Болгари в Україні — одна з національних меншин, що проживають на території сучасної України, переважно в Одеській області.

Розташування та кількість За переписом населення 2001 року налічувалося 204 574 болгар, з них 87 % у Одеській та Запорізькій областях. Найбільш компактним місцем проживання болгарського населення є Одеська область, тут мешкає 74 % всіх українських болгар. У Буджаку (південь Одеської області) болгари з 20,9 % є другою за чисельністю національністю після українців (40,2 %). Тут болгари за переписом 2001 р. становили абсолютну більшість населення Болградського району (60,8 %) та відносну більшість Тарутинського (37,5 %) і Арцизького (39,0 %) районів. Значне болгарське населення присутнє і у інших районах Буджаку, а також у деяких районах півдня України: Іванівському (11,2 %), Вільшанському (9,8 %), Приазовському, Приморському та Бердянському. +19591970197919892001 Чисельність, тис 219,4 234,4 238,2 233,8 204,6 Частка, % 0,52 % 0,50 % 0,48 % 0,45 % 0,42 %+

{| align="left" class="standard" |+ ! |Населення ! colspan="2"|1970 ! colspan="2"|1989 ! colspan="2"|2001

| align=center|міського | align=center|80.842 | align=center|32,9 % | align=center|99.739 | align=center|42,7 % | align=center|84.483 | align=center|41,3 %

| align=center|сільського | align=center|157.375 | align=center|67,1 % | align=center|134.061 | align=center|57,3 % | align=center|120.091 | align=center|58,7 %

| align=center|Всього| align=center|238.217| | align=center|233.800| | align=center|204.574 | |}Динаміка чисельності болгар у регіонах України:' Область19591970197919892002 АР Крим (з Севастополем) 2 186 2 282 Вінницька область 333 319 Волинська область 96 110 Дніпропетровська область 2 740 2 269 Донецька область 7 708 7 217 4 833 Житомирська область 236 229 Закарпатська область 290 279 Запорізька область 36 598 38 098 37 105 34 633 27 764 Івано-Франківська область 194 502 Київська область 628 480 Кіровоградська область 3 148 2 205 Луганська область 2 574 1 625 Львівська область 459 318 Миколаївська область 5 985 6 503 7 065 5 614 Одеська область 153 115 166 522 170 004 165 821 150 683 Полтавська область 359 364 Рівненська область 125 113 Сумська область 181 198 Тернопільська область 68 95 Харківська область 1 405 1 071 Херсонська область 1 302 1 040 Хмельницька область 209 207 Черкаська область 376 384 Чернівецька область 302 273 Чернігівська область 188 177 м. Київ 1 665 1 514 Україна 219 409 234 390 238 217 233 800 204 574 + Вікова структура, 2001 рікВікЧисельність 0-1430 14514,7 % 15-64142 49769,7 % >6531 93215,6 %+

Історія

XVIII—XIX ст.

Сучасне болгарське населення поселилося у регіоні в кінці XVIII століття та на початку XIX століття, під час феодального заколоту у Османській імперії та після періоду Російсько-турецьких війн. Особливо сильні хвилі еміграції були після Російсько-турецьких війн 1806–1812 та 1828–1829 рр. Поселенці прибували з сучасної східної Болгарії, але багато також було нащадків болгар з західної частини країни. Окрім болгар також серед емігрантів були албанці, що заселили східну Болгарію за деякий час до цього.

Прибулі болгари засновують нові міста (такі як Болград у 1819 році, Комрат), приблизно 64 сіл. У 1856 р., після Паризького миру, регіон Бессарабія розділився на південно-східну частини, у тому числі Болград, Ізмаїл та Кілія, що входили до Молдови (з 1861 р. — Румунське королівство), а північно-західна, зосереджену навколо Комрату, залишилися в Російській імперії.

28 червня 1858 року у Болграді було засновано Болгарську гімназію, яка мала серйозний вплив на розвиток болгарської освіти та культури та як факт була першою сучасною Болгарською гімназією.

