Індигі́рка — (; ) — річка на Далекому Сході Росії, протікає по території Оймяконського, Момського, Абийського та Аллаїховського улусів, північного сходу Республіки Саха (Якутія). Впадає в Східносибірське море Північного Льодовитого океану. Її довжина становить 1 726 кілометрів. Площа її басейну становить 360 000 квадратних кілометрів.
Історія Відокремлене село Руське Устье, розташоване в дельті річки Індигірка, відоме своєю унікальною традиційною культурою російських поселенців, чиї предки прибули туди кілька століть тому. Деякі історики припускають, що Руське Устье було заселене поморами на початку XVII століття.Tatyana Bratkova «Russkoye Ustye». Novy Mir, 1998, no. 4
У 1638 році мореплавець Іван Ребров досяг Індигірки. У 1636—1642 роках Єлисей Буза проклав сухопутний шлях до річкової системи Індигірки. Приблизно в той самий час Познік Іванов піднявся вгору по притоці нижньої Лени, перетнув Верхоянський хребет до верхів'їв Яни, а потім перетнув хребет Черського до Індигірки. У 1642 році Михайло Стадухін досяг Індігірки сухопутним шляхом від Лени.
Зашиверськ на Індигірці був важливим колоніальним форпостом на початку російської колонізації. Згодом, у XIX столітті, його покинули. Іншими історичними поселеннями, які вже давно занедбані, були Подшиверськ та Уяндинське Зимовище.
У 1892—1894 роках барон Едуард фон Толль проводив геологічні дослідження в басейні річки Індигірки (серед інших річок Далекого Сходу Сибіру) за дорученням Російської академії наук. Протягом одного року та двох днів експедиція подолала 25 000 кілометрів, з яких 4 200 кілометрів — вгору за течією річок, проводячи по дорозі геодезичні вимірювання.
Географія Довжина річки 1726 км, площа басейну 360 000 км². Утворюється злиттям річок Хастах і Тарин-Юрях. У верхів'ях протікає по Оймяконському нагір'ю, далі у вузькій ущелині прорізає хребет Черського, утворюючи пороги, нижня течія на Яно-Індигірській низовині; впадає в Східносибірське море (дельта площею 5,5 тисяч км²). На Індигірці розташовані населені пункти: Оймякон, Усть-Нера, Хонуу, Біла Гора, Чокурдах.
Судноплавна від впадіння Моми (1154 км) з червня по вересень. Головні пристані: Хонуу, Дружина, Чокурдах, Табор. У верхній частині долини Індигірки існує золотоносна ділянка. У гирлі — промисел риби (ряпушка, чир та інша). Населення долини Індигірки незначне, місцеві жителі займаються в основному заготівлею лісоматеріалів, ловом риби і полюванням на хутрового звіра.
Основні притоки Основні притоки Індигірки, від витоку до гирла: Ліві: Куйдусун, Кюенте, Ельгі, Селеннях, Уяндіна, Аллаїха, Берелех; Праві: Нера, Мома, Бадяріха, Шангіна, Велика Ерча, Шандрін.
Гідрологія Середньорічна витрата води у верхній течії (селище Усть-Нера) — 421 м³/с (найбільша , найменша )Басейн Індигірки — Станція: Індигірка (Усть-Нера) , у нижній течії (найбільша , найменша ). Твердий стік у гирлі — 13,7 млн тонн за рік. Льодостав з жовтня до кінця травня, початку червня. Місцями перемерзає (пристань Чокурдах та інші), типові гігантські наледеніння.
У басейні Індигірки понад 80 тисяч озер загальною площею .
Спостереження за водним режимом річки Індигірки проводилось протягом 63 років (1936—1998) на станції в поселені Воронцове, розташованого за 350 км від гирла, впадіння її у Східносибірське мореБасейн Індигірки — Станція: Воронцове . Середньорічна витрата води яка спостерігалася тут у цей період становила для водного басейну , що становить близько 85 % від загальної площі басейну річки. За період спостереження встановлено, що мінімальний середньомісячний стік за весь період спостереження становив (у квітні), що становить всього 0,16 % від максимального середньомісячного стоку, який відбувається у червні та становить — і вказує на надзвичайно високу амплітуду сезонних коливань.
За період спостереження, абсолютний мінімальний місячний стік (абсолютний мінімум) становив (у квітні 1962 року), абсолютний максимальний місячний стік (абсолютний максимум) становив (у червні 1967 року).
Дельта Індигірка утворює велику дельту площею 5500 км², що складається з декількох рукавів і островів. Приблизно у 130 км від гирла () Індигірка розділяється на два рукави — Руське Устьє та Середній рукав, трохи північніше () від Середнього рукава відділяється ще один рукав — Колимський). Найбільшим є Середній рукав (Середня протока), Руське Устьє — західний рукав Індигірки, Колимський рукав — східний. Від моря гирло Індигірки відокремлено мілководним баром.
Рукавами Індигірки сформовані кілька плоских островів. Основні острови (зі сходу на захід): Усун-Ари (). Розташований на схід від Середнього рукава. Довжина 12 км, ширина 2,7 км. Острів Упаровський (), довжина 2 км, ширина 1 км. Острів Плоський, довжина близько 3 км. Великий Федоровський острів (), довжина 6 км і максимальна ширина 4 км. Острови Входной () і Оленій (), обидва мають однаковий розмір, близько 4 км в довжину. Крестовий острів, довжина 6 км, ширина 1,6 км.
Порти, поселення та економіка Річка судоходна от устья реки Мома (1134 км). Для более удобного прохождения судов на приустьевом баре в 1975 году был устроен канал длиной 7 км.
Основні порти на річці:
Хонуу Дружина Чокурдах Табор
У басейні річки Індігірка розвивається золотодобувна промисловість Усть-Нера, центр золотодобувної — є найбільшим населеним пунктом на цій річці.
На Індигірці розташован: північний полюс холоду - селище Оймякон. Місто Зашиверськ, що стояло на річці, вимерло від віспи в XIX столітті. У середній течії річка проходить через Велику ущелину довжиною близько 100 км.
У річці Індігірка водиться безліч різних видів риб. До найцінніших належать кілька видів сигових, таких як ряпушка, чир, муксун, нельма, омуль тощо.
Див. також Найдовші річки Росії Індигірка — популярний у Якутії салат із замороженої білої риби та цибулі.
Примітки
Посилання
Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 185 Викизнание — Индигирка стаття з Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона Indigirka River (river, Russia) «Encyclopaedia Britannica» Фото річки Індигірки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , на Panoramio.com