Велосипе́д, розм. двоколісник, біци́кл, ла́йба, ро́вер,Ро́вер // Словник сучасного українського сленгу / [упоряд. Т. М. Кондратюк]. – Харків: Фоліо, 2006. — транспортний засіб, який приводить в рух сила людських м'язів, що передається на ведуче(і) колесо(а). Зазвичай велосипеди мають два колеса; бувають також триколісні велосипеди та інші, екзотичніші — одноколісні, чотириколісні тощо.
Нині у світі використовується понад мільярд велосипедів; таким чином велосипед — найрозповсюдженіший транспортний засіб. Він став таким завдяки низькій вартості (включно з вартістю експлуатації), невеликій вазі та розмірам, відсутності потреби в пальному та елементах безпеки. У розвинутих країнах сучасного світу велосипеди набувають популярності завдяки спортивному навантаженню та екологічній чистоті.
У 2005 році за підсумками опитування громадської думки Великої Британії велосипед названо найвизначнішим технічним винаходом від 1800 року. За нього проголосувало більше опитаних, ніж за інші винаходи разом узяті.
Тайвань — один із провідних виробників велосипедів у світіDiscovery Canel «Як це зроблено. Гірський велосипед» .
В період з 1950 до 2007 року виробництво велосипедів зросло в чотири рази, за даними — американської організації із захисту навколишнього середовища, за цей же період виробництво автомобілів збільшилося тільки у вдвічі. Причиною зростання вважають ціни на паливо і транспортні затори в містах, і ця тенденція зберігається.
Етимологія
Слово «велосипед» прийшло до нас із Франції (vélocipède) і походить від двох латинських слів: velox — швидкий, і pedes — ноги.А. Н. Пюльккянен, В. С. Лещенко. // Спутник Велосипедиста. — Лениздат, 1960. Тираж 30 000 екз.
У різних українських діалектах: зах. ровер, схд. лайба, закарп. біциґлі, зах. бук. колесо.
Історія
Відомості про велосипеди і самокати до XIX століття неясні та суперечливі.
До 1817 року Малюнок двоколісного велосипеда з кермом і ланцюговою передачею, що приписується Леонардо да Вінчі або його учневі Джакомо Капротті, є, на думку багатьох, фальсифікацією. Зображення на вітражі церкви Stoke Poges, яке датується шістнадцятим або сімнадцятим століттям, показує ангела на чомусь схожому на самокат. Але цей «самокат», певно, був одноколісною колісницею, що асоціюються з херувимами та серафимами в іконографії середніх віків. Самокат ніби 1791 року, який приписують графові де Сівраку (Comte de Sivrac) — фальсифікація 1891 року, автором якої був французький журналіст Луї Бодрі. Насправді ніякого графа де Сіврака не було, прототипом його став Джин Генрі Сіврак, що отримав у 1817 році дозвіл на імпорт чотириколісних екіпажів. Легендою також є історія про кріпака Артамонова, що буцімто сконструював велосипед близько 1800 року. Цю легенду професор історії С. С. Ілізаров, заст. директора Інституту історії природознавства і техніки РАН, наводить як приклад міфу та явної фальсифікації. Відповідно до цієї легенди винахідник зробив успішний пробіг на своєму велосипеді з уральського села Верхотур'є до Москви (близько дві тисячі верст). У цю подорож кріпака Артамонова послав його господар — власник заводу, який зажадав здивувати імператора Олександра «дивовижним самокатом». За винайдення велосипеда Артамонову й усім його нащадкам подаровано свободу від кріпацтва. Велосипед зберігається у музеї Нижнього Тагілу.
