Срібне

Срі́бне — селище в Чернігівській області України. Розташоване на річках Лисогорі і Срібнянці, за 45 км від залізничної станція Прилуки. Станом на 1 січня 2022 року населення складало 3001 особа. З 2017 року — центр Срібнянської селищної громади. До 2020 року — районний центр.

Назва Існує кілька версій походження топоніму «Срібне»: від металевого покриття церкви чи будинку феодала (срібний блиск), від річки Сріблянка.

У дорадянській українській мові відбувалося випущення звуку Н у словах похідних від топонімів закінчених на -на, -не, -ни, -ний, -но, щоб запобігти збігові приголосних. Згідно з тодішньою парадигмою мало би бути:

Срі́бне — срі́бенський — срі́бенщина — срі́бенець.

Географія

Рельєф Містечко розташоване на підвищеній платоподібній, розчленованій ярами та балками поверхні.

Клімат Помірно-теплий, м'який з достатньою вологістю.

Райони містечка

Райони поділяються на 2 основні групи: «На горі» та «У низу»

Башта — в Старому базарі поблизу церкви, рядом з крутою дорогою на Западинці, Побочіївку, Карпилівку, Козячий хутір. Білокурівщина (Миронівка) — район в наступному ярку після Монастирища в бік Будника, є частиною Западинець. Назва виникла від 4 братів Білокурів, які там жили. Також називають цю місцевість Миронівкою (наголос на «i») за іменем Мирона, який там жив. А народився він 20 лютого 1853 року по старому стилю в Срібному. Нині це частина вул. Горького. Вулиці не менш довгої, ніж Довга Вулиця, але, мабуть, однією з найзвивистіших і найзагадковіших вулиць Срібного. Бригада — місце на Довгій вулиці в районі подільського мосту. Будник — назва району містечка на правому березі долини річки Лисогір навпроти сіл Гриціївка та Побочіївка. Назва походить від слова «будити». Очевидно, мешканці передмістя в долині «будили» жителів Городища під час нападу ворогів або вранішньої роботи.

Також є інша версія походження району — від того, що там були будинки заможних людей.

Існує і третя версія. «Буди» в Україні — лісові хати, місця для виготовлення поташу. В XVI—XVII ст. сусідня Чернігівщина була головним експортером поташу. На користь цієї версії вказує і той факт, що до революції в Срібному був миловарний завод, і аж до війни на валу, біля Городища, залишалася від нього салотопка.

Бульбине — ставок на території містечка. Був побудований для забезпечення водою під час гасіння пожеж. Вали — частина Городища навколо земляних валів. Вирвихвіст — назва району Загайок біля однойменного ставка, що відділяється від містечка трасою «Київ-Суми». Вивіз — дорога в долину від Старого базару. Городище — 1. За Русі — населений пункт, що мав укріплення. В часи Русі в місті Серебряному був розташований дерев'яний замок з валами. Наразі на території історичного Городища розташовані людські городи. Постійні оранки руйнують археологічні пласти. Частина валів зруйнована для будівництва районного відділення міліції. Дошка про охорону валів як історичної пам'ятки зникла. 2. Район знизу біля газового господарства, інша назва — Газове. Певний період (1923–30 рр.) — хутір Срібнянської сільради Срібнянського району Прилуцького округу. Розташований за 1 км від Срібного. 1925 — 6 дворів, 31 ж. ; 1930 не згадується (приєднаний до смт Срібного). Данчичева гора — гора площею 3 га, пам'ятка природи (бот.) з 1972 р., місце локалізація цінних рослин. Гора утворена у льодовикову епоху Пралисогором. Існує легенда, що там поховано багато шведів які відходили через Срібне після Полтавської битви. Можливо, на горі поховані померлі взимку 1708—1709 рр. шведські солдати, які були розквартировані в містечку. Назва походить від старшинського роду Данчичів. Данчичеве — назва походить від старшинського роду Данчичів: Трохима — сотенного Срібнянського отамана, пізніше значкового товариша, або Дмитрія, його сина, військового товариша, переведеного із полкових канцеляристів, що отримав дворянський титул у 1786 році. Довга Вулиця — район Срібного в долині річки Лисогір від Побочіївської дороги до Дейманівської. Дякове — * Єврейське кладовище — * Загайки — назва району містечка в долині річки Сріблянка, колись окреме село. Назва походить від словосполучення «за гаєм» — так село відділялося від центру міста гаєм. Замістя Западинці — район низом вздовж гори від Побочиївського мосту до Будника, основна частина нинішньої вулиці Горького. Є легенда, що раніше тут існували підземні ходи на Довгу Вулицю. Козячий хутір Кручене — місце на Лисогорі Латанівка — назва району Загайок. Ликачиївка — частина Довгої Вулиці від Побочіївського мосту за поворот. Луговівка — район поблизу Западинець в бік лугу, нинішня вулиця Гоголя. Миронівка — див. Білокурівщина  Млин — місцевість біля кладки на Поділ, де був розташований один із водяних млинів. В 1970-ті, коли Лисогір був порівняно повноводний і чистий, улюблене місце для купання. Монастирище — ярок поблизу північно-східної околиці газового господарства, частина нинішньої вулиці Горького. Знаходиться між Городищем та Миронівкою. Підгора Попове — став на території Сріблянки. Сріблянка — територія містечка, що простягається від Вервихвосту до Данчичевої гори. Є одним з улюблених місць відпочинку срібнян. На Сріблянці розташовується Поповий став(зараз відновлюється), та річка Сріблянка. Старий базар — місце, де у XVIII-му — першій третині XX сторіччя розміщувався ринок. Центр — назва району містечка, де розташовані головні адміністративні та торгові об'єкти. Чумакове — назва району Загайок Ярки

