In Utero — третій і останній студійний альбом американського гурту Nirvana, випущений 21 вересня 1993 року на лейблі DGC Records. Після загального успіху з другим альбомом Nevermind (1991) Nirvana звернулася до Стіва Альбіні для запису In Utero, прагнучи до більш складного й абразивного звучання, яке б нагадувало їхню ранню творчість. Хоча вокаліст і основний автор пісень Курт Кобейн описував альбом як «дуже безособовий», більшість його пісень містить алюзії на його особисте життя та боротьбу, передаючи відчуття тривоги, які вже були присутні в попередніх роботах гурту.
Альбом записаний протягом двох тижнів у лютому 1993 року у студії Pachyderm Studios (Кеннон-Фолс (Міннесота)). Після запису з'явилися чутки, що DGC Records може не випустити альбом через грубе й некомерційне звучання, яке надав йому Альбіні. Мастеринг альбому виконав Боб Людвіг, щоб забезпечити звучання, що відповідало очікуванням як Nirvana, так і лейблу. Пізніше гурт запросив продюсера Скотта Літта для реміксу синглів «All Apologies», «Heart-Shaped Box» та «Pennyroyal Tea».
In Utero мав значний комерційний і критичний успіх. Критики високо оцінили сире, нетрадиційне звучання та тексти Кобейна. Альбом посів перше місце в американському чарті Billboard 200 та британському UK Albums Chart. Сингли «Heart-Shaped Box» і «All Apologies» досягли першого місця в чарті альтернативних пісень Billboard. Альбом отримав п'ять платинових сертифікацій RIAA у США і розійшовся тиражем у 15 мільйонів копій по всьому світу. Це був останній альбом Nirvana перед самогубством Кобейна у 1994 році, через шість місяців після його виходу.
Передісторія Nirvana прорвалася в музичний мейнстрим зі своїм дебютним альбомом на мейджор-лейблі Nevermind, який був випущений у вересні 1991 року. Попри скептичні очікування щодо продажу (DGC Records, звукозаписна компанія гурту, очікувала продати не більше 50 тисяч копій), Nevermind отримав величезний комерційний успіх та сприяв популяризації гранджу й альтернативного року в цілому. Проте всі три учасники гурту — вокаліст та гітарист Курт Кобейн, бас-гітарист Кріс Новоселіч та ударник Дейв Ґрол — пізніше висловили невдоволення з приводу занадто «відполірованого» звучання альбому. На початку 1992 року, в інтерв'ю журналу Rolling Stone Кобейн сказав, що наступний альбом продемонструє «обидві крайнощі» звучання: «Деякі пісні будуть більш „сирими“, а інші більш попсовими. [Альбом] Не буде однотипним [як Nevermind]»Аззерад, Майкл. «Inside the Heart and Mind of Nirvana». Rolling Stone. 16 апреля 1992. Кобейн хотів стати до роботи над альбомом влітку 1992 року, однак цього не сталося оскільки він, Новоселич і Ґрол жили в різних містах, і крім цього, Курт і його дружина Кортні Лав чекали народження їхньої дочки Френсіс Бін. DGC сподівався випустити новий альбом до кінця 1992 року, але оскільки робота просувалася повільно, в грудні лейбл випустив збірник Incesticide.
В інтерв'ю журналісту Еверетту Тру з Melody Maker в 1992 році Кобейн сказав, що хотів би щоб альбом записав або Джек Ендіно, який в 1989 спродюсував дебютний альбом Nirvana Bleach, або Стів Альбіні, продюсер різних незалежних альбомів, а в минулому — фронтмен нойз-рок гурту Big Black. У жовтні 1992 року, під час демо-сесії з Ендіно в Сієтлі, Nirvana записала кілька пісень (переважно інструментальних); багато з цих композицій пізніше будуть перезаписані для In Utero. Ендіно згадував, що гурт не просив його продюсувати їх наступний альбом, але зазначив, що учасники гурту впродовж всієї сесії обговорювали роботу з Альбіні. У січні 1993 року, під час туру в Бразилії, гурт записав ще кілька демозаписів. Одна з пісень з цієї сесії, довгий імпровізаційний трек «Gallons of Rubbing Alcohol Flow Through the Strip», була випущена у вигляді прихованого треку на міжнародному виданні In Utero.
