Іва́н Олексі́йович Стемпко́вський (14 червня 1789, Нікольське, Петровський повіт, Саратовська губернія — 6 грудня 1832, Керч, Таврійська губернія) — археолог, дослідник античних пам’яток Північного Причорномор’я.
Захоплювався історією, археологією античного світу, вдосконалював свої знання в Паризькій академії написів і словесності. Вивчав залишки міст Пантікапей, Фанагорія, Херсонес Таврійський, Ольвія, колишньої Боспорської держави. За його участю був досліджений скіфський курган Куль-Оба (4 ст. до н. е.).
Автор низки праць з археології, історичної географії, нумізматики, володар унікальної колекції монет боспорських царів, придбаної після його смерті Ермітажем. Одним із перших виступив з ініціативою створення наукового товариства для дослідження пам’яток Північного Причорномор’я.http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=DOP&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Stempovskyj_I
Походження Походив із польського шляхетського роду Стемпковських гербу Сухекомнати, який довгий час мешкав на Поділлі та Волині.
Народився 14 червня 1789 р. в с. Нікольське (за іншими даними у невеликому маєтку Рязановці, що належав його батькові) Петровського повіту Саратовської губернії.
Батько - Юзеф-Ян Стемпковський, генерал-майор коронної армії Речі Посполитої. Служив в українській дивізії, і отримав звання полковника 5-го піхотного полку. У 1792 р. брав участь у битвах під Борушківцями і Зеленцями, проте, незважаючи перемогу Тарговицької конфедерації, залишився на службі, отримавши генеральський патент. Після банкротства і смерті батька у 1793 році та остаточного падіння Речі Посполитої вступив на службу до російської армії.
Дід — Юзеф-Габрієль Стемпковський (1710-1793), генерал-лейтенант коронної армії Речі Посполитої, Брацлавський каштелян, володимирський староста, Київський воєвода у 1785–1791. У 1769 р. нагороджений орденом Святого Станіслава, найімовірніше, за жорстоку Коденську розправу над українськими селянами та гайдамаками, за що також отримав прізвище "страшний Юзеф"; у 1773 р. став кавалером ордена Білого Орла за придущення Барської конфедерації. Дідич Новолабуні у Волинському воєводстві, де збудував власну резиденцію-палац. У той час Лабунь виконувала роль столиці воєводства Волинського і Київського. Сюди приїздила польська знать зі всього краю на розкішні бали, які постійно влаштовував Ю. Стемпковський.
Дуклан Охоцький, вихованець Стемпковського, так описує його в своїх мемуарах: «Воєвода Київський Стемпковський був типом тодішнього польського магната. Він був любимцем короля Станіслава-Авґуста і так зумів оволодіти ним, що той не приймав ніяких важливих державних рішень без поради з ним: ордени, призначення на посади — все це йшло із Лабуня через руки Стемпковського».
Палац Стемпковського на той час був оновлений: туди завезли нові меблі з Кракова та виписали велику кількість вина. Пишні прийоми короля у 1781 та 1789 році обійшлися Стемпковському більше мільйона злотих польських і це було причиною остаточного його розорення та втечі від кредиторів до Варшави. Палац, пограбований кредиторами, був знесений місцевим населенням.
Освіта Іван Стемпковський закінчив Саратовське народне училище і в 1804 р. завдяки своєму дядькові генерал-майорові Фомі Кобле поступив на військову службу підпрапорщиком Ладозького мушкетного полку.
Кар'єра Доля Стемпковського незмінно пересікалася зі життєвим шляхом видатного діяча Росії та Франції того часу епохи градоначальника Одеси, генерал-губернатора Новоросійського краю, двічі прем’єр-міністра Франції Армана Емманюеля дю Плессі Ришельє, більш відомого як Дюка Ришельє (1766–1822). Незважаючи на те, що один народився в глушині Російської імперії, а другий – у Парижі; перший репрезентував звичайний дрібнопомісний російський дворянський рід, а останній був представником одного зі старовинних і найбільш знатних родів Франції, – історичні події початку кінця XVIII – початку ХІХ ст. пов’язані з революцією у Франції, наполеонівськими війнами (в т.ч. й франко-російською війною 1812–1813 років), надовго звели долю цих людей і визначили не тільки їх шлях щаблями державної служби, але й пов’язала їх інтелектуальні інтереси, зокрема, ставлення до історії загалом, до старожитностей, до ролі історико-культурної спадщини в житті суспільства ХІХ ст..Третьякова Л. Последний из рода Ришельє // Вокруг света. – 2001. – No 1 (2724). – С. 82; Полевщикова Е.В. “Мы здесь в гуще битвы против анархии...” (политическаяжизнь эпохи Реставрации в письмах А.Э. Рищелье В.П. Кочубею) // Французский еже- годник. – 2003. – М., 2003. – С. 165–181.