Вулиці 40-річчя перемоги Богдана Хмельницького Гагаріна Гоголя Берегова Грушевського Лесі Українки Довга Затиркевич-Карпинської Зелена Незалежності Довга Космонавтів Котляревського Ярова Кутузова Миру Лесі Українки Вишневий Миру Молодіжна Озерна Остапа Вересая Бузковий Панаса Мирного Першотравнева Українська Садова Саполовича Сонячний пров. Спартака Урожайна Центральна Сонячна Шевченка Шкільна Березова Ювілейна Жеки

Історія 1637 у діаріуші Ш.Окольського є згадка про Аслама-волошина зі Срібного, маєтності князя Яреми Вишневецького, який очолив загін козацьких повстанців. З 1649 центр Срібнянської сотні Прилуцького полку, містечко. Входило до Глинського повіту (1782—1796), до Прилуцького повіту (1797—1923); райцентр Прилуцького округу (1923—1930)https://uk.wikisource.org/wiki/ЗУРРСУУ/1923/1/18-19/Про_адміністративно-територіяльний_поділ_Полтавщини.

Археологічні знахідки

На території Городища виявлено велику кількість ліпної кераміки, частина якої лощена. Представлена фрагментами горщиків, корчаг, мисок, уламків амфор, фрагменти чорнолакового посуду. Городище було розташоване на північному пограниччі скіфських лісостепових племен Дніпровського Лівобережжя. Виразний і багатий керамічний матеріал з них (перш за все велика кількість імпортного посуду) дозволяє говорити про те, що в цьому регіоні були жваві торговельні зв'язки з Північним причорномор'ям, а городище Срібне було своєрідним перевалочним центром торгівлі з племенами лісової зони, і перш за все з племенами мілоградської культури ПодесеньяАрхеологическая разведка на Черниговщине .

Середньовіччя

Перша згадка про Срібне в літописах датована 1174 роком під назвою городок СеребрянийСрібне // Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина: Енциклопедичний довідник/ За ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин: ТОВ "Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. — С. 447. Вона свідчить про те, що князь Ігор Святославич, наздогнавши 20 липня під Срібним половців, розбив їх і відняв награбоване.

У часи Русі Срібне входило до складу Переяслівського князівства.

Із другої половини ХІІ століття міста Прилуцького регіону надовго зникають з літописів і про їх долю до XVI століття можна лише здогадуватися. Ймовірно, їх зруйнували татари, що нагрянули на Русь в 1239 - 1240 рр.

Можливо, відродилося в XIV ст. і знову зруйноване кримським ханом Менґлі-Ґераєм 1482.

