Папуаська міфологія — міфологічні уявлення папуасів, корінного населення острова Нова Гвінея і ряду прилеглих островів і архіпелагів Меланезії і Торесової протоки Путилов Б. Н. Миф — обряд — песня Новой Гвинеи. Исследования по фольклору и мифологии Востока. — : Наука, 1980. — 381 с.. До папуасів відносять 240 окремих етнічних спільнот, що відрізняються значною мовною відокремленістю. Папуаська міфологія являє собою конгломерат самостійних і відносно замкнутих локальних (племінних, родових) систем (як ціле вона відтворюється лише шляхом спеціального історико-типологічного аналізу). У той же час локальні міфологічні системи виявляють спільність Путилов Б. Н. Папуасская мифология // Мифы народов мира. Энциклопедия (в 2 томах). / Гл. ред. С. А. Токарев. — : «Советская Энциклопедия», 1988. — Том 2. К—Я. — 719 с.. Міфологія функціонує на всіх рівнях життя спільнот, вона органічно включена в систему ідеологічних уявлень, в систему знань про світ і суспільство, в практичну діяльність колективу (городництво, полювання, рибна ловля), в його соціальну практику (обряди, обмін, війна), в сферу духовної культури (фольклор, культи, церемонії, мистецтво).

До недавнього часу Нова Гвінея являла собою характерний варіант первісної периферії з пануванням общинно-родових відносин. І досі в окремих районах папуаси проживають у великих комунах, центром яких слугує великий довгий дім чоловіків навколо якого групуються окремі жіночі родинні хатини. Відповідно папуаська міфологія, так само як і міфології інших народів Океанії, може розглядатися як регіональний варіант однієї з ранніх стадій розвитку міфології.

Дослідження Вірування папуаських народів Нової Гвінеї досліджені недостатньо і на те є ряд причин. На досить невеликій території існує велика чисельність відносно відокремлених одне від одного племен, що творять власну унікальну культуру. Ця група народів довгий час жила відокремлено від головних центрів світової цивілізації у важкодоступних місцях, а отже залишалась недослідженою в етнографічному плані до кінця XIX століття. Першим племена на узбережжі затоки Астролябія в етнографічному плані дослідив наш співвітчизник Микола Миклуха-Маклай у 1871-1877 роках, острів'ян Торресової протоки досліджували А. Хеддон і В. Ріверс у 1898 році, представників народу мафулу — Вільямсон у 1910 році; ківаї — фін Гуннар Ландман у 1910-1912 роках Lehmann F. Mana, der Begriff des «Auβerordentlich-Wirkungsyollen» bei Südseevölkern. Leipzig, 1922. Lehmann F. Die polynesischen Tabusitten. Leipzig, 1930.; марінд-анім — Вірц у 1914 і Неверман у 1933 рокахТокарев С. А. Религия в истории народов мира. — М. : Политиздат, 1964. — 559 с.. У другій половині XX століття ґрунтовному науковому дослідженню культурних особливостей папуасів почала заважати діяльність християнських місіонерів і стрімка культурна глобалізація, що швидко «згладжують» усю місцеву культурну неповторність до середньопланетарного показника.

Синкретизм Папуаська міфологія постає як жива, різноманітно функціонуюча система, що знаходиться в синкретичній єдності з усією культурою етносу. Міфологічні елементи і зв'язки так чи інакше присутні в усій діяльності колективу, в різних побутових операціях, уявленнях і відносинах, магічних діях, у предметах і речах. Відповідний семантичний комплекс та пов'язані з ним різного роду обмеження і правила поведінки не просто виражені в міфологічних розповідях, але і безпосередньо включені в систему традиційних знань. Власне міф і норма соціальної поведінки в папуасів нероздільні.

Вербально-розповідні форми лише малою мірою зосереджують у собі й передають зміст папуаської міфології. Не менш значущі, хоча й дуже важкі для тлумачення, в силу імпліцитного і символічного характеру, власне ритуальні дії та операції, пантоміми, танці, ритуальні маски, одяг, прикраси, музичні інструменти, фарби, орнамент, скульптура тощо. Основний комплекс міфологічних уявлень належав до чоловічого світу і передавався по чоловічій лінії, освоєння його становило важливий розділ обрядів чоловічої ініціації. З часом у багатьох племен суворі ритуали ініціації виродились в танці в масках за ритуальними огорожами, під час яких молодим парубкам розповідають міфи й бувальщини.

