Румейська мова, також тавро-румейська мова, кримсько-грецька мова — мова (іноді класифікується як діалектІ відповідно діалекти тоді класифікуються як говірки.) надазовських греків (румеїв), що були насильно переселені Російською імперією до Північного Надазов’я з Криму в 1778 році.
Мова належить до індоєвропейської сім’ї, близько споріднена з грецькою; флективна, аналітична із залишками синтетичності (наприклад, давальний відмінок майже відмер, його замінив родовий); номінативної типології (як і всі індоєвропейські).
У 2006 році побачили світ:
«Румейсько-російський і російсько-румейський словник п’яти діалектів греків Приазов’я», його укладачі — А. А. Діамандопуло-Ріоніс, Д. Л. Демерджі, А. М. Давидова-Діамантопуло, А. М. Шапурма, Р. С. Харабадот, Д. К. ПатричаРумейско-русский и русско-румейский словарь пяти диалектов греков Приазовья / Составители: А. А. Диамантопуло-Рионис, Д. Л. Демерджи, А. М. Давыдова-Диамантопуло, А. М. Шапурма, Р. С. Харабадот, Д. К. Патрича. Мариуполь, 2006, 468 с.. Румейсько-російсько-новогрецького словник (укладачка - Рімма Харабадот) (близько 6360 слів)
Гімн греків України написаний Донатом Патричою саме румейською, а не урумською.
У англомовному мовознавстві румейська мова іменується , або , або .
Перебуває під загрозою зникнення.
Теорії походження та особливості Румейська мова нині — мова етнічна, тобто така, що не є мовою однієї національної єдності, але мовою, яку використовує певна мала група людей. Вона включає п’ять говірок і використовується здебільшого в побутовому спілкуванні. Фактично всі дослідники відзначали, що румейський діалект характеризується наявністю значної кількості тюркізмів, що є результатом етнічної двомовності, яка існувала в румеїв ще в Криму.
Досі невизначеним є питання походження румейської мови. Через брак письмових джерел неможливо встановити, чи пов’язана мова греків Криму безпосередньо з мовою їхніх далеких попередників — мешканців давньогрецьких колоній Північного Причорномор’я, але аналіз діалектів дає можливість зробити деякі висновки відносно зв’язків румейської з грецькими діалектами пізнішої доби. Існує дві найпопулярніші теорії — понтійська та північно-грецька.
Понтійська версія Ця теорія походження запропонована Паулем КречмеромP. Kretschmer. Der heitige lesbische Dialekt. Wien, 1905, S. 18. на підставі подібності палаталізації в румейській і понтійській мовах, а самеУ прикладах збережено транскрипцію Кречмера.:
[h] перед [e] та [i] переходить в [š]: schon = χιόνι, schnar = χηνάρι, sintischenu = συγτυγχάνω, mascher = µαχαίρι, tsch en = [ου]χ ε νι. [k] перед [e] та [i] переходить в [č]: schtschili = σκυλί.
Подібність між румейською та понтійською мовами не обмежується палаталізацєю, існує низка подібних синтаксичних особливостей. Перш за все, це використання частки pa, єдиної сентенціальної енклітики, що збереглася в румейській. Вона звичайно маркує логічно виділену частину дискурсу і йде за рядом займенників та прислівників, таких, як усі, усякий, завжди, ніколи і ніде. У понтійські мові ця частка має більш архаїчну форму — pal.
В обох мовах займенникова клітика йде за управляючим дієсловом, наприкладΚοντοσοπουλος 2001: 143, ср.: Οικονομιδης 1958: 232—234:
понтійська мова: ει πεν 'α τόν — сказав йому. румейська мова: fénit mi — мені здається.
понтійська мова: 'ατά ε'ιχα να 'έλεγα τον — я повинен був йому сказати. румейська мова: na sas l’éγu — я вам скажу.
Це дуже важливо, оскільки в понтійській, на відміну від румейської, немає тенденції зберігати або формувати ланцюжки клітик.
