Яки́м Сомко́ (; 1610-ті — , Борзна) — державний діяч Гетьманщини XVII століття, полководець, дипломат, один з найвідоміших представників городової старшини Переяславщини. Гетьман Війська Запорозького на Лівобережжі. У сучасній історичній науці вважається провідником елітарної аристократії (козацької старшини), прихильником сильної влади суверена (гетьмана) й автономного васалітету у відносинах Війська Запорозького з Московським царством .
Представник «клану Хмельницьких». У часи Визвольної війни — сподвижник Богдана Хмельницького, який доводився йому шваґром (перша дружина Богдана, Ганна, була сестрою Якима) . На початку Руїни, за гетьманування Івана Виговського, брав участь у придушенні повстання Пушкаря, але після підписання Гадяцького договору, попри отримання шляхетства та родового герба, не підтримав його і жив деякий час на Донщині. Мав конфлікт з Юрієм Хмельницьким, що призвело до розколу Української козацької держави на Правобережжя та Лівобережжя. На Лівобережжі був одним з основних претендентів на гетьманську булаву разом з Іваном Брюховецьким і Василем Золотаренком. Учасник Чорної ради 1663 року, де гетьманом було обрано Брюховецького внаслідок інтриг серед козацтва та політики Московії стосовно України. Невдовзі інших претендентів, Сомка та Золотаренка, разом з багатьма їхніми сподвижниками, було обвинувачено в зраді перед царем і страчено.
Образ Якима Сомка використав письменник Пантелеймон Куліш у відомому історичному романі «Чорна рада. Хроніка 1663 року». В екранізації роману на телебаченні роль Сомка виконав Олександр Бондаренко.
Біографія
До Руїни Яким Сомко народився в 1610-х роках у заможній міщанській (або купецькій) родині Сомків з міста Переяслава, який на той час входив до складу Київського воєводства Речі Посполитої. Батько Якима, Семен Сом, був послом до Московського царства в 1620-х роках. Існує припущення, що майбутній гетьман здобув освіту в Київській колегії (пізніше, відомішій як «Києво-Могилянська академія»).
Близько 1623 року сестра Якима, Ганна (вона ж Гафія), взяла шлюб з молодим шляхтичем Богданом-Зиновієм Хмельницьким, який став одним з національних героїв України. Хмельницький суттєво вплинув не лише на історію України, а й на життя Якима Сомка, якому був його шваґром. Невдовзі й сам Яким одружився з жінкою, яку звали Ірина. Відомо, що в подружжя було не менше трьох дітей: доньки Галина ( 1644) та Параска ( 1656) і син Василь ( 1647).
Перед початком Визвольної війни передчасно померла сестра Ганна, не доживши й до 50-и років. Наприкінці 1647 року Хмельницький-старший вирушив здіймати повстання на Запорозьку Січ і за деякими даними залишив своїх дітей у дядька Якима. Останній і сам доєднався до повстання під проводом Андрія Романенка, сотника 2-ї Переяславської (Романенкової) сотні.
Надалі він брав активну участь у Хмельниччині: призначався наказним полковником у Переяславському полку, 1654 року очолив Переяславську першу полкову сотню. Сомко входив до близького оточення гетьмана, залучався до вирішення державних справ, систематично брав участь у старшинських радах, виконував дипломатичні доручення. Так відомо, що (25) вересня 1654 року Хмельницький відіслав його з листом до царя. У Москві Яким пробув до (24) жовтня та повернувся з царською грамотою.
За гетьманства Виговського (1657—1659)
По смерті Богдана Хмельницького 1657 року почався період, який історики називають «Руїна». Іван Виговський на старшинській раді обрався наказним гетьманом, що деякі історики розглядають як державний переворот проти наступника Богдана, його сина Юрія. Перший час Яким Сомко не виступав проти Виговського.
Переяславці, на чолі яких був наказний полковник Сомко, були одними з небагатьох, хто брав участь в «антипушкарівському поході». Урешті один з ініціаторів повстання, полтавський полковник Мартин Пушкар, загинув у бою.
Виговський круто змінив зовнішню політику держави. Оскільки Березневі статті Богдана Хмельницького перестали діяти, то гетьман (16) вересня 1658 року разом з Річчю Посполитою уклали Гадяцький договір. За ним Україна (під назвою «Велике князівство Руське») мала дістати ті ж права, що й Велике князівство Литовське чи Корона Королівства Польського, і приєднатися до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації («Речі Посполитої Трьох Народів»). Угода залишилася лише на папері, оскільки проти неї виступила і частина шляхти, що ратифікувала на сеймі урізаний варіант договору, і частина козацтва, що повстала проти гетьмана. Московія ж, після поразки підтриманого нею повстання Пушкаря та Барабаша, почала військову інтервенцію, яка згодом переросла в громадянську війну на Гетьманщині. Козацька опозиція, що складалася з противників прийнятого Сеймом варіанту угоди, зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького, Юрася Хмельниченка. З початком московсько-козацької війни Виговський, намагаючись придушити опозиціонерів, розпочав жорсткі розправи серед полкової та сотенної старшини, що була лояльна до Московії. Наприкінці червня 1658 року було страчено переяславського полковника Івана Сулиму, а через кілька місяців за наказом гетьмана його наступнику, Івану Колюбаці, було відтято голову. Арештовано полковника Кирика Пушкаренка, розстріляно полковника Тимофія Оникієнка і ще 12 сотників за зв'язки з загиблим Пушкарем. Деякі полковники були вимушені втікати від гетьманського гніву, навіть якщо не виступали відкрито проти Виговського.
Період після підписання Гадяцького договору в біографії Сомка вважається доволі суперечливим. За однією версію він, побоюючись розправ Виговського над старшиною, вирушив на Донщину, де деякий час займався чи то торгівлею, чи то шинкуванням вина, а може горілки. Але окрім історії про шинкування побутує думка, що Яким Сомко перейшов на сторону опозиції. Існує кілька фактів про перебування Сомка в Україні після підписання Гадяцького договору. Наприклад, (14) вересня 1658 року «бувший наказний полковник переяславський» був присутній під час зустрічі московського представника та старшини на чолі з Юрієм Немиричем. Пізніше, вже (18) квітня 1659 року за умовами Гадяцького договору, під час процесу ратифікації на сеймі, як і велика частина старшини, Сомко був нобілітований у шляхту. Йому було надано в довічну власність містечко Березань, герб і, до того ж він був при Виговському наказним полковником. На думку історика Володимира Кривошеї таким чином Виговський намагався примиритися з частиною опозиціонерів, зокрема серед переяславської старшини. Проте, не спрацювало і Яким залишився на стороні ворогів гетьмана. Тож, можливо, невдоволений занадто скромними й несправедливими, на його думку, пожалуваннями він вже після цього вирушив на Дон. Хоча протилежну теорію висловив історик Юрій Мицик. На його думку Яким організував «добре законспіровану групу козацької старшини», яка поставила собі за мету змістити Виговського й обрати Юрія Хмельницького гетьманом. До змовників, очолюваних Якимом, Мицик відносить Василя Золотаренка (брата полководця Івана Золотаренка та іншого шваґра Богдана), переяславського полковника Тиміша Цицюру, Івана Богуна та Івана Сірка.
У будь-якому випадку придушити своїх ворогів всередині держави Виговський не зміг, а оточення, що підтримувало його на початку так само перейшло на сторону Хмельницького-молодшого. Тож гетьман був змушений скласти булаву після козацької ради під Германівкою (20) вересня 1659 року.
Козацькі ради, пов'язані з Якимом СомкомМісце:Дата:Германівка — 1659 (20 вересня)Позбавлення булави ВиговськогоУрочище Маслів Став під Росавою — 1659 (3—4 жовтня)Гетьманом обох берегів Дніпра обрано ХмельницькогоЖердева долина — 1659жовтеньРозроблено «Жердівські статті». Сомко був присутнійПереяслав 1659жовтеньПідписано «Переяславські статті»Переяслав — 1660 (8 листопада)Сомка обрано переяславським полковникомБикове поле — 1661 (8 травня)Елекція не відбулася через протистояння з ЗолотаренкомКозелець —(Козелецька рада) 1662 (26) квітняГетьманом обрано Сомка, але цар не визнав елекціюЧигирин —(Чигиринська рада) 1663 (11—12) січняПравобережним гетьманом обрано Павла Тетерю. Люди Сомка були присутніми на радіНіжин —(Чорна рада) 1663 (27—28) червняГетьманом обрано Івана Брюховецького. Сомка, Золотаренка та їхніх сподвижників було ув'язнено
За гетьманства Юрія Хмельницького (осінь 1659 — осінь 1660)
Після позбавлення Виговського булави Сомко повернувся з Дону. На раді в урочищі Маслів Став під Росавою (3—4 жовтня) 1659 року «учинили гетьманом Юрія Хмелницького і знам'я і булаву і печатку і всякі справи Військові у Виговського взяли та віддали Юрію». Пізніше відбулась ще одна старшинська рада неподалік Трахтемирова у Жердевій долині, на яку прибув Яким, як писав літописець Величко: «маючи при собі двадцять тисяч козацького війська з їхньою старшиною, зібраного зобидвабіч Дніпра». На ній були розроблені так звані «Жердівські статті», які мали б поставити крапку у війні поміж Гетьманщиною та Московією, а також встановити мінімальну залежність гетьманату від царя. Однак натомість під час зустрічі в Перяславлі між Юрієм Хмельницьким та князем Олексієм Трубецьким були підписані Переяславські статті, які значно звузили автономію козацької держави. На початку гетьманування Юрася підтримав дядько Яким. Попри значний вплив на відомого своїм слабким характером небожа і покращення таким чином свого положення, це гетьманування породжувало неминуче протистояння з іншими політичними угрупуваннями, особливо серед колишніх сподвижників Виговського, які тепер опинилися поряд з Хмельницьким.
У середині березня 1660 року Яким відвідав Москву разом з ніжинським протопопом Максимом Филимоновичем (останній через рік став єпископом і місцеблюстителем Київської митрополії під ім'ям «Методій»).
Влітку 1660 року, на сьомий рік війни з Річчю Посполитою, царський уряд вирішив завдати рішучого удару полякам і таким чином змусити їх укласти мир. На півдні військами керував київський воєвода князь Василь Шереметєв, якого підтримували два війська Гетьманщини: перше очолив переяславський полковник Тиміш Цицюра, якого Хмельницький призначив наказним гетьманом над лівобережними полками, а друге, правобережне, гетьман Юрій Хмельницький очолив особисто. Водночас Якима Сомка Хмельницький також призначив наказним гетьманом і йому було поручено займатися комплектацією додаткового контингенту в Білій Церкві для виправи на підмогу козацько-московському війську. Ця, так звана Чуднівська кампанія зазнала повного розгрому. Спочатку в битві під Любаром Шереметєв і Цицюра були змушені відступати на з'єднання з Хмельницьким, а вже під Чудновом залишилися в повному оточенні. Гетьман унаслідок Слободищенської битви також опинився в оточенні. Врешті, (17) жовтня 1660 року, Хмельницький підписав Слободищенський (Чуднівський) трактат з Річчю Посполитою, який, фактично, був урізаним варіантом Гадяцького договору Виговського. За цим документом скасовувалися, підписані рік тому, Переяславські статті, а Гетьманщина ставала частиною Речі Посполитої. Така зовнішньополітична переорієнтація з Москви на Варшаву гетьмана, що була ще менш вигідною за договір Виговського, не була підтримана великою частиною лівобережної старшини, особливо на фоні великих втрат під Чудновом саме серед лівобережців.
Переяслав після «Чуднівської катастрофи» (осінь 1660)