Бори́с Антоне́нко-Давидо́вич (справжнє прізвище: Давидов, також Давидів; ) — український письменник, літературний перекладач; член літературної організації Ланка-МАРС; дослідник проблем розвитку й культури української мови. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1992, посмертно).

Жертва сталінського терору. За першою сфабрикованою справою засуджений до страти, яку замінили на 10 років ГУЛАГу, вини не визнав. За наступною справою засуджений на довічне заслання.

Життєпис Народився року в селі Засулля (нині Сумська областьДАСО, ф.1188, оп.5, спр.30. Аркуш 447зв — 448.) у родині спадкового почесного громадянина. Батька, Дмитра Олександровича Давидова, залізничника, перевели до Брянська, там і пройшло раннє дитинство Бориса. Але Ромни відвідував щороку:

Закінчив Охтирську гімназію (1917 р.); навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету, історико-філологічному факультеті Київського університету, які не закінчив у зв'язку зі зміною суспільного ладу й погіршенням матеріального стану.

Брав участь у визвольних змаганнях 1917–1920-х роках: служив у лавах Запорізького корпусу 1918 року та Армії Директорії 1919 року. Обіймав посаду коменданта Мелітополя (1918 р.). Очолював відділ освіти Охтирського району (1920-ті роки).

Був членом Української комуністичної партії, секретарем її Київського губкому. Після її ліквідації до жодної сили не належав. Працював у відділі культури редакції газети «Пролетарська правда», згодом був відповідальним секретарем журналу «Глобус». Брав участь у літературній дискусії 1925—1928 років.

У 1933 році здійснив подорож на велосипеді з Києва до Полтави через Батурин, Глухів, Гадяч, Охтирку й Диканьку разом з Підмогильним, Іваном Багряним, Борисом Тенетою.

Репресії Арешти 1933 року та самогубства Миколи Хвильового та Миколи Скрипника змушують Антоненка-Давидовича виїхати до Казахстану, де він працює при державному видавництві над антологіями казахської літератури українською мовою й української літератури казахською. Роботу не було завершено.

5 січня 1935 року арештований. За сфабрикованою справою засуджений до смерті. Покарання відбував у концтаборах Баклагу, де був землекопом, шахтарем, слюсарем, бухгалтером, фельдшером. Працювали по 10 годин, дві години витрачали на шлях до виснажливої роботи; у жахливих умовах дзьобав граніт і скелі, кайлував мерзлу землю, прокладаючи залізницю. Ув'язнення відбував у СИБЛАГу, БАМЛАГу (Урульга), під час війни перебував у СІЗО Букачачлагу, однак справу його переглянули і відправили на шахту Букачачинського табору. Працював землекопом і шахтарем, що суттєво підірвало здоров'я. Лише переведення на легшу роботу — рахівника, бухгалтера, а згодом — санітара і фельдшера — зберегло письменнику життя. Відбувши термін, повернувся в Україну, однак 1946 року був знову арештований і без суду позбавлений волі. Згодом був засуджений на довічне заслання у село Малоросєйка Больше-Муртанського району Красноярського краю.

Творчість Писати Борис Антоненко-Давидович почав ще в гімназійні роки. Перші публікації — 1923 року (оповідання «Останні два» і драма «Лицарі абсурду»).

Його творчий шлях поділяють на два періодиКостюк Г. …Що вгору йде… // «Сучасність», ч. 10, 1980.: перший — від 1923 до 1933 року, другий — від 1957 до 1984 року. Перший період становить 14 книжок, окремі нариси, рецензії, замітки. Найважливіші твори: «Запорошені силуети» (1925), «Тук-тук»«Тук-тук» (1926), «Синя волошка» (1927), «Смерть» (1928), «Справжній чоловік» (1929), «Печатка»«Печатка» (1930), «Землею українською» (1930). Лишились незавершеними романи «Січ-мати» і «Борг», доля останнього невідома.

1957 року повернувся до Києва. Реабілітований, відновлений у членах Спілки письменників. Працює редактором у журналі. Видає збірки репортажів «Збруч» (1959) та «В сім'ї вольній, новій» (1960). 1961 року в журнальному варіанті з'являється роман «За ширмою». Окрім цих творів, до другого періоду творчості належать «Золотий кораблик», «Образа», «Так воно показує», «Слово матері», «Вибрані твори» (1967) з передмовою критика Леоніда Бойка.

Видав мово- й літературознавчі праці: збірки статей «Про що і як» (1962), «В літературі й коло літератури» (1964), літературно-критичні й теоретичні нариси «Здалека й зблизька» (1969), роздуми над культурою української мови «Як ми говоримо» (1970). Залишив спогади про С. Васильченка, Є. Плужника, Б. Тенету, М. Рильського, В. Сосюру, процес СВУ.

В 1961, 1964, 1970 роках в видавництві художньої літератури «Дніпро» надруковано «Живі та мертві» — першу книгу однойменної трилогії К. Симонова, перекладену Антоненком-Давидовичем з російської на українську. Наступні дві книги трилогії, видані в 1970-х перекладали вже інші.

В 1966 році вийшов друком перекладений Антоненком-Давидовичем українською мовою з російської роман Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Пан Халявський»Пан Халявський. Роман / Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро». — 1966..

У 1960–1970-х підтримує зв'язки з творчою молоддю, що склали дисидентські кола. У зв'язку з відмовою свідчити на суді над В. Морозом, зазнає тиску: його перестають друкувати (тобто позбавляють можливості заробітку), обшукують і вилучають папери та друкарську машинку, цькують у пресі.

З листа Б. Антоненка-Давидовича до Д. Нитченка від 6 січня 1971200 листів Б. Антоненка-Давидовича:

Серед творів написаних «у стіл»: «Сибірські новели», оповідання «Спокуса», «Гроза», «Так воно показує», «Чистка». У цей час за кордоном (у Болгарії, Польщі, Англії, Канаді, США, Австралії) активно рецензують, перекладають і перевидають деякі твори письменника: книжка «Як ми говоримо» отримала схвальну оцінку в російському журналі «Вопросы литературы» та в журналі Польської Академії наук «Slavia orientalis» (1972 рік); Станіслав Рихліцький переклав польською мовою роман «За ширмою» («Za parawanem», 1974), цей роман перевидала в Австралії філія ОУП «Слово» та було підготовлено його переклад англійською мовою.

Характеристика творчості Початковий етап творчості позначений боротьбою ліричного («Синя Волошка»«Синя Волошка» ), комічного («Просвітяни») та драматичного («Пиріжки, пиріжки») настроїв. Пізніші твори першого періоду творчості написані у неореалістичному стилі («Тук-тук»«Тук-тук» , «Печатка»). Збірка «Паротяг ч.273» — зразок соцреалізму, до якого письменник вимушений був звернутися через політичний та економічний тиск. Серед творів післяреабілітаційного періоду — дитячі оповідання «Як воно починалося», класично реалістичні твори «За ширмою», «Образа», «Спокуса», «Завищені оцінки», а також твори, де художню засаду тісно поєднано з документальною: «Сибірські новели».

Індивідуальний стиль Б. Антоненка-Давидовича — ясний і точний. Як зазначив Л. Бойко: «Автор свідомо уникає незвичних порівнянь чи ефективних велемовних фраз, щоб мимоволі не одвертати читацької уваги від суті оповіді… Вся увага митця зосереджена на тому, як би найощадливіше, а воднораз якомога точніше, повніше й виразніше донести до читацького серця та розуму головну думку, провідну ідею; полонити нашу увагу предметом своєї розповіді».

Мовознавець Борис Антоненко-Давидович, відомий борець за культуру української мови, висміював вислів, який було написано в багатьох трамваях і тролейбусах у Києві «Двері відчиняються водієм». То Борис Дмитрович написав у «Літературній Україні» статтю «Доки відчинятимемо двері водієм?». Він пропонував цілком правильний варіант: «Двері відчиняє водій».

Родина Перша дружина — Віра Баглій, лікарка, репресована. Син Лев; помер у Києві під час Другої світової війни через сепсис.

Друга дружина — Наталя Карпенко (? — 1967), акторка. Донька — Ярина Голуб, російський філолог. Третя дружина — Ганна Антонівна Шемердяк (1927—1982), походила зі Старого Самбора, репресована; мала доньку Ярину (Ярина Тимошенко). Син Євген (1954—1986).

Пам'ять Борис Антоненко-Давидович виведений героєм у романі Докії Гуменної «Діти Чумацького Шляху» під ім'ям Головач. В оповіданні «Чистка» фігурують В. Підмогильний та Є. Плужник. В оповіданні «Щастя» частково відбилися автобіографічні моменти стосунків із Вірою Баглій.

Похований на Лісовому кладовищі в Києві.

Іменем Антоненка-Давидовича названо вулиці в Києві, Коломиї, Хмельницькому, в житловому масиві Сихів у Львові .

Постановою Кабінету Міністрів від 27 березня 2000 року Роменська міська центральна бібліотека для дорослих отримала ім'я Бориса Антоненка-Давидовича.

Твори

Коротка проза «Останні два», оповідання, надруковано в журналі «Нова громада», Київ, 1923, ч. 3-4. «Запорошені силуети» (збірка оповідань) (1925) «Паротяг ч.273 (збірка оповідань)» (1933) . «Сибірські новели» (1989).

Повісті та романи « Тук-тук» (повість), (1925). «Синя волошка» (повість), (1927). «Смерть» (повість), (1928). «Печатка» (повість), (1930). «За ширмою» (роман), (1963). «Завищені оцінки» (1970). «Січ-Мати» (роман), (1997)За життя письменника було надруковано лише уривок із твору в журналі Життя й революція за квітень 1926-го року . Повніший текст надруковано у журналі Дніпро, № 9/10 за 1997-й рік..

Публіцистика «Як ми говоримо» (1970). «В літературі й коло літератури» (1964). «Здалека і зблизька: Літературні силуети й критичні нариси» (1969).

Твори для дітей «Слово матері» (збірка оповідань), (1960). «Як воно починалось» (збірка оповідань), (1969).

Репортажистика «Моя поездка на Кавказ» (1916). «Землею українською: літературний репортаж» (1930) .

Драматургія «Лицарі абсурду» (1923).

Окремі твори «Крижані мережки» (1930). «Про самого себе (автобіографія)» (1967). «Крила Артема Летючого».

Видання творів Землею українською . Краків: Українське Видавництво, 1942. 164 с. Золотий кораблик: зб. оповідань / мал. М. Прокопенка, обкл. А. Тетьори / — К. : Дитвидав УРСР, 1960—107 с., іл.

Смерть. Сибірські новели. (Харків: Фоліо, 2012) ISBN 978-966-03-4954-4

Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки. — К., Радянський письменник, 1989. — 557 с. Сибірські новели. Тюремні вірші. — Смолоскип, 1990. — 310 с. На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори. — К., Смолоскип, 1999. — 287 с.

Примітки

Джерела

Антоненко-Давидович Борис Дмитрович // Антоненко-Давидович Борис Дмитрович // Життя і творчість Б. Антоненка-Давидовича в літературному процесі XX ст. Антоненко-Давидович Б. Вибрані твори : [збірка] / [упоряд. Б. Тимошенко]. – Київ : Книга, 2016. – 422 с. Багаття: Борис Антоненко-Давидович очима сучасників / Фундація ім. О. Ольжича; Упор. Б.Тимошенко. — Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 1999. — 512 с. Бойко Л. Лицар правди і добра // Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки / Б. Антоненко-Давидович. — : Видавництво гуманітарної літератури, 2005. — С. 5–38. Дмитренко В. І. Б. Д. Антоненко-Давидович у літературному процесі 20-30-х років 20 століття: Дис… канд. філол. наук: 10.01.01. / Дмитренко Вікторія Ігорівна; КУ ім. Т. Шевченка. — Київ, 1997. — 189 с. Костюк Г. …Що вгору йде… // «Сучасність», ч. 10, 1980. Хоменко Г. Борис Антоненко-Давидович: модус смерті-ініціації // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. — Харків: Майдан, 1998. — Т. 6. — С. 67-88. Лицар неабсурдних ідей. Борис Антоненко-Давидович: Збірка споминів, листів і малодоступних творів / За ред. Лариси М. П. Залеської-Онишкевич. — Б.м., 1994. — 224с. — (Бібліотека журналу «Час») «Підуть і правнуки…»: Спогади про Б. Антоненка-Давидовича // Із живучого племені Дон Кіхотів / І. Світличний, Н. Світлична. —  : Грамота, 2008. — С. 535—553. Хахуля О. Б. Антоненко-Давидович в пазурях чекістів. — Мельбурн: Видавництво «Ластівка», 1987. Бойко Л. З когорти одержимих: Життя і творчість Бориса АнтоненкаДавидовича в літературному процесі ХХ століття / Леонід Бойко. — К.: КМ Академія, 2003. — 580 с. Хамедова Ольга. Feci, quod potui…Доля і творчість Бориса Антоненка-Давидовича. Монографія. — Донецьк: Норд-прес, 2009. — 164 с.

Посилання БОРИС АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ | Програма «Велич особистості» | 2016 (ВІДЕО)