Arctic Monkeys — англійський рок-гурт, створений 2002 року в передмісті Шеффілда. Музиканти гурту у своїй творчості поєднують різні стилі і напрямки музики, серед яких основними є інді-рок, психоделічний рок, гаражний рок та постпанк. Гурт випустив сім студійних альбомів: Whatever People Say I Am, That's What I'm Not (2006), Favourite Worst Nightmare (2007), Humbug (2009), Suck It and See (2011), AM (2013), Tranquility Base Hotel & Casino (2018) і The Car (2022), а також 1 концертний альбом, 1 збірник, 2 міні-альбоми, 20 синглів і 2 відеоальбоми. Дебютний альбом гурту став найкращим за швидкістю продажу альбомом у британській музичній історії, випередивши альбом «Definitely Maybe» гурту Oasis. Arctic Monkeys також є одним з найвідоміших інді-рок-гуртів у світі.
Історія
Ранні роки Гурт був створений 2002 року в містечку Хай Грін, передмісті англійського міста Шеффілда. Почалося все з того, що двоє сусідів-приятелів, Алекс Тернер та Джеймі Кук, одночасно попросили своїх батьків подарувати їм на Різдво по якомусь музичному інструменту. Обидва отримали по електрогітарі і, самостійно освоївши ази гри, вирішили створити гурт. До його складу також увійшли шкільні приятелі — Енді Ніколсон і Метт Хелдерс. Ніколсон вже грав на басу, і тому Хедлерсу довелося зайняти позицію ударника — «У них у всіх уже були свої гітари, тому мені довелося купити собі ударну установку». Тільки в травні 2006 року стало відомо, що Тернер не був першим вокалістом гурту, до нього цю позицію займав Глен Джонс, один з учнів школи, в якій вчилися майбутні «мавпи». Сам Джонс в інтерв'ю сказав, що покинув групу, оскільки — «не бачив сенсу, продовжувати грати… ми просто були підлітками, страждаючими від нудьги». Гурт одразу ж взяв собі назву Arctic Monkeys. Попри те, що пізніше гурт придумали масу смішних історій про те, звідки ця назва взялася (аж до того, що так називалася група, в якій колись грав батько Хедлерса), автором назви був і залишається гітарист Джеймі Кук, який, як виявилося, з самого дитинства мріяв грати в гуртові з такою назвою.
Перший контракт Перші репетиції гурт проводив в Yellow Arch Studios, розташованому в Ніпсенде, передмісті Шеффілда. Дебютний концерт пройшов 13 червня 2003 року, у клубі «The Grapes», розташованому в центральному районі Шеффілда. Після кількох виступів у 2003 році колектив розпочав створення демозаписів 17 пісень, які згодом увійшли до демоальбому Beneath the Boardwalk, були записані на компакт-диск і безкоштовно роздавалися на виступах ансамблю. Оскільки кількість дисків було обмежено, шанувальники почали копіювати ці пісні і передавати їх один одному, а також виклали їх в Інтернет. Швидке поширення привело до того, що ці 17 композицій стали вважати першим альбомом групи. Музиканти не заперечували: Згодом музиканти зізнавалися, що вони навіть не знали, як викладати музику в Інтернет. В інтерв'ю журналу «Prefix» на питання про популярність сторінки групи в Myspace музиканти відповіли, що до самого інтерв'ю не знали про існування такої сторінки.
Група стала популярна на півночі Англії, внаслідок чого удостоїлася уваги з боку BBC Radio і «жовтої преси». Місцевий фотограф-любитель Марк Булл зняв їх виступ на відео та змонтував відеокліп «Fake Tales of San Francisco», розмістивши його на своєму особистому сайті. У травні 2005 року Arctic Monkeys випустили свій перший сингл — «Five Minutes with Arctic Monkeys» — на власному лейблі Bang Bang разом з композиціями «Fake Tales of San Francisco» і «From the Ritz to the Rubble». Сингл вийшов обмеженим тиражем в 500 копій CD і 1000 копій 7-дюймового вінілу, а також став доступний для покупки в iTunes Store. Незабаром після цього група виступила на фестивалях Carling Stage, де подивитися на їх живий виступ прийшло досить велике число глядачів.