Як показав хімічний аналіз заліза, велосипед із нижньотагільського музею зроблений не раніше 1870 року. Що ж до Артамонова, він вперше згадується у книзі У. Д. Бєлова «Історичний нарис уральських гірських заводів» (видання 1898 р., Санкт-Петербург): «Під час коронування імператора Павла, отже в 1801 р., тодішній майстровий уральських заводів Артамонов бігав на винайденому ним велосипеді, внаслідок чого за велінням імператора отримав свободу з усіма нащадками». Насправді Павло I коронувався 1797 року, а 1801 — Олександр І. Бєлов не наводить ніяких посилань на документи, що підтверджують його разючу знахідку. Не знайдено їх і згодом. Ніяких згадувань про Артамонова немає в камер-фурьєрских церемоніальних журналах 1796, 1797 і 1801 років, ні в «повістці з нагоди смерті Його імператорської величності государя імператора Павла Петровича», ні в описі коронації Його імператорської величності Олександра Павловича, ні в «Списку про всі милості, ізліянні покійним государем Павлом І до дня його коронації 5 квітня 1797 року», ні в архівах канцелярії М. М. Новосильцева, створеної 1801 року, що займалася розглядом технічних винаходів, ні в добірці матеріалів про кріпаків винахідників, опублікованій у «Вітчизняних записках» П. П. Свиніна (1818—1830). Залізний «велосипед Артамонова», що демонструвався у одному з уральських музеїв, виявився саморобкою кінця XIX століття, виконаною за англійськими зразкамиКомшілова (Смірнова) Т., Клат З. Велосипед Артамонова: Легенди і документи // Тагільський робочий. — 1987. — 14, 18 березня.Віргінський B. З., Клат З. А., Комшілова Т. У., Ліст Р. М. Як кояться міфи у історії техніки. (До питання про «велосипед Артамонова») // Питання історії природознавства і техніки. — 1989. — № 1. — С.150-157..
Після 1817 року У 1817 році, баварський лісничий, барон Карл Драйс із Карлсруе, витесав із дерева коня на двох колесахМаслов В. І. / Сам себе катаю: Все про велосипед: Для серед. і ст. шк. віку / Худож Є. І. Корольков.—К.:Веселка, 1990.—172с.:іл. ISBN 5-301-00515-4. Для публіки виріб був представлений в Мангаймі влітку 1817 і в Парижі в 1818 році. Вмощуючись на ньому, ноги мали торкатися землі. Відштовхуючись то одною то другою ступнею пристрій розвивав швидкість 14 км/год. Через два роки винахідник одержав патент, у якому офіційно ця машина називалася «біжучою машиною» або «дрезиною» (за ім'ям творця). Цю машину було обладнано сідлом і кермом. Саморобка Драйса не знайшла прихильників і відійшла в минуле, зберігшись частково хіба що у теперішньому дитячому самокаті.
В 1839 шотландський коваль додав до самоката важільно-педальний привід, який нині застосовується у дитячих автомобільчиках. Педалі штовхали заднє колесо, з яким вони були з'єднані металевими стрижнями. Переднє колесо поверталось кермом, велосипедист сидів між переднім і заднім колесом. Велосипед Макміллана випередив свій час. Обертові педалі вперше закрутяться лише через 14 років Філіпом Фішером.
В 1845 році англієць Р. У. Томпсон запатентував надувну шину, але його винахід було надовго забуто.
Двоколісній машині вдосконалення надали обертові педалі, які придумав і приладнав у 1850 році німецький механік Філіп Фішер.
Завдяки цим педалям велосипед згодом отримав роликовий ланцюг — найвдалішу систему приводу, що дожила до наших днів (почалося це у 1869 році із велосипеда німецького майстра Трефца). Через п'ять років, в 1855 році француз Ернст Мішо застосував їх на своєму варіанті машини і назвав цю конструкцію «велосипедом», що з латини означає «швидкі ноги». Відтепер двоколісний одноколійний візок називатиметься тільки велосипедом, а винахідником його вважатимуть Е. Мішо, котрий завбачливо запатентував свій винахід. Його велосипед демонструвався в 1867 році на Міжнародній виставці в Парижі. Педалі цієї машини кріпилися до переднього колеса. Захоплення новим видом транспорту наприкінці XIX століття призвело до налагодження масового виробництва велосипедів.
Намагаючись додати велосипедам швидкості, велоконструктори минулого покладалися в основному на переднє колесо. Чим більший його діаметр, тим швидше котитиметься велосипед. Така орієнтація призвела до того, що передні колеса згодом досягнули людського зросту, а задні навпаки — в два, а то й у чотири рази менші. Велосипедист сидів у сідлі, розташованому над переднім колесом, отже, максимальне збільшення його підіймало максимально високо над землею центр ваги. Через це велосипед втрачав стійкість і важко керувався. Якщо під колесо потрапляла навіть незначна перешкода, велосипедист, як правило, перекидався головою вперед разом з велосипедом. З іншої сторони, осідлати такий велосипед без сторонньої допомоги міг лише добре підготовлений спортсмен, та, зрештою, добитися максимальної швидкості виявилося неможливим, оскільки розмір ведучого колеса обмежувався довжиною ніг їздця.
