Націона́льний дендрологі́чний парк «Софі́ївка», або Софіївський парк, — шедевр світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — початку XIX століть. Щорічно його відвідують близько 150 тисяч людей (граничнодопустима, науково обґрунтована норма відвідування — 500 тисяч на рік). Площа — 179,2 га.

Флора Тут росте понад 3300 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: таксодіум (кипарис болотний), сосна Веймутова, тюльпанне дерево, платан, гінкго та багато інших. Колектив парку видав каталог рослин, в якому нараховується 1994 таксони, з них 1220 деревних і кущових порід та 774 трав'янистих рослин, серед них 25 таксонів ліщини, 24 — буки, 41 — ялина, 44 — ялівці, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — ґрунтопокривних та 98 — квіткових рослин. Колекційний фонд парку в 2007 році нараховував 3323 таксони, з них: 546 деревних, 1557 кущових, 115 ліан, 1212 трав'янистих рослин, з них 914 інтродукованих та 246 аборигенних.

Розташування Парк розташований у північній частині міста Умань Черкаської області, обабіч річки Кам'янки, за адресою — вулиця Київська, 12-а. З 1980 до 2022 року директором дендропарку був член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор Іван Косенко.

Історія

Парк «Софіївка» заснував 1796 року власник міста Умані, магнат Станіслав Щенсний Потоцький, який він назвав на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької. Автором топографічного й архітектурного проєкту й керівником будівництва парку призначили військового інженера Людвіга Метцеля. Парк будували упродовж шести років і подарували Софії Вітт-Потоцькій у день її іменин.

Парк створили в майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам'янкою, балками та ярами, які врізалися у гранітове підложжя, що часто виходило на поверхню. При створенні парку вдало використано рельєф, але без заздалегідь наміченого плану. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено «Софіївку» скульптурою, переважно античною.

Головна композиційна вісь парку проходить по річищу Кам'янки, де споруджено ряд штучних басейнів та ставів: Верхній — понад 8 га, Нижній — близько 1,5 га та інші, водоспади (один з них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземну річку Ахеронт (завдовжки 224 м), водограї (найбільший — до 20 м) тощо. Також у «Софіївці» є чимало алей і ландшафтних ділянок, як-от: Єлисейські поля, Англійський парк, Мала Швейцарія, Партерний амфітеатр.

Парк прикрашають штучні скелі (Левкадська (Бельведерська), Тарпейська й інші), гроти (Венери, «Горішок», «Страху і сумнівів» та інші), павільйони (Флори, Рожевий), альтанки, скульптури.

Завдяки компонуванню різних деревних порід, поєднанню їх з водоймами, скелями й архітектурними спорудами, створено види й перспективи різних планів (Головна алея, Англійський парк, Єлисейські поля та інші).

Коли Людвіг Метцель закінчив будівництво, в'їзд до парку був з боку оранжерей (тобто, з двору сільськогосподарської академії). Тоді приїздили в «Софіївку» кіньми теперішніми вулицями Тищика і Київською.

Польський письменник Станіслав Трембецький у 1806 році присвятив парку поему «Zofiówka», яку тепер перекладено англійською мовою.

Царицин сад

У 1832 році, після польського повстання, частина правобережних володінь родини ПотоцькихОксана Лобко Потоцькі гербу Пилява. Історичні дані про походження роду https://krystynopol.info/pototski-gerbu-pylyava, а серед них і Уманські землі з парком «Софіївкою», були конфісковані й передані Київській державній палатіОксана Лобко. [https://krystynopol.info/aleksander-pototskyj-ostannij-vlasnyk-umani-z-pototskyh/_ Александер Потоцький — останній власник Умані.. Того ж року Микола І подарував Уманський парк своїй дружині — Олександрі Федорівні.

У 1836—1859 роках «Софіївка» перебувала у віданні Управління військових поселень. Протягом цього часу парк зазнає значних змін, супроти того, що зробив у ньому Людвіг Метцель з самого початку: 1838 року виникла вулиця Садова. Вона з'єднала парк з містом. Розширилася і була викладена бруківкою Головна алея, одночасно виводиться вода з центру парку до Головного входу. 1844 року тут будуються дві башти в готичному стилі, які за вказівкою Миколи I, який побував тут у 1847 році, були знесені, а замість них під керівництвом уманського архітекта Макутіна за проєктом архітектора А. І. Штакеншнейдера спорудили в 1850—1852 роках башти в античному стилі. На терасі Муз засипають грот Аполлона і встановлюють обеліск «Орел». У 1841 році побудовано альтанку «Грибок» та Китайську альтанку. У 1842—1845 роках за проєктом архітектора Раппонета будується Павільйон Флори. У 1843—1845 роках на острові Анти-Цирцеї будується Рожевий павільйон.

Протягом цього часу з парку вилучають бюст Тадеуша Костюшка та скульптуру Юзефа Понятовського. У цей період «Софіївка» називається «Царициним садом».

Садівниками на той час були П. Ферре, який створив терасу на березі Нижнього ставу в 1840 році й терасу Муз на північному березі біля джерела Гіппокрени, і Босеє, який відкрив дальню перспективу з амфітеатру на Нижній став, зрізавши верхівки кількох дерев.

Училище садівництва

30 березня 1859 року царським указом «Софіївку» передано у відання Головного училища садівництва Росії, переведеного з Одеси до Умані. Парк і далі називали «Царициним садом», хоч указом царя його названо «Уманським садом Головного училища садівництва».

З 1899 року, під керівництвом професора В. В. Пашкевича, парк поповнився новими насадженнями (Англійський парк), де було зібрано понад сто видів і форм рідкісних дерев і чагарників. Водночас проводяться вирубки догляду та санітарні вирубки рослинності.

Після перевороту «Софіївку» стали називати «Садом III Інтернаціоналу».

Державний заповідник

Постановою Раднаркому УРСР за № 26/630 від 18 травня 1929 року «Софіївку» оголосили державним заповідником.

Оранжерея, парники і, відповідно, частина території парку залишилися в підпорядкуванні сільськогосподарського університету. Парку надається самостійний статус і він аж до 1955 року перепідпорядковується кілька разів різним відомствам, як-от Наркомос, Наркомзем, управлінню заповідників, управлінню у справах архітектури, які були створені при Раді народних комісарів тодішньої УРСР.

1945 року — парку дано повну назву: «Уманський державний заповідник „Софіївка“».

У 1946 році Рада Міністрів УРСР прийняла спеціальну постанову «Про відновлення і благоустрій Уманського державного заповідника „Софіївка“». На ремонт і реставрацію парку виділяється 1 мільйон карбованців.

1948 року — затверджується генеральний план відновлення і розвитку заповідника «Софіївка».

1949 року — створюється декоративний розсадник на площі 20 га. Активно проводяться роботи з ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожньо-алейної системи, скульптур парку. Проводиться інвентаризація деревних і чагарникових порід, з'являються наукові праці з історії парку, його дендрофлори, про скульптури, малі архітектурні форми. У цей же період втрачено оригінали мармурових скульптур Аполлона Бельведерського, Венери-купальниці, Меркурія, з яких залишилися копії в органічному склі, а статуя Амура, як і бюст Станіслава Трембецького, безслідно зникли, хоч пізніше знайдено мармурові крильця від статуї Амура, які зараз містяться в музеї.

Академія наук

26 вересня 1955 року дендрозаповідник «Софіївка» на підставі Постанови Ради Міністрів України за № 1184 переводиться в систему Академії наук України і підпорядковується в своїй науковій діяльності Центральному республіканському ботанічному саду АН України. В підпорядкуванні ЦРБС АН УРСР парк «Софіївка» перебував аж до 1991 року.

У цей період проводяться значні роботи з реставрації об'єктів парку і їхнього відновлення, розширення території парку. Так, в 1958 році за постановою Черкаської обласної Ради «Софіївці» відведено 6,19 га землі за рахунок земель Уманського міськкомунгоспу та 9,5 га за рахунок земель Уманського сільськогосподарського інституту. У парку відновлені і навіть збільшені штати працівників за рахунок наукового відділу у порівнянні з 1836 роком, коли тут проводились найбільші за обсягом роботи.

В 1972 році до «Софіївки» приєднують територію площею 5,1 га, яка раніше належала військовій частині. В цей час замінюють всі дерев'яні східці на гранітні, при цьому порушується цілісність партерного амфітеатру як паркової композиції, бо замість серпантинових доріжок, його по центру перетинають гранітні східці від фонтану «Семиструмінь» до оранжерей сільськогосподарського інституту. Проводиться капітальний ремонт Рожевого павільйону із заміною гранітного фундаменту. На Головному вході замість дерев'яної огорожі на цегляних стовпчиках будується ажурна металева огорожа з гранітними колонами. На Головній алеї за проєктом Є. Лопушинської будується в 1974 році джерело «Срібні струмки». В ці ж роки асфальтується бруківка парку від Головних воріт до воріт сільськогосподарського інституту. При цьому прибирають круглу клумбу, яка була перед павільйоном Флори. Від мосту на острів Анти-Цирцеї до дамби по вулиці Інтернаціональній створюють упоряджену алею з водовипусками, гранітними сходами.

Стихійне лихо 1980

Зима 1979—1980 років була безсніжною та морозною. Товщина льоду сягала понад 0,7 м, а ґрунт промерз на глибину до 1,5 метрів. Потім у березні 1980 року пройшли великі снігопади, а низька температура повітря трималася майже до половини місяця. Після різкого потепління в другій половині березня сніг почав танути. За підрахунками фахівців, приплив води у ставки парку був таким великим, що коли б навіть за два тижні до стихійного лиха, що трапилося, були повністю відкриті всі водопропускні споруди на ставках, то і тоді вони були б не в змозі пропустити величезну кількість талих вод, що надходили у водоймища парку. Повінь розмила земляну греблю по вулиці Інтернаціональній, і вся маса води з Красноставського водоймища площею понад 17 га у вигляді селевого потоку пронеслась по поверхні льоду Верхнього ставу і пішла вниз ущелиною по течії річки Кам'янки, де розташовані головні об'єкти парку. Тоді ж під час повені були повалені гранітні пілони з вазами біля Головного входу. Була дещо зсунута і розвернута по осі на гранітному цоколі права башта, а також повалена з правого боку майже вся металева огорожа на гранітному підмурку.

Хоча рослинність парку під час повені зазнала значних втрат (деякі вікові дерева, які прикрашали центральну частину парку, загинули, а інші зазнали значних пошкоджень), видовий склад насаджень практично зберігся. При цьому загинули і самосійні, нецінні для паркових пейзажів дерева та кущі. Повінь пошкодила асфальтове покриття Головної алеї, знищила до основи дорожньо-алейну систему парку в його найнижчій частині від грота Фетіди до Головного входу з вул. Садової, були знесені і зруйновані всі металеві та дерев'яні мости, шлюзи, окремі скульптури та малі архітектурні форми. Наслідки повені були ліквідовані за короткий час.

Відновлення