Прем'єр-міністр Індії (IAST: ) — глава уряду Республіки Індія. Виконавча влада належить прем'єр-міністру та обраній ним Раді міністрів, поміж тим, що президент Індії є номінальним главою виконавчої влади. Прем'єр-міністр почасти є лідером партії або коаліції з більшістю в нижній палаті парламенту Індії, Лок Сабха, що є головним законодавчим органом держави. Прем'єр-міністр і його кабінет завжди підзвітні перед Лок Сабха.
Прем'єр-міністра призначає президент Індії; однак прем'єр-міністр повинен користуватися довірою більшості членів Лок Сабха, які обираються прямим шляхом , аби не допускати його відставки. Прем'єр-міністр може бути членом Лок Сабха або Радж'я Сабха (верхньої палати парламенту). Він контролює відбір і звільнення членів Ради міністрів Союзу (уряду) та розподіляє посади між членами уряду.
Найдовше прем'єр-міністром був Джавахарлал Неру — це була перша людина на посаді, що обіймала її 16 років і 286 днів. За ним був короткий термін Лала Бахадура Шастрі та 11- і 4-річне правління Індіри Ганді. Обидва політики належали до Індійського національного конгресу. Після її син Раджив Ганді очолював країну до 1989 року, коли почалося десятиліття з п'ятьма нестабільними урядами. Після цього настав час повних каденцій П. В. Нарасімхи Рао, Атала Біхарі Ваджпаї, Манмохана Сінгха та Нарендри Моді. Моді є 14-м і нинішнім прем'єр-міністром Індії, який обіймає цю посаду з 26 травня 2014 року.
Походження та історія Індія дотримується парламентської системи, за якою прем'єр-міністр є главою уряду та главою виконавчої влади уряду. В таких системах глава держави або офіційний представник глави держави (тобто монарх, президент чи генерал-губернатор) зазвичай відіграє суто церемоніальну роль та діє — з більшості питань — лише за порадою прем'єр-міністра.
Прем'єр-міністр — якщо він ще не став членом парламенту — має стати членом парламенту протягом шести місяців після