З 1870-х років стала набувати популярності схема «пенні-фартинг»: величезне переднє колесо, до якого прикріплені педалі та кермо, маленьке заднє колесо, і водій, що сидить майже на вершині переднього колеса. Велика висота сидіння і зміщений до переднього колеса центр ваги робили такий велосипед досить небезпечним. Альтернативою їм були триколісні велосипеди.
В 1867 році винахідником Каупером було запропоновано вдалу конструкцію металевого колеса зі спицями. Через це, громіздкі колеса стали легшими. З 1869 року велосипеди стали обладнувати металевою рамою.
Джон Гобб в 1867 році змайстрував одноколісний велосипед, так званий моноцикл. Над дерев'яним колесом діаметром понад 2 метри кріпився стільчик, шарнірно з'єднаний з віссю колеса. «Вершник» обертав його з допомогою важільно-кривошипного механізму. В 1900 році співвітчизниками Хобба було запропоновано моноцикл навпаки — сідло і привод розмістили всередині колеса. Їздець крутив ногами переднє колесо, зусилля передавалось через ланцюг на заднє, а те, притиснуте вагою велосипедиста, рухало велике колесо. Два опорні ролики перекочувалися по внутрішній поверхні великого колеса і водночас правили за своєрідну підвіску.
В 1869 році німецький майстер Трефц на своєму велосипеді з'єднав ведучу шестерню ланцюгом із заднім колесом. Маючи більше передатне число велосипед потребував менше фізичних зусиль і давав можливість розганяти себе дужче. Його сідло кріпилось до листової ресори, що «упокорювало» поштовхи оббитих залізом дерев'яних коліс. Конструктивно, цей велозразок наближався якоюсь мірою до ідеального. Однак найвдаліша геометрія велосипеда зупинилася на варіанті англійського винахідника Ровера.
В 1869 році в Парижі нараховувалось 1300 велосипедів.Попов А. С. Давай изобретём веломобиль.—М.:Патриот, 1991.—175с. ISBN 5-7030-0413-6
В 1878 році англійський винахідник Лоусон ввів у конструкцію велосипеда ланцюгову передачу. У 1878 році зроблено перший складаний велосипед.
Перший велосипед, схожий на той, що використовується в наші дні, називався Rover. Його було зроблено у 1884 році англійським винахідником Джоном Кемпом Старлі (випускався з 1885 року). На відміну від велосипеда «пенні-фартинг», Ровер мав ланцюгову передачу на заднє колесо, однакові за розміром колеса, й сидіння водія між колесами. Велосипед Старлі здобув ім'я безпечного і набув такої популярності, що в польській мові його й досі називають rower, а в деяких західноукраїнських діалектах «ровер». В 1885 році з'явилась модель низького велосипеда «Ровер Сейфті» (безпечний) з двома однаковими колесами. Велосипед став настільки безпечним, що на ньому почали їздити жінки і діти. Сучасний велосипед своєю геометрією дуже схожий на роверівський — у 1885 році Ровер створив свій безпечний велосипед із заднім колесом, яке приводилось у рух ланцюгом. Проте, ця машина XIX століття важила 35 кілограмів.
В 1888 році, шотландський ветеринар Джон Бойд Данлоп заново винайшов надувні шини з каучуку (запатентовані у 1845 році). Після цього велосипеди позбулись прізвиська «кісткотряси». Ідея, як це нерідко буває, прийшла несподівано. Спостерігаючи, як син трясеться на жорсткому самокаті, він знічев'я зупинив свій погляд на шматку шланга від садової помпи. В шланг було налито води і обтягнуто ним ободи. Пізніше Денлоп приєднав до першої у світі шини своєрідний клапан, що тільки пропускав, але не випускав назад повітря, і поспішив запатентувати свій винахід. Цей винахід зробив їзду на велосипедах значно комфортнішою і сприяло їх широкій популярності. 1890-ті роки назвали золотими часами велосипеда. Через кілька років Денлоп заснував фірму, яка випускала шини також для мотоциклів і автомобілів.