Сня́тин — місто в Україні на Покутті, адміністративний центр Снятинської міської громади Коломийського району Івано-Франківської області. Розташований на лівому березі річки Прут, на історичному пограниччі Покуття і Буковини, Снятин є найсхіднішим містом Прикарпаття та одним із найдавніших урбаністичних осередків цього регіону. Перша письмова згадка про місто міститься в Іпатіївському літописі під 1158 роком, що робить його одним із найстаріших міст сучасної Івано-Франківщини.
Назва міста традиційно виводиться від імені воєводи Костянтина (Коснятина) Сірославича, боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла. Завдяки вигідному розташуванню на перетині торговельних шляхів і близькості до молдавського кордону Снятин упродовж століть відігравав важливу роль як ремісничий, ярмарковий і митний центр Покуття. У 1448 році місто отримало магдебурзьке право, що сприяло розвитку самоврядування, торгівлі та міської інфраструктури.
У різні історичні періоди Снятин перебував у складі Галицько-Волинської держави, Польського королівства, Речі Посполитої, Австрійської, а згодом і Австро-Угорської та міжвоєнної Польщі, що сформувало його багатошарову культурну спадщину. Місто відоме своєю ратушею — однією з найвищих в Україні, а також як осередок багатонаціонального співжиття українців, вірмен, німців, поляків і євреїв, що позначилося на його архітектурному та культурному обличчі. Сучасний Снятин зберігає значення важливого історико-культурного центру Покуття, поєднуючи літописну спадщину з роллю локального адміністративного, освітнього та туристичного осередку регіону.
Географія Місто розташоване на південному сході Івано-Франківської області, за 92 км від обласного центру, на лівому березі річки Прут, на кордоні з Буковиною. За 5 км на південь від міста проходить залізнична колія Львів — Чернівці. У місто є чотири заїзди — зі сторони Коломиї (захід), — з напрямку Чернівців (схід), — з напрямку Городенки (північ), — з напрямку Косова (південь).
Історія
Галицько-Волинська держава За археологічними даними, поселення з якого розвинулось сучасне місто з'явилось у XI столітті.Томенчук Б. Галич і Мала Галицька земля ХІІ–ХІІІ ст. Історична топографія городищ. Івано-Франківськ : Симфонія форте, 2016. С. 253. Перша історична згадка про Снятин датується 1158 роком (Іпатіївський літопис). Назва міста походить від імені його власника — воєводи Костянтина (Коснятина) Сірославича, знатного боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла.
Польське королівство Після переходу Галичини під владу польського короля Казимира III (1349) Снятин став центром староства. У 1382 році згадується у хроніці Яна з Чарткова.Kronika Janka z Czarnkowa. С. 112 Першим старостою був Отто з Ходеча (або з Ходча, Ходецький). Тривалий час старостами у Снятині були представники роду шляхтичів Бучацьких, зокрема, Міхал «Мужило» Бучацький, його син Міхал, внук Давид. E Снятині під угодою, укладеною з молдавським канцлером Міхаєм (Михайлом), підписалися як свідки, зокрема, Бартоломей Язловецький (Бучацький) разом з снятинським та коломийським старостою — стрийком Михайлом «Мужилом» БучацькимUrzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków / opracowali E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka. — Kórnik, 1998. — S. 126. — ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8 .
Місто перетворюється на важливий торговельний центр зі щорічними ярмарками; 1448 року отримує магдебурзьке право.
У XVI—XVII століттях Снятин неодноразово потерпав від татарських набігів. Особливо спустошливими вони були в 1498, 1520—1524, 1589, 1594 та 1621 роках. 1457 року селяни-повстанці під проводом Лева захопили Снятин, але невдовзі зазнали поразки.
У 1490—1492 роках місто опиняється в зоні нового селянського повстання під проводом Івана Мухи (деякі історики вважають його місцевим виходцем). Влітку 1490 року біля міста Рогатин королівськими військами були розбиті основні сили повстанців, а залишки їх, на чолі з Мухою, відступили на Покуття в райони Коломиї і до Снятина, а потім у ліси Північної Буковини.
