Бій біля островів Санта-Крус (, ) — морський бій між японською та американськими ескадрами, який відбувся 26 жовтня 1942 року біля островів Санта-Крус архіпелагу Соломонових островів.

В японських джерелах цей бій відоміший як Південнотихоокеанський бій ().

Це четвертий бій авіаносців в Битві за Тихий океан під час Другої світової війни та четвертий основний морський бій між ВМС США та Імперським флотом Японії під час тривалої і стратегічно важливої Битви за Гуадалканал.

Як і в битвах в Кораловому морі, за Мідвей та в Другому бою біля Соломонових островів, кораблі супротивників перебували поза межами прямої видимості. Практично всі атаки з обох сторін велися за допомогою палубної та базової авіації.

У наземному наступі на Гуадалканал, відомому як Битва за Гуадалканал, японці зазнали невдачі. Тим не менше, кораблі та літаки супротивників зустрілися в битві на північ від островів Санта-Крус вранці 26 жовтня 1942 року. Після обміну ударами палубної авіації кораблі союзників були змушені залишити район бойових дій. Один з двох авіаносців був потоплений, а інший сильно пошкоджений.

Поле битви залишилося за японським ВМФ, який поплатився за перемогу серйозними ушкодженнями двох із чотирьох авіаносців та великими непоправними втратами в палубній авіації та екіпажах літаків. Незважаючи на тактичну перемогу, японські армія та флот не змогли виконати своє основне завдання із захоплення Гуадалканалу, остаточно втратили стратегічну ініціативу і перейшли до оборони.

Ця перемога стала останньою для авіаносців Імперського військово-морського флоту у ході Другої світової війни.

Контекст 7 серпня 1942 року в американські союзні сили висадилися на Гуадалканалі, Тулагі, Флоридських островах та Соломонових островах. Висадки на цих островах повинні були заважати японцям використовувати їх для загрози маршрутам постачання між США та Австралією. Їх контроль також може бути використаний для ізоляції великої японської бази Рабаулу та відігравати роль підтримки в кампанії Нової Гвінеї. Висадки ознаменували початок битви за Гуадалканал, яка тривала майже півроку.

Після битви при Східних Соломонових островах, під час якого авіаносець «Ентерпрайз» був сильно пошкоджений і залишався на ремонті протягом місяця в Перл-Гарборі на Гаваях, лише три американські аеронавальні групи залишилися на Тихоокеанському півдні. Останні складались з авіаносців «Восп», «Саратога» та «Хорнет», їхньої палубної авіації та кораблів підтримки, таких як лінкори, крейсери та есмінці, які розміщувались між Соломоновими островами та Новими Гебридами. Таким чином, авіаносці могли захистити лінії постачання та комунікацій між основними базами союзників у Новій Каледонії та Еспіріту Санто, підтримуючи наземні війська в Гуадалканалі та Тулагі, та знищити японські кораблі та окремі авіаносці, які проходили поблизу.

Океанський регіон, в якому працювали американські аеронавальні групи, американські моряки називали «перехрестям торпед» через високу концентрацію японських підводних човнів. 31 серпня «Саратога» був торпедований підводним човном I-26 і вибув зі строю на три місяці. 14 вересня «Восп» був пошкоджений трьома торпедами, вистріленими підводним човном I-19 під час супроводу важливих запасів союзників до Гуадалканалу та майже наткнувся на японські авіаносці «Сьокаку» та «Дзуйкаку», які відійшли перед тим, як два флоти були поблизу. Без електроенергії екіпаж «Восп» не встиг локалізувати пожежі, і корабель був покинутий, а потім потоплений ; .

Навіть маючи лише один оперативний авіаносець «Хорнет» у Південному Тихому океані, союзники зберегли повітряну перевагу на півдні Соломонових островів завдяки авіабазі Гендерсон-Філд (Гуадалканал). Тим не менш, обладнання цієї бази не могло діяти вночі, і тому японці могли плавати біля Гуадалканалу майже без протистояння за сприяння темряви. Таким чином, військова ситуація на острові була заблокована союзниками, що транспортують підкріплення та запаси протягом дня, і японці робили те саме протягом ночі «Токійським експресом». Таким чином жодна із сторін не мала переваги. У середині жовтня два супротивники мали майже однакову кількість військ на острові. Цей глухий кут був перерваний двома морськими сутичками. Вночі від 11 по 12 жовтня американська флотилія перехопила японську ескадрилью на шляху до бомбардування авіабази Гуадалканалу під час битви при мисі Надії. Через дві ночі ще один японський флот, що включав лінійні кораблі «Харуна» та «Конґо», зумів бомбардувати аеродром та знищити більшість установок та пристроїв. Хоча він залишався частково функціонуючим, на ремонт та заміну зруйнованих пристроїв знадобилося кілька тижнів.

