Сталіні́зм — форма державного правління та сукупність державної політики й ідеології, що виникли внаслідок розвитку створеної більшовиками політичної системи, започаткованої Жовтневим переворотом 1917 року, яка отримала назву за ім'ям її творця та вождя Йосифа Сталіна. Один з класичних зразків тоталітаризму у світовій історії; сукупність теоретичних поглядів Й. Сталіна і практичних дій з їх впровадження, шляхом масового тероруКульчицький С. В. Сталінізм // .
Характеристики Сталінізм відзначається: пануванням авторитарно-бюрократичних методів керування державою і суспільством; відновленням напівфеодального закріпачення населення та відокремленням від навколишнього світу за допомогою «залізної завіси»; злиттям партійних і державних органів влади і утворенням особливого привілейованого класу — партноменклатури; обожнюванням сакральної постаті вождя та його культом; воєнізацією економіки та суспільства, безперервною зовнішньою агресією, воєнною експансією; жорстким ідеологічним контролем над суспільством і особистістю; застосуванням терору та репресій проти населення з «профілактичною метою»; знищенням не тільки всіх реальних супротивників, а навіть умоглядно можливих ворогів панівного режиму; російською культурною ксенофобією, русифікацією неросійських народів СРСР, фактичною перевагою російської мови та культури в суспільстві над іншими; ідеєю про «братні народи».
Російський та американський поет єврейського походження Йосиф Бродський, визначав сталінізм передусім, як систему мислення і лише потім — як технологію влади.
За деякими відомостями, термін Сталінізм був вперше використаний Лазарем Кагановичем в позитивному сенсі. В СРСР, цей термін почав офіційно використовуватися в негативному значенні з початком політики Перебудови і гласності.
Історія утвердження
Після смерті Леніна (Ульянова), Сталін (Джуґашвілі) став генеральним секретарем ЦК ВКП(б), ідейно та організаційно очолив процес переродження більшовицької партії і радянської держави. У цьому Сталін спирався на партійно-державний апарат, радянську бюрократію, яка перетворилася на касту привілейованих управлінців (партійні лікарні, партійні санаторії, продовольчі пайки).
До середини 1930-х років Сталін зосередив у власних руках всю повноту державної влади і насправді став одноосібним вождем радянського народу. Інші більшовицькі лідери — Троцький (Бронштейн), Зінов'єв (Гершен), Каменєв (Розенфельд), Бухарін, Риков та інші, що входили до антисталінської опозиції, були крок за кроком вилучені з владної комуністичної партії, а потім фізично знищені як «вороги народу». У другій половині 1930-х років в країні встановився режим жорстокого терору, який досяг верху в 1937—1938 роках. Пошук і знищення «ворогів народу» торкнулися не тільки найвищих партійних органів і армії, але й майже усіх прошарків радянського суспільства. Мільйони радянських громадян за надуманими, бездоказовими звинуваченнями в шпигунстві, шкідництві, саботажі були репресовані; заслані в табори або страчені в підвалах НКВС без суду і слідства.
З журналу «За рулем», 1936 рік:
По смерті Сталіна на XX з'їзді КПРС (1956) було частково засуджено так званий «культ особистості», однак не розкрито всіх злочинів сталінського режиму. На XXII з'їзді (1961) критику продовжено — ухвалено прибрати забальзамоване тіло Сталіна з ленінського мавзолею і поховати під Кремлівською стіною, перейменувати всі міста, селища, області, вулиці, площі, що носили його ім'я, знищити його пам'ятники побудовані за життя. Цей період історії СРСР отримав назву Хрущовська відлига.
У сучасній російській історіографії визначилося прагнення якнайбільшого замовчування, зменшення інформації про злочини Сталінізму. Цьому сприяє досі закритість російських державних архівів і цілеспрямоване приховування та нищення свідоцтв і документів. З іншого боку — деякі сучасні автори вважають, що хронологія більшовицького терору вказує на його прямий зв'язок з ідеологією та практикою ленінізму, або те, що Сталін був всього лише послідовним продовжувачем системи, закладеної ще Ульяновим-Леніним.Теорія й практика большевизму: голодомор, різні типи й способи терору, Сергій Білокінь
У ширшому сенсі
З приходом до влади в СРСР Леоніда Брежнєва (1964) відбувається поступове виправдання особи Сталіна, відроджується неосталінізм, застосовуються за нових обставин, сталінські методи: геноцид, масові арешти, закриті суди, психіатричні лікарні для противників режиму, примусова русифікація, вмотивована теорією так званої «нової спільноти радянського народу», відродження «культу особистості» (Леоніда Брежнєва), надмірний інтернаціоналізм, тощо.
