Бумбо́кс (, інакше , ) — тип переносного аудіоцентра, обладнаного двома чи більше динаміками, з можливістю відтворювати звук із аудіокасети чи лазерного диска, і записувати звук. Бубмокси набули поширення в 1970-і роки та міцно асоціюються з американською вуличною культурою, хоча їхня популярність виходила далеко за межі США та хіп-хоп музики.
Історія Бумбокс був представлений на американському ринку в кінці 1970-х років. Спочатку так називався переносний подвійний стерео-магнітофон з AM/FM радіоприймачем (зрідка також короткохвильовим), гучним звуком і розширеними функціями басів. Бумбокси працювали на транзисторах, що робило їх більш енергоефективними та портативними, ніж їхні лампові попередники. Вони потребували комплекту D-батарейок для живлення і могли важити близько 10 кг.
Хоча бумбокс має тісні культурні асоціації з нью-йоркською хіп-хоп культурою, перша модель насправді була розроблена в Нідерландах. Голландська компанія Philips випустила в 1966 «радіопрогравач» Norelco 22RL962. Пристрій дозволяв записувати радіотрансляції та аудіо з мікрофона безпосередньо на касети. 6 батарейок типу D і ручка для перенесення дозволяли записувати і відтворювати звук портативно.
Широке використання бумбоксів у міських громадах призвело до того, що бумбокс назвали « бластером гетто ». Популярними були моделі JVC RC-550, Panasonic RX-7200, Sharp VZ-2000 та ін. Багато бумбоксів випускалися в одному й тому ж виконанні під різнимим марками або були клонами інших виробників, наприклад однаковий вигляд мали Watson RR-5600, Helix HX-4636, та Oshiwa PC-9091.
Паралельно, з 1979 року, почалося поширення портативних касетних аудіоплеєрів на зразок Sony Walkman. Walkman перетворив музику з колективного на особистий досвід, дозволяючи людям слухати бажану музику через навушники. До кінця 1980-х років популярність бумбоксів почала зменшуватися.
Після появи компакт-дисків деякі бумбокси отримали лотки для них поруч із касетними деками. З'явилися версії з кількома лотками, щоби брати з собою кілька дисків, не зберігаючи їх в окремому контейнері. Хоча бумбокси не мали можливості записувати на CD-RW, можна було перезаписувати музику іншої людини з компакт-дисків на касету.
За даними Асоціації споживчої електроніки, у 2003 році в Сполучених Штатах було відвантажено 329 тис. бумбоксів без CD-програвачів порівняно з 20,4 млн у 1986 році.
З 2010-х, витіснються малогабаритними Bluetooth-колонками, хоча їхні масивні й потужні версії також можуть називатися бумбоксами.
Характеристики
Класичні бумбокси 1970-х і 1980-х років були розроблені для забезпечення портативного відтворення стереозвуку. Це означало кілька великих динаміків (зазвичай 2-3 динаміки діаметром від 2 до 10 дюймів), одну або кілька касетних дек, багатодіапазонний радіоприймач, блок живлення для потужності, достатньої аби голосно чути музику на вулиці (8-10 батарейок) і трансформатор, який дозволяв підключатися до мережі вдома.
Культурне значення У містах США, особливо в Нью-Йорку, бумбокси стали атрибутом вуличної культури. Вони відіграли центральну роль у розвитку хіп-хопу, бо донести музику до громадських місць. Розмір та гучність бумбоксів часто корелювали із соціальним статусом. Бумбокси дозволяли ділитися новими треками, записувати радіошоу та створювати мікстейпи, якими можна було обмінюватися з друзями. Молоді люди також записували музику з вечірок, мікшували її та відтворювали де заманеться. Серед популярних виконавців, чия музика звучала з бумбоксів: Run DMC, LL Cool, J Kool Moe D, Ice T, Young MC, MC Hammer, DJ Jazzy Jeff, Fresh Prince.
На початку 1980-х років хіп-хоп був практично відсутній на основних радіоканалах, а бумбокс давав молоді, особливо афроамериканцям та латиноамериканцям, можливість легко записувати та ділитися власними треками, що детально описують їхні життєві історії. Таким чином бумбокс був важливим символом демократизації музичного мистецтва. Бумбокси також стали популярними в Японії на початку 1970-х років. Такі програвачі часто носили на плечах або ставили на розі вулиці.
Див. також Магнітофон Побутова техніка
Примітки
Посилання
Boombox Bonanza: The History and Evolution of Portable Music Players