У той же час США відправили на ремонт «Ентерпрайз», щоб він міг якнайшвидше досягти Південного Тихого океану. Авіаносець отримав свої нові апарати і 10 жовтня і вийшов в море, 23 жовтня він приєднався до «Хорнета» та решти військово-морських сил союзників у Південному Тихому океані 500 км на північний схід від Espiritu Santo.

18 жовтня адмірал Честер Німіц, головнокомандувач союзних сил на Тихому океані, замінив віце-адмірала Роберта Ґормлі на віце-адмірала Вільяма Голсі на посаді командувача південної Тихоокеанської зони, яка включала союзні сили, що діяли на Соломонових островах. Німіц вважав, що Ґормлі став занадто песимістичним, щоб очолити союзні сили, поки Голсі славився своїм бойовим характером. Голсі негайно почав планувати операцію проти японських військово-морських сил.

Японський об'єднаний флот також прагнув зіткнутися з союзними силами, тому що він сподівався, що це буде вирішальною битвою. Два авіаносці флоту, «Хійо» та «Дзюнйо» та легкий авіаносець «Дзуйхо» прибули з Японії у велику японську базу Трук на початку жовтня та приєдналися до авіаносців «Сьокаку» та «Дзуйкаку». Маючи п'ять авіаносців та їх численні кораблі підтримки, японський комбінований флот, яким командував адмірал Ямамото Ісороку, повинен був компенсувати поразку при Мідвеї. Окрім кількох повітряних атак проти Гендерсон-Філд протягом жовтня, японські військово-морські сили залишалися подалі від сутичок на Гуадалканалі на північному заході Соломонових островів, очікуючи на можливість потопити американські авіаносці. Під час важливого наземного наступу японської армії на острові, запланованого на 20 жовтня, Ямамото розташувався на південь, щоб підтримати напад і бути готовим атакувати союзні кораблі, які розгортаються на підтримку атакованих військ. Японці вважали, що американські військово-морські сили, ймовірно, були на Соломонових островах, оскільки вони прочитали звіт агентства United Press від 20 жовтня, що свідчив про те, що ВМС США готуються до великого аеронавального протистояння на півдні Тихого океану.

Прелюдія

У період з 20 по 25 жовтня японські сухопутні сили на Гуадалканалі намагалися захопити Гендерсон-Філд, але вони були відкинуті американськими військами, зазнавши тяжких втрат під час битви при Гендерсон-Філд. Очевидно, вважаючи, що японці захопили аеродром, японська флотилія наблизилася до Гуадалканалу вранці 25 жовтня, щоб підтримати наступ. Літаки Хендерсон Філд протягом усього дня нападали на конвой, затопили легкий крейсер «Юра» і пошкодили есмінець «Акідзукі».

Незважаючи на невдачу японського наземного наступу та втрату «Юри», решта комбінованого флоту продовжувала маневрувати на півдні Соломонових островів 25 жовтня в пошуках американських кораблів. Японський флот включав чотири авіаносці, оскільки випадкова пожежа змусила «Хійо» повернутися на Трук для ремонту. Японські сили були розділені на три групи: «просунута» сила, що складалася з «Дзюнйо», двох лінкорів, чотирьох важких крейсерів, легкого крейсера та десяти есмінців, була під командуванням віце-адмірала Нобутаке Кондо на борту важкого крейсера «Атаго»; «головний корпус» складався з авіаносців «Сьокаку», «Дзуйкаку» та «Дзуйхо» з важким крейсером та вісьмома есмінцями, і нею командував віце-адмірал Тюїті Наґумо на борту «Сьокаку»; сила «авангарду» включала два лінкори, три важкі крейсери, легкий крейсер та сім есмінців під командуванням контр-адмірала Хіроакі Абе на борту «Хіей». Окрім командування «просунутою» сили, Кондо також був вищим командиром трьох сил.

