Миха́йло Мусі́йович Лебеди́нець (*29 жовтня 1889, Гадяч — †17 грудня 1934, Київ) — український прозаїк, перекладач, голова Мінського комітету охорони прав громадян УНР. Також державний діяч УСРР. Чоловік народного комісара соціального страхування УСРР Марії Венедиктівни Лебединець.
Жертва сталінського терору.
Життєпис Син дрібного крамаря. Навчався на медичному факультеті Варшавського університету (1909–1911), звідки його відрахували за участь в українській студентській есерівській організації й вислали на Полтавщину. 1913 р. вступив на юридичний факультет Варшавського університету. Під час Першої світової війни служив прапорщиком в обозному батальйоні. 1917 р. активізував працю в Українській партії соціалістів-революціонерів, був обраний головою української військової ради Західного фронту і головою фронтової фракції партії. Після підписання Берестейського миру у квітні 1918 р. переїхав до Києва. У 1919–1920 рр. належав до УКП (б). Був членом правління видавничого товариства «Ґрунт» (1918), працював у Бюро преси та пропаганди УНР, секретарем редакції газети «Боротьба» (1919). У травні-серпні 1919 р. — Нарком юстиції УСРР, від серпня 1919 р. до початку 1920 р. — член закордонного бюро ЦК УКП (б) в Москві. Відтак переїхав до Харкова, вступив до КП(б)У. У 1920–1921 рр. — член колегії і заступник наркома юстиції УСРР, від січня 1922 р. до січня 1924 р. — завідувач консульського відділу посольства УСРР і ССРР у Польщі, у лютому 1924 р. — вересні 1928 — голова Верховного суду УСРР. 1928 р. його як колишнього боротьбиста усунули від роботи у Верховному суді й перевели до Одеси на посаду директора оперного театру. Повернувшись до Харкова, працював у видавництві «Українська радянська енциклопедія».
Восени 1934 р. Лебединця заарештували органи ҐПУ; у складі «групи 29-ти» його обвинуватили в належності до підпільної терористичої білогвардійської організації і розстрілялиОфіційне повідомлення про розстріл: Вісти ВУЦВК. — 1934. — 18 грудня..
У Харкові певний час після страти перебувала дружина Лебединця — Марія Венедиктівна.
З творчого доробку
Автор збірок новел: Пасма життя. — Київ, 1919. (рец.: Книгарь. — 1919. — Ч. 22) Вікно розчинене. — Харків, 1922.
Переклади: Казімєж Тетмаєр. Мелянхолія. — Київ, 1918. Еліза Ожешкова. Міртала. Харків, 1929. Стефан Жеромський. Провесінь. — Харків, 1930. Владислав Реймонт. Селяни. — Харків, 1930. (дві перші частини роману) Бруно Ясенський. Палю Париж. — Харків, 1930.
Примітки
Джерела та література І. Б. Усенко. Лебединець Михайло Мусійович // О. П. Юренко. Лебединець Михайло Мусійович // Божко О. І. Лебединець Михайло Мусійович // Українська літературна енциклопедіяВ 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 141. Лейтес, Абрам. Яшек, Микола. Десять років української літератури. (1917—1927) / За загальною редакцією С. Пилипенка. — Т. І: Біо-бібліографічний. — ДВУ, 1928. — С. 284-285. І. Б. Усенко. Лебединець // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. —. Вип. 7.