У червні 2005 року музиканти підписали контракт з Domino Records. Група ставилася з симпатією до власника лейблу Лоуренса Белла, прихильника субкультури «DIY», який укладав контракти тільки з тими гуртами, що подобалися йому самому. Британська газета Daily Star повідомила, що в жовтні був підписаний контракт Domino Records з EMI на суму 1 млн фунтів стерлінгів і фунтів стерлінгів з Epic Records, що відповідають за поширення платівок групи в США.
Whatever People Say I Am, That's What I'm Not (2006)
21 січня 2006 група випустила свій дебютний альбом Whatever People Say I Am, That's What I'm Not. Попри те, що велика частина пісень платівки вже була доступна на ранніх демоверсіях в інтернеті, Whatever People Say I Am, That's What I'm Not за перший тиждень після виходу розійшовся тиражем більш ніж проданих копій, ставши найбільш швидко продаваним дебютним альбомом в історії Великої Британії та побивши тим самим досягнення платівки Popstars поп-гурту Hear'Say, тираж якої склав проданих копій. На обкладинці альбому зображений близький друг групи, Кріс Макклюр, який палить сигарету, за що ансамбль зазнав критики з боку національної служби охорони здоров'я Шотландії, що побачила в ній «пропаганду куріння».
У США платівка вийшла місяцем пізніше, потрапивши на 24 сходинку чарту Billboard 200. За перший тиждень було продано близько копій, що зробило її другим найбільш швидко продаваним дебютним інді-рок альбомом в Америці. Американські критики зустріли юних англійців куди більш стримано, ніж їх британські колеги, платівка отримала досить непогані оцінки, що позначилося на тому, що в американському турі гурту, який проходив у липні 2006 року, практично кожен виступ супроводжувався схвальними відгуками. Тим часом британський журнал NME поставив дебютну платівку гурту на п'яту сходинку в списку «500 найкращих альбомів усіх часів», а на церемонії премії NME 2006 колектив отримав відразу три нагороди, засновані на голосуванні шанувальників: Найкраща британська група, Найкращий новий гурт та Найкращий трек («I Bet You Look Good on the Dancefloor»).
24 квітня 2006 група випустила міні-альбом під назвою Who the Fuck Are Arctic Monkeys?. У нього увійшли п'ять треків, і по тривалості він не підходив для участі ні в чарті альбомів, ні в чарті синглів. Більш того, через присутність ненормативної лексики в текстах пісень, їх залишило без уваги більшість радіо станцій, що, втім, не хвилювало музикантів. Реліз міні-альбому через три місяці після дебютного критики сприйняли як «наживу», за що він отримав стримані відгуки. В інтерв'ю журналу San Diego CityBeat Джеймі Кук сказав, що мініальбом вийшов не для заробітку грошей, а для того щоб уникнути «нудьги від гастролей з одним випущеним альбомом».
Незабаром після релізу міні-альбом а колектив оголосив, що басист Енді Ніколсон не візьме участі в майбутньому турі по Північній Америці через втому. Після повернення до Великої Британії Ніколсон оголосив, що йде з групи та хоче зайнятися власним проєктом. Окрім того, за його словами, йому було важко справлятися з успіхом і славою, яких група досягла всього за півроку. На офіційному сайті «мавп» з'явився прощальний лист, а також було оголошено, що Ніколсона замінить колишній басист групи The Dodgems Нік О'Меллі. Першим релізом Arctic Monkeys без Ніколсона став сингл «Leave Before the Lights Come On», що вийшов 14 серпня 2006. В інтерв'ю NME Алекс Тернер сказав, що пісня була однією з останніх, яку він написав до успіху групи. Це був перший реліз колективу, який не очолив чарт, зупинившись на четвертому місці. 6 вересня 2006 платівка Whatever People Say I Am, That's What I'm Not стала володарем премії Mercury Prize, що присуджується за найкращий альбом року.
Favourite Worst Nightmare (2007)
23 квітня 2007 року вийшов Favourite Worst Nightmare — другий студійний альбом групи, перший сингл з якого — «Brianstorm» — вийшов тижнем раніше. Тернер, описуючи пісні, назвав їх «ті, що набагато відрізняються від минулих», додавши, що звук таких композицій, як «From the Ritz to the Rubble» і «The View from the Afternoon» був надлишковим і вони постаралися від цього піти. 10 лютого 2007 року на закритому концерті в клубі «Leadmill» були представлені сім нових композицій (шість з Favourite Worst Nightmare і ще одна). Одна з перших рецензій описувала альбом як «дуже, дуже швидкий і дуже, дуже гучний».
