Семен Акимович Ан-ський (псевдонім, справжні ім'я та прізвище Шлойме Зайнвіл Аронович Раппопорт; , Чашники, Вітебська область, Білорусь — † , Варшава, Польща) — відомий єврейський письменник, драматург, етнограф, дослідник єврейського фольклору, революціонер, культурно-політичний діяч. Один із організаторів Єврейського історико-етнографічного товариства (1908), Товариства єврейської народної музики (1909), співробітник Товариства поширення освіти між євреями Росії.
Співробітник редакцій журналів «Еврейский мир», «Еврейская старина». Організатор та керівник етнографічних експедицій, що проводилися на території України (1912—1914). Працював у єврейських етнографічних товариствах м. Вільно (нині м. Вільнюс, Литва) та Варшави (Польща).
Відомий завдяки своїй п'єсі «Діббук», що була написана у 1914 році.
У єврейській фольклористиці та етнографії став відомим лише в останнє десятиліття своєї діяльності.
Життєпис Семен Ан-ський був народжений під ім'ям Шлойме Зайнвіл Раппопорт у білоруському єврейському містечку Чашники неподалік Вітебська у 1863 р. Народився в ортодоксальній родині. Батьки Шлойме займалися звичайним торговим промислом, а сам він відносно юним вирушив у хедер вивчати Тору. У подальшій дослідницькій практиці Семена Ан-ського не раз зустрічаються згадки про образи, принципи та поетику Біблії. Після хедеру малий Шлойме вирушив навчатися у релігійну школу наступного рівня, де розум відточувався у богословських диспутах. У результаті участі у цих диспутах для Шлойме та його приятеля Хаїма Житловського з юних літ слідував значний розрив із вірою їх батьків.
На початку 80-х рр. XIX ст. юнак, приєднавшись до просвітницького та народницького руху, одночасно вивчив мову та звичаї Російської імперії, а також життя звичайних людей, котрі тяжкою працею заробляли свій хліб. Головним задумом народницького руху були «походи в народ», просвітлення неграмотного населення Росії, виховання у нього почуття свободи, рівності, братерства. Саме завдяки впливу народницького руху, Шлойме дуже скоро опинився далеко від дому, у середовищі російських робочих і селян, котрих він навчав грамоті та основам нових поглядів на світ у дусі принципів народництва. Пізніше працював у палітурній майстерні у Двінську.
Після того, як «за народницьку діяльність» (а фактично — за вчителювання) Шлойме Раппопорта вислали із села, він переїхав у Катеринславську губернію, де працював на соляних копальнях і продовжував просвітницьку роботу. У той же час писав оповідання-нариси з життя робітників. З початком публікацій у журналі народників «Русское богатство», вперше з'явився підпис — Семен Ан-ський. Одне із найбільш частих його занять у ті роки — читання вголос перед аудиторією селян і робочих. Читалися переважно книги російської класики. Працюючи на соляних та вугільних копальнях, вчителюючи у сільській школі, Ан-ський не лише вивчав незнайомий та незвичний йому побут, а й вперше пробував збирати фольклор. У той важкий період свого життя Ан-ський звик до частих переміщень, котрі були викликані в першу чергу униканням конфліктів з владою через порушення режиму «смуги осілості». Його не раз заарештовували, висилали, саджали до в'язниці. Однак він ставився до цього як до прикрих перешкод і продовжував свій неспокійний спосіб життя.
На початку 90-х рр. Семен Ан-ський виїхав до Парижу, де працював у палітурних майстернях та на фабриці, постійно спілкуючись із французькими робітниками, що також, безпосередньо, було відображено у ряді його творів. В еміграції Ан-ський почував себе російським революціонером, представником Росії, її приниженою та пригніченою частиною, і лише потім — євреєм. Однак останнє почуття різко загострилося з посиленням антисемітизму на батьківщині у перші роки XX ст.
У 1894 р. Ан-ський влаштувався секретарем до російського революціонера Петра Лаврова, котрий мав безперечний вплив на формування революційної свідомості молодого Ан-ського. Після смерті Лаврова у 1900 р. Ан-ський переїжджає до Берну, де продовжує свою діяльність як літератор та публіцист. У його найближчому колі тоді було чимало людей російсько-єврейської еміграції. Можливо, це, власне, й вплинуло на його поступове повернення до єврейської тематики. У Франції також відбувається перше знайомство із практикою етнографічної роботи, що згодом мала вирішальне значення у житті дослідника.
У 1905 р. Семен Ан-ський повертається у Росію. Він так само продовжує багато писати, друкується у російських та єврейських виданнях. Його власні позиції лишаються незмінними, але у творчості все яскравіше виявляється інтерес до народної культури, однак цього разу до єврейської. Окрім того Ан-ський продовжує брати участь у громадському житті, займається революційною публіцистикою. У 1907 р. випустив у Петербурзі брошуру «Що таке анархізм?». Водночас брав участь у випуску ряду єврейських журналів. Уже з кінцем революційних подій відбувається зближення Ан-ського з єврейським науковим світом. Він багато і активно працював у Єврейському історико-етнографічному товаристві, виступав з доповідями, писав роботи по єврейському фольклору та етнографії. Все це відбувалося водночас із постійними переслідуваннями з боку влади. У період 1912—1914 рр. Ан-ський також очолював ряд Єврейських етнографічних експедицій Єврейського історико-етнографічного товариства на території Волині, Поділля, Київщини.
