Ігор Маркович Неду́жко (7 березня 1934, Дніпропетровськ — 15 січня 2017, Київ) — радянський та український кінооператор вищої категорії, майстер підводних зйомок та педагог; член Спілки кінематографістів України з 1979 року.

Життєпис Народився 7 березня 1934 року у місті Дніпропетровську (нині Дніпро, Україна) в сім'ї службовцівНедужко Ігор / Національна спілка кінематографістів України.. 1956 року закінчив Київський політехнічний інститут.

З 1960 року працював майстром, інженером Київського інституту автоматики; з 1967 року очолював кінофотолабораторію та був оператором підводних зйомок клубу «Океанія» Академії наук Української РСР; протягом 1971—1998 років — оператор «Київнаукфільму».

Протягом 1998—2008 років викладав у Київському національному університеті культури і мистецтв. Також був доцентом Київського міжнародного університету, де викладав в Інституті телебачення, кіно і театру (2003—2010).

Серед учнів: режисер, актор, та телеведучий Олександр Жеребко; режисер, продюсер Натела Чхартішвілі-Зацаринна та інші.

Помер у Києві 15 січня 2017 року.

Творчість режисер 1992 — «Казимир Великий, або Малевич Мужицький»; 2001 — «Знак Божої іскри» (фільм про українського живописця Олександра Богомазова). кінооператор Зняв понад двохсот стрічокИгорь Недужко — человек-дельфин / Аквафильм. , зокрема:

1972 — «Контактне зварювання»; 1972 — «Плазмово-дуговий переплав» (гран-прі Міжнародного кінофестивалю технічних фільмів, Пардубиці, Чехословаччина, 1973; Срібна медаль Міжнародного кінофестивалю, Белград, 1974); 1973 — «Конструкція і монтаж паливоподачі»; 1974 — «Вплив параметрів зварювання на геометрію шва»; 1974 — «Попередньо напружений залізобетон»; 1975 — «Люди великої мужності» (золота медаль VII Міжнародного кінофестивалю медично-санітарних фільмів, Варна, Болгарія, 1977); 1975 — «Модель відкриття»; 1975 — «Ці місткі частки секунди» (срібна медаль ВДНГ, 1976); 1976 — «Створи гармонію»; 1977 — «Столиця зварювання» (приз «Великий гранат» Міжнародного кінофестивалю технічних фільмів, Пардубиці, ЧССР, 1978); 1979 — «Загадковий світ тварин» (почесний диплом журі XIII Всесоюзного кінофестивалю, Душанбе, 1980); 1979 — «Зоопсихологія»; 1979 — «Щоденне диво»; 1980 — «Тримати!»; 1981 — «Організатор свята — до ваших послуг»; 1982 — «Ведмежа»; 1986 — «Вчитель, якого чекають»; 1987 — «Білий олень тундри»; 1988 — «Абетка для котиків»; 1992 — «Слов'янський детектив» (стрічка із документального циклу «Невідома Україна. Лікарська справа в Україні»); 1993 — «Ті, що приборкали коня. Фільм 7» (стрічка із документального циклу «Невідома Україна. Нариси нашої історії»); 1996 — «Україна — космос. Вибір шляху»; 1997 — «Два життя Соломії»; 1997 — «Жезли Меркурія»; 1997 — «Національний музей „Чорнобиль“»; 2002 — «Витоки. Повість минулих літ»; 2002 — «Ще як були ми козаками. У колі першім»; 2004 — «Коли курличуть журавлі»; 2005 — «Жар-птиця»; 2007 — «Подаруй мені собаку»; підводні зйомки 1983 — «Люди і дельфіни» (4 серії); 2004 — «Портрет, написаний глибиною» (приз за найкращий документальний історичний фільм 32-го Всесвітнього фестивалю підводного зображення, Антіб, Франція, 2005).

У 2005 році в Києві став одним з організаторів міжнародного фестивалю підводного зображення «Срібна акула».

Примітки

Література