Герцог де Ришельє помітив здібного Івана Стемпковського, коли за завданням імператора Олександра І перевіряв Ладозький полк. Згодом Ришельє став градоначальником Одеси (з 1803 р.) та генерал-губернатором Новоросійського краю (1805–1814).
З 1808 р. його ад’ютантом, а потім і особистим секретарем став Іван Стемпковський. Разом із герцогом де Ришельє у 1810 – 1812 роках він брав участь у військових операціях на Північному Кавказі, і за свою хоробрість отримав чин підпоручика.
В Одесі Стемпковський познайомився з багатьма визначними діячами того часу. Наприклад, герцог де Рішельє мешкав поруч із онуком останнього українського гетьмана XVIII ст.. Кирила Розумовського (1728–1803) Петром Олексійовичем. Разом із де Ришельє, який дружив із нащадком гетьмана, у нього на гостинах часто бував і Стемпковський.Дерибас А. Старая Одесса. Исторические очерки и воспоминания. – Одесса, 1913. – С. 52.
Французький період (1815-1820)
У 1814 р. Стемпковський супроводжував герцога де Ришельє на Віденський конгрес, де завдяки знайомству з імператором Олександром І був зарахований до штату імператорського двору. При дворі імператора Степковський брав участь у військовому поході 1815 р.; у такий спосіб від брав участь у взятті Парижу в 1815 р., де був зарахований у окремий російський окупаційний корпус під командуванням генерал-ад’ютанта графа М.С. Воронцова.Захарова О.Ю. Генерал-фельдмаршал светлейший князь М.С. Воронцов. – М.: Центрполиграф, 2001. – 142 с. В Парижі відбулося їх перше близьке знайомство, яке згодом переросло у дружбу. У віці 29 років Стемпковський отримає звання полковника, а незадовго до смерті в 42 роки – звання статського генерала (звання рівне дійсному статському раднику за Табелем про ранги Російської імперії). Виїжджаючи до Франції після перемоги над Наполеоном І удячний де Рішельє подарував своєму ад’ютантові власну дачу – відомий “Дюковський сад” у Одесі. В свою чергу Стемпковський із часом подарував цей унікальний природний заповідник місту Одесі.
До 1819 р. Стемпковський у званні полковника залишається при М.С. Воронцові у Франції, виконуючи старанно всі його завдання. Сприяло його кар’єрі й те, що його колишній патрон – герцог де Рішельє мав велику вагу при дворі короля Людовика XVIII з династії Бурбонів, повернутої до Франції після реставрації монархії в 1815 р. У вільний же від службових обов’язків час Стемпковський займався головною справою його життя – вивченням стародавньої історії, яка його завжди живо цікавила. Ще під час перебування у складі російських окупаційних військ у Парижі протягом 4 років Стемпковський жваво цікавився історією, старожитностями, познайомився з багатьма французькими спеціалістами в галузі стародавньої історії.Ашик А. И.А. Стемпковский // Записки Одесского императорского общества истории и древностей. – Т. V. – Одесса, 1863. – С. 901–915. У Французькій академії написів та словесності, де займалися вивченням текстів стародавніх авторів, він знайомиться з секретарем цієї установи Дезіре-Рауль Рошеттом. Можливо, завдяки цьому знайомству Стемпковський у 1821 р. перебував у Парижі, де був прийнятий членом-кореспондентом Академії написів і витончених мистецтв Франції.
