Річки України — сукупність природних водотоків (річок) на терені України, яких нараховується понад 63 тис. У різні періоди (з 1950-х рр.) число річок на території України, яке наводилося в різних джерелах значно різнилося.Хільчевський В.К. Сучасна характеристика поверхневих водних об’єктів України: водотоки та водойми // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2021. №1(59). - C. 17-27.,Гребінь В.В., Хільчевський В.К. Ретроспективний аналіз досліджень річкової мережі України та застосування типології річок Водної рамкової директиви ЄС на сучасному етапі // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. - 2016. - Т. 2. - С.32-47..

Історія досліджень

Історія дослідження річок України в різний час велася в таких основних напрямкахІван Ковальчук. Географічні дослідження річок і річкових долин в Україні // Історія української географії. Частина І: Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького. — Тернопіль: 2007. — С.76-80.:

вивчення процесів формування стоку річок (найбільшого, найменшого, середнього), пошуки розрахункових залежностей, за допомогою яких прогнозувалися параметри стоку води великих і малих річок (Є. Оппоков, М. Пузиревський, А. Огієвський, М. Максимович, В. Назаров, Д. Соколовський, І. Желєзняк, А. Бефані, Н. Бефані, П. Вишневський, В. Мокляк, В. Лохтін, Г. Швець, В. Манукало, К. Лисенко, Л. Онуфрієнко, І. Волошин, П. Лютик, А. Гушля, О. Іваненко, Н. Лаликін, Я. Мольчак, М. Сусідко, Є. Гопченко, В. Вишневський, Н. Лобода та ін.); гідрологічне, гідролого-географічне та водогосподарсько-екологічне районування (Й. Желєзняк, Г. Швець, Л. Будкіна, Л. Козінцева, К. Лисенко, В. Гребінь, С. Дубняк, В. Хільчевський, М. Ромась, А. Яцик, М. Бабич та ін.); вивчення стоку наносів річок (Н. Дрозд, Г. Швебс, С. Антонова, З. Горецька, Н. Бобровицька, О. Молдаванов, І. Назаров, К. Зубкова, С. Кочубей, І. Ковальчук, М. Проскурняк, В. Гребінь, В. Вишневський, О. Пилипович та ін.); гідрохімічні дослідження річок: хімічний склад річкових вод України, гідрохімічний режим, оцінювання змін складу та якості води (О. Алмазов, Л. Горєв, О. Денисова, Л. Журавльова, Д. Закревський, Н. Осадча, В. Осадчий, В. Пелешенко, М. Ромась, В. Хільчевський); типізація річок за гідрографічними, гідрометричними, структурними та гідрологічними характеристиками (М. Дрозд, Г. Швець, М. Каганер. М. Айзенберг, С. Левченко, А. Яцик, Л. Бишовець, І. Ковальчук, В. Вишневський, Б. Кіндюк, Ю. Ющенко, Л. Дубіс, М. Чемерис, А. Михнович, Л. Курганевич, Т. Павловська та ін.); вивчення екстремальних гідрологічних процесів у гірських районах (Г. Швець, М. Айзенберг, А. Оліферов, К. Логвинов, О. Раєвський, М. Ромащенко, Д. Савчук, І. Ковальчук, М. Кирилюк, С. Перехрест, С. Кочубей, О. Печковська, О. Г. Ободовський, Ю. Ющенко, А. Михнович, О. Пилипович та ін.); дослідження впливу меліоративних робіт на стік річок і їхнє функціонування (І. Запольський, М. Зузанський, С. Кутовий, Г. Кубишкін, Я. Мольчак, Б. Козловський); дослідження гідроенергетичного потенціалу малих і верхніх річок України (Л. Хлібоченко, В. Романенко, Г. Рудько, Л. Консевич, М. Сиротюк, І. Ковальчук, М. Крисенков, Ю. Варецький, М. Кирилюк, М. Цепенда та ін.); оцінювання впливу діяльності людини на стік води і наносів, на стан і функціонування малих річок, розвиток в них деградаційних процесів (А. Яцик, О. Петрик, О. Ревера, С. Кочубей, В. Перехрест, Б. Стрілець, С. Русинов, І. Ковальчук, В. Вишневський, Я. Мольчак, С. Кутовий, Л. Бишовець, В. Молодих, Є. Гопченко, Н. Лобода, Л. Дубіс, Я. Хомин, Л. Курганевич, А. Михнович, Т. Павловська, О. Пилипович); типізація русел і руслових процесів (М. Бухін, В. Базилевич, О. Кафтан, В. Оніщук, О. Ободовський, Ю. Ющенко, І. Ковальчук, В. Явкін, Л. Дубіс); оцінювання гідроекологічного стану річок і водосховищ (В. Романенко, А. Яцик, В. Поліщук, В. Шевчук, Н. Закорчевна, В. Жученко та ін.); вивчення інтенсивності горизонтальних і вертикальних деформацій русел річок (О. Кафтан, В. Оніщук, І. Ковальчук, О. Ободовський, А. Михнович, В. Явкін, М. Цепенда, О. Пилипович та ін.), розвитку схилових ерозійно-акумулятивних процесів (Г. Швебс, О. Світличний, Ф. Лісецький, І. Ковальчук, С. Булигін, М. Куценко, С. Костріков, С. Буднік та ін.); дослідження водноресурсних, воднобалансових та водогосподарських проблем (О. Алмазов, В. Романенко, В. Тімченко, А. Яцик, М. Ромась, В. Вишневський, В. Шевчук, О. Денисова, О. Оксіюк, М. Кирилюк, Б. Стрілець, М. Галущенко, О. Галущенко та ін.); моніторинг гідрологічних та гідроекологічних процесів і стану річок, екологічне нормування (В. Самойленко, К. Мовчан, В. Савицький, В. Пелешенко, В. Хільчевський, В. Манукало, О. Ободовський, І. Ковальчук, Д. Клебанов, В. Жукінський, С. Сніжко, О. Оксіюк, О. Васенко та ін.); вивчення селів і селеносних річок (Д. Соколовський, М. Айзенберг, Л. Онуфрієнко, А. Оліферов, К. Логвинов, А. Раєвський, М. Каганер, Б. Іванов, Б. Гольдін, В. Перехрест, С. Кочубей, О. Печковська, Р. Сливка, В. Яблонський); оцінювання впливу карсту на стік річок, формування річкових долин (Б. Іванов, В. Дублянський, О. Кучерук, Л. Кудрін, С. Кореневський, І. Королюк, М. Зубащенко, Н. Дрозд, М. Лаликін, Я. Мольчак, І. Волошин, В. Андрейчук, Б. Вахрушев та ін.); вивчення водосховищ, озерних та морських об'єктів (Л. Ільїн, Ю. Шуйський, Ю. Соколов, М. Волощук, С. Бойченко, В. Тімченко та ін.); водогосподарсько-екологічні дослідження (А. Яцик, В. Самойленко, В. Перехрест, К. Алієв, В. Вишневський, О. Фільчагов, В. Поліщук, Н. Закорчевна та ін.).

