Скляна́ промисло́вість (склоро́бство, виробництво скла, склярство, скловаріння, заст. гу́тництво) — галузь промисловості, що виробляє будівельно-технічне (віконне скло, скляні блоки й труби), тарне (пляшки, консервну й парфумерну скляну тару тощо), хімічно-лабораторне та приладобудівельне, господарсько-побутове (посуд, дзеркала тощо), електро-технічне і вакуумне, медичне, оптичне й інші види скла, скловолокно, мистецькі вироби зі скла і кришталю.
До середини XIX ст. скло вироблялося на невеличких гутах; тепер скло відіграє щораз більше значення в будівництві та в інших ділянках промисловості, і тому збільшується його виробництво й асортимент виробів.
Склоробство є однією з найдавніших технологій в матеріальній культурі, але порівняно молода галузь промисловості. Основна сировина при отриманні найбільш вживаних видів скла — кремнезем. Варіння скла в даний час проводиться за кількома методам, але спільними для них є досить суворі технологічні параметри, основними з яких є умови високої чистоти виробництва і керований високотемпературний режим, який вимагає наявності відповідного обладнання та інструментарію. Продукти виробництва завжди мали і будуть знаходити застосування у всіх областях діяльності людиниКачалов Н. Стекло. Издательство АН СССР. М. 1959. .
Технологія
Процес отримання скла заснований на використанні різних видів вихідної сировини, що і зумовлює властивості його продуктів. Відповідно і потреба отримання заданих властивостей змушує пред'являти певні вимоги до компонентів. Як вже було зазначено, головним, найдоступнішим і дешевим, а тому і найбільш вживаним в практиці скловаріння, є кремензем; однак будь-яка модифікація вимагає використання додаткових реактивів, що і визначає кінцеву вартість виробу.
Сировина Сировиною для скляної промисловості є насамперед різнозернисті кварцові піски, які повинні містити в собі не менше 85—90 % кремнезему. Загальні запаси скляних пісків в Україні (всіх категорій) близько 110 млн т. Вони розміщені головним чином на Донбасі й у лісовій смузі; найбільші родовища: Авдіївське (Донецька область), Новоселівське (Харківська), Рокитянське (Рівненська), Глібівське (Чернігівська), Львівське. Щорічний видобуток скляних пісків в Україні понад 2 млн т; частину його експортують за межі України. Україна має також іншу високовартісну сировину для скляної промисловості: соду, крейду, гіпс, поташ та ін.
Історія виробництва
Спочатку вважалося, що перша послідовна методика отримання скла була розроблена і практикувалася в Єгипті, проте ряд археологічних досліджень XX століття поставили під сумнів цей пріоритет.
Антична доба Вже за античної доби на українські землі імпортували скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції і грецьких міст на північному Чорномор'ї та зі Сходу. Пізніше їх місце зайняли римські, потім візантійські вироби. Перший розквіт склоробства в Україні припадає на 11—13 сторіччя, коли виробництво скла, зокрема скляних прикрас (див. скло мистецьке) набрало масового характеру: скловиробні в Києві (будівля Десятинної церкви і в Печерському монастирі), в Чернігові, Любечі, Галичі та ін.
На Буковині між селами Комарів та Дністрівка Кельменецького району Чернівецької області археологами виявлено залишки гутні пізньоримських часів (III-IV ст. н. е.). За словами вчених, це єдина відома давньоримська склоробня на території України. Це — найбільш давня відома гутня на території нашої державиНа Буковині виявили першу в Україні кам'яну споруду часів Римської імперії.