Тим часом група продовжувала збирати нагороди з усього світу, а саме: Найкращий новий артист в Сполучених Штатах за версією PLUG Independent Music Awards, Альбом року в Японії, Ірландії і США, а також Найкращий альбом і Найкращий музичний DVD від NME Awards 2007. Увечері 14 лютого 2007 року в Лондоні пройшла церемонія нагородження лауреатів музичної премії Brit Awards 2007, на якій учасники Arctic Monkeys були названі Найкращою британською групою і авторами найкращого британського альбому, проте група, як і в минулому році, церемонію проігнорувала, приславши організаторам премії подячний відео запис, в якій музиканти були переодягнені в персонажів Чарівника Оз.
29 квітня 2007 року Favourite Worst Nightmare посів перше місце в UK Albums Chart. Також всі 12 композицій з альбому увійшли в Топ-200 UK Singles Chart. Пісні «Fluorescent Adolescent» і «505» потрапили в Топ-75, досягнувши 60-й і 74-й рядки відповідно. Пізніше група випустила «Fluorescent Adolescent» як сингл, який, після виконання пісні в «Шоу Джонатана Росса» (), потрапив на 5-ту сходинку чарту. Алекс Тернер називав відеокліп синглу «Fluorescent Adolescent» «найкращим відео за останні 10 років і найкращою роботою Arctic Monkeys». Третій сингл альбому, «Teddy Picker», вийшов 3 грудня 2007 року, зайнявши 20-й рядок хіт-параду Топ-40. Він зумів протриматися в ньому всього тиждень, що зробило його найгіршим синглом групи. Група під псевдонімом The Death Ramps, випустила в обмеженій кількості два бі-сайда з синглу «Teddy Picker»: «The Death Ramps» і «Nettles». Тираж склав 250 вінілових платівок.
22 червня 2007 року Arctic Monkeys були хедлайнерами фестивалю Ґластонбері, під час якого виступили разом з Dizzee Rascal і Simian Mobile Disco і переспівали композицію Ширлі Бессі «Diamonds Are Forever». 16 червня 2007 року «мавпи» дали великий концерт в Дубліні, що проходив в Замку Мелахайд. 19 і 20 червня група дала два виступи на Cardiff International Arena за підтримки близьких друзів — інді-рок-групи Reverend and the Makers. Тур у підтримку альбому завершився 17 грудня 2007 року концертом в Манчестері, який 3 листопада 2008 було видано на DVD під назвою At the Apollo, а 14 жовтня вийшов в кінопрокат.
Humbug (2008—2010)
Після короткої перерви, протягом якого Алекс Тернер гастролював зі своїм проєктом The Last Shadow Puppets, група записала в цілому 24 пісні. Восени 2008 року спільно з Джошом Хомма, засновником Queens of the Stone Age, було підготовлено 12 композицій, інші були записані з Джеймсом Фордом після туру групи по Австралії і Новій Зеландії, навесні 2009 року в Нью-Йорку. Під час цього туру група представила сингл «Crying Lightning», а також пісні «Pretty Visitors», «Dangerous Animals» і «Potion Approaching» (також знаний як «Go-Kart»). 14 травня 2009 року в відеоролику, присвяченому 23-літтю Метта Хелдерса, ударник Arctic Monkeys повідомив, що альбом буде складатися з 14 пісень, і що Алекс Тернер займається обробкою матеріалу в Нью-Йорку. 1 червня 2009 року на офіційному сайті було оприлюднено список композицій нового альбому, який складався тільки з 10 пісень.
У статті на сайті журналу Clash оглядач Саймон Харпер заявив, що музиканти «цілком знехтували будь-якими очікуваннями або припущеннями, щоб досліджувати ті глибини, які вони здатні досягти, вийшовши за рамки своїх загальновизнаних стилів» і що «Тернер не тільки надзвичайно красномовний — він виразно досяг ступеня незрівнянного автора, чиї теми крутяться та обертаються крізь історії і алегорії, настільки потужні та глибокі, що це дійсно захоплює дух». У цій же публікації говорилося, що в процесі написання альбому група слухала Ніка Кейва, Джимі Хендрікса та групу Cream. 9 червня 2009 року в блозі групи на Myspace було представлено назва третього студійного альбому. Humbug вийшов 19 серпня 2009 року і, як і його попередники, досяг першого рядка чартів.