Євангелістарій (; ) — збірка уривків з Євангелій, так званих перикоп, або у східнослов'янській традиції — зачал, які розташовані згідно з їхнім читанням протягом літургійного року. В південно- та східнослов'янській візантійській літургійній практиках його аналогом є апракос. Євангелістарії належать до класу лекціонаріївАбо є частиною лекціонаріїв, коли під ним розуміють книгу, що містить у собі всі необхідні читання., книг, які складаються з текстів розташованих у визначеному порядку і для їх богослужбового читання.
Термін та історія Ще з початку існування християнства читання Біблії уголос та з літургійними цілями грало важливу роль. На кожному богослужінні читалися уривки біблійного, у першу чергу з Нового Заповіту, тексту. Ймовірно структура таких читань у ранні часи відповідала структурі самих текстів, вони прочитувалися від початку до кінця (). Таким чином, ранні християни наслідували синагогальну практику, відповідно до якої читання кожного нового уривку з Закону починалося там, де закінчив попередній учасник богослужбових зборів. Але з часом від неперервного читання почали відходити задля відзначення біблійним текстом найбільших свят: Богоявлення, Воскресіння, П'ятидесятниці, Вознесіння. Ця практика набирала силу протягом IV–V століть, раніше за все у близькосхідних церквах, особливо Єрусалимській. Пізніше — на Заході, де найдавніший відомий приклад вибору євангельських уривків, що відповідали б святу, належить до Галії V століттяThe Cambridge History of the Bible, vol. 2, р. 226. Поступово встановлювався канон читань і чітке поєднання уривків з подіями або таїнствами, до яких прив'язувалось богослужіння та їх місцем у літургійному роціУ 561 Перший Бразький собор, серед іншого, заборонив клірикам читати за літургією у церковній провінції в святкові дні відмінні уривки з Євангелія, а лише однакові для всіх (A Dictionary of Christian antiquities, vol. II, p. 952).. Були створені так звані лекціонарні таблиці або капітуляри (), що мали б полегшити знаходження потрібних місць з Євангелій. Ці таблиці додавались до книг з текстом чотирьох Євангелій і такі книги отримали назву євангеліаріїв. Протягом VI–VII століть тексти Євангелій почали розташовувати у порядку таблиць і євангелістарії перетворились на окремий тип книги, який фактично не використовувався поза межами літургійних потреб, на відміну від інших євангельських рукописів.
Як і євангеліарії, євангелістарії ілюмінувались. Загалом принципи прикрашення богослужбових рукописів не відрізнялись від таких для релігійних рукописів іншого призначення. На Заході найзначнішого рівня досягло мистецтво ілюстрації у євангелістаріях оттонського періоду, серед яких Кодекс Еґберта (Трір, Staatsbibl., Ms. 24), Книга перекоп Генріха II (Мюнхен, Bayer. Staatsbibl., Clm 4452). Хоча відомі багато прикрашені євангелістарії іншого часу, як, наприклад, каролінзький Євангелістарій Ґодескалька (Париж, BN Ms. nouv. acq. lat. 1203).
Від Візантії також збереглась значна кількість ілюмінованих манускриптів євангелістаріїв. Особливо росте їх питома вага з другої половини одинадцятого-першої половини ХХ столітьЗахарова А. В., Орецкая И. А. Византийска книжная миниатюра//Православная энциклопедия. Т. 8 — М., 2004 — С. 267-277. Серед них можна відзначити Лекціонарій з афонського монастира Діонісіат (Dionys. gr. 587), Лекціонарій 120 (Vat. gr. 1156), євангелістарій з Історичного музею у Москві (РНБ греч. 519). Одночасно ілюстративні програми візантійських євангелістаріїв мали вплив на розписи у сакральній архітектурі, де при виборі тем для оздоблення використовувалась іконографія, яка відповідала ілюстраціям до євангельського тексту на день, пов'язаний з тим, на честь чого освячувався храм, або його преділиМиодраг Марковић. Један пример утицаја јеванђелистара на иконографију средњовековного зидног сликарства//Зборник радова Византолошког института XLIV, 2007, c. 353-368.
Ближче до кінця середньовіччя євангелістарії виходять зі вжитку через розвиток іншої богослужбової літератури, що поєднувала у собі різні типи текстів: від міссалів на Заході і різноманітних служебників та типиконів на Сході.
Примітки
Див. також Книга перекоп святої Ерентруди Апракос
Бібліографія Cheetham, Samuel and Smith, William, ed. (1880). A Dictionary of Christian antiquities comprising the history, institutions, and antiquities of the Christian Church, from the time of the apostles to the age of Charlemagne, vol. II. London: John Murray. P. 951-967, 1006-1015 J.M. Plotzek. Evangeliar: I. Frühchristentum, frühbyzantinische Zeit, Okzident. In: Lexikon des Mittelalters. Bretscher-Gisinger, Charlotte/Meier, Thomas (Hrsg.). J.B. Metzler Verlag, Stuttgart u.a 2000. ISBN 3-476-01819-9 Dagmar Thoss. Perikopenbuch. In: Lexikon des Mittelalters. Bretscher-Gisinger, Charlotte/Meier, Thomas (Hrsg.). J.B. Metzler Verlag, Stuttgart u.a 2000. ISBN 3-476-01819-9 Захарова А. В., Орецкая И. А. Византийска книжная миниатюра//Православная энциклопедия. Т. 8 — М., 2004 — С. 267-277 Dijk van, S.J.P., O.F.M., Rev (1969). The exposition and exegesis of Scripture: 4. The Bible in Liturgical Use. In G. W. H. Lampe (Ed.), The Cambridge History of the Bible, Volume 2: The West from the Fathers to the Reformation. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-04255-0