Середньовіччя Ручне вироблення віконного скла
По татаро-монгольській руїні виробництво скла занепало. У XIV—XVI ст. Скляна промисловість переміщується з міст на території, де був ліс і кварцовий пісок; замість колишніх ремісничих майстерень, з'являються невеликі підприємства мануфактурного типу — гути (скляні заводи). Найдавніші відомості про гути маємо на західно-українських землях з сер. 16 століття у староствах: Белзькому, Городецькому, Любачівському (гути в околицях Потелича). У XVII ст. з'являються гути в старостві Львівському, на Закарпатті (коло Мукачева), а гол. на Волині, Київщині й з другої половини XVII століття на Лівобережній Україні та на Слобожанщині (з кінця XVII століття). Під кінець XVII століття на Лівобережжі працювало близько 25 гут. Їх будували здебільшого промисловці-гутники і майстрі-орендарі (що творили цілі династії: Лосі, Білозерські, Богинські, Скабичевські, Чумаки тощо) на землях магнатів і шляхти, монастирів і (на Лівобережжі) козацької старшини. Маючи підтримку з боку цих землевласників (чимало з них мали свої власні гути), а також з боку гетьманської адміністрації (особливо за гетьманування Івана Мазепи), Скляна промисловість щораз більше поширювала мережу своїх підприємств. На гутах виробляли віконне скло, різноманітний посуд (зокрема аптечний), пляшки тощо, а також кришталеве та оптичне скло. Ці вироби вивозилися до Московщини, Білорусі, Польщі та Прибалтики. Склярство, у формі гут, найбільше поширюється у XVIII столітті, зокрема на Чернігівщині; загалом на Лівобережній Україні у XVIII століття, в різні часи, працювало близько 100 гут (майже всі на території Стародубського й Ніженського полків). У другій половині XVIII століття виникають тут і більші скляні заводи — мануфактури, які належали великим землевласникам (графи К. Розумовський, П. О. Рум'янцев-Задунайський, П. В. Завадовський та ін.). Найрізноманітніші вироби цих заводів (зокрема кришталеве скло й скляні мистецькі вироби) мали широкий збут на внутрішньому й закордонному ринках.
Новітня доба
На початку XIX століття в Україні було близько 40 гут, в яких працювало приблизно 1 000 робітників; їх було найбільше на Правобережжі, особливо на Волині, де було ще чимало деревного палива. Пересічно працювало на гуті 15 робітників. З середини 19 століття стара гутницька промисловість занепадає. Але вже у другій половини 19 століття відбувається процес концентрації С. п. на капіталістичних основах. Загальне число зав. зменшується, але пересічні розміри їх і продукція зростають: 1883 року 30 скляних заводів Правобережжя, на яких працювало 458 робітників, дали продукції на 180000 карб.; числа на 1900: 20, 2711 і 1 549 000. На всіх цих зав. виробляли звичайний і аптечний посуд, віконне й лампове скло. Більшість заводів (і то найбільших) була в купецьких (головним чином єврейських) руках. Напередодні першої світової війни на Правобережжі було 17 скляних заводів з продукцією на бл. 2 млн карбованців; найбільші з них: Рокитянський (Овруччина; 500 робітників, продукція — 700 000 карбованців), Романівський (Новоград-Волинський; 400 робітників, 200000 карбованців), Мірчанський (Київський повіт; 195 робітників, 126 000 карбованців). Під кінець 19 століття почали виникати великі скляні заводи на Донбасі, які працювали на мінеральному паливі (у Лисичанському й Константинівці). 1913 Донбас давав уже 2/3 продукції українського скла. Кількість заводів в Україні 1913 була близько 40 (зокрема на Донбасі — 10, на Волині — 15). Загальна продукція українського скла становила 6,7 млн т.
Після занепаду під час революції скляна промисловість почала відроджуватися у 1920-х pp. За офіційними даними 1928—1929, на території Правобережної України діяли 14 скляних заводів з 5 398 робітниками, вартість продукції — 9,1 млн карбованців. Згодом скляну промисловість двічі реконструйовано (у 1930-х і по Другій світовій війні), модернізовано і створено нові заводи та нові види продукції; виробництво сконцентровано насамперед на великих підприємствах (1940 було всіх 70, 1971 — 60); обсяг промисловості мав зрости за 1940 — 70 у 4 рази. Виробництво основних видів скляної промисловості в УРСР на 1970 було таке:
+ Виробництво основних видів скляної промисловості в УРСР на 1970Види продукції Одиниця вимірювання 1970 Скло віконне млн м² 51,3 Скло поліроване тис. м² 1685 Сталініт неполірований " « 1247 Скло армоване й візерунчасте » « 2 867 Пляшки млн штук 657,4 Тара консервна » " в перерахунку на 0,5 л 1 130,8 Посуд сортовий млн карб. 40,3
+ Зміни виробництва скла в УРСР за 1950 — 74 (тис. м²) × 1950 1965 1974 Віконне (в натуральному обчисленні) 24 662 46 092 57 961 Поліроване 175 1 600 2 806 Армоване 238 2190 4 132 Загартоване неполіроване 160 971 1 523
Частка УРСР в загально-союзній продукції скляної промисловості в 1970 році становила 22,0 % (у тому числі віконного скла — 22,0 %), 1974 — 25,8 % (полірованого скла — 22,4 %, армованого й візерунчастого — 40,1 %, консервної тари — 37,1 %). На початку 1971 в УРСР нараховувалося бл. 60 підприємств С. п., у тому числі 6 заводів для виробництва листового й технічного скла, 14 — сортового посуду, 8 — пляшок, 6 — тарного скла, 9 — дзеркал та ін. Скляна промисловість зосереджувалася передусім на Донбасі (тут вироблялося 95 % продукції віконного скла). Найбільші заводи: Костянтинівський склоробний (заснований 1897), Костянтинівський «Автоскло» (з 1897), Лисичанський (з 1935), Львівський, Запорізький склоробний, Херсонський скляної тари, Дзеркальна фабрика в Одесі, завод художнього скла в Києві та ін.
