Святитель Йосиф (Стойка) (1690—1711) — сповідник Православної Церкви Закарпаття. 20 червня 1992 року Священний Синод Румунської Помісної Православної Церкви за представленням та клопотанням єпископа Марамурешського Іустиніана ім’я єпископа Йосифа (Стойка) (), як сповідника православ’я було внесено в святці, а вже 9 вересня 2003 року відбулося святкування загальноцерковного прославлення святого.
Життя святого було сповнене переживання за Церкву, боротьби за неї та свідомого сповідництва. Є припущення, що владика Йосиф, так само як і єпископ Іоаникій (Зейкан), був з місцевого дворянського, священицького роду. Його батько був православним священиком, який служив в храмі с. Кричево, пізніше настоятелем цього храму був рідний брат владики — Петро Стойка. До мантійного чину він носив ім’я Іоанн, був пострижеником Угольського монастиря та наступником єпископа Мефодія (Раковецького) (1687—1693). Отець Василій (Пронін) зауважує, що можливо владика Стойка «не був строгого чернечого життя, хоча його і неможна звинуватити в аморальності». Місцем його народження згадується с. Кричево, проте є гіпотеза, що це могло бути й с. Чумалево. Він був священик «лібертин-свобідний, родом із Чумальова, що біля Хуста, де був парохом. Звідти перейшов до Бичкова, де померла його дружина і він вступив до Угольського монастиря», — пише о. Степан Пап. Цю ж думку поділяє й отець Василій (Пронін), проте є припущення, що майбутній владика був не в Угольському, а в монастирі у Перегінську (недалеко від Стрия). Доказом того, що владика любив перебувати в Чумалеві, є збережена, ним власноручно підписана грамота про висвячення Георгія в сан священика, яку він видав 28 травня 1704 року в Čumalevê. Освіту майбутній архієрей отримав, ймовірно, в школі при Нямецькому монастирі на честь Вознесіння Господнього, в помʼянику якого внесені Йосиф та його рід. Йосиф вперше згадується в документі від 16 січня 1668 року як диякон, в подальшому він служив приходським священиком, рано овдовів, був призначений настоятелем в с. Чумалево. Діставши парафію в с. Бичків, Йосиф був возведений в сан протопопа, був благочинним.
В історіографії питання щодо дати архієрейської хіротонії є розбіжності. Перша когорта науковців вважає, що власне в 1690 році після вимушеного відходу Мефодія (Раковецького) з Мукачівського монастиря, а можливо й після його від’їзду в Польщу в цьому є році православне румунське духовенство Марамороша при підтримці православного дворянства обирає Йосифа єпископом Марамороським. Одні дослідники датою єпископської хіротонії Йосифа вважають 15 квітня 1690 року. Румунський дослідник С. Релі стверджує, що це відбулося 15 травня 1690 року. Інші науковці вважають, що хіротонія Йосифа відбулася не пізніше 1691 року. О. Петров стверджує, що у Пертрушевича є відомість, без вказівки джерела, що Стойка міг бути єпископом і раніше, можливо вже у 1691 році. На камені в храмі Пуциковського монастиря на Волині зображений «фундаторъ святыя обители» пан Андрій Жураковський і міститься напис про будівництво храму: «Зачатся року Божія 1687, совер. 1691». Згаданий храм проти волі Львівського єпископа Йосифа Шумлянського був посвячений Йосифом (Стойкою), єпископом із Марамороша, якого Андрій Жураковський під ескортом супроводжував на Волинь до єпископа Жабокрицького. о. Степан Пап та Пидгайко В. Г. стверджують, що 15 березня 1692 року собор карпаторуського та румунського православного духовенства Мараморощини під керівництвом протопопа Іоанна із с. Жагова одобрив архієрейську хіротонію владики Йосифа Стойки та затвердив його на кафедрі. О. Петров вважав, що Йосиф Стойка став єпископом після смерті Мефодія (1693 р.), а можливо, навіть і при його житті.