У ширшому сенсі, термін сталінізм використовується стосовно країн, політичний устрій яких, багато в чому нагадував політичну систему СРСР часів Й. В. Сталіна (наприклад, до режимів Мао Цзедуна в КНР, Кім Ір Сена і Кім Чен Іра в КНДР, Хо Ші Міна і Ле Зуана у В'єтнамі, Енвера Ходжі в Албанії та інших), а також до політичних партій, котрі ідеалізують подібний державний устрій.
Серед прихильників деяких напрямків марксизму, наприклад, троцькізму, термін «сталінізм» використовується для позначення ідеології та політичної системи, яка існувала в СРСР та інших соціалістичних країнах як під час життя і перебування при владі Й. В. Сталіна, так і в наступні часи до розпаду СРСР. Водночас, сталінізм розглядається як ідеологія і політика що викривляє марксизм.
Порівняння нацизму і сталінізму
Деякі автори проводили порівняння нацизму і сталінізму. Вони розглядали подібність і відмінність двох ідеологій і політичних устроїв, відносини між двома режимами і те, чому обидва здобули поширеність одночасно. У XX столітті порівнювали нацизм і сталінізм — за тоталітаризмом, ідеологією та культом особи. Обидва режими розглядалися як відміна від ліберально-демократичного західного світу, підкреслюючи схожість між ними.
Ганна Арендт
Джерела тоталітаризму Ганна Арендт була однією з перших учених, які оприлюднили порівняльне дослідження нацистської Німеччини та сталінського Радянського Союзу. У власній праці 1951 року «Походження тоталітаризму», Арендт висуває ідею тоталітаризму як окремого типу політичного руху та форми правління, яка «істотно відрізняється від інших відомих нам форм політичного гноблення, таких як деспотизм, тиранія та диктатура». Арендт розрізняє тоталітарний рух, такий як політична партія з тоталітарними цілями, і тоталітарний уряд. Не всім тоталітарним рухам вдається створити тоталітарні уряди, коли вони отримують владу. На думку Арендт, хоча в 1920-х і 1930-х роках, в Європі існувало багато тоталітарних рухів, лише урядам Сталіна та Гітлера вдалося повністю запровадити свої тоталітарні прагнення.
Арендт простежила походження тоталітарних рухів у 19 столітті, особливо зосередившись на антисемітизмі та новому імперіалізмі. Вона наголошувала на зв'язку між зростанням європейських національних держав і зростанням антисемітизму, оскільки євреї представляли «міжєвропейську, ненаціональну складову у світі зростальних або наявних націй», а євреїв звинувачували в участі у різних міжнародних схемах з розорення європейських націй. Малі антисемітські політичні партії утворилися у відповідь на цю уявну єврейську загрозу. За словами Арендт, це були перші політичні організації в Європі, які зазіхали на представництво інтересів цілого народу, замість представлення зацікавлень класу чи іншої соціальної групи. Пізніші тоталітарні рухи поширювали або успадкували це утвердження, щоби говорити від імені всієї нації, маючи на увазі, що будь-яка опозиція їм, є зрадою.
Європейський імперіалізм 19 століття, більш відомий як новий імперіалізм, також проклав шлях тоталітаризму, узаконивши концепцію нескінченної експансії. Після того, як європейці почали імперіалістичну експансію на інші континенти, розвинулися політичні рухи, які мали на меті поширювати методи імперіалізму на самому європейському континенті. Арендт насамперед посилається на пан-рухи пангерманізму та панславізму, які обіцяли континентальні імперії націям без потреби на експансію за кордон. На думку Арендт, «нацизм і більшовизм більше зобов'язані пангерманізму та панславізму (відповідно), ніж будь-якій іншій ідеології чи політичній течії».
Важливою частиною пропаганди з обох боків була дегуманізація ворога, яка багато сприяла взаємній ненависті, антиросійським настроям, антинімецькій істерії.
Пропаганда і залучення