Загальна характеристика

Річки України течуть переважно з півночі на південь до Чорного й Азовського морів; Річки північно-західної України течуть з півдня на північний захід і північ до Вісли і Прип'яті. Басейн Чорного й Азовського морів охоплює понад 90 % української території. Тут течуть річки: Дунай з Тисою і Прутом, Дністер, Південний Буг, Дніпро з Прип'яттю і Десною, Дон з Дінцем. До стоку Балтійського моря належать праві притоки Вісли: Вепш, Сян і Західний Буг. Головний вододіл між Чорним і Балтійським морями та між басейнами головних річок проходить переважно низовинами, крім Карпат, і дає змогу пов'язати річки різних басейнів системою каналів та сполучити обидва моря — Чорне і Балтійське.

На території України протікає 63 119 річок і потічків загальною довжиною понад 206 тис. км. З них 93% (60 тис.) дуже малі (завдовжки менше від 10 км); малих річок завдовжки понад 10 км налічується 3 219, а їхня загальна довжина становить близько 74 тис. км. Середніх річок налічується 81 із загальною довжиною в межах України 15 488 км.

Згідно з Водним кодексом України за площею басейну річки поділяються на : малі — менше 2 тис. км²; середні — 2-50 тис. км²; великі річки — понад 50 тис. км².

Характер річок — густість річкової мережі, розмір стоку, водоносність, сезонові й багаторічні зміни тощо — міняється як до клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевості та інших факторів.

Щільність річкової мережі, як і в інших районах суходолу, найбільша в гірських областях. У горах України вона становить близько 1,1 км довжини на 1 км² площі; на Передкарпатті, Потиській низовині й Передкавказзі — 0,6 км/км², на височинах (Розточчя, Поділля, Донецький кряж) близько 0,5 км/км². На південь і схід річкова мережа рідшає. На території між нижньою Десною й верхів'ями Остра, Трубежу і Сулії вона найменша (нижче 0,1 км/км², а між нижнім Дніпром і річкою Молочною інших річок практично немає.