Факт єпископської хіротонії Стойки теж полишений чітких фактів ідентифікації. На питання де і ким був висвячений владика Стойка остаточної відповіді немає. М. Лучкай вважав, що «Йосиф Стойка, невідомо ким і де був висвячений та призначений єпископом; він самовільно захопив церковні посади і звання». Апелюючи цьому твердженню, інші історики переконані, що Йосиф (Стойка) був призначений православним єпископом, Трансільванським князем Михайлом II Апафі, який сповідував кальвінізм, а єпископську хіротонію над ним звершив Сучавський православний митрополит Дософтей (Баріле). Цей факт на допиті в 21 березня 1725 року констатували і Мараморошські священики. Підтвердженням законного вибрання і затвердження Трансільванським реформаторським керівництвом Стойки як єпископа є і прохання від 14 травня 1715 року Марамороської столиці до реформаторської (Трансільванської) консисторії. Як випливає з власного підпису на антимінсі, Йосиф був керуючим Трансільванської митрополії з кафедрою в Белграді (нині Альба-Юлія), хоча в якості єпископа Марамороша, яка була частиною Трансільванії, Йосиф повинен був покорятися православному Трансільванському митрополиту. Висвячення Йосифа не було признане Трансільванськими архієреями. Хіротонісаний в 1698 році Трансільванський єпископ Афанасій Ангел титулувався як архієпископ Белградський, Вадський, Мараморошський, Сильвашський, Фегерашський, всієї Трансільванії і «всей Угорской страны», таким чином претендуючи в т. ч. на парафії Марамороша.
У виборах єпископа Стойки брало участь не лише духовенство, але й світські особи: «Вряд ли бы православное русское и румынское дворянство допустило устранение себя от участия в столь важном деле».
Владика іноді підписує себе як «архієпископ», особливо в часи його перебування в Грушеві, а також використовує в підписах особливий титул, який свідчив про давню патріаршу ставропігію Грушівського монастиря: «Иосифъ Стойка православный архіепископъ Марамориский, Ексарха Ставропигіи патріаршеской Константинаграда Новаго Рима». Ким і коли владика був возведений в сан архієпископа невідомо. Трохи видозмінений титул єпископа Йосифа подають отець Іоанн Дулишкович, М. Лучкай та А. Пекар. Перший автор, так само як і «Список актів та королівських декретів», наводить його так: «Йосифъ Стойка, Божіею милостию єпископ православный Марамориский Екзарха Ставропигіи Патріариаршеской Цари града Новаго Рима, Администратор Митрополии Белградскія Семи града, и всей Православной Церкви во Странах Угорских и прочее». У Лучкая він фігурує наступним чином: «Йосиф Стойка з Божої ласки і преосвященний єпископ Марамороський, екзарх патріаршої ставропігії Царгорода, адміністратор митрополії Белградської, Семиградської тощо». У Пекара Йосиф титулується: «Милістю Божою православний епископ Марамороський, ексарх царгородської патріяршої ставропігії, адміністратор митрополій Білгородської й Почаївської і пр. і пр.». Титули єпископа Йосифа зустрічаються і в ставленицьких грамотах від 13 травня 1695 р., 31 березня 1696 р. та 2 липня 1704 року. Відомо, що єпископ Йосиф мав велику печатку, на якій було зображення архангела Михаїла і навколо напис «Йосиф Стойка».
В 1693 році єпископ Стойка з метою освячення храмів дав надрукувати антимінс, де містився чіткий припис з точним часом освячення і назвою храму, куди він давався. Вперше підпис єпископа Йосифа (Стойки) зустрічається в 1693 році на антимінсі із села Пилипець, зокрема там містився такий підпис: «Олтарь рукодѣйственъ и благословенъ Йосифомъ Стойка, православнымъ епископомъ Мараморошскимъ, Ексархою Ставропигіи патріаршеской, администраторомъ митрополіи Белградской Седмиграда и пр.». Ідентичний титул владики є і на підписаному ним антимінсі в тому ж 1693 року, який він видав якомусь Никодиму. Аналогічно підписав свій титул владика Йосиф і у 1694 році на антимінсі, який він видав до храму святого «Михаила Олховецкаго».