З американської сторони контр-адмірал Томас Кінкайд та аеронавальні групи «Хорнета» та «Ентерпрайза» патрулювали острови Санта-Крусо вранці 25 жовтня в пошуку японських кораблів. Американські кораблі були розгорнуті у двох флотах, зосереджених навколо двох авіаносців та розділені приблизно на 15 км. Американські сили складалися з двох авіаносців, лінійного корабля «Саут Дакота», шести крейсерів, «Портленд», «Сан-Хуан», «Нортгемптон», «Пенсакола», «Сан-Дієго» та «Джуно», а також 14 есмінців. Гідролітак PBY Catalina, що базується на островах Санта-Крус, локалізував головний японський флот о 11:03 ранку, але він був приблизно в 650 км від американських кораблів, поза межами бортової авіації. Кінкайд, сподіваючись, що зможе розпочати атаку протягом дня, встановив курс на повній швидкості на японський флот, а 23 літаки злетіли о 14:25. Тим не менш, японці, знаючи, що їх помітили американські ksnfrb та ігноруючи місцезнаходження американського флоту, взяли курс на північ поза межами американської палубної авіації. Таким чином, американські літаки не знайшли японські кораблі та повернулися до своїх авіаносців.

Битва

Перші повітряні атаки О 2:50 ранку 26 жовтня японські військово-морські сили повернули назад, і два флоти зблизилися, поки приблизно о 5 ранку вони не були на відстані приблизно 230 миль (370 км). Обидві сторони запустили свої літаки-розвідники та підготували свої штурмовики, щоб мати можливість атакувати, як тільки флот противника буде помічений. Хоча оснащена радаром «Каталіна» помітила японські авіаносці о 3:10 ранку, Кінкейд отримав це повідомлення лише о 5:12 ранку. Тому, враховуючи, що японські кораблі змінили позиції протягом двох годин, американський адмірал вирішив залишити літаки у резерві до отримання більш точної інформації. О 6:45 ранку американський літак-розвідник помітив авіаносці основного флоту Наґумо. О 06:58 японський літак-розвідник помітив оперативну групу «Хорнета». Обидві сторони кинулися пускати літаки, щоб першими завдати удару по супротивному флоту. Японці були першими та підняли 64 літаки, включаючи 21 пікіруючий бомбардувальник Aichi D3A2, 20 бомбардувальників-торпедоносців Nakajima B5N2, 21 винищувач Mitsubishi A6M3 Zero та два командні літаки Nakajima B5N2, які вирушили до «Хорнета» о 7:40. Також о 07:40 , два літаки-розвідники SBD-3 Dauntless наблизилися до місця, де були помічені японські авіаносці, і пікірували на «Дзуйхо». Японські захисні винищувачі були зайняті переслідуванням інших американських літаків-розвідників, двом літакам вдалося скинути свої бомби, які серйозно пошкодили польотну палубу, і авіаносець не зміг прийняти свої літаки.

У той же час Кондо наказав авангарду Абе кинутися вперед, щоб спробувати вразити американські кораблі з гармат. Кондо також вирішив висунути свої передові сили вперед на повній швидкості, щоб літаки «Дзюнйо» могли взяти участь в атаці. О 8:10 ранку «Сьокаку» запустив другу хвилю з 19 пікіруючими бомбардувальниками та 8 Zero, а «Дзуйкаку» підняв 16 торпедоносців о 8:40 ранку. Таким чином, о 9:10 ранку японці мали 110 літаків, що летіли до американських авіаносців. Американські літаки вилетіли через 20 хвилин після японських. Вважаючи, що швидка атака важливіша за групову, американська авіація сформувала невеликі групи і попрямувала до японських кораблів. Перша ескадрилья, що злетіла з «Хорнета», включала 15 пікіруючих бомбардувальників SBD, шість торпедоносців TBF-1 Avenger, 8 винищувачів F4F-4 Wildcat і вирушила о 08:00. Друга група з трьох SBD, семи TBF і восьми Wildcat з «Ентерпрайза» вилетіла о 08:10. Третя група з дев'яти SBD, восьми TBF і семи Wildcat з «Хорнета» вирушила в 08:20.