Тематика папуаських вірувань зосереджується навколо кількох головних розрядів персонажів і пов'язаних з ними уявлень і сакральних дій: міфічні першотворці, пращури, культурні герої, великі племінні герої-мисливці, воїни; володарі природних стихій та явищ; духи померлих.

Ці уявлення характеризуються суперечливістю і недиференційованістю. Першотворці, предки, культурні герої часто ізоморфні з точки зору їх функцій. Так, дема (у маринд-анім) володіють одночасно рисами тотемних предків, культурних героїв, «духів», уособлень сил природи; що дали колись життя всьому сущому дема і дотепер продовжують активно втручатися в життя людей.

Для образів міфічних деміургів характерні уявлення про них як про «перших» (стара Собра у маринд-анім), або як про таких, що існували «завжди» (стара Уа-огрере у ківаїв). Досить поширені образи великих матерів, «перших» жінок. Ряду персонажів властива дуальна природа: Угатаме (у капауку) — водночас чоловік і жінка, сонце і місяць. У міфах про походження першопредків може виступати хтонічний початок: Йугумішанта (у форе та сусідніх племен) вийшла із землі і персоніфікує її.

Найпоширеніші міфи про чудове народження першопредків, так чи інакше містять елементи тотемних уявлень: герой народжується зі сперми кенгуру, від свині, розвивається з хробака; зафіксовані папуаські версії світової міфологічної теми — зачаття героя від зустрічі жінки з твариною, рибою, народження його від жінки-змії, жінки-птиці. Тотемну тварину племені вбивати суворо заборонено (виняток зроблено лише для дюгонів та морських черепах у племен, що живуть за рахунок їхнього м'яса). Особливу роль відіграють мотиви специфічної природи героїв, їх кревного зв'язку з магічними предками. Успадковані властивості герой-першотворець переносить (трансформуючи їх) на організовуємий ним людський соціум (Явага — син матері-кенгуру у ківаїв). У папуаських міфах майже обов'язковий конфлікт тотемічного героя з первісним колективом і пошуки іншого, який стає об'єктом його культурних справ і встановлення норм тотемної організації (міф про Іко у пурарі). Сліди тотемічних уявлень присутні в міфах про створення космосу (у вагавага хлопчик-сонце — син батька-риби й жінки). В острів'ян Торресової протоки досить чітко можна прослідити перехід від австралійського тотального тваринного тотемізму на західних островах (31 з 36 тотемів), до залишків слідів на східних.

Космогонія Міфологічна космогонія у папуасів Нової Гвінеї розвинена слабо. У космогонічних міфах звичайні сюжети про сонце і місяць (Ганумі у ківаїв), на які перетворились першотворці, при цьому з'являється іноді інцестуальне мотивування (у хулі Ні і Хана, брат і сестра, після інцесту піднялися на небо і перетворилися на небесні тіла). Космогонічні акти можуть виступати як вияв чиєїсь помилки або трактуватися як цілеспрямовані дії деміургів. Парамбіка (у нгаінг) як перше своє діяння поставив «усе». Камбел (у керакі) скатав у кулі серцевину сагової пальми, створивши місяць і сонце, визначив шляхи їх прямування по небу. Він же підняв небо, що стояло спочатку дуже низько, і наповнив його зірками, розкидавши шматочки бамбука. Найчастіше світила, небо, земля, стихії мисляться як такі, що існували до початку міфічних першотворень.

Широко поширені у папуасів оповідання про походження культурних рослин, що становлять основні продукти харчування. Для землеробських вірувань поширене вірування в жіночу магію, що може наділяти землю власною родючістю. Видобування першого вогню пов'язане з його викраденням героями у володарів за допомоги духів, інших героїв.

Світоустрій Папуаська релігія припускає трійчастий поділ світу.