Запис Учасники Nirvana й Альбіні між собою зважилися на двотижневу відмову для запису альбому. Побоюючись втручання DGC, Альбіні запропонував членам гурту заплатити за сесії з власної кишені, на що вони погодилися. На час у студії пішло 24 тисячі доларів, а фіксована плата за послуги Альбіні склала 100 тисяч доларів. Наперекір пропозиції Gold Mountain, менеджмент-компанії Nirvana, Альбіні відмовився від процентних пунктів продажів альбому, попри те, що він отримав би приблизно 500 тисяч доларів. Також, всупереч стандартній практиці серед продюсерів в музичній індустрії, Альбіні відмовився від отримання роялті, оскільки, на його погляд, це є аморальним та «образою для виконавця».
У лютому 1993 року, для запису альбому Nirvana відправилася в студію Pachyderm Studio у місті Каннон-Фолс, Міннесота. До запису Альбіні жодного разу не зустрічався з гуртом, хоча до цього він обговорював з ними типаж альбому, який вони хотіли зробити. Альбіні зауважив, що «Вони хотіли зробити саме таку платівку, яку мені зручно робити». На час звукозаписних сесій гурт проживав в будинку біля студії. Новоселіч прирівняв ізольовані умови до ГУЛАГу; він додав: Протягом більшої частини сесій, єдиними присутніми були учасники гурту, Альбіні та технік Боб Вестон. Гурт поставив у відомість DGC і Gold Mountain, що не бажає ніякого втручання у свою роботу, як у часи Nevermind. Робочі записи не представлялися навіть Ґері Герш, який був відповідальним за репертуар. Щоб запобігти менеджерам та лейбл гурту від втручання, Альбіні вів сувору політику по ігнорування всіх, крім учасників гурту; продюсер пояснив, що всі хто асоціюється з гуртом окрім самих її учасників, були «такими недолюдками, яких я ніколи не зустрічав».
Сесії запису альбому почалися повільно, але незабаром набрали обертів; гурт прибув в студію Pachyderm Studio без свого обладнання, тому перші три дні провів в очікуванні їх доставлення. Однак після початку запису 13 лютого робота почала просуватися швидко. У багато дні гурт починав роботу близько полудня, роблячи перерви для обіду та вечері, і продовжуючи роботу до опівночі. Кобейн, Новоселіч і Ґрол записали основні інструментальні треки разом як гурт. Учасники використовували дану систему для всіх пісень крім композицій зі швидким темпом, таких як «Very Ape» і «tourette's», де ударні були записані окремо в кухні у зв'язку з її природною реверберацією. Для ударної установки Грола Альбіні використовував близько 30 мікрофонів. До пісень Кобейн додав додаткові гітарні треки, гітарні соло і нарешті вокал. Гурт не викидав дублі та залишив практично всі записані на плівку. Альбіні відчував, що був більше інженером, ніж продюсером; хоч на власну думку, він дозволив гуртові вирішувати, який дубль кращий. Він сказав: Кобейн записав всі свої вокальні треки за шість годин. Гурт закінчив запис за шість днів; Кобейн спочатку очікував розбіжностей з Альбіні, який з чуток «Нібито був цим сексистським покидьком», але співак назвав процес «налегшим нашим записом, так що руки геть». Єдина неприємність сталася через тиждень після початку сесій, коли приїхала Кортні Лав, оскільки вона скучила за Кобейном. Гурт, Лав і Альбіні не вдавалися в деталі, але дівчина Вестона, яка була шеф-кухарем студії, заявила, що Лав створила напругу, критикуючи роботу Кобейна та конфліктуючи з усіма присутніми.
Процес мікшування альбому був закінчений в перебігу п'яти днів. Цей показник був швидкий за стандартами гурту, але не для Альбіні, який зазвичай мікшував цілий альбом за один-два дні. У тих випадках, коли робота над микшированием пісні не давала очікуваних результатів, група та Альбіні весь такий день дивилися фільми про природу, підпалювали речі та робили телефонні розіграші. Сесії були закінчені 26 лютого.