У 1861 р. 20,000 болгар з румунської частини Бессарабії перейшли до Російської імперії, де отримали землю у Таврійській Губернії, щоб замінити ногайців, що покинули колишню територію Кримського ханства. Ті поселенці заснували іншу болгарську спільноту — Таврійських болгар.

Після того, як увесь регіон був знову включений у межі Російської імперії в 1878 році, процес русифікації посилився, тому багато болгарських інтелектуалів повернулися до новоствореного Болгарського князівства, щоб надати допомогу у створенні Болгарської держави. Болгарська меншість було позбавлена права, отримані протягом румунського контролю.

XX ст.

Вся Бессарабія після російської революції та розпаду Російської республіки входить до Румунського королівства у 1918 році. На відміну від попереднього періоду румунського контролю, найбільш культурні та освітні права болгарської меншини були відчужені, що призвело до випадків збройного опору, наприклад повстання у Татарбунарах 1924 року.

На території Мелітопольщині 1925 року було створено Романівський (у 1926-у перейменовано на Коларівський) та Цареводарський (у 1926-у переформований з існуючого, а 1927-го перейменований на Ботевський, у 1930-у приєднано до Коларівського району). На Одещині 1926-го року — Великобуялицький (у 1926-у перейменовано на Благоєвський), а 1927-го у Першотравневому окрузі — Вільшанський болгарські національні райони. У болгарських населених пунктах організовувалися болгарські сільради (кількість яких з 1925 до 1938 зросла з 33 до 52), а в райцентрах — болгарські судови органи влади (так званні судово-слідчі камери).Державин Н. С. Болгарские колонии Новороссийского края. Херсонская и Таврическая губернии. Симферополь, 1908

Болгари проживали переважно компактно, в 40 чисто болгарських сільрадах було зосереджено 76 % всіх українських болгар. 72,5 % болгарських дітей вчилися в болгарських школах. Після 1933-го року болгарські райони було ліквідовано.

У 20-30-х рр. XX ст. виходила болгарською мовою преса: центральна болгарська газета «Сьрп и чук» (у 1926-у перейменована на «Сьветско село» й 1930 — на «Колективіст»); газета органів Коларівського, Благоєвського і Вільшанського районних партійних і виконавчих комітетів — «Колективно поле», «Комунар», «Колхозен труд», журнали «Бьди готов!», «Млад ударник», «Агротехник». Виданням художнього, суспільно-політичного, навчальної літератури займалися болгарські сектори Всеукраїнської філії Центрвидаву (з 1926 по 1931) і Укрдержнацменвидаву (з 1932 по 1941).

У болгарських районах функціонували болгарські школи, кількість яких зросла з 43 у 1924 до 57 у 1938 і в яких навчалось відповідно 4314 і 11 264 учнів. Кадри для болгарських районів готували створена 1926 року Дніпропетровська болгарська партійна школа, переведена у наступному році до Одеси, Преславські педагогічний технікум і агропрофшкола та болгарські сектори Одеських педагогічного та соціально-гуманітарних інститутва, медичного технікуму, театрального училища.

Болгарське театральне мистецтво розвивалося завдяки діяльності театральної пересувної трупи і болгарського театру-студії ім. Г.Димитрова (відповідно створених 1926 і 1934).Сохань П. С. Очерки истории украинско-болгарских связей. К., 1976

Водночас у 1930-х рр. у Таврії були репресовані і страчені близько 25 тис. представників болгарської інтелігенції — вчителі, інженери, священики, агрономи, студенти. Болгар не врятував той факт, що серед них було багато комуністів-політемігрантів, які брали участь у вересневому повстанні 1923 р. у Болгарії і яких тут оселили за наказом голови Раднаркому УСРР Християна Раковського.

Пакт Молотова — Ріббентропа 1939 року призвів до ультиматуму СРСР у червні 1940 р., вторгненню радянських військ в Бессарабію, та її включення до Радянського Союзу. Хоча будучи офіційно визнаною меншістю за радянської влади, місцеві болгари втратили деякі риси своєї культурної ідентичності в цей період.

У 1944 році 12,5 тис. болгар депортовано з Криму.