Небо (верхній світ) — тимчасове житло деміургів і предків, звідки вони йдуть на землю, створюючи тут земний соціум (почасти за аналогією з небесним) і приносячи з собою блага культури. Але на небо йдуть деякі персонажі, які вступили в конфлікт з колективами, серед яких вони жили. Звичайний шлях на небо — високе дерево, хоча це може бути й мотузка з неба (Уа-огрере в ківаїв).

Межі та частини земного світу створюються героями як би мимохідь (від ударів магічної палки-копачки виникають затоки, від удару стріли — річка, від кинутих каменів — острова).

Підземний світ (нижній) асоціюється з уявленнями про смерть, про землю духів померлих (рідше — про походження деяких персонажів). Зв'язок з ним може здійснюватись через спеціальну дірку, іноді через водойми або болота, а також через ритуальні стовпи в чоловічих або церемоніальних будинках.

Міфологічний антропо- та соціогенез Першотворцями, міфологічним і тотемним предкам, культурним героям належить створення людей, поділ їх на племена і подальше розселення. Люди з'являються з серцевини пальми, виникають з водяних бульбашок, з розрубаних свинячих туш, народжуються від міфічної пари, від брата і сестри. У міфі племені ківаї представлена концепція антропогенезу і соціогенез, що поєднує мотиви тотемічні і хтонічні, припускає двоступеневість процесу генетичних трансформацій: завдяки операціям Уа-огрере перше покоління людей з'являється з хробаків, які розплодилися в тілі вбитого кенгуру; воно отримує від першотворця елементарні людські знання та громадські правила. Потім відбувається перетворення перших людей-недорослів в покоління «справжніх» людей і наділення їх усією сукупністю суспільних норм, знань, навичок.

У рамках міфологічної концепції становлення соціуму отримують розвиток сюжети про боротьбу героїв з чудовиськами, ворожими до людей, і про умиротворення культурних локусів (в образах чудовиськ є сліди двоїстої природи: змії — міфічні предки і шкідники, змії — чудові подружжя, велетні-людожери), а також про виникнення негативних якостей і життєвих норм, «відкриття» різного роду бід — розбрату, обману, кривавих способів вирішення колізій тощо. Образи змій належать до числа найбільш поширених в світовому фольклорі, зокрема, в казках і героїчних епосах, причому художня семантика цих образів і генезис відрізняються великою складністю і суперечливістю, тому матеріал папуаських міфів дає багато для вивчення витоків і ранніх стадій розробки цих образів, може пролити світло на багато загадок класичного фольклору.

Житло папуасівДім на паляхкороваївЛотокіз висушеними головамиГерої міфівГерої міфів

У міфах пояснюються введення заборон «табу» (наприклад, на канібалізм), розподіл праці за ознакою статі, кровна помста, екзогамія і заборона інцесту. «Відкриття» смерті в міфах відбувається або випадково, або трактується як покарання або як властивість, що купується людьми, що виходять з «дикого» стану. Відсутність смерті включається до характеристику «минулого», яке до певної міри ідеалізується.

З концепцією «героїчного століття», що так чи інакше протистоїть «теперішньому» і в той же час є його підмурком, пов'язані розповідні цикли про героїв — «перших» мисливців, хліборобів, гарпунщиків, воїнів та мисливців за головами, чаклунів, мореплавців — узагальнених в концепції бігменів («великих людей»). Проте герої переказів, навіть з рисами міфологічних персонажів, не всесильні, бо вони гинуть в зіткненнях, терплять невдачі. Роз'єднаність окремих племен підживлює віру в чорну магію, так званий «онім» (синонім слова отрута), що його можуть наслати представники інших селищ. Чаклунство дуже яскраво виокремилось після тотальної християнізації папуасів, ставши певною мірою медіатором між новою релігією та традиційними уявленнями про природний та соціальний світоустрій.

Першогерої «відкривають» війну як спосіб вирішення конфліктів, привносять в суспільне життя жорстокість і віроломство, починають боротьбу за жінок. Але вони ж нормалізують різні сторони суспільної практики, що несуть в собі конфліктний початок: ставлять межі жорстокої війни, визначають межі, за які не повинні виходити людські пристрасті.

Анімізм