Солониці́вка (колишня назва — Сінолиці́вка) — селище в Україні, адміністративний центр Солоницівської селищної громадиХарківського району Харківської області. Населення становить (6 500 мешканців (1965), частина яких працює у сусідньому Харкові.
Працює меблева фабрика та завод силікатної цегли. У селищі розташована Дергачівська виправна колонія № 109.
Географічне розташування Селище Солоницівка розташоване на березі річки Уда (переважно лівий берег), вище за течією на відстані 1 км розташоване селище Пересічне, нижче за течією на відстані менше ніж 1 км — села Подвірки та Надточії. Через східну частину селища тече річка Куряж (притока Уди).
Відстань до міста Дергачі становить 27 км і пролягає автошляхом та дорогою місцевого значення.
Через селище пролягає автошлях територіального значення та залізнична лінія, на якій розташовані найближчі станції Куряж, Шпаківка та пасажирський зупинний пункт Подвірки.
Північно-західна частина селища, яка знаходиться на правому березі річки Уди — колишнє село Баси. Північна частина селища — колишні населені пункти Червоне та Гаврилівка.
Історичні відомості
Поблизу селища знаходяться сліди поселень скіфського часу (V—III століття до н. е.), а також Черняхівської (II—IV століття до н. е.) та салтівської (VIII—X століття) культур. Селище розташоване в козацькому краї — Слобожанщині. У давньоруських літописах і документах XVI—XVII століть цю місцевість називали «Диким полем», південною околицею степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.
У XVII столітті заснований хутір Сінолицівка. Тоді тут жило кілька сімей переселенців з Правобережжя. А пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки.
1662 рік — дата першої згадки цього поселення
В селі курили вино (виготовляли самогон), лицювали сіно перед продажем в Харкові.
У другій половині XVIII століття в Солоницівці (тоді — слободі Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев'яну Миколаївську церкву.
У 1750—1760 роках до Пересечанської сотні була зарахована слобода Сінолицівка.
В основу правління було покладене самоврядування. Сільський староста обирався шляхом голосування. Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, а рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу.
На території сучасної Солоницівки 28 квітня 1663 року Григорієм Єрофійовичом Донець-Захаржевським заснований Курязький монастир (в 8 верстах від Харкова, на височині, який був оточений в ті часи дрімучими лісами).
У 1678 році Харківський полковник Г. Донець відібрав землі у двох мельників Льва Жигалко та Омеляна біля річки Люботинка в дачах слободи Люботин, запідозрених у повстанні проти влади, і передав ці земельні ділянки Курязькому монастирю. 4 квітня 1687 грамотою на ім'я харківського воєводи Василя Івановича Сухотина закріплені угіддя за Курязьким монастирем. Так в околицях Люботина з'явилося монастирське землеволодіння, яке зберігалося і в XVIII столітті. Лише у XIX столітті ці землі були Курязьким монастирем продані.
У першій половині XIX століття в селі з'являються перші підприємства (цегельний завод, винокурня, млин).
За даними на 1864 рік у казенному селі Синьолицівка Пересічнянської волості Харківського повіту мешкало 718 осіб (360 чоловічої статі та 358 — жіночої), налічувалось 106 дворових господарств, існувала православна церква.
У казенному селі Гаврилівка мешкало 764 особи (378 чоловічої статі та 386 — жіночої), налічувалось 285 дворових господарств, існувала православна церква. .
.
Станом на 1914 рік кількість мешканців Синьолицівки зросла до 1782 осіб, Гаврилівки — 2687 осіб.
На початку XX століття в селищі працювала броварня (залізнична станція , Харківське товариство завод «Малоросія», марки пива «Імперіал», «Столове», «Чеське»).
У трудовій колонії ім. Максима Горького (з 1926 — на території селища Солоницівка в Куряжі в приміщенні колишнього Курязького монастиря) Антон Макаренко здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників і в дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927—1935, в передмісті Харкова). 9 травня 1926 року Антон Макаров виїхав в Куряж. 15 травня 1926 року колектив колонії імені Максима Горького прибув у Куряж у повному складі. 26 березня 1927 року в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружний колектив, святкували річницю народження Максима Горького. Спочатку в Куряжі розташовувалася дитяча колонія, в якій було чотириста хлопців.
Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Солоницівці, Куряжанці та Подвірках — 166 людей.
У серпні 1943 року, в ході німецько-радянської війни, Харківська операція мала особливе значення як складова частина Курської битви та захоплення всієї України у 1943—1944 роках.
22 серпня 1943 року частини 53-ї армії захопили вигідні позиції для завдавання ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався краєвид на місто. На висоті 197,3 м біля селища Солоницівка знаходився командний пункт генерал-полковника Івана Конєва. До 22 серпня 1943 року німецьке командування практично повністю відвело свої війська з міста: під німецькою окупацією залишалися Нова Баварія та Основа. Евакуація німецьких військ і майна проходила через залізничну станцію Нова Баварія, оскільки головний вокзал як транспортний вузол був до цього часу знищений. Станом на ранок 23 серпня 1943 року війська Вермахту і СС () (39 пд, 106 пд, 167 пд, 168 пд, 198 пд, 282 пд, 320 пд, 355 пд, 6 тд, частини АК «Раус», 3 тк, а також 2 тк СС) були розміщені на позиції Люботин — Нова Баварія — Бабаї — Основа — Безлюдівка. Щоб остаточно захопити місто, командувач Степовим фронтом Іван Конєв віддав наказ військам 53-ї (командувач — генерал-майор Іван Манагаров), 57-ї (командувач — генерал-лейтенант Н. А. Гаген), 69-ї (командувач — генерал-лейтенант В. Д. Крючонкін) і 7-ї Гвардійської (командувач — генерал-лейтенант М. С. Шумілов) арміям про нічний штурм Харкова. За спогадами командувача 53-й армією Івана Мефодійовича Манагарова, ввірені йому війська просувалися по місту не зустрічаючи будь-якого серйозного опору. Тобто, як такого штурму міста 23 серпня не було, за винятком важких боїв в південно-західних передмістях Харкова (смуга настання 57-ї загальновійськової і 5 Гвардійської танкової армій), де був створений ланцюг укріплених пунктів, призначених для оборони Мереф'янського шосе (Жихор, Високий, Безлюдівка, Васищеве, Покотилівка, Бабаї, Основа).
На висоті 197,3 м нині розташований Національний музей воєнної історії Слобожанщини, присвячений подіям Другої світової, Афганської та російсько-української війни.
У 1980 року село Гаврилівка було приєднане до селища Солоницівка.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», затверджено склад новоутвореної Солоницівської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Приазовського району, селище увійшло до складу новоутвореного Мелітопольського району.
26 січня 2024 року в Україні набув чинності Закон № 3285-IX, який передбачає дерадянізацію адміністративно-територіального устрою України, селище міського типу Солоницівка набуло статусу селища.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними : МоваКількістьВідсотокукраїнська961273,08 %російська346426,34 %білоруська280,21 %вірменська80,06 %румунська30,02 %грецька10,01 %інші/не вказали370,28 %Всього13153100 %
Транспорт Через селище пролягає магістральна залізнична лінія, що сполучає Харків з Полтавою і Золочевим. На території селища знаходяться великі залізничні вузли (переважно вантажні перевезення) — залізничні станції Куряж та Шпаківка.
З селищем існує автобусне сполучення до обласного центру. Час в дорозі — близько 15 хвилин, очікування автобуса 10-15 хвилин, також зупиняються автобуси на Вільшани, Бермінводи.
Економіка Підприємства: Дергачівський м'ясокомбінат Харківська ТЕЦ-5 Бітумно-руберойдовий завод Акваізол Курязький цегельний завод Солоницівський комбінат з виробництва деревно-стружкових плит Лікеро-горілчаний завод «АРГО» Миловарна фабрика «Слобожанський миловар» Курязький комбінат будівельних матеріалів (Курязький ДБК) Українська гірничо-металургійна компанія Логістичний центр корпорації «Бісквіт-Шоколад» (м. Харків) Дистрибуційний центр компанії ПІІ «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“» Фабрика з виробництва матраців ТОВ «Ком-Фор»
Культура Телекомпанія «Елітон» Дитячий театр Дитячий клуб «Орлятко» Спорткомплекс та стадіон футбольного клубу «Енергетик» Фотостудія «Бліц» Лінгвістичний клуб «Бівер»
Релігія Українська православна церква Українська Автокефальна Православна Церква Євангеліївських християн-баптистів; Свідків Єгови
Особистості Уродженці та мешканці: Рудько Микола Порфирович (1925—1973) — дослідник, публіцист і викладач шкіл Київської Академії (Київський Університет) радянської епохи. Грінченко Микола Володимирович — футболіст. Дикань Андрій Олександрович — футболіст, гравець національної збірної України. Євтушенко Спиридон Макарович — диякон, священномученик. Скольченков Олександр Кузьмич — радянський військовик, учасник афганської війни. Мірошник Микола Вікторович — український військовик. Шищенко Сергій Юрійович — футболіст, гравець національної збірної України.
Пам'ятки Одна з найвідоміших пам'яток Солоницівки — Національний музей воєнної історії Слобожанщини — є центром районних та обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Німецько-радянської війни. На території комплексу знаходиться музей, де представлені експонати Другої світової, Афганської та російсько-української війни. Танк Т-34-85 Танк Т-70 Церква Успіння Пресвятої Богородиці, побудована у 2004 році
Цікаві факти Дергачівський м'ясокомбінат знаходиться не в Дергачах, а в Солоницівці, де знаходиться ще один м'ясокомбінат — Солоницівський. На сучасному гербі Солоницівки зображена Харківська ТЕЦ-5 (машинний корпус й труба), насправді перебуває в Подвірках, але в межах Солоницівської селищної громади.
Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Харківська область
Примітки
Джерела
Посилання