Після проголошення незалежності

Рухи національного відродження виникли у 1980-х, з болгарськими газетами, культурними та освітніми асоціаціями. Болгарську мову почали вивчати у школах як додаткову, але пізніше й як обов'язковий предмет. У 1993 році була заснована Асоціація болгар України.

На початку 1990-х років в Україні розпочалася всебічна трансформація суспільного життя, яка охопила все поліетнічне населення країни. Значного розвитку цей процес набув після проголошення незалежності України. Тоді піднялася і нова хвиля національного відродження болгар, які проживають на південноукраїнських землях — їхньої мови, літератури, фольклору та мистецтва. Болгарські мешканці України отримали змогу навчатися рідною мовою в школах та вищих навчальних закладах, зокрема в Ізмаїльському педагогічному інституті і на болгарському відділенні філологічного факультету Одеського державного університету, яке було відкрите 1995 року. У місцях компактного проживання болгар було організовано періодичну трансляцію болгарською мовою радіопередач і програм телебачення. Розгорнули свою діяльність численні колективи художньої самодіяльності, які представляють культурно-мистецькі традиції болгарського населення України. Великої популярності набули традиційні фольклорно-етнографічні фестивалі. Так, на Болградщині після завершення основних польових робіт щорічно відбувається свято-фестиваль, яке поєднує в собі давні традиції общинно-храмових зібрань з сучасними фольклорно-пісенними виступами. + Розселення болгар в Україні, 2001 рік Регіон Чисельність (тис. чол)Частка Одеська150,6 6,1 % Запорізька27,7 1,4 % Миколаївська5,6 0,4 % Інші регіони20,7 Всього204,6 0,4 % Активно працює болгарська секція, створена при Спілці письменників України. Налагодилось також видання болгарською мовою книг, підручників і періодичних видань. Так, газета «Роден край», яка виходить з 1994 р., проводить плідну популяризаторську роботу. У ній оперативно висвітлюються основні події у духовному житті України та Болгарії, публікуються зразки болгарської народнопоетичної творчості, інформація про фольклорні ансамблі та проведення фестивалів народної творчості.

Значну роль у житті країни почали відігравати національно-культурні товариства, об'єднання та асоціації загальнодержавного, регіонального і обласного рівня — Київське товариство болгарської культури «Родолюбіє», Кримське товариство болгар ім. Паїсія Хілендарського та ін. Асоціація болгарських культурно-просвітницьких товариств України відкрила свої представництва в Києві, Одесі, Сімферополі й Миколаєві.

Національне відродження болгарської спільноти і стан її культури та народно-поетичної творчості викликають дедалі більший інтерес у вчених. Яскраве свідчення цього — численні публікації, присвячені різноманітним аспектам дослідження цього процесу, та неодноразове обговорення цієї проблеми на науково-практичних конференціях. Зокрема, актуальні питання, пов'язані зі складним процесом духовного відродження болгарської діаспори, порушувалися на засіданні круглого столу на тем «Болгари України — в дзеркалі народної культури», який відбувся у Києві 1992 р., та на міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми відродження мов і культур західних і південних слов'ян в Україні», що проходила в Одесі у 1993 р. Серед обговорюваних питань — вивчення сучасного стану культури і мови болгарських мешканців України, проблеми збереження їхніх традицій та народної творчості тощо. Матеріали конференції та круглого столу лягли в основу збірника «Відродження мов і культур західних і південних слов'ян». Відродження мов і культур західних і південних слов'ян в Україні. Київ, 1995.

У 1990-х роках значно зріс й інтерес болгарського населення України до рідної мови, національних духовних цінностей, історії свого народу та його народнопоетичної творчості. Велику увагу цим питанням приділяє виходець зі села Банівка Болградського району Одеської області професор І.Стоянов та його дружина — кандидат філологічних наук Е.Стоянова. Так, у 1994 р. вони впорядкували збірник народних казок бессарабських болгар «Късметлива Неда», опублікований у Софії. Крім того, І.Стоянова цікавлять проблеми, пов'язані з функціонуванням в Україні болгарської мови, та українсько-болгарські мовні контакти, які він розглядає на основі болгарських говірок, що побутують на півдні України.