Слов'я́нськ (; до 1704 року — Соляний (Солений, Солоний), з 1704 до 1784 — Тор, з 1784 — Слов'янськ — місто та курорт в Україні, адміністративний центр Слов'янської міської громади Краматорського району Донецької області. Входить до Краматорсько-Костянтинівської агломерації. Станом на 1 січня 2022 року населення міста — 105 141 мешканців.
У 2014 році Слов'янськ став першим містом в Україні, яке захопили російські диверсійні групи під час війни на сході України — це сталося 12 квітня. Місто звільнено менш ніж за три місяці — в ніч на 5 липня 2014 року.
30 вересня 2025 року Указом Президента України № 720/2025, з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройній агресії Російської Федерації проти України Слов'янську присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
Назва В архівних документах XVII століття, що стосуються періоду до 1676 року, територія майбутнього міста Слов'янська згадується як місцевість, прилегла до річки Тор і Торських солоних озер, до яких з'їжджалися численні обози солеварів. Ілюстрацією цього служать, зокрема, дві наведені нижче цитати.
Однією з них є уривок із доповіді бєлгородського воєводи Григорія Тюфякіна від 1622 року про допит вільного чоловіка Матюшки Сидорова:
«Матюшка Сидоров в расспросе сказал, что он жилец белгородский, а жил де в Белгороде, а пошел из Белгорода на Тор, солеварил в РКѲ году»РДАДА. — Ф. 210. — Оп. 9. — Спр. 11. — Арк. 62-69.
Друга цитата взята з доповіді валуйських станичників на чолі з отаманом Сидоркою Забабуріним яблоновському воєводі Григорію Куракіну у 1653 році:
Після заснування у 1676 році міста поблизу Торських озер воно отримало назву Соляне (Солоне). Нижче наводиться цитата з опису міста Соляного в переписній книзі 1683 року.
«Город Соленой построен в прошлом во РПД году на Торских озерах. Губного старосты, городовых прикащиков, осадного и стрелецкого и казачья голов, сотников стрелецких, приказные избы, подьячих и площадных дьячков, дворян и детей боярских, отставных же детей боярских, городовые службы, станичников, стрельцов, казаков, драгунов, пушкарей, воротников, затинщиков, козенных кузнецов, плотников, посацких людей, розсыльщиков, ямщиков, дворников нет»РДАДА. — Ф. 210. — Оп. 6д. — Спр. 121. — Арк. 568.
Вперше в архівних документах місто Соляне було названо Тором у 1704 році, що засвідчується, зокрема, Грамотою Петра I того ж року:
«В прошлых де годах до 184 году за Белгородскою чертою за рекою Северским Донцом на крымской стороне у соляных пяти озер соль варивали приезжие всяких чинов люди руские и черкасы наездом и стаивали у того прмыслу обозами. И в том же во 184 году у тех соляных озер для опасения от неприятельских людей построен соляной городок Тор и призваны на житие черкасы»ЦГІАУ. — Ф. 1722. — Оп. 1. — Спр.1. — Арк. 1.
У 1784 році, після утворення Катеринославського намісництва, місто Тор набуло статусу повітового міста та отримало нову назву — Слов'янськ. Про це повідомлялося у листі Катеринославського намісницького правління: «Екатеринославское наместническое правление сим дает знать, что в сем наместничестве переименованы: Славянск из города Тору.
Октября 19 дня 1784 года»І. Л. Гулько. Солоний–Тор–Слов'янськ. Матеріали для вивчення історії міста. — К. Майстер книг. 2019. — 496 с. ISBN 978-617-7652-28-0. — С. 40-41.
Нова назва пов'язана з політикою панславізму Російської імперії, що проявлялася у перейменуванні ряду колишніх фортець та слобід на честь слов'ян. Приводом стало захоплення Кримського ханства у 1783 році Російською імператорською армією. Це мало підкреслювати історичну слов'янську належність Причорномор'я (Слов'янськ та Нова Сербія) та Приазов'я (Словенськ, Слов'яносербськ).
Згодом офіційною формою назви став Славянськ. Через те, що назва була невнормованою й її сприймали лише на слух, у різних джерелах та виданнях фіксувалися різні назви: Солеванськ, Славянск, Слав'янськ, Славенськ, Славьянск тощо.