Під час Першої світової війни Семен Ан-ський перебував у Волинській губернії та в зоні бойових дій у Галичині як представник Єврейського комітету допомоги жертвам війни (ЕКОПО) й у складі санітарних загонів Всеросійського земського союзу. Свої враження він ретельно занотовував у щоденниках, частина з яких увійшла до виданої їдишем у Польщі у 1921 р. книги «Зруйнування Галичини»Семен Ан-ський. Єврейські дотепи та влучні вислови про війну [Передмова, переклад з їдишу та коментарі Наталії Риндюк] / Єгупець. — № 25. — 2016. с. 236..
Останні передреволюційні роки виявилися досить насиченими. Семен Ан-ський продовжував свою письменницьку діяльність, а також постійно працював над поповненням етнографічних колекцій, використовуючи свої поїздки у прифронтову зону. До кінця 1916 р. значна частина зібраного матеріалу уже була доставлена до Єврейського етнографічного музею у Петрограді. У тому ж році Ан-ський побував у Києві, Одесі, Кишиневі, де читав лекції з єврейської етнографії.
Незважаючи на неблагополучну політичну атмосферу і постійні приступи цукрового діабету, Семен Ан-ський багато писав та брав участь у житті єврейських громадських організацій. Однак все ж він вирішує остаточно покинути Росію. Відтак, у 1918 р. Ан-ський утік із більшовицької Росії до Вільно. Він був ображений та глибоко розчарований, адже нова влада хотіла націоналізувати колекції Єврейського музею та Архіву Єврейського історико-етнографічного товариства, непевна була й подальша доля самого Товариства. Все, що Ан-ський, його колеги та помічники так намагалися врятувати для майбутнього, нищилося.
У Вільно Семен Ан-ський продовжував активно співпрацювати з місцевим Єврейським історичним товариством і фактично на його основі створив Віленське історико-етнографічне товариство, яке пізніше було назване на його честьСемен Ан-ський. Єврейські дотепи та влучні вислови про війну [Передмова, переклад з їдишу та коментарі Наталії Риндюк] / Єгупець. — № 25. — 2016. с. 236—237.. За допомогою цієї організації він надіється розширити етнографічні дослідження на території Литви, Білорусі, Віленського краю. У той же час Ан-ський продовжував підготовку до видання «Альбома еврейской старины».
Після погрому у Вільно, Семен Ан-ський поїхав на курорт в Отвоцк, а потім у Варшаву. По при різке погіршення стану здоров'я, Ан-ський продовжував багато та різносторонньо працювати. Іноді йому навіть здавалося, що йому вдалося перебороти власну долю. Навіть перебуваючи у лікарні, Ан-ському вдавалося готувати до видання ряд історичних робіт, переглядати тексти на їдиші, котрі увійдуть у його зібрання творів, а також бесідувати з артистами, котрі брали участь у постановці «Діббука».
У той же час дослідник захоплюється ідеєю створити Єврейське історико-етнографічне товариство і у Варшаві, котре було б покликане вивчати єврейську культуру Польщі. 7 листопада 1920 р. він виступає перед невеликим колом однодумців зі своїми роздумами на цю тему. Однак уже ввечері наступного дня Семен Ан-ський помер від сердечного приступу.
Літературна діяльність
Перша проба пера Працюючи у палітурній майстерні у Двінську, Семен Ан-ський почав проявляти здібності до письменництва. Першим його літературним твором стало оповідання «Історія одного сімейства», котре було написане мовою їдиш, та, після тривалих поневірянь, опубліковане у російському перекладі з підписом «Псевдонім» у російсько-єврейському журналі «Восход» (1884 р.).
На соляних копальнях Свою літературну діяльність він уже продовжив, будучи робітником на соляних копальнях у Катеринославській губернії. На написання оповідань його надихали історії з життя звичайних робітників копальні. До творів цього періоду можна віднести такі як, наприклад, «Крамничка» (1884 р.), «Повість» (1885 р.), «На соляній копальні» (1892 — квітень 1893 р.), «Задача» (1891 р.), «Тяжкий урок» (90-ті рр. XIX ст.), «Хворобливе кохання» (90-ті рр. XIX ст.) та ін. Тоді ж, за рекомендаціями Г. Успенського почав публікувати свої нариси у журналі народників «Русское богатство». Під ними з'явився підпис — Семен Ан-ський. До цього ж періоду належить і перша проба Ан-ського в драматургії. Це чернетковий рукопис п'єси в п'яти частинах, що була написана 1885 року і залишилася без назви.
Французький період Враження, спостереження, досвід спілкування й особистої участі у житті паризького пролетаріату відображено у циклі нарисів, зокрема «Столиця миру», «Брат Гвира», «Майбутнє знелюднення Франції», «Винороби й виноробство у Франції», «Життя та поневіряння паризького робітника», «Нарис про доньку Тургенєва пані Брюер», «Селянське життя у Франції у середні віки», «Із Парижа у Бордо», «Покидьки Парижа (Нариси Парижа)», «Розповідь про життя російських робітників у Парижі», «Вулична пісня», «Дорожні нариси, Анжер, Нант, Коньяк, Бордо…» та ін.
У Франції Семен Ан-ський знайомиться з російсько-єврейською еміграцією, під впливом якої у своїх творах повертається до єврейської історії та культури. Попри це, лишаючись у руслі традиційної російської революційної прози та поезії, він пише змінно — і російською, і їдишем. Розповіді та повісті із єврейського життя — «Мендель Турок», «У єврейській сім'ї», «Перша ластівка», «Руйнівники огорожі» написані та вперше опубліковані російською. Так само була написана й байка «Слон-пророк», із посвятою Льву Толстому. Їдишем був написаний цикл віршів, один із найбільш відомих починається з таких слів: «У соленому морі сліз людських (…)». У 1902 р. у Берні була написана «Клятва», котра стала «марсельєзою єврейських робітників»Статья «Ан-ский»: Е. Э. Том 1, с. 617..
Діббук