Продакшн та реміксінг Після того, як сесії звукозапису були закінчені, Nirvana відіслала поки що не отмастерінгование плівки альбому кільком особам, включаючи Еду Розенблатта, президенту материнської компанії DGC Geffen Records, і менеджент-компанії групи Gold Mountain. На питання про те, яку відповідь він отримав, Кобейн сказав Майклу Аззераду, що «дорослим ми не подобаємося». Йому сказали, що його пісні були «не на належному рівні», звучання «неприємним для слуху», і що було неясно, чи приймуть радіостанції звучання продюсування Альбіні. В Geffen або Gold Mountain були деякі люди, які перш за все хотіли, щоб група записала альбом з Альбіні, і Кобейн відчував, що отримує невисловлене повідомлення відмовитися від сесій та почати все спочатку. Кобейн був засмучений та сказав Азерраду: Однак багатьом друзям групи сподобався альбом, і до квітня 1993 року Nirvana мала намір випустити його у первісному вигляді. Згідно зі словами Курта Кобейна,
Учасники гурту почали сумніватися щодо звучання альбому. У цей час Кобейн визнав, що «коли я вперше прослухав його будинку, я зрозумів, що щось було не так. Всю перший тиждень я не особливо був зацікавлений у тому, щоб взагалі слухати його, а такого зазвичай не відбувалося. Я не зазнав жодних емоцій, абсолютно нічого»Мазесол, Бен. «Nirvana's Kurt Cobain: Getting to Know Utero». Circus. 30 ноября 1993. Гурт зробила висновок, що бас-гітара та вокал були мало голосні, тому вони звернулися до Альбіні з проханням перемікшіровать альбом. Продюсер відмовився; за його згадуванням: Група спробувала виправити проблеми з альбомом під час його мастерингу з Бобом Людвінгом в його студії в Портленді, Мен. Тоді як Новоселіч був задоволений результатом, Кобейн все ще сумнівався у звучанні.
Незабаром після цього, у квітні 1993 року в інтерв'ю журналу Chicago Tribune Альбіні заявив, що він сумнівається в тому, що Geffen випустить цілий альбомКот, Грег. «Record Label Finds Little Bliss in Nirvana's Latest». Chicago Tribune. 19 апреля 1993. Через роки Альбіні сказав, що на той час він розповів про становище «з позиції невігластва, оскільки я не був там, коли група вела дискусії зі звукозаписним лейблом. Я знаю, що […] ми зробили запис, і всім вона сподобалася. А кілька тижнів потому я чую, що вона не підходить для випуску та повинна бути повністю перероблена». Хоча зауваження Альбіні в інтерв'ю Chicago Tribune не отримали відповіді від групи або її лейбла, журнал Newsweek незабаром опублікував подібну статтюГудман, Фред. «Nirvana to 'Newsweek': Drop dead». Rolling Stone. 24 июня 1993. Nirvana заперечувала, що лейбл чинив тиск з приводу зміни звучання альбому, і відіслала лист в Newsweek в якому було сказано, що автор статті «висміяв наші відносини з нашим лейблом ґрунтуючись на абсолютно помилковій інформації»; також група розмістила лист в журналі Billboard. Розенблатт стверджував у пресрелізі, що Geffen випустить все, що надасть група, а засновник лейбла Девід Геффен особисто зателефонував Newsweek, щоб поскаржитися на статтю.
Музика і лірика Прагненням Альбіні було спродюсувати альбом так, щоб його звучання відрізнялося б від Nevermind, оскільки він вважав, що попередній альбом гурту був Його наміром був закарбувати більш природне та інтуїтивне звучання. Альбіні, замість того, щоб використовувати техніку двічі накладеного голосу, записав вокал Кобейна в добре резонуючому приміщенні. Продюсер відзначив силу вокалу співака на деяких піснях; він сказав: «Наприкінці „Milk It“ присутній дуже сухий, дуже гучний голос […] який також присутній в кінці „Rape Me“, де [Кобейн] хотів, щоб його крик зрівнявся з усім гуртом». Альбіні домігся «розсіяного» звучання ударних на альбомі просто розмістивши кілька мікрофонів по кімнаті під час виконання Дейва Грола, тим самим вловлюючи натуральну реверберацію кімнати. Альбіні пояснив: