Івано-Франківськ

Івано-Франківськ (, до 1962 року у різні часи мало назви Станисла́вів, Станісла́в, , , , , , ) — місто в Україні, обласний центр Івано-Франківської області, районний центр та центр міської територіальної громади, економічний і культурний центр Прикарпаття. Один із трьох головних центрів історико-географічного регіону Галичина. У 1962 році, з нагоди 300-річчя заснування, місто було перейменоване на честь українського письменника, мислителя та громадського діяча Івана Франка. Населення міста становить 227 827 осіб (2024)СОЦІАЛЬНИЙ ПАСПОРТ Івано-Франківської міської територіальної громади Івано-Франківської області (станом на жовтень 2024 року).

Місто засноване у XVII ст. як укріплена фортеця польським магнатом Андрієм Потоцьким. У 1662 році отримало магдебурзьке право і стало важливим адміністративним, торговельним та ремісничим осередком Покуття. Завдяки вигідному розташуванню на перетині торговельних шляхів Станиславів швидко перетворився на багатонаціональне місто, у якому співіснували українська, польська, вірменська, єврейська та німецька громади. Упродовж століть місто перебувало у складі Речі Посполитої, Австрійської імперії, Австро-Угорщини, Західноукраїнської Народної Республіки, Польщі, Радянського Союзу та незалежної України.

Особливе місце в історії міста займає період Української революції 1917—1921 років. Від січня до травня 1919 року Станиславів був тимчасовою столицею Західноукраїнської Народної Республіки, де працювали Українська Національна Рада та уряд ЗУНР. У місті ухвалювалися важливі державні рішення, спрямовані на розбудову української державності. У XX ст. Івано-Франківськ пережив дві світові війни, окупаційні режими та політичні репресії, залишаючись водночас важливим центром українського національного та культурного життя.

Сьогодні Івано-Франківськ є одним із найдинамічніших міст Західної України, відомим своєю архітектурною спадщиною, університетами, культурними ініціативами та фестивалями. Місто зберегло значну частину історичного середмістя та посідає важливе місце в суспільному, економічному й туристичному житті України.

Назва

Андрій Корнієнко виділяє таку періодизацію назв, залежно від приналежності міста до певних держав: від 1662 по 1772 — Станиславів (, Річ Посполита). від 1772 по 1918 — Станислав (, Габсбурзька монархія, Австрійська імперія та Австро-Угорщина). Хоча у друкованих Шематизмах Львівської архиєпархії (1880-ті — 1900-ті)Шематизм Львівської архиєпархії. та Станиславівської єпархії УГКЦ (1880-ті — 1910-ті)Шематизм Станиславівської єпархії . часто місто називають Станиславôвъ, а в часописах зустрічається також назва СтаніславівТелеграми. Повідомлення ставки // Нова Рада. — К., 1917. — № 87 (13 липня). — С. 3.Безземелля-причина голоду на Західній Україні // Вісти ВУЦВК. — 1925. — № 142 (25 червня). — С. 1. 1918—1919 — Станиславів, Західноукраїнська Народна Республіка 1919—1939 — Станиславів, Польська РеспублікаЗокрема, такою є назва міста в 1917—1939 роках в архіві української періодики онлайн Libraria; див.: Станиславів.. У джерелах різних епох можна зустріти написання назви як «Станіславів» (через «і»). 1939 року радянська влада перейменувала місто на Станіслав, назва протрималася до 1962 року (див. нижче)Ісаїв П., Кубійович В. Станиславів (в офіц. сов. термінології — Станіслав) //  — Т. 8.. 7 квітня 1950 року представники Станіславської обласної ради депутатів звернулися до Голови Президії Верховної Ради УРСР М. С. Гречухи з пропозицією перейменувати Станіслав на Сталінськ-Прикарпатське, але пропозиція була відхиленаМ. Миронюк. Як перейменовували Прикарпаття // Вперед. — 1998. — вид. 12 березня.. 10 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто перейменоване на Івано-ФранківськУКАЗ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР «Про перейменування міста Станіслава і Станіславської області» на честь Івана Франка.

Думки та пропозиції щодо перейменування міста 2012 році директор Благодійної фундації ім. Короля Юрія Віктор Кімакович запропонував вернути стару назву міста:«Думаю, що варто повернути попередню назву. Будь-яка назва — це сакральна річ, це спадщина, яку потрібно берегти. Тим більше, що родина Потоцьких, й, безпосередньо син Станіслав, в честь якого було названо місто, прислужилася до розвитку краю, до захисту європейської цивілізації від турецьких військ. Тому я вважаю, назва має бути відновлена.» 2017 року міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків відкинув будь-які дискусії про перейменування міста:«Назва „Івано-Франківськ“ відбиває сьогодні, хто тут панує. А панують тут українціДискусії про перейменування Івано-Франківська: мер міста висловив свою позицію, УНІАН, — 2017. — 27 серпня.»У побуті часто вживається скорочена назва Франківськ або, рідше, іф, франик.

