Гео́ргій (Гія) Русла́нович Гонга́дзе (; 21 травня 1969, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР — 17 вересня 20002 листопада біля Таращі було знайдено тіло без голови — як припускають, Георгія Гонгадзе., Таращанський район, Київська область, Україна) — український громадський діяч грузинського походження, опозиційний журналіст«Енциклопедія історії України», м. Київ: вид. «Наукова думка», 2004 р. — Т. 2 (Г-Д) С. 270. — ISBN 966-00-0405-2 , радіо та телеведучий, кінорежисер та перекладач грузинського походження, відомий своїми критичними щодо тодішньої влади виступами. Герой України (2005, посмертно).

Засновник та перший головний редактор інтернет-газети «Українська правда».

Вбивство Гонгадзе викликало широкий резонанс в Україні та за її межами, особливо після «касетного скандалу», та вважається однією з найгучніших кримінальних справ сучасної України. За найпоширенішою версією, до захоплення та вбивства журналіста причетні високопосадовці, наближені безпосередньо до тодішнього президента України Леоніда Кучми, який нібито особисто віддавав накази щодо викрадення Гонгадзе.

Останньою людиною, що бачила Гонгадзе живим, була його колега, і співзасновниця Української Правди — Олена Притула, з якою в Гонгадзе був роман з 1997 р. (зі слів самої Притули).

Життєпис Батько Георгія, Руслан Гонгадзе, народився в Грузії, але мав складне етнічне походження (його батько був грузином, головним санітарним лікарем району, а мати — француженкою за батьком і німкенею за матір'ю; народилася вона в Парижі).

Руслан Гонгадзе закінчив факультет архітектури Тбіліського університету, але знайшов своє покликання в кіно, став відомим грузинським кінорежисером-документалістом (згодом навчив працювати з кінокамерою і сина), вирізнявся активною громадянською позицією та симпатією до дисидентського руху.

Мати Георгія — корінна львів'янка Леся Гонгадзе (Корчак) (її батько Теодор Корчак був першим радіотехніком у Західній Україні). Медик за фахом. У 1968 р. одружилась з Русланом Гонгадзе. З 1969 р. до середини 1990-х рр. мешкала у Тбілісі.

Згодом подружжя Гонгадзе розлучилося.

Народився 21 травня 1969 р. в Тбілісі. Як розповідала Леся Гонгадзе в одному з інтерв'ю, того дня в неї народилися двійнята, але одну дитину викрали:

У школі Гія вчився добре. Крім навчання, займався танцями, малюванням і спортом. Мав хороші результати у плаванні та легкій атлетиці.

У 1987 р. почав навчатися на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов, одночасно працював та займався спортом.

У 1987—1989 рр. проходив службу в Афганістані. Після демобілізації повертається до Тбілісі, збуреного кривавим придушенням масових протестів у квітні 1989 р. За прикладом батька (лідера однієї з націонал-демократичних партій) поринає у суспільно-політичну роботу; очолює інформаційний відділ Народного фронту Грузії.

Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету ім. І.Франка, активно включався у громадсько-політичне життя міста (НРУ, Студентське Братство), створив тут Грузинський культурний центр Багратіоні. Одружився зі львів'янкою Мар'яною Стеценко, але цей шлюб тривав недовго. Протягом того часу вони викладали разом у львівській середній школі № 37 (спогади учнів ).

У цей час президент Грузії Звіад Гамсахурдіа фактично встановив у країні диктаторський режим, починав гоніння політичних опонентів, до числа яких (як «ворог народу» № 28) потрапив і Руслан Гонгадзе. Коли на межі 1991 і 1992 рр. у Тбілісі почалось антизвіадистське повстання, Георгій повернувся на батьківщину й приєднався до повстанців; брав участь у громадянській війні в Грузії, як журналіст працював в Абхазії та Осетії, дістав поранення в Сухумі. 1993—1994 — був головним режисером творчого об'єднання «Центр Європи» (на Львівському телебаченні виходить його програма «Монітор»), співпрацює з газетою «Пост-Поступ». У 1993 р. закінчив вищі студії у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

У 1993 р. (невдовзі після смерті батька) Георгій прибув до Грузії з наміром зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Потрапивши на лінію фронту, відклав вбік кінокамеру і взяв до рук зброю. Під час одного з обстрілів був тяжко поранений (згодом лікарі нарахували 26 осколкових ран; деякі осколки залишилися в тілі назавжди, зокрема в лівій руці). Пораненого Гію літаком під зенітним обстрілом вивезли з оточеного Сухумі за кілька днів до падіння міста.

Створив документальні фільми «Біль землі» (1993), «Тіні війни» (1994), «Колиска» (1995), «Охоронці мрії» (1996) (деякі з них у той час демонструвалися в ефірі Українського телебачення).

Після перемоги повстання знову з'явився у Львові, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною (1997 року в них народилися доньки-близнючки Нонна та Соломія (Нані і Саломе)).

1995 року Георгій і Мирослава переїздять до Києва, починають працювати на телебаченні (ММЦ «Інтерньюз», програма «Параграф» (1995—1997 рр.).

У 1996—1997 роках Георгій працює ведучим телепрограми «Вікна-Плюс» (СТБ), «Вікна-Новини».

За свідченнями ЗМІ, Гонгадзе з 1997 року перебував у позашлюбних романтичних стосунках з Оленою Притулою.

Початок 1998 р. — ведучий програми «Моє» (телерадіокомпанія «Гравіс»)

1999 року працював прес-секретарем у штабі кандидатки в президентку України, лідерки ПСПУ Наталії ВітренкоВ суде выяснилось, что Гонгадзе работал на Витренко , 20 сентября 2006, сайт «Обозреватель» .

З 1 жовтня 1999 року (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континент». Невдовзі почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.

Червень 2000 року Гонгадзе бере участь у виборчій кампанії Володимира Ваховського, який балотувався на пост міського голови Вінниці (Ваховський вибори виграв).

«Українська правда» 17 квітня 2000 року в інтернеті з'явилося видання «Українська правда», засноване та редаговане Георгієм Гонгадзе. У ньому, серед багатьох інших, публікувалися матеріали щодо Леоніда Кучми та його оточення.

Олена Притула, заступник Георгія по «УП» так згадувала про початок проєкту (Факти, 20.12.2000):

15 вересня 2000 року заснував україномовний спортивний сайт Champion.com.ua, який був частиною «УП»20 років тому Георгій Гонгадзе запустив сайт Champion.com.ua «Українська правда» продала Champion.com.ua .

На той час Інтернет ще не був популярним видом медіа. Тому, за словами О.Притули, на початку вересня 2000 р. (перед зникненням Георгія Гонгадзе) сервер «УП» щодня відвідувало лише 3 тисячі користувачів, і лише після початку «касетного скандалу» популярність видання неймовірно зросла (19 грудня 2000 року було зафіксовано 80 тисяч відвідувачів).

Стеження за Гонгадзе Як повідомляв сам Георгій, наприкінці червня 2000 року за ним було влаштовано зовнішнє спостереження. Зокрема, невідомі особи супроводжували журналіста на автомобілі «Жигулі». Цей автомобіль вранці очікував Георгія поблизу його будинку, а ввечері — біля роботи. Стеження Георгій помітив сам.

14 липня 2000 року Георгій Гонгадзе офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.

Прокуратура надіслала звернення журналіста до Головного управління внутрішніх справ міста Києва, яке й встановило, що машина, з якої велося спостереження за журналістом Георгієм Гонгадзе, мала номери, рік тому зняті з реєстрації. Загалом, прокуратура відреагувала на звернення журналіста формально.

Зникнення

Близько 22:30 вечора 16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе вийшов із квартири Олени Притули, головної редакторки цієї газети, і зник. Притула бачила його останнім близько 22:30, коли він йшов до своєї сім'ї — дружини та дітей. Після цього його більше не бачили. Після того як Гонгадзе не прийшов до своєї дружини і дітей, Олена Притула і колега по Українській Правді — Костянтин Аланія, зробили численні спроби його розшукати, дзвонячи його друзям, лікарням та міліції. За словами Аланії, Мирослава Гонгадзе не здавалася схвильованою через відсутність її чоловіка і навіть виглядала дещо роздратованою, оскільки, як вважав Аланія, це могло бути пов'язано з тим, що Мирослава підозрювала Гонгадзе у тому, що він того вечора повертався від Притули, а не з офісу «Української Правди».

Зникнення Г. Гонгадзе викликало велике занепокоєння не лише у його родичів і друзів, а й серед політиків і журналістів.

2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено безголовий труп. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія (зокрема, у знайденому тілі знайшли осколки — саме в тих місцях, що були й в Гонгадзе). Але остаточного висновку експертиза ще не зробила.

Керівництво МВС та СБУ, що мали безпосередній стосунок до зникнення Георгія Гонгадзе, намагалися всіляко заплутати хід розслідування, слідство спеціально затягували. Через інтриги спецслужби й монополію державної влади на слідство з судочинством, юристам вдалося домогтися розсекречення тільки половини справи Георгія Гонгадзе: СБУ повністю розсекретила свою частину матеріалів у цій справі; МВС розсекретило більшу частину матеріалів, а меншу частина вважає такою, що не підлягає розсекреченню; Генпрокуратура, переглянувши гриф секретності 227 матеріальних носіїв, розсекретила 103 документи, а 91 документ перевела в режим «для службового користування»Капсамун Иван, Дело «Гонгадзе-Подольского». Здесь свой фронт , 7 июня 2015, сайт «День» ООО «УКРАИНСКАЯ ПРЕСС-ГРУППА» «СБУ сняла гриф секретности с дела убийцы Гонгадзе — Наливайченко », 4 февраля 2015, сайт «ТСН», По материалам «Украинская правда» .

Поховання 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві після проведення траурної церемонії. Відомо, що він сам був прихожанином цієї церкви. Міністерство культури України не давало дозволу на поховання тіла Георгія Гонгадзе на території церкви Миколи Чудотворця Набережного.

Особисте життя Восени 1989 року переїхав до Львова та одружився зі львів'янкою Мар'яною Стеценко, однак шлюб тривав недовго (спогади учнів ).

У 1995 році одружився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин. У 1997 році в них народилися доньки-близнючки Нонна та Соломія (Нані і Саломе).

У 1997 році зав'язав роман з журналісткою Оленою Притулою, з якою згодом створив інтернет-видання «Українська правда». Роман з Оленою Притулою тривав до самої смерті Гонгадзе. Про позашлюбні стосунки було відомо дружині Мирославі, а також їхнім спільним друзям. Зокрема, Притула підтвердила, що її стосунки з Гонгадзе були романтичними, починаючи з 1997 року, і вони часто проводили разом час, зазвичай на її квартирі до пізньої ночі. Мирослава зазначала, що відносини її чоловіка та Притули були «особливими».

«Касетний скандал»

Восени 2000 року в Україні вибухнув касетний скандал після оприлюднення «плівок Мельниченка», які свідчили про причетність тодішнього Президента України Леоніда Кучми та ряду інших високопосадовців та політиків до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

28 листопада 2000 року, через два місяці після зникнення Гонгадзе, Олександр Мороз поінформував Парламент і журналістів про те, що він володіє таємними записами розмов Президента Леоніда Кучми та високопоставлених урядових чиновників, які проливають світло на вбивство Гонгадзе. За словами Мороза, в бесідах, записаних співробітником Служби Охорони Президента Миколою Мельниченком, беруть участь Кучма та його найближчі помічники — Глава Адміністрації Президента Володимир Литвин, Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та керівник СБУ Леонід Деркач, які обговорюють діяльність Гонгадзе і вирішують, як з ним бути. На думку Олександра Мороза та деяких інших членів Парламенту, ці бесіди дають підставу вважати, що Президент певним чином причетний до зникнення Георгія Гонгадзе.

Резонанс в Україні та світі