Річ Посполита

1592 згадується «Серебряне городище», поблизу якого на початку 17 ст. побудована фортеця. У XVI ст. Срібне входило до так званої «Вишневеччини». Двоюрідний племінник Петра Могили, що перейшов із православ'я до католицизму, Ярема Вишневецький, засновує церковне братство в Срібному зі школою, шпиталем і місцем для зборів. Подія відбулася до 1640 року) в день закінчення будівництва церкви так званим «уписом» в книгу живота(на престольне Євангеліє) в Хресто-Воздвиженській церкві: «повелінням його князівської милості Яреми Вишневецького». Споруда церкви в ім'я чесного Хреста Господня здійснилися за ініціативою отця Георгія Созанського, що був на той час місцевим священиком.

Населення Срібного брало активну участь в козацьких повстаннях 30-х рр. XVII ст. та у визвольній війні українського народу.

Військо Запорозьке Із повстанням Богдана Хмельницького було утворено Срібнянську сотню. Її очолив Павло Федоренко і впродовж 6 років сотня брала участь у всіх походах і битвах Хмельницького.

У часи українсько-московської війни 1658—1659 рр. місто Срібне зазнало руйнації. Літопис так описує ті події. Виговський «заслал ординанц свой до Прилукского полковника Дорошенка, абы с полком своим станул в городи Сребном». Але князь Пожарський з царськими військами «без великого труда город Сребное достал, жителей тамошних единых вырубал, а других в полон забрал со всеми их набытками; а козаков полку Прилукского, там бывших, погромил и распудил, так же и сам полковник их Дорошенко, як заец по блотах тамошних гонений, за ледво бегством спасался от беды своея тогдашнея». Проте частина Прилуцького полку все-таки з'єдналася з військами Виговського і взяла участь у битві під Конотопом.

Згідно зі словами літописця Самійла Величка, народженого у 1670 році, ще у 1659 року Срібне мало статус міста. У Переписній книзі Малоросії 1666 року є «роспись города Срыбного, а Серебреного по прозванию тож». Срібне чи Серебрене мало статус як і Прилука, Пирятин, Миргород, Лубни, Хорол. Очевидно, місто спустилося до статусу містечка внаслідок московської «зачистки».

Протягом наступних років Срібне відбудоване і населене заново. 1666 перепис зареєстрував тут лише 114 госп. міщан (козаки не показані). У числі їх було 36 госп. міщан «первой стати» (найбагатші), один двір мельника і один — «мельничного целовальника», також віднесених до міщан «первой стати», 9 госп. міщан «средней стати» (у тому числі 3 двори різників) та 67 госп. міщан «меншой стати». З цього видно, що ремісничий прошарок у Срібному практично був відсутній. Це також було наслідком зруйнування міста 1659. У наступні роки стан з ремісничим населенням у місті поліпшився.

У 17 ст. у Срібному базарі збиралися по понеділках і п'ятницях, а ярмарок — «в день Николы осеннего».

1708—1709 гг. Шведське військо Карла XII перед Полтавською битвою стояла на зимових квартирах в Срібному та окрузі.

1718 — 25 дворів козаків, 322 двори селян. Розташування містечка в центрі торговельних шляхів і наявність можливостей для збуту товарів сприяло розвитку ремісництва. З 1720-х рр. відомі печатки з гербом міста — зображенням серця, увінчаного кавалерським хрестом з променями.

1731, попри те, що в основному люд займався хліборобством, у Срібному було вже п'ять цехів: ткацький, кравецький, ковальський, шаповальський і різницький. Ремісники продавали свої вироби на ярмарках. Головними предметами торгівлі були шапки й тютюн. Особливо славився сорт тютюну «срібнянка». У цьому році в містечку діяли 2 церкви — «міська» тобто центральна і «підгірська»; крім того, в с. Подолі, який був фільварком містечка і окремо від Срібного у 18 ст. не показувався, була ще «подільська» церква. 1741 колишній срібнянський сотник Антон Троцина у своєму заповіті наказує: «…на всі три церкви Сребрянські по 40 золот. дати…». Таким чином, у той час у Срібному нараховувалося З церкви: Преображенська, Воздвиженська й подільська Миколаївська.