Із раннього періоду правління єпископа Йосифа (Стойки) відомо, що він часто скликав окружні собори благочинних (протопопів), на яких обговорювалися та вирішувалися питання єпархіального життя, загальноцерковні справи та з допомогою яких велася боротьба проти унії. Відомі 7 Соборів, які з благословення владики Йосифа були проведені в Будешті (1690), в Сиготі (1698, 1699, 1704), в Драгоешті (1699), в Мойсеєвському монастирі великомучениці Параскеви (1700), в Сарасеу (1704). Отже, форма правління єпископа єпархією була соборна. Суперечки і незгоди між віруючими виносилися на вирішення собору під керівництвом єпископа і в присутності протоієреїв. Хоча протилежної думки про правління єпископа Йосифа Ю. Жаткович та М. Лучкай.
Відомо, що життя та резиденційне перебування єпископа було безпосередньо пов’язане з Грушівським, Угольським, Кричівським монастирями, чернечою обителлю в Дюлештах (Дюлафалва), хоча є відомою і спроба перевести його до Мукачівського монастиря. Збереглися відомості про те, що проживав єпископ Йосиф і в Чумалеві. Під час відвідування парохій єпископом Маниїлом Ольшавським (1743—1767) люди навіть називають Стойку єпископом Чумалевським.
Те, що єпископ Йосиф деякий час проживав у Грушівському монастирі, є безперечним. За словами А. Кралицького, в 1693 або 1690 роках у Грушівському монастирі був навіть надрукований Антимінс єпископа Стойки. На думку архім. Василія, після зруйнування Грушівської обителі в кінці XVII ст. єпископ Йосиф мав декілька резиденцій: с. Чумалево, монастир в Дюлештах (Дюлафалва), Хуст, монастир в Углі та інші.
Цікавим і неординарним в житті єпископа Стойки є епізод висвячення ним Луцького православного єпископа Димитрія (в монашестві Діонісія) Жабокрицького та освячення ним на Волині на початку 90-х років XVII століття храму Пациковського Успенського чоловічого монастиря (сьогодні с. Пациків, Івано-Франківська область).
Після смерті в 1695 році Луцького єпископа Йосифа (Шумлянського), який прийняв унію, православним єпископом духовенство вибрало вченого Луцького писаря Димитрія Жабокрицького. Незважаючи на те, що Жабокрицький був одружений із вдовою, він прагнув, щоб його висвятили з дозволу Московського патріархату, однак патріарх Адріан передав справу на вирішення до Константинополя. Час ішов, а справа так і не вирішувалася. Тоді цю хіротонію погодився звершити Йосиф (Стойка). За словами архім. Василія (Проніна), Йосиф (Стойка) можливо титулуючись екзархом Константинопольського патріарха, вважав себе правоздатним вирішувати все від імені патріарха. Однак «сего посьвяченя не признали анї унїати, ані православні». Згодом, у 1708 році Жабокрицький був відправлений до ув’язнення.
Святитель Йосиф в цілях протидії розповсюдженню унії між румунами та русинами часто з архіпастирськими візитами відвідував парафії, започатковував нові монастирі, висвячував клір. Збереглася унікальна грамота єпископа Йосифа Стойки 1704 року про висвячення ним «боголюбивого мужа Георгія» в сан священика до храму святителя Миколая, що на парафії села Čopovec, яку він видав 28 травня 1704 року в с. Čumalevê.
Владика має безпосереднє відношення до заснування та буття Кричівського монастиря. У 1696 році отець Петро Стойка, парох Кричівскій, приймає чернецтво з іменем Петроній, будує собі невелику «колибу», ставить біля неї Хрест і бере благословення від «брата свого єдиноутробного», єпископа Стойки на будівництво у тому місці монастиря, на що «єпископ призволил». З благословення владики в 1705 році був заснований також Драгівський монастир та в 1708 році Вільхівська обитель. Освячені та підписані його іменем антімінси були в Угольському та Джулинському монастирях. У багатьох парафіях Мараморша відповідно до «Протоколу» визітацій єпископа Мануїла (Ольшавського) 1751 року були і його антимінси, і освячені ним храми, і ним же висвячені священики.
За своє єпископське служіння єпископ Йосиф висвятив багато священиків, що звичайно було викликане обставинами, в яких опинилося православ’я на Мараморощині. Так, в 1707 році необхідність підтвердження хіротонії в єпископи Іоанна Годемарського мотивувалася тим, що єпископ Стойка багатьох ієреїв рукополагає (так вже понад 60 ієреїв висвятив) і переводить громади у православ’я (16 громад до Православ’ю приєднав).