Одеський період (1820-1826)
У 1820 р. Стемпковський повертається з окупаційного корпусу на батьківщину, де продовжує військову службу. Проте, в 1824 р. він очолює в Одесі комісію з перевірки Рішельєвського ліцею, а в 1822–1826 роках – комісію з будівництва пам’ятника герцогу де Рішельє. В 1823 р. генерал-губернатором Новоросійського краю був призначений паризький знайомий Стемпковського граф М.С. Воронцов, що сприяло не тільки його військовій, але й громадській та науковій діяльності.
Граф М.С. Воронцов був не тільки досвідченим військовим і талановитим адміністратором, але й цікавився старожитностями. Недарма інколи його називали “археологом-аматором”.Мурзакевич Н.Н. Очерк заслуг, сделанных наукам светлейшим князем Михаилом Семеновичем Воронцовым. – Одесса, 1860. В Одесі Стемпковського притягувало, насамперед, те, що вона була не тільки адміністративною столицею Новоросійською краю, але й значним економічним і культурним центром, була розташована безпосередньо на залишках стародавніх поселень. Також у Одесі жив дядько Івана Стемпковського – генерал Фома Кобле, який упродовж довгих років був комендантом Одеси, був найближчим соратником герцога де Рішельє та О.Ф. Лонжерона. В Одеському археологічному музеї НАН України (колишній музей Одеського товариства історії та старожитностей) зберігся невеликий гравірований портрет Івана Стемпковського, зроблений із портрета художника Е. Бушарді, на котрому зображений профіль молодої людини у військовій формі, з гордовитою осанкою та упевненим поглядом.
Дослідження античної історії Північного Причорномор'я Французька революція та наполеонівські війни співпали з періодом історії, коли в Європі виник особливий інтерес до стародавньої історії, зокрема, історії античної Греції та Риму, старожитності яких знаходили в усій південній частині Європи. Надзвичайну зацікавленість викликали знахідки руїн античних міст на берегах Північного Причорномор’я, доступ до котрих науковцям і поціновувачам старовини відкрився тільки після його входження до складу Російської імперії.
Повернувшись до Одеси Івана Стемпковський починає вивчати пам’ятки старовини Північного Причорномор'я. Йому належить одне з перших досліджень з античної історії цього краю – “Местоположение греческих поселений на берегах Понта Эвксинского между Тирасом и Борисфеном”, яке було надруковане в 1820 р..Стемпковский И.А. Исследования о местоположении древних греческих посе- лений на берегах Понта Эвксинского между Тирасом и Борисфеном, учиненное по случаю найденных в 1823 году остатков древностей в Одессе с сравнительною картою древней и новой географии сих мест.– СПб., 1826. – 45 с. Задля написання цієї роботи І.О. Стемпковський мав ознайомитися з археологічними пам’ятками цієї території та порівняти реальне розташування з повідомленнями про це у працях античних авторів. Зміст статті свідчить про широке знайомство Стемпковського з античною літературою, яку він вивчав і в Парижі, і в Одесі, а також із початковими археологічними дослідженнями у Північному Причорномор’ї. Треба відзначити, що І.О. Стемпковський, на жаль, не володів ані давньогрецькою, ані латиною, відтак, знав твори античних авторів не з оригіналу, а з перекладів одеського вченого А.Ф. Панагіодора-Ніковула . Оригінальний же текст був узятий з виписок із різних книг стародавніх авторів, виданих на той час у європейських країнах, – 6 величезних томів котрих [виписок] Стемпковський привіз із Парижу.
Локалізація античних міст Треба зазначити, що своєю працею Стемпковський на початку ХІХ ст. започатковує науковий підхід до вирішення питань з історичної географії Північного Причорномор’я – питання локалізації стародавніх поселень, античних міст-держав на основі вивчення конкретних археологічних пам’яток.Агбунов М.В. Загадки Понта Эвксинского (Античная география Северо- Западного Причерноморья). – М., 1985. – С. 14; Він же. Материалы по античной гео- графии Причерноморья // Вестник древней истории. – 1983. – No 4. – С. 110–129. Всі попередні більш ранні дослідження європейських вчених не могли врахувати такі дані, бо південь України був не доступний для досліджень до цього часу.