Над науково-технічними проблемами розвитку скляної промисловості працювали Київський філіал Державного науково-дослідницького інституту скла у Москві, науково-дослідницький інститут скла заводу «Автоскло» в Костянтинівці й ін.
Найбільші склоробні підприємства України
Зорянський склотарний завод «КОНСЮМЕРС-СКЛО-ЗОРЯ» Бережанський склозавод Рокитнівський скляний завод Романівський склозавод Костопільський завод скловиробів Лисичанський склозавод Херсонський завод скляної тари Мар'янівський склозавод Биківський склозавод Житомирський завод «Біомедскло» Костянтинівський завод «Автоскло» Запорізький склоробний завод Львівський склозавод Попаснянський склозавод Бучанський завод склотари Гостомельський склозавод
Сучасні проблеми скляної промисловості України
98% сировини для виробництва листового скла Україна експортує до Росії та Білорусі, лишаючись сировинним придатком цих країн - монополістів на східно-європейському ринку Сировинна Україна, або Як Росія заробляє на українському склі ПОНЕДІЛОК, 18 ВЕРЕСНЯ 2017, 16:52 - ОЛЕНА ШУЛЯК, ДЛЯ ЕП
Див. також Скляний завод Склодувна трубка Скло мистецьке Оптичне скло Скляна промисловість України Гутництво День скловиробника
Примітки
Література Качалов Н. Стекло. Издательство АН СССР. М. 1959.
Куприц А. О стекольной промышленности Волынской губернии. К. 1911; Біляшівський М. Старе укр. скло. ж. Сяйво, ч. 5 — 6. К. 1913; Модзалевський В. Гути на Чернігівщині. К. 1926; Гагенмейстер В. Гутне скло Поділля. Кам'янець Подільський 1931; Рожанківський В. Укр. художнє скло. К. 1959; Пономарьов О. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. Л. 1971; Щапова Ю. Стекло Киевской Руси. М. 1972; Петрякова Ф. Укр. гутне скло. К. 1975. Основи теорії і практики гартування скла: [навч.посіб.] / Жеплинський Т. Б., Дяківський С. І. — Л. : Растр-7, 2011. — 111 с. :рис., табл. — Бібліогр.: с. 107—108. — ISBN 978-966-2004-55-7 Термічне оброблення і напруження у склі: підруч.для студ. вищ. навч. закл. / С. І. Дяківський [та ін.] ; ред. Й. М. Ящишин ;Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : Видавництво Львівської політехніки, 2003. — 196 с.: рис. — Бібліогр.: с.169-170. — ISBN 966-553-287-1 Технологія скла: у 3 ч. : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ін-т інновац. технологій і змісту освіти М-ва освіти і науки України. — Л. : [б. в.], 2008—2011. Ч. 1 : Фізика і хімія скла / Й. М. Ящишин. — Л. : Національний ун-т «Львівська політехніка», 2001. — 186 с.: рис. — Бібліогр.: с.176-178. — ISBN 966-553-207-3 Ч. 2 : Основи технології скляної маси / Й. М. Ящишин, Т. Б. Жеплинський, С. І. Дяківський; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во «Бескид Біт», 2004. — 249 c. — Бібліогр.: с. 245—247. — ISBN 966-8450-08-6 Ч. 3 : Технологія скляних виробів / Ящишин Й. М., Вахула Я. І., Жеплинський, Т. Б., Козій О. І. ; за ред. Ящишина Й. М. — [Б. м.]: Растр-7, 2011. — 415 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 404—407. — 1000 пр. — ISBN 978-966-2004-47-2
Посилання