Проте при детальнішому аналізі виявляються серйозніші розбіжності: у румейській зберігся тільки один артикль, в той час як у понтійській існує протиставлення визначеного та невизначеного артикля в однині, артикля і нульового артикля у множині. У фонетиці найбільш вражаючим є збереження в понтійській давньогрецької вимови ети (η) як [e:]; в румейській (як і в грецькій) збіглася з вимовою йоти (ι). Наявні розбіжності у відмінюваності. Так, у румейській мові родовий відмінок зберігається переважно в присвійних займенниках та атрибутивних конструкціях: átherpu lahardí — людська мова (átherpus — людина), kl’éft'a spit — будинок грабіжника (kl’éft'as — грабіжник). На відміну від понтійської, у румейській мові немає семантичного протиставлення сильних і слабких займенникових форм, а також не збереглися давньогрецькі присвійні займенники.
Понтійську гіпотезу аргументовано спростував ще 1934 року М. В. Сергієвський.
Північногрецька версія Теорія близькості румейської мови до північногрецьких діалектів також належить Паулю Кречмеру. Ця теорія нині популярніша серед дослідників новогрецької мови. Серед основних аргументів відзначаються:
Зникнення ненаголошеного [i], наприклад, у слові джерелоΚοντοσοπουλος 2001: 94:
північно-грецькі діалекти: πιγάδ румейська мова: piγáδ' новогрецька мова: πηγάδι.
Ненаглошений [e] звужується і переходить в [i], наприклад, у слові дитина:
північно-грецькі діалекти: πιδί румейська мова: piδíts новогрецька мова: παιδί
Аналогічне й звуження ненаголошеного [о] в [u], наприклад, у слові дівчина:
північно-грецькі діалекти: κουρίτσ’ румейська мова: kurtsíts новогрецька мова: κορίτσι
Родовий відмінок не використовується як відмінок непрямого додатку. Втім слід визнати малопереконливість цих доказів, оскільки зникнення кінцевого ненаголошеного [i] і звуження голосних [е] і [o] взагалі характерне для низки грецьких діалектів. Невживання родового відмінку як відмінку непрямого доповнення викликане в румейській мові і в північногрецьких діалектах принципово різними причинами: в румейській його фактично немає взагалі, а у північногрецьких діалектах він виконує інші функції.
Історія Власне в Криму грецька мова з’явилася ще за часів давньогрецької колонізації, продовжуючи підтримувати свої позиції і за часів панування Візантії, коли центром грецького Криму стає Херсонес. Після послаблення Візантії в результаті Четвертого хрестового походу 1204 року, християни Криму (Константинопольського патріархату) продовжують існувати в межах князівства Феодоро.
Проте масова міграція греків в Північне Надазов’я відбулась наприкінці XVIII століттяО переселении греков в Приазовье и основании греческих населенніх пунктов. В Криму в умовах політичного (і частково економічного) кримськотатарського домінування частина греків перейшла на своєрідну тюркську мову, близьку до кримськотатарської — так звану урумську, при цьому грекомовні румеї, як правило, володіли одночасно обома мовами, уруми ж, навпаки, частіше не знали румейської. Тим не менше вплив урумської мови відчувається тільки в лексиці румейськоїМ. Л. Кисилиер. О происхождении румейского языка. Терміни «румейський» та «урумський» є самоназвами й у науковий вжиток увійшли відносно пізно; раніше використовувалися невдалі чи громіздки описові звороти «маріупольські грецькі діалекти» (неправильно через те, що саме місто Маріуполь було якраз переважно татаромовним), «надазовські грецькі діалекти», «мова надазовських греків» (в Надазов’ї існували й носії понтійського діалекту) тощо. Самі греки Надазов’я розрізняли себе за мовною ознакою термінами «базарьоти» (татарофони; мешканці «базару», тобто Маріуполя) і «тати» (елінофони; слово темного походження; принаймні з кавказькими татами нічого спільного не має).
В добу радянської політики коренізації румейська мова виявилась істотним етноутворюючим чинником і була популярнішою, ніж урумська. Про це свідчать такі факти: викладання в школах 30-х років вводилося румейською мовою і ніколи не вводилося урумською; румейською видавалися газети, друкувалися книги (у бібліографії С. О. КалоєроваС. А. Калоеров. Греки Приазовья. Аннотированный билиографический указатель. Мариуполь: Юго-Восток, 1997, с. 136–148. містяться відомості про 23 грецьких письменників України, з них тільки двоє пишуть урумською). Існував Маріупольський грецький драматичний театр, де п’єси йшли румейською, а не урумською мовоюЯзыки греков Приазовья. Таким чином, саме румейська на противагу урумській виявляється мовою, з якою пов’язане в надазовських греків поняття своєї етнічності.