У радянських документах та картах 1920-х років вживалася назва Слов'янське. З подальшою політикою зросійщення у радянській документах російською мовою закріпилася назва Славянск, українською — Слов'янськ.
Географія Місто Слов'янськ розташоване на півночі Донецької області, в долині річки Казенний Торець. Історично розташовується на території Слобожанщини.Загальна площа Слов'янська — 60,8 км². Тут містяться унікальні солоні озера карстового походження. Вони розділені між собою невеликими піщаними валами близько 150—200 м завширшки. Озера мають цілющі властивості і є основою санаторно-курортної індустрії міста. Найбільші — озеро Сліпне площею 0,29 км² і завглибшки до 2,2 м, озеро Ропне площею 0,22 км² і завглибшки до 7,5—8 м і Вейсове площею 0,16 км² і завглибшки до 19 м. З 1975 року ці озера перебувають під охороною як гідрологічні природні пам'ятки загальнодержавного значення. Є також кілька інших озер менших розмірів і глибини (Майданне, Гаряче, Червлене, Червоне). Температура води влітку досягає +22 … +24 °C. Ропа соляних озер збагачена сульфатами і має хлоридно-натрієвий склад. На дні озер лежать поклади мулових грязей, переважно сульфідних.
Посеред житлового масиву Залізничний розташовані два великих прісноводних озера — Лиман 1 (15,5 га) та Лиман 2 (14,8 га).
Найвища точка міста — гора Карачун.
Відстань до Донецька: автошляхами — 119 км, залізницею — 110 км. Відстань до Києва: автошляхами — 772 км, залізницею — 632 км.
Історія
Заснування міста До заснування міста Соляного у 1676 році було здійснено кілька спроб закласти поселення на території Торських озер, що зафіксовано у «Хронології основних подій, пов'язаних з історією Слов'янська у XVI—XVII століттях»Гулько І. Л. Солоний–Тор–Слов'янськ. Матеріали про дату заснування міста. — К. Майстер книг. 2023. — 256с. ISBN 978-617-7652-84-6. — С. 214-216.
15 квітня 1648 року царем Олексієм Михайловичем було підписано указ про будівництво міста на Торських озерах. Проте вже 30 квітня того ж року цей указ було скасовано:
2 квітня 1663 року було видано другий указ царя Олексія Михайловича щодо спорудження міста на Торських озерах. Згідно з указом, воєводі Григорію Ромодановському наказувалося:
У 1663 році Григорій Ромодановський доповів цареві про неможливість виконання цього розпорядження, оскільки
26 травня 1666 року відбулася третя, також невдала, спроба заснування міста. Білгородському воєводі Борису Рєпніну було доручено «на Тору на соленых озерах где, пристойно, город и всякие крепости делать по своему разсмотрению, чтоб впредь от татарских приходов в том месте всяким людям быть бесстрашно». Однак воєвода Борис Рєпнін повідомив царя про невиконання указу, зазначивши:
У 1676 році, за розпорядженням воєводи князя Григорія Ромодановського, на Торські озера було направлено загін під командуванням Родіона Маслова з метою заснування нового міста Соляного. Поставлене перед Родіоном Масловим завдання мало важливе стратегічне значення і полягало у спорудженні фортифікаційного укріплення, призначеного не лише для захисту державних солеварень, а й для створення оборонного бар'єру на шляху руйнівних набігів кочових племен. З огляду на його роль у започаткуванні міського будівництва Родіона Маслова обгрунтовано вважають первобудівником Слов'янська. Розпочавши зведення міста у 1676 році, вже до 1677 року основні будівельні роботи було переважно завершено, після чого Родіон Маслов передав місто під управління воєводи Богдана Протасова.
Витяг із донесення воєводи Григорія Ромодановського до Розрядного приказу від 1677 року стосовно будівництва та заснування міста Соляного (Солоного):
18 грудня 2025 року Верховна Рада України одностайно ухвалила Постанову № 14203 «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2026—2027 роках», згідно з якою 1676 рік офіційно затверджено датою заснування міста Слов'янська.
Військово-стратегічне значення міста Соляного в останній чверті XVII століття
Систематична експансія татарських кочівників на розрізнені поселення Московської держави зумовила необхідність створення цілісної системи фортифікаційних споруд та оборонних ліній у формі засічних смуг. Протягом 1635—1658 років тривало зведення Бєлгородської засічної межі, а у 1680 році було завершено будівництво Ізюмської лінії. Розміщення зазначених оборонних споруд відображено на доданому плані.
Географічне розташування міста Соляного, віддаленого на 50 верст від Ізюмської оборонної лінії, зумовлювало його вразливість перед нападами татарських орд. Оскільки на південь простягався незаселений степовий простір (так зване «Дике поле»), мешканці міста були змушені самостійно протистояти першим ударам кочовиків, покладаючись виключно на власні оборонні ресурси. Події в районі Торських озер, пов'язані з мілітарною експансією татар, зафіксовані у численних тогочасних архівних джерелах. Зокрема, документальні свідчення містять наступні дані:
13 січня 1681 року. Збройний напад татар поблизу Козацької пристані (нині селище Райгородок). Загін під керівництвом сотника Федора Пузиревського потрапив у полон.
4 серпня 1686 року — масштабний татарський рейд. («Были воинские люди татарове под Тором многолюдством, человек 400. И торские казаки с ними билися, и под двомя козаками татарове убили коней, многих людей разных чинов побрали в полон, а животину отогнали»).
1688 рік — розгром загону Агу Кубека під стінами Солоного силами полковника Костянтина Захаржевського.
28 травня 1689 року — напад татарського загону чисельністю близько ста вершників на торських жителів під час заготовлення деревини в районі урочища Макатиха.
18 січня 1690 року — татарський напад, унаслідок якого 30 мешканців міста було взято у полон, двоє осіб загинуло.
14 травня 1697 року — масований набіг ворожого загону. («Татарове человек с 1000») напали на жителів Тора поблизу Макатихи, значна частина цивільного населення потрапила у полон.
Червень 1697 року — кафський бейлербей Муртаза-паша на чолі орди здійснив спустошливий напад на Тор, що призвело до значних руйнувань та масового захоплення полоненихІ. Л. Гулько. Солоний–Тор–Слов'янськ. Матеріали про дату заснування міста. — К. Майстер книг. 2023. — С. 212-219.
Після кожного зі збройних нападів татар, що супроводжувалися руйнуванням міста та пожежами, мешканці Соляного самовіддано відновлювали оборонні споруди, підтримуючи постійну мобілізаційну готовність до відсічі ворогу. Стан фортифікацій міста Соляного станом на кінець XVII століття з детальною характеристикою укріплень відображено в Розпису міста, що був доданий до відписки бєлгородського воєводи Бориса Шереметьєва 1696 року. Нижче наведено витяги з цього документа:
«Город Соленой построен вновь в нынешнем в СЕ году по прежней городовой подшве. Ставлен дубовым стоячим лесом в вышину двух сажень с четью. Подле городовой стены изнутри тарасы обложены и землей насыпаны. По городу проезжих и глухих пять башен. В том числе.
Башня проезжая рублена в четыре стены дубовым лесом, мерой стены по четыре сажени без четверти. Башня наугольная, что у Большого озера рублена в четыре стены дубовым лесом, мерой стены по три сажени с четвертью. Башня наугольная от Мояцкой дороги рублена в четыре стены дубовым лесом, мерой стены по три сажени без четверти. Башня наугольная от Лукошевки рублена в четыре стены дубовым лесом, мерой стены по три сажени с четвертью. Башня наугольная от посаду и от Лукошевки рублена в четыре стены дубовым лесом, мерой стены по три сажени без четверти. Всего по мере около города городовой стены сто восемьдесят два сажени с полу саженью и с четвертью. Да около ж города почищен прежний ров, который во многих местех осыпался»РДАДА. — Ф.210. — Оп. 12. — Спр. 1624. — Арк. 68-69..
У складі Російської імперії У 1765 році, відповідно до імператорського маніфесту про скасування козацького устрою в Слобідській Україні, на території Ізюмського полку була утворена Ізюмська провінція, яка стала однією з провінцій новоствореної Слобідсько-Української губернії.
У 1775 році Тор передано до Азовської губернії.