Живлення річок складають дощові, снігові, підземні й частково льодовикові води. При цьому на частку дощів припадає близько 75 % усій атмосферних опадів. Разом з тим, тільки частина води атмосферних опадів стікає до річок: найбільше в горах — близько 50 %, на рівнинах — менше 10 %. Інша частина вологи випаровується або інфільтрується. У степовій смузі майже вся дощова вода випаровується, а малі річки пересихають, як не дістають підземного живлення. Головне джерело живлення річок рівнинних областей — води талого снігу, які через невелике випаровування в холодний період року і перерваній інфільтрації в замерзлий ґрунт головно стікають до річок. Підземне живлення протягом року особливо важливе взимку, коли атмосферичні опади випадають як сніг. Льодовиковими водами живиться тільки Кубань та інші річки, що витікають з льодовиків Кавказу. Основну частину живлення гірських річок становлять дощові, рівнинних — далі снігові води (50-80 %); живлення підземними водами становить 10 — 20 %.

Загальний стік українських річок — близько 16 % усієї атмосферичної води; для України пересічна річна сума опадів — бл. 300 км³, стік — 48 км³.

Середній стік для річок України становить 1 — 4 л/сек. км². При цьому в степу 0,5 — 0,1 л/сек км². Стік річок змінюється сезонно: він найбільший навесні (50-80 % річної суми), коли тануть сніги, найменший — під час теплої й сухої погоди пізнього літа й ранньої осені. Трапляються великі відхилення від норми. Так, наприклад, у сточищі Південного Бугу в березні 1921 року стекло 3,6 мм, у березні 1922 року — 81 мм води І(середній стік за березень — 20,8 мм). У 2008 році спостерігалися катастрофічні повені, що охопили територію 5-ох областей Західної України.

Повені

Стік річок України найвищий на весні, коли тануть сніги, найнижчий узимку. Під час весняної повені проходить 50 — 80 % річного стоку, на малих річках степу — майже весь річний стік. Весняна повінь триває на малих річках 10 — 15 днів, на великих — 1 — 1,5 місяця. Крім весняної, трапляються повені літні, спричинені рясними атмосферичними опадами — звичайне явище в гірських річках Карпат і Кавказьких гір.

На Кубані помітні чотири сезонові повені: дві весняні — у лютому, коли тануть сніги в нижній частині сточища, і у квітні, коли тануть сніги в горах, літня — у червні й липні, пов'язана з таненням льодовиків, осіння, спричинена збільшенням атмосферичних опадів у жовтні.

На Тисі трапляються зимові повені, спричинені відлигою, принесеною середземноморськими циклонами.

Винятково великі бувають повені у сточищі Дніпра вище Києва, спричинені одночасним інтенсивним таненням снігу в сточищі Прип'яті й Десни. Весняні повені на Прип'яті бувають щороку. На Сяні, Бузі й Дністрі весняні повені — спричинені надто швидким таненням снігу у верхньому сточищі, коли середня течія річки ще скута кригою. У пригирлових ділянках Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу й Кубані спостерігаються значні коливання рівнів води, зумовлені вітровими нагонами і згонами (у Чорне море і з Чорного моря).

Зимовий режим річок

З початком морозів на річках починається утворення льоду, яке звичайно закінчується льодоставом.

Річки у сточищі горішнього Дністра замерзають в останню декаду листопада і від верхів'їв льодостан посувається вниз за течією.

Річки Передкарпаття замерзають у грудні, Закарпаття — на два тижні пізніше.

Малі й середні річки на півночі України замерзають як правило у третю декаду листопада, і при цьому на сході краю раніше, ніж на заході.

Кубань і Тиса не мають тривалого льодоставу. Льодостан Сяну і Західного Бугу часто переривається відлигами. У середньому річки півночі України вкриті льодом близько 3,5 місяці, півдня — 2,5 місяці.

Географічна динаміка замерзання і скресання найбільших річок України:

Замерзання:

Дніпро під Києвом замерзає у середньому 21 грудня, під Запоріжжям — 29 грудня, під Херсоном — 28 грудня. Дністер замерзає так: під Заліщиками — 30 грудня, під Дубосарами — 20 грудня, під Тирасполем — 28 грудня, для Південного Бугу — під Вінницею — 6 грудня, під Прибожанами — 11 грудня.

Скресання:

Дніпро. Середні дати скресання для Дніпра: під Херсоном 3 березня, під Запоріжжям — 15 березня, під Києвом — 24 березня; для Південного Бугу під Прибожанами — 7 березня, під Вінницею — 21 березня. Дністер. Середні дати скресання для Дністра: під Тирасполем — 5 березня, під Дубосарами — 9 березня, під Заліщиками — 4 березня.