Марко́ Вовчо́к, при народженні Марія Олександрівна Вілінська, у першому шлюбі Маркович, в другому — Лобач-Жученко (, маєток Єкатерининське, Єлецький повіт, Орловська губернія, Російська імперія (тепер Липецька область РФ) — , хутір Долинськ, Терщина, Російська імперія (нині район міста Нальчик, Кабардино-Балкарська республіка, РФ) — українська письменниця, перекладачкаЗасенко О. Є. Вовчок Марко (справжнє ім'я — Вілінська Марія Олександрівна) // О. Є. Засенко. Вовчок Марко (справжнє ім'я — Вілінська Марія Олександрівна) // . Її твори мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України. У 1860-х здобула значної літературної слави в Україні після публікації в 1857 році україномовної збірки «Народні оповідання». Збагатила українську літературу низкою нових жанрів, зокрема повістю («Інститутка»). Повість «Маруся» в перекладі-адаптації французькою стала популярною в Західній Європі кінця XIX ст. Після скандалу щодо плагіату її перекладів російською у 1870-х майже припинила літературну кар'єру.
Одружена з українським етнографом Опанасом Марковичем та російським офіцером Михайлом Лобачем-Жученком, мати публіциста Богдана Марковича, троюрідна сестра літературознавця , старша сестра письменника та тітка українського дипломата Олександра Вілінського.
Донині різняться думки з приводу авторства українських творів Марка Вовчка. З середини XIX століття тривають дискусії щодо її magnum opus «Народні оповідання»: значна частина літературознавців (зокрема, й редактор збірки Пантелеймон Куліш) вважає що збірка була написана в співавторстві з Опанасом Марковичем.
Життєпис
Раннє дитинство на Росії
Народилася року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій російській дворянській сім'ї. Зростала в російськомовному середовищіН. Левчик. Самоозначення у мистецькому слові: етапи творчого шляху Марка Вовчка // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. — 2012. — Вип. 27. — С. 97-101.. Підліткою у 1845 році виховувалася в приватному пансіоні в Харкові«Зовні — проста баба… А чоловіки сходять по ній з розуму» // Молодий Буковельник. — 2006. — 12 серп.. На формуванні поглядів позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях українських родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — критика й близького друга).
Український період У салоні Маріїної тітки К. П. Мардовіної в Орлі часто збиралися відомі письменники й фольклористи. Там у 16 років познайомилася з українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем, засланим до Орла за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. 1850 чи 1851 року одружилася з ним. Проживаючи з Марковичем у 1851—1858 роках у Чернігові, Києві, та Немирові, глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу.
Збірка перших українськомовних творів Марко Вовчок, написаних у Немирові та надрукованих під назвою «Народні оповідання» (Санкт-Петербург, 1857), відразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції. Попри те, що до першої збірки увійшло лише 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп»), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. У Немирові Вілінська почала писати соціальну повість «Інститутка», яка пізніше з'явилася у журналі «Основа» і яку вона завершила наступного року в Петербурзі.
Перший період На початку 1859 року Вілінська переїздить до Петербурга разом з Марковичем. У 1859 році у Москві друкується більшість її перших оповідань у збірці «Рассказы из народного русского быта» (, 1859). У Петербурзі вона входить у коло українських письменників та культурних діячів, зокрема колишніх кирило-мефодіївських побратимів Маркевича Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка. По-дружньому прийняла співвітчизницю і громада російських літераторів, зокрема Іван Тургенєв, Микола Некрасов, Олексій Плещеєв, Олексій Писемський, та Едвард Желіговський-Сова
Європейський період
У квітні 1859 року їде з Марковичем за кордон.
Під час перебування в 1859—1867 роках у Франції, Німеччині, Швейцарії, Італії зустрічається з Дмитром Менделєєвим, Олександром Бородіним, Іваном Сєченовим. За сприяння Івана Тургенєва знайомиться з Жулем Верном, Олександром Герценом та Левом Толстим. Також Вілінська пише оповідання та казки французькою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги» П.-Ж. Сталя (Етцеля).
За кордоном Вовчок зустрічалася з чеськими письменниками Йосифом Фрічем, Яном Нерудою та була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Згодом брала участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовувала для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.
У перші роки за кордоном закінчує оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», пише оповідання «Два сини» (1861). У західний період Марко Вовчок розробляла жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті й оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка»), створила жанр соціально-побутової казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Санкт-Петербург, 1862)Л. В. Бєляєва та інші. Міжнародний зведений каталог-репертуар української книги, 1798—1923: Науково-бібліографічне видання: у 3 т. Т. 1. 1798—1903. Київ: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2019. — 1074 с. — С. 87. — ISBN 978-966-02-8907-9 (e-book), 978-966-02-8908-6 (паперове видання).
На матеріалі французької дійсності, пізнаної під час перебування у Парижі, Вілінська створила цикл художніх нарисів, об'єднаних назвами «Листи з Парижа» (журнал «Мета», Львів, червень-липень 1865) та «Витяги листів з Парижа» (газета «Санкт-Петербурзькі вісті», , 1864—1866).
Маркович повернувся з-за кордону сам і більше не бачився з дружиною й сином, хоча й посилав ще кілька років гроші для сім'ї.
Другий період
Повернувшись до Петербурга у 1867 році, Вілінська почала писати повісті: «Жили да были три сестры» (), «Червонный король» (), «Тюлевая баба» (), «Глухой городок» (). Зблизилася з видавцями журналу «Вітчизняні нотатки» () М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, вела в цьому журналі рубрику закордонної літератури, публікувала оригінальні твори й переклади українською європейських класиків з французької, англійської, німецької, польської.
У 1867—1872 роках Вілінська яскраво розкрилася як письменниця. У журналі «Вітчизняні нотатки» надрукувала романи «Живая душа» (), «Записки причетника» (), «Сельская идиллия» () тощо. Також в цей період переклала українською багато творів французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема, 15 романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл «Мрачные картины», ()), редактор петербурзького журналу «Переклади найкращих іноземних письменників» (, 1871—1872). До участі в журналі вона залучила багатьох жінок-перекладачів із провінції.
Після скандалу навколо авторства російських перекладів та краху у зв'язку з цим журналу «Переклади найкращих іноземних письменників», Вовчок 1872 року виїжджає з Петербурга й оселяється в маєтку знайомих у Тверській губернії. Мешкаючи відтак у «провінції», продовжувала писати російською. Зокрема, у цей час з'явилися романи й повісті «Теплое гнездышко» (, 1873), «В глуши» (, 1875), «Отдых в деревне» (, 1876—1899) тощо.
1878 — одружується вдруге зі значно молодшим Михайлом Лобачем-Жученком і наступні 30 років мешкає в місцях служби чоловіка у різних місцевостях (Ставрополь, Богуслав, Нальчик). Зокрема, у 1887—1893 — у с. Хохітва та Богуславі 1885 — 1886 (Київська область).
У липні — серпні 1885 року Марко Вовчок тимчасово проживала у будинку Київської удільної контори, нині МОЗ, Грушевського, 7. Прибула до Києва по дорозі із Ставрополя до Богуслава, куди її чоловік М. Лобач-Жученко одержав призначення наглядача удільного округу. Пізніше, відвідуючи Київ, Марко Вовчок не раз зупинялася у цьому будинку, зокрема у 1886—1887 роках М.Кальницький, Е. Піскова, Т. Скібіцька, С. Старченко, П. Усенко. Київська удільна контора 1871 —76, де зупинялася Марко Вовчок, проживав Сичугов В. І., містилися на¬уково-дослідні інститути, Грушевського, 7.Звід пам'яток історії та культури.
Згодом оселилася з чоловіком у місті Нальчик Терської області й прожила там до смерті.
Померла Марія Вілінська на 74 році життя 28 липня 1907 року.
Творчість
Доробок в українській літературі
Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), баладного оповідання («Чари», «Максим Гримач», «Данило Гурч»), соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті («Павло Чорнокрил», «Три долі»), соціальної казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»), художнього нарису («Листи з Парижа»).
Оповідання Марко Вовчок вийшли в 1857—1865 роках трьома томами (до появи окремого книжного видання, ці оповідання з'являлися в єдиному україномовному журналі Санкт-Петербугу того часу «Основа»). Видання першого тому збірки «Народні оповідання» побачило світ у 1857 році, й до першого тому увійшли 11 оповідань: Сестра, Козачка, Чумак, Одарка, Сон, Панська Воля (пізніша назва «Горпина»), Викуп, Свекруха, «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), Максим Гримач, та Данило Гурч (пізніша назва «Козацька кров»). Це видання пізніше було передруковано у 1861 році; декілька назв оповідань змінили для оновленого видання 1861 року, зокрема оповідання «Панська Воля» у цьому виданні вийшло з назвою «Горпина», оповідання «Знай, Ляше!» — з назвою «Отець Андрій», а оповідання «Данило Гурч» — з назвою «Козацька кров». У 1862 році з'явився другий том збірки «Народні оповідання», до якого увійшли 5 оповідань: «Три долі», «Ледащиця», «Два сини», «Не до пари», та «Чари». У 1865 році з'явився третій том збірки «Народні оповідання», до якого увійшли 4 дитячі оповідання та повістей: «Девять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Кармелюк», та «Невільничка».
Окрім 20 оповідань, що вийшли у книжному форматі трьома томами в 1857—1865 роках, лише у журнальному вигляді вийшли ще два оповідання Марка Вовчка: оповідання «Від себе не втечеш» (пізніша назва «Павло Чорнокрил»; Спб: журнал «Основа», Кн.1, 1862) та оповідання-казка «Чортова пригода» (початкова назва «Чортище»; написана ще в 1860-ті роки, однак вперше надрукована лише в 1902 році у газеті «Київська старина»)Феномен Марка Вовчка Євгенія Сохацька. Київ: часопис «Дивослово». 2013. № 12. стор. 45-51.Марко Вовчок: Статті і дослідження: збірник наукових праць. Відповідальний ред.: Р. Міщук. Київ: Наукова думка, 1985. 311 стор..
З творчістю Марко Вовчок зросла міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 1860–1870-х роках мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859, з'являлися в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходили у Франції, Англії, Німеччині, Італії й інших європейських країнах.
Маруся
Повість «Маруся» ще за життя Марка Вовчка здобула широку славу за кордоном, адже цю повість, у переробленні П.-Ж. Сталем (псевдонім П'єра-Жуля Етцеля) 1873 року, переклали кількома європейськими мовами й вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції: її відзначено премією Французької академії, міністерство освіти Франції рекомендувало її для шкільних бібліотек.