Єльці

Єльці́ () — давній руський (український) шляхетський рід герба Леліва, одного походження з Вороничами () герба Клямри. Предок їх, Іван Єлець, був наприкінці XV століття київським землевласником (зем'янином).

Герби Рід Єльців також використовував відміни шляхетського герба Леліва: 1. герб Єльці — у нашоломнику дві золоті хоругви з трьома полями одна над одною, як на гербі Хоругви Кмітів (інша назва Радван Щедрий); 2. герб Єльці ІІ — у полі над зіркою дві золоті хоругви з трьома полями одна над одною, а в нашоломнику дві срібні клямри у вигляді діагонального (Андріївського) хреста, як на гербі Клямри.

У Берестейському воєводстві Великого князівства Литовського та Підляшші рід Єльців використовував герб Порай«Der polnische Adel und die demselben hinzugetretenen andersländischen Adelsfamilien. General-Verzeichniss», Vol. 1. — Hamburg, 1900. — S. 376 . .

Представники Іван Єлець мав двох синів, Федора та Яцка, яким король Казимир IV повернув у XV столітті маєтки Лучин, Турбів та інші. Від цих братів походять дві гілки сім'ї. Перша оселилася в Литві, друга успадкувала маєтки на Київщині.

Київська гілка Родовим гніздом цих старих київських землевласників був Лучин, над річкою Турбівка (до річки Ірпінь), що належав їм ще з XV століттяJabłonowski A. «Źródła dziejowe. Tom XXII. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław)», dział III. — Warszawa, 1897. — S. 593 . .

З 1507 року в Овруцькім повіті на річці Кам'янці, правому притоці річки Уж, володіли Литвиновичами, яким згодом було надане ім'я Ксаверів; з 1511 року — Козаровичами в чорнобильських околицях вище гирла річки Ірпінь, що король Сигізмунд I Старий надав своїм привілеєм Яцку Єльцю разом із землями над річкою Тетерів:

1545 року Єльцям вже належать землі, починаючи з півдня: старе їх гніздо Лучин у верхів'ях річки Ірпінь в київських околицях; малинський маєток біля овруцького кордону у пониззі річки Ірші площею 5,20 квадратні милі; Народичі над самою річкою Уж, в гирлі річки Жерев; (зараз Єльський район Гомельської області, Білорусь) за річкою Словечна, над річкою Чертень біля мозирського кордону. 1552 року в чорнобильських околицях додалися Левковичі на річці Вересня (до річки Уж).

Це значне, хоча і розпорошене, майно ще на початку XVII століття здебільшого належало роду Єльців.

1625 року київський хорунжий Федір Єлець (якийсь час також мав уряд київського підвоєводи за Томаша ЗамойськогоБілоус Н. Павел Пачинський — київський намісник та вірний слуга воєводи Томаша Замойського (у світлі листування 1619 —1626 рр.) // «Соціум». Альманах соціальної історії, 2010. —Випуск 9. — С. 251.) був призначений «королем Його Милістю і Річчю Посполитою» одним із комісарів «для приведення до належного стану Війська Запорозького й оголошення йому королівської волі» при укладенні Куруківського договоруМемуари до історії Південної Русі. Вип. 2 (перша половина XVII ст.)  — Дніпропетровськ: Січ, 2006. — 439 с. — С. 146. — ISBN 966-511-294-5..

У трактаті ченця Києво-Печерської лаври Атанасія Кальнофойського «Тератургіма або дива…», який був виданий 1638 року польською мовою у Києві, поряд з описами 64 див, які відбувалися між 1594 та 1638 роками, розміщено 31 епітафію з надгробків відомих осіб, похованих у монастирі. Так під двадцять третім надгробком поховані представники роду Єльців — київські нобілі Ян (поет) та Дмитро Федорович (писар земський київський) разом з дружиною, Філіп (підстолій київський) «зі своїми попередниками лежать»Kalnofoysky Athanasius «ΤΕΡΑΤΟΥΡΓΗΜΑ lubo cuda…» — Kijow: Z drukarni Kijowopieczarskiey, 1638. — s. 43 ,Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей . — К: Типография Е. Я. Федорова, 1874. — отдел ІІ. — С. 38 . ,Войтович Л. «Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль». — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1 ..

В наступні роки київська гілка Єльців переходить у жіночу лінію родів Байбузів (Анна Єлець — дружина Михайла, мати гетьмана реєстрових козаків Тихона БайбузиNiesiecki K. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona …— Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — Т. 1. — 406 s. — S. 54. ), Слоцьких, Дефрессів, Стажеховських і Красицьких (Маріанна Єлець — бабуся по материнській лінії останнього князя-єпископа Вармійського Ігнація Красицького). Ця гілка вважається остаточно згаслою з 1780 року.

Відбитки особистих печаток Особисті печатки XVI — XVII століть представників роду Єльців за матеріалами київських архівосховищАлфьоров О., Однороженко О. А. «Українські особові печатки XV—XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ». — Харків: Просвіта, 2008. — 200 с. — С. 49-50.  — ISBN 966-7409-51-X.:

Волинська губернія Рід Єльців внесений до I частини (роди дворянства жалуваного або дійсного) списку дворян Волинської губернії на 1906 рік«Список дворян Волынской губернии». — Житомир: Волынская губернская типография, 1906. — 478 с. — С. 45 , герб ЛеліваSeweryn Uruski «Rodzina. Herbarz szlachty polskiej», tom VI. — Warszawa, 1909. — str. 48 : 1. Людвік-Іосиф — син Якова Антонова (указ Урядуючого Сенату Російської імперії № 5150 від 30 червня 1845 року); 1.1. Генріх-Станіслав (указ № 3735 від 9 квітня 1859 року); 1.1.1. Павлина-Марія (указ № 610 від 21 лютого 1898 року); 1.1.2. Іосиф (указ № 610 від 21 лютого 1898 року); 1.1.3. Петро (указ № 610 від 21 лютого 1898 року); 1.1.4. Микола (указ № 610 від 21 лютого 1898 року). 1.2. Станіслав-Мартін (указ № 3735 від 9 квітня 1859 року);

Гродненська губернія Єлець Іван (Ян) — дворянин Гродненської губернії Пружанського повіту; учасник Польського повстання 1863—1864 років. 1864 року був визнаний політичним злочинцем та позбавлений судом прав на майно, яке підлягало конфіскації до казни. Засуджений на заслання до Тобольської губернії.

Рід Єльців внесений у дворянську родовідну книгу Гродненської губернії на 1900 рік під № 968 до «Списку родів без позначення родовідної книги» .

Списки дворян

Примітки

Посилання Kasper Nieciescki «Herbarz polski».  — tom IV. — Lipsk, 1839. — S. 476-481 Adam Boniecki «Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XVI i XVI wieku».  — Warszawa, 1887. — S. 107 Adam Boniecki «Herbarz polski».  — tom VIII. — Warszawa, 1905. — S. 383-385 Seweryn Uruski «Rodzina. Herbarz szlachty polskiej».  — tom VI. — Warszawa, 1909. — S. 48-50