Географія

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці-Надвірнянської та Бистриці-Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3 % території області).

Мікрорайони У Івано-Франківську є 24 мікрорайони. Арсенал Бам Бельведер Брати Будівельників Гірка Городок Залізничний Каскад Кішлак Княгинин Майзлі Набережна Німецька колонія Новий світ Опришівці Парковий Пасічна Південний бульвар Північний бульвар Позитрон Рінь Софіївка Центр

Клімат Клімат помірно континентальний. Середня температура: січня — −4 °C, квітня — +8 °C, липня — +19 °C, жовтня — +8 °C.

Історія

Річ Посполита

У 1437 році указом короля Владислава засноване село Заболоття.

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста. Першою писемною згадкою про місто є 1662 рік.

4 листопада 1658 року галицький староста Андрій Потоцький викупив частину земель села Заболоття в родини Жечковських задля спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опірного пункту на Галицькій землі. Війтом села Заболоття тоді був Бенедикт Андрушевський. Окрім будівництва фортеці Андрій Потоцький запропонував Андрушевському підняти село до статусу міста, заодно перейменувати його, оскільки назва, пов'язана з болотом, не пасувала статусу міста. Андрушевський погодився за умови збереження ним його попередніх привілеїв.

Місто одразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом.

Місто-фортецю спорудили у 1661—1662 роках за короткий термін (5 місяців) за проєктом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати фланговий мушкетний обстріл уздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20—30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами.

Одночасно з побудовою міста-фортеці А. Потоцький профінансував побудову на території міста фортеці католицької церкви. Як католик, він волів саме такою бачити провідну конфесію у майбутньому місті. Потоцький вирішив перейменувати місто на честь Святого Станіслава, а католицьку церкву присвятив Діві Марії, Святому Станіславу та Святому Андрію. Святий Станіслав та Святий Андрій були особливими святими для Андрія Потоцького: Святий Станіслав був небесним покровителем його батька і сина, а Святий Андрій був небесним покровителем його самого та його діда.

8 травня 1662 на день святого Станіслава з'явилося на карті світу місто, назване його іменем — Станиславів.

Мав Станиславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицьку та Тисменицьку. Називалися брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої — на Тисменицю.

Станиславів починався з площі Ринок і ратуші, які збережені у видозміненому стані понині. Проєктування і спорудження міста велося за стандартами й нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури та «коду» міської структури й сьогодні дає змогу вказати на її унікальність у Східній Європі. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї, вірмени.

14 серпня 1663 року король Ян II Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом-«пилявою» — гербом Потоцьких — у створі воріт.

У новому місті відразу ж з'явилася посада бургомістра міста Станиславова. Потоцький пам'ятав свої домовленості, і тому посприяв, що першим бургомістром Станиславова до смерті був Бенедикт Андрушевський (до своєї смерті). Надалі усі подальші бургомістри Станіславова були виборні.

1665 року завершено будівництво дерев'яного вірменського костелу, спорудженого на кошти А. Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців. 1666 року закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли католицьке віросповідання. 4 січня 1667 року А. Потоцький видав письмовий привілей на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання в місті.

1668 року А. Потоцький дозволив українській громаді звести церкву й заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Збудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.

За привілеєм А. Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано в колегіату Яна Тарновського — львівського архієпископа РКЦ, і при ній відкрили Академію (духовну школу), яку вважали філією Краківського університету.

1672 року закінчено часткову перебудову Станиславівської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки фортечної стіни залишилися нині по Фортечному провулку. Того ж року фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити османську армію, витримавши тривалу облогу.

З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об'єднували спочатку будівничих, торговців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінантних галузей була обробка шкіри, сап'янове виробництво й обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалася високим рейтингом ярмарок худоби. Гуртові партії переправлялись через Станиславів до Європи.

7 серпня 1764 року — після бомбардування (було пошкоджено, зокрема, теперішній Собор Святого Воскресіння), тривалої облоги місто окупували московити, наклали контрибуцію, пограбували міські запаси; пішли звідси 5 жовтня 1764 року до ЛьвоваBarącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa. — Lwów, 1858. — S. 167. .

У XVIII—XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року — імперії Габсбургів (від 1804 — Австрійської імперії, від 1867 — Австро-Угорщини).

Австрійський період та Перша світова війна

Громадське життя сколихнула революція 1848 року. У Станиславові створено «Руську раду» поряд із польською, організовано загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту було обрано депутатів-українців.

Друга половина XIX століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці 1866 року: тоді ж беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об'єднання, шкірфірма «Плай».

1884 року відома громадська діячка й письменниця Наталя Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва — Союз українок). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.