Мовознавець Олена Всеволодівна Перехвальська відзначає, що для румеїв на сучасному етапі домінуючою мовою — письмовою та мовою спілкування на виробництві, у школі та в громадських місцях є російська мова, і, спілкуючись своєю етнічною мовою, носій румейської не може вийти за вузькі рамки повсякденних тем. Загалом румейська мова функціонує і, відповідно, передається виключно як мова діалогічного мовлення. Дослідниця припускає, що румейська мова передається і запам'ятовується як набір формул «питання — відповідь», які спочатку запам'ятовуються як цілісні кліше. Саме з цим пов'язаний той факт, що більшості інформантів під час польових досліджень було важко перекладати окремі лексеми — їм доводилось відтворювати цілі фрази, які мають у своєму складі цю лексему, і тільки після цього вони називали необхідне слово.
3 грудня 2025 року румейська мова включена до списку мов, захищени Європейською хартією регіональних або міноритарних мов
Діалекти Класифікація Спиридонова Одні з перших дослідників 1930-х років І. І. Соколов, Д. Спиридонов і М. В. Сергієвський запропонували виділити п’ять говірок в діалекті надзовських греків за фонетичними ознаками та ступенем близькості до сучасної грецької літературної мови. Зокрема, Д. Спиридонов поділив говірки румейського діалекту на такі п’ять груп, притаманних наступним населеним пунктам Надазов’яГанна Павлова. Мова та релігія як важливі чинники у формуванні етнокультурної ідентичності греків Приазовя в умовах глобалізації:
Румейські поселення1 Ялта, Урзуф (Приморське)2 Стила, Велика Новосілка, Константинополь (Фуна), Анадоль3 Велика Каракуба (Роздольне), Нова Каракуба (Червона поляна), Бугас4Сартана (Приморське), Чермалик (Заможне)5Чердакли (Кременівка), Мала Янісоль (Куйбишеве), Нова Янісоль+ Мовознавці А. Білецький та Т. Чернишева погодилися з класифікацією за групами, лише висновувавши, що румейська не діалект, а самостійна мова.
Класифікація Гаркавця Сучасний дослідник мов греків України Олександр Гаркавець наводить детальнішу класифікацію румейських діалектів, відштовхуючись від їх розселення в Криму та пізнішого в Надазов’ї:
ДіалектПоселення Надазов'яПоселення КримуУрзуф-ялтинський Урзуф (Гурзуф, Маджар) ГурзуфКизил-ТашЯлтаБіюк-ЛамбатКучук-ЛамбатМагарачМарсанда (Масандра)Нижня АуткаВерхня АуткаНикитаЯлтаВеликоянисольськийВелика Новосілка (Великий Янисоль, Велика Єні-Сала)Салгирбаши Єні-СалаСтилаСтиляКонстантинополь (Демерджі, Фуна)АлуштаДемерджі (Фуна)Куру-УзеньКучук-УзеньУлу-УзеньКаракубськийРоздольне (Велика Каракуба, Каракуба) i висілокКрасна Поляна (Нова Каракуба)Аргин-КаракобаКаракобаСартанськийСартанаСартанаЗаможне (Чермалик) i висілокМакедонівкаАйланма (Аслама?)КапсіхорЧермаликШеленМалоянисольськийКременівка (Чердакли)БайсуЧердаклиКуйбишеве (Малоянисоль, Мала Єнісала) i висілокНовий ЯнисольДжемрекЄні-Кой (Малий Яникуль, Бурульча, Єні-Кой)Єні-Сала (Янкуль, Карасубаши, Єні-Сала, Мала Єні-Сала)Уйшунь (Усунь)
Різниця між окремими діалектами буває значною, аж до випадків повного нерозуміння. Так, питання «де ти був?» у Каракубі вимовляється [пу́ і́сун?], в Сартані — [пу́ і́сни?], в Стилі — [пу́ і́нуниш?], в Урзуфі — [пу́ і́сунсь?]. Інший приклад: слово «голова» () вимовляється як [тіфаль] (Маджарь=Гурзуф), [тюфаль] (Стила), [тьфаль] (Чурмалих=Чермалик), [фтял] (Сартана), [фчал] (Харахла=Мало-Янісоль) і навіть [чвал] (Чардахлу=Чердакли).