Сянок

Сянок (, , , Sanik), також Сянік — долинянське місто в Низькому Бескиді, на сході краю Горлицько-Сяноцької улоговини, над річкою Сян; осередок східної Лемківщини, нині адміністративний центр Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі. 40633 мешканців (2013). Розташований на перехресті шляхів з Перемишля через Лупківський перевал на Закарпаття й Угорщину та на захід через Коросно до Польщі, Сянок був княжим градом і боронив шлях на Угорщину.

Назва Орест Друль стверджує, що «найадекватнішою формою назви давнього княжого міста було би Ся́нок, Сяно́ку, Сяно́ка, Сяно́ці, але — враховуючи поширення псевдоукраїнізованої форми Сянок — нормативно можна зберегти два варіанти написання і наголошування».Друль О. Сянок чи Сянік? // Zbruċ. — 2021. — 9 жовтня.

Історія міста, місцевості

У складі Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Історія виникнення міста як і всього регіону в долітописний період залишається невідомою. У IX столітті місцеве плем'я білих хорватів брало участь у поході київського князя Олега на Константинополь,а у 981 році, увійшов до складу Київської держави після походу князя Володимира «до ляхів».

Перша згадка про місто від 1150 року міститься в Іпатіївському літописі: «Король же прошедъ Гору и взѧ Санокъ городъ и посадника его ꙗша и села оу Перемъıшлѧ многа взѧ». Згадується також у Суздальському літописі під 1152 роком та у Галицько-Волинському літописі в 1202 та 1231 роках.

Археологічні дослідження на сяноцькому замчищі та пагорбі «Городище» (тепер «Файка») не тільки підтверджують літописні дані, але й пересувають дату виникнення міста аж у IX століття. Розкопки виявили залишки двох православних церков, цвинтаря, прикрас і хрестів-енколпіонів київського типу, печаток великого князя київського Рюрика Ростиславовича.Результати досліджень свідчать, що після монголо-татарської навали 1240 року міський центр був перенесений дещо на південь, де нині розташований замок. Тут було побудоване нове місто, права й привілеї якого підтвердив Юрій II (Болеслав Тройденович), князь галицько-волинський. Про давньоруську катедральну Свято-Духівську церкву на замку відомо із шематизму 1837 року. У ньому сказано, що Святодухівська церква, збудована руським князем Суаровим (ймовірно перекручена назва якогось із Перемиських або Галицьких князів) у 1550 році, була перенесена урядовим розпорядженням до міських мурів, де вона простояла що 1789 року.Грицак Е. Перемишль тому сто літ. — Перемишль : накладом товариства «Стривігор», друкарня А. Блюя, 1936. — С. 31. До княжої епохи відноситься також церква св. Димитрія, що розташовувалась на Замку, орієнтовно із середини XIII століття, і була розібрана у 1550 році.Шематизм греко-католицького духовенства апостольської адміністрації Лемківщини 1936 року . — Львів : Накладом Апостольської адміністрації Лемківщини; передрук Ukrainian Museum and Liberary Stamford, 1970, — C. 152.

Магдебурзьке (тевтонське) право У 1339 році руський король Юрій II надав у Володимирі на Волині грамоту місту Сяноку, за якою воно отримало магдебурзьке право (історично одне з перших українських міст, які отримали його) і стало чималим торгово-ремісничим осередком. Також цією грамотою дідичним війтом ставав Бартек (Бартко) із Сандомира. Нову міську «осаду» (громаду) в Сяноку засновували біля старої, її мешканцями мали бути насамперед іноземні колоністи — німці, поляки, угорці (чи німці з Угорщини), русини. Стара міська громада керувалась у своїм житті надалі руським правом. Свідками у грамоті були записані два війти: Альберт de Bochnia і Бартоломей de Warssov — найправдоподібніше, місцеві війти з Королівства РусіГрушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 225—228..

Після смерті Юрія II в 1340 році й до 1345 року Сянок, як і вся Перемишльська земля, входив до складу Галицько-Волинського князівства (Руського Королівства) під управлінням Дмитра Дедька.

У складі Польщі У 1344—1345 рр. польський король Казимир ІІІ захопив Сянок і Сяноцьку землю і включив їх до складу Польщі. Археологічні знахідки значної кількості арбалетних стріл XIV століття, на думки вчених, можуть свідчити про битву переважаючих сил польського короля з захисниками Сянока.

Міські права були підтверджені Казимиром ІІІ у 1366 році. Сянок став центром Сяноцької землі, яка входила до складу Руського воєводства Королівства Польського у 1434–1569 роках, Корони Польської Речі Посполитої — у 1569–1772 роках."На південний захід від Перемишля великим містом був Сянік, замок якого захищав шлях на Угорщину. 1205 р. тут відбувся з'їзд княгині Романової з угорським королем Андрашем. Коли 1339 року останній галицько-волинський король Юрій II надав місту самоврядування на німецькому праві, навколо Сянока оброблялись поля і пасовища, на Сяні влаштовувалися «язи» для рибальства, в лісах займалися ще ловецтвом. Серед міщан, поряд з місцевими людьми, були угорці, німці і поляки. У місті згадуються різні ремісники: кравці, шевці, суконники, різники; кравці мали своє цехове приміщення, працювала лазня, в сусідньому Теребчі — млин. На угорському кордоні розташовувалася укріплена місцевість, що звалася Угорські Ворота. Червенська земля, КДП, т. 1, с. 209—211., МПГ, т. 2. — С. 626. (у складі Руського воєводства)«Разом з приєднанням цих земель да Польщі рушила велика осаднича акція. Сюди почали напливати осадники з інших частин королівства. Король Казимир ІІІ дозволив створювати тут німецькі та інші осади. Ця територія покрита лісами і луками, а отже придатна для пасовищ, осадники заселяли в основному долини річок і потоків. Вслід за осадами почали засновуватись містечка.

Біля Сянока (Sannig) привілеї отримали між іншими Кросно (нім. Krossen, бл. 1348), Яслиська (Hohenstadt, 1366), Тичин (Titschein, 1368), Риманів (Reinmanshau, 1376), Березів (Bresen, перед 1388), Заршин (Sehrschön, перед 1395), Дубецько (1407), Динів (Dϋnhof, перед 1423), Тирава Крулєвска (Königliche Thirau , сьогодні Мриголод, 1425), Яцимир (Iatschmir, 1437), Новотанець (Lobetans, 1444) і Лісько (1477). До наших днів збереглися костели з тих часів (XV/XVI стст.) в Гачові, Близнім і Гумниськах. […]» Саноцька Земля; з другої половини 16 століття занепадає.

1566 року в місті трапилася велика пожежа, вціліли замок, францисканський костел, 5 домів, горішнє передмістя.Бендза М. З історії православної культури Сяніцької землі… — С. 166. 1612 року православні мешканці міста заборонили своєму наміснику о. Андрію виконувати розпорядження унійного єпископа Атанасія Крупецького. 1650 року старшина Сянока зачинила перед унійним єпископом двері, не дозволивши провести службу Божу.Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — С. 170.

4 липня 1648 року, в рамках Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, озброєні загони мешканців сіл Полонної, Ославиці, Вислока та Височан здобули Сяніцький замок.Щерба Г. Богдан Хмельницький і Лемківщина // Лемківщина, ч. 3, осінь 1994 р. У 1668—1675 роках у Сяноці з перервами жив перемиський православний єпископ Антоній Винницький (відтоді перемиські єпископи у своєму титулі вживали додаток «сяніцький»). Міська церква стала кафедральним храмом Перемишльської єпархії.Там само. — C. 171.

У складі імперії Габсбургів З 1772 року Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто королівства Галичини та Володимирії зі столицею у Львові. У середині ХІХ століття Сянок нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв'язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100.

У 1914 р. за москвофільство 27 жителів було заарештовано і вислано до Талергофа.

Відомий діяч Іван Макух як представник організації «Централя відбудови краю» (Краків) контролював у Сяноку відновлювальні роботи у 1917—18 роках.

3 березня 1918 року в місті (як майже в усіх галицьких містах) відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 14 000 осіб.Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.

Друга Польська Республіка У ІІ Речі Посполитій (1918—1939) Сянок був центром повіту Львівського воєводства.

1 квітня 1931 р. до міста приєднане сусіднє село Посада ВільхівськаRozporządzenie Rady Ministrów z dnia 12 listopada 1930 r. o rozszerzeniu granic miasta Sanoka w powiecie sanockim, województwie lwowskiem. .

Друга світова війна

Під час Другої світової війни в місті діяв Український допомоговий комітет. Також діяло відділення Українбанку до 1944 року.

Полонізація

Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяноцького повіту, частково й околиці Сянока) полонізаціїКолишнє місто Saanig зазнало полонізації () в кінці XVI ст.; у 1880 українці становили 18 %, 1900 — 13,5 %; національний склад населення на 1.01.1939 був такий: українці — 1,8 тис. (11,5 %, вони здебільша вживали польську мову), поляки — 8,7 тис. (56 %), євреї — 5,1 тис. (32,5 %). Проте Сянок був осередком життя Східної Лемківщини. Там і прізвища українських діячів; з 1930 у Сяноку діяв музей «Лемківщина», у 1936—1944 Сянок був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939—1944 (тоді кількість українців зросла до 3000), однак майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946—1947 роках.

Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:

Промисловість Сучасний Сянок є промисловим містом. У місті розташовані завод з виробництва автобусів Autosan, підприємства харчової промисловості, ґумова та керамічна фабрики.

Музей У Сяноку розташований регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), Музей народної архітектури () скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Надсяння (чимало українського матеріалу також у періодиці музею «Materiały …», з 1969), заснований 1958.У Сяноку діє православна церква (Собор Святої Трійці).

Пам'ятки архітектури Сяноцький замок (сучасна будівля споруджена в 1523—1548, реставрована 1672—1674 і 1952—1953). Нині в замку є експозиція карпатської ікони, де презентовано понад 220 ікон, переважно лемківських, та інші фонди. Костел і монастир францисканців (XVII—XIX століття). Собор Святої Трійці (1784—1789).

Відомі люди Софія Гольшанська — королева Польщі, 4-а дружина короля Ягайла, часто проживала (після смерті чоловіка постійно) у місцевому замку.Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — C. 165. Олександр Іскрицький — український адвокат у місті, посол до Галицького сейму у 1883 році.Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму . — Львів : Тріада плюс, 2010. — С. 109; 134. — (Львівська сотня). — ISBN 978-966-486-089-2. Володимир Каранович — український лікар, доктор наук, громадсько-політичний діяч. Франц Коковський — український правник, письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч Сяноччини й Бережанщини. Один із організаторів таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна». Михайло Хом'як — український журналіст, юрист, громадський діяч в Галичині, Канаді; адвокат у місті. Олександр Волошинович — український громадський діяч, представник сяніцького осередку Руської народної ради Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець. Григорій Чайковський (1709—1757) — український художник. Мартин Мізерний (1910—1949) — український військовий діяч, з 1940 по 1942 рік був комендантом української допоміжної поліції в місті.

У місті помер український громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права) Антін ГорбачевськийЛевенець Л., Мельничук Б. Горбачевський Антін Якович // .

Парламентські посли від Сяніцького повіту Яцко Лапичак — посол до Галицького сейму у 1861—1866 роках.Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 104.