Доба Речі Посполитої У місті під час дороги до Кракова для сходження на трон Речі Посполитої зупинявся король Стефан Баторій. 3 квітня 1576 р. Ян Димітр Соліковський (пізніший львівський латинський архієпископ) мав авдієнцію короля в місті, під час якої сказав, що «тільки католицька віра є утвердженням Польського королівства»Kotarski E., Kumor B. Solikowski Jan Dymitr herbu Bończa (1539—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 2000. — T. XL/2, zeszyt 165. — S. 284.
1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадуванняЛеп'явко С. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
1646 року міщани Снятина піднялись на акції протесту через відібрання старостою Пйотром Потоцьким решток вольностей міщан (вислали делегацію до короля зі скаргою на нього та підстаросту Марціна Кобилянського). Відмовляючись платити податки старості, частина снятинців переселилась на інший берег Пруту, 5 серпня 1646 року під керівництвом Василя Цинти здобули місцеву церкву. Ситуацію змінили волоські драгуни П. Потоцького. Після повернення делегації снятинців з королівським ґлейтом від помсти старости на 6 місяців повстанці 2 листопада оволоділи містом з ратушею, примусили райців відмовитись від присяги старості. Провідника повстання В. Цинту піймали драгуни Потоцького, скоро заволоділи й містом. Король Владислав IV видав універсал для повстанців, яким наказував коритись Потоцькому, поки суд не розгляне суперечку. Було укладено угоду, за якою взамін 1000 золотих на утримання залоги міщани будуть вільними від стацій солдатських. Потоцький видержавив маєтки снятинського староства (згода короля від 11 лютого 1647 року) на 4 роки Яну Левському за 28 000 золотихNagielski M. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. 1648) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 120 .
За часів Хмельниччини в околицях Снятина діяли повстанські загони Леся Березовського, Микити Горбачека, Григорія Угорницького. 1665 року повстанці штурмом здобули місто і зруйнували Снятинський замок.
Снятин був розташований на кордоні з Молдовою, тому саме тут діяла головна митниця на Молдавському торговельному шляху. Наприкінці XVI століття у Снятині проживали ремісники 15 професій. Розвиткові ремесел сприяли вірмени, які почали заселяти місто з 1628 року, а розвиткові сільського господарства сприяли німці, які прибули з Баварії, Бадена, Вюртемберга, Нассау у 1777—1787 роках (після того, як 1772 року за першим поділом Польщі Галичина потрапила під владу Габсбургів, під якою була до 1918 року). До 1939 року Снятин був повітовим містом.
Під час Барської конфедерації 22 травня 1768 р. Йоахім Потоцький на чолі 400 вояків напав на містоSzczygielski W. Potocki Jachim Karol h. Pilawa (zm. 1791) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 50—57 .
Австрійська доба В 1772 році місто увійшло до складу Австрії. 5 листопада 1790 року грамотою цісаря Леопольда ІІ для Снятина було затверджено герб: на блакитному тлі — срібний глухий фортечний мур з трьома вежами, на якому золота літера «S» (символіка герба, вочевидь, нагадувала про назву міста). Наприкінці 1793 року дідичка Катажина з Потоцьких Коссаковська через погіршення стосунків з представниками австрійської влади мала від них попередження про можливість позбавлення прав на містоKrakowski B. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722—1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — T. XIV/2, zeszyt 61. — S. 259 . 1812 року з Монастириська до Снятина було перенесено Монастириську тютюнову фабрикуМонастириська, Березівка і фільварки / Калейдоскоп минулого // .
На півночі покутського міста Снятина у 1830-х роках виникла німецька колонія Августдорф зі своїм самоврядуванням, храмом й школою, славився землеробами, візниками й ковалями та теслями. Самі ж були політично нейтральними. У жовтні 1939 року, в ході встановлення радянського режиму в Галичині, жителі колонії Августдорф, відповідно з пактом Молотова — Ріббентропа, були депортовані з Августдорфа на етнічні землі. За декілька місяців колонія офіційно припинила своє існування і стала вулицею Гоголя. У 1945—1947 роках цю місцевість оселили українці із Закерзоння — замішанці й лемкиМ. Бажанський. Августів (Августдорф). «Краса Снятинщини». Детройт, 1982. С. 5-11.
У березні 1881 року священник Теофіл Кобринський організував у Снятині першу українську читальню, яка 1899 року перетворилася на філію товариства «Просвіта». У наступні роки на теренах Снятинщини виникають товариства «Січ», «Боян», «Просвіта», «Союз українок». На початку ХХ століття на місцевих вічах двічі виступав Іван Франко. 1903 року місто відвідав класик української музики М. Лисенко. На знак пошани до місцевих майстрів музичного мистецтва, він подарував ноти одного із своїх творів з автографом Івану Гоїву — дяку і диригенту церковного та міського хорів Снятина. Найперший пам'ятник Тарасу Шевченку на Снятинщині побудували у 1914 році у селі Микулинцях. Того ж року, під час одного з шевченківських свят, Василь Стефаник виступав на вічі перед кількатисячною громадою міста і селян довколишніх сіл.
В серпні 1914-го року більша частина української молоді Снятина долучилась до лав Легіону Українських січових стрільців. Протягом всієї Першої світової війни в лавах українського легіону воювало 14 жителів Снятина. Серед найвідоміших старшин УСС зі Снятина слід вважати Сеня Горука та Юліана Гоїва.Польська молодь переважно обрала шлях до польських легіонів у складі Збройних сил Австро-Угорщини.
Радянська доба У вересні 1939 року місто вперше було окуповане радянськими військами. У 1939—1941 роках на території міста та села Микулинці розміщувався 269-й корпусний артилерійський полк 12-ї армії РСЧА. 30 червня (за іншими даними 1 липня) 1941 року місто було зайняте угорськими військами, а згодом передане під контроль Третього Рейху.У часи німецької окупації в місті розміщувалось єврейське гетто і в ході етнічних чисток загинуло близько 5 тисяч жителів іудейського віросповідання. 31 березня 1944 року місто було повернуто під радянський контроль.
1978 року приєднано до міста приміські села Микулинці (південно-західна частина міста) і Кулачин (південно-східна). З середини 1980-х рр. виникає останній м-рн Снятина — Поле Чудес.
Після втрати містом значення райцентру в 2020 році основна увага новоутвореної ОТГ була сфокусована на посилення співпраці між Снятином і навколишніми селами громади.
Пам'ятки історії та культури Снятинська ратуша — одна з найвищих в Україні (висота вежі — 50 метрів). Її будівництво розпочалося в 1861 році і тривало майже 40 років Русівський літературно-меморіальний музей Василя Стефаника (відкритий 1941 року) Пам'ятник Василеві Стефанику (письменник більшу частину життя прожив у с. Русів Снятинського району) Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини в будинку, де він жив і працював у 1912—1927 рр. (відкритий 1949 року) Могила Марка Черемшини на місцевому цвинтарі Пам'ятник письменнику Марку Черемшині Художньо-меморіальний музей Василя Касіяна Пам'ятник Василеві Касіяну Пам'ятник Степану Бандері Пам'ятник Михайлові Бажанському Музей культури і книги Покуття, відкритий 2012 року Церкви XVIII століття та 1838 р. Костел Успіння Пречистої Діви Марії з дзвіницею Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці XVIII ст. Будинок товариства «Сокіл», кінець XIX ст. Будівля повітової ради другої половини XIX ст.
Галерея
Населення
Чисельність
Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці97,98 %росіяни1,20 %поляки0,29 %білоруси0,15 %інші/не вказали0,38 %Усього100 %