таких органів раніше не було, тому владу отримав Виконавчий комітет «Спілки селян-хліборобів», як відомо, саме з'їзд селян-хліборобів проголосив Павла Скоропадського гетьманом. У Скадовську обрали міського старосту. У Скадовську, Красному та Михайлівці розміщувалася державна (гетьманська) варта, тобто поліційно-міліційний загін.
Після Антигетьманського повстання у грудні 1918 року німецький загін залишив місто. Містом продовжував керувати обраний староста та управа. Відомо, що в цей час Скадовськ перебував у сфері впливу партизанського загону П. І. Тарана, що розміщувався в Каланчаку і до якого входило багато мешканців села Карги. Сам П. І. Таран схилявся підтримувати спочатку Директорію Володимира Винниченка — Симона Петлюри, згодом радянську владу. І хоч до радянських підручників він увійшов саме як червоний партизан, радянська влада йому не забула його політичні помилки та надала можливість поміркувати над ними протягом 25 років у ГУЛАГу.
Серед невеликої кількості скадовчан у лавах Армії УНР, у 1918—1919 роках, служив Сергій Григорович Прокопенко (1895 р. н.) за, що й був розстріляний більшовиками у 1938 році. У 1919 році служили в Українській галицькій армії скадовчани Антон Іванович Лемчик (1873 р. н.) та Йосип Павлович Гук (1900 р. н.). Першого, у 1937 році радянська влада засудила до розстрілу, другий відбувся десятьма роками таборів.
1919 Наприкінці січня 1919 року у Скадовський порт увійшли грецькі та французькі кораблі висадивши десант. 2 лютого 1919 року Дніпровський повітовий з'їзд вирішив приєднати повіт до Української Народної Республіки, що, до речі, не хвилювало ані греків, ані французів з англійцями, оскільки їхній контингент був за характером миротворчим. З усіх воюючих сторін із цим контингентом у збройні сутички намагалися вступати лише більшовицько орієнтовані військові частини.
13 лютого 1919 року херсонська газета «Родной край» повідомила, що в Скадовську розмістилися білі добровольці та донські козаки. Ймовірно подія сталася днем раніше. 20 лютого весь Дніпровський повіт опинився у сфері впливу Кримського крайового уряду.
Наприкінці березня 1919 року в місті керував радянський ревком на чолі з Михайлом Григоровичем Андрійцем. Ревком спирався в своїй роботі на батальйон Одеського стрілецького прикордонного полку. У травні в Олешках, Голій Пристані та Скадовську господарювали війська отамана Никифора Григор'єва. 29 травня 1919 року III селянський з'їзд Дніпровського повіту підтвердив статус міста Скадовська.
Наприкінці травня 1919 року місто захопили більшовики. У червні Скадовськ разом із всім Дніпровським повітом включено до Херсонської губернії. У червні 1919 року селянське повстання на чолі з вчителем із села Великі Копані, есером Ковалем охопило Скадовську, Краснянську, Чалбаську, Бехтерську та частину Великокопанівської волостей. Селяни відмовлялися віддавати хліб та виступали проти мобілізації до Червоної армії.
Вказане повстання дало змогу добровольцям білої армії під командуванням Антона Денікіна 10 липня 1919 року знов заволодіти Скадовськом. В усіх джерелах радянських часів вказувалося, що денікінці саме захопили Скадовськ. Крім того, радянські історики стверджували, що в порти Скадовськ та Хорли зайшли англійські вантажні кораблі зі зброєю для білої гвардії. Те, як це відбувалося насправді, описав учасник тих подій Всеволод Арістов, у спогадах «На „Живом“ в гражданскую войну», що були опубліковані в журналі «Военная Быль», № 94 за листопад 1968 року.
Цікаво, що тут В. Арістов згадує про одного скадовського фотографа, котрий продемонстрував йому знімок тіла загиблої Софії Фальц-Фейн, яка, на думку В. Арістова, була по-звірячому зарубана махновцями.
Серед тих, хто прибув тоді в Скадовськ на есмінці «Живий», згадуються: інженер-механік та лейтенант Павло Петрович Орловський, лейтенанти: Павло Іванович Охотін, Реас Анатолійович Петровський, Платон Дмитрович Осіпов, Дмитро Вавілов. У Скадовськ прибув також лейтенант та ревізор флоту Федір Юрійович Спаде, майбутній адмірал і командувач Латвійського флоту. Були ще моряки — мічмани: Дмитро Миколайович Хрущов та Всеволод Вернадський.
Проте сама команда надовго в Скадовську не залишилася. Команда есмінців «Живого» та «Жаркого» під командуванням штурмана «Живого» — лейтенанта Михайла Глібовича Субботіна здійснила десант на Тендру, проте, не знайшовши там противника, повернулися до Скадовська. Відомо, що «Живий» та «Жаркий» здійснили ще один рейс між Скадовськом та Тендрою та повернулися до Севастополя.
У Херсонському обласному архіві є документи, датовані кінцем липня 1919 року, в яких згадувалося ім'я тодішнього коменданта порту Скадовськ. Як вдалося розібрати почерк укладача документа, комендантом призначили лейтенанта Гуренка. Проте, серед особового складу Чорноморської флотилії за 1919 рік, лейтенант Гуренко не значиться. Між тим, серед команди есмінця «Живий» значився лейтенант Анатолій Костянтинович Гурський, можливо, саме він і був комендантом Скадовська.
30 липня 1919 року на зборах мешканців Скадовська утворено Громадське управління селища (тимчасове), котре утворило селищний виконавчий комітет (тимчасовий). Головою виконкому обрано Мойсея Семеновича Мангубі, секретарем — Самуїла Титовича Морозенка. Тоді ж введено перший герб міста.
Попри часту зміну влади, упродовж 1918—1920 років, у місті діяли квартальні комітети, їх очолювали старости, всього було 56 квартальних старост. Історія донесла до нас імена лише деяких із них: Макар Василенко, Озра Майдон, Олександр Бабенко, Юхим Сук, Юхим Додулов, Іван Заворцев, Михайло Посталака, Василь Ковка, Степан Півень, Дроботько, Ємельян Федороцов, Василь Компаній, Підплетенний, Григорій Цукан, Веремій Рикенко, Чертяк.
У серпні 1919 року головноначальником Херсонської і Таврійської губернії призначено генерал-лейтенанта Миколу Миколайовича Шиллінга. 19 жовтня за новим стилем генерал М. М. Шиллінг оголосив мобілізацію. Згідно з наказом усіх, хто не з'явиться на мобілізаційні пункти, чекав військово-польовий суд, а села, які відмовляються від мобілізації, мали бути зруйновані. Тоді був призваний фронтовик першої світової скадовчанин Андрій Кіндратович Заболоцький, котрий народився в Скадовську у 1894 році. Недовго служив Андрій Кіндратович у денікінських військах, та 1933 року отримав за це 3 роки ув'язнення. Інший скадовчанин Степан Федорович Піщаненко (1893 р. н.) прослужив у білій армії не набагато більше, проте у 1937 році був засуджений до розстрілу.
У Незалежній Україні На початку грудня 2015 року в Скадовську демонтовано монумент Леніна у центрі міста.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 726-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Херсонської області», утворена Скадовська міська громада шляхом об'єднання територій та населених пунктів Скадовської міської, Антонівської, Благодатненської, Красненської, Олександрівської, Приморської, Таврійської, Тарасівської, Улянівської, Шевченківської та Широківської сільських рад Скадовського району Херсонської області.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи, місто набуло статусу адміністративного центру новоутвореного Скадовського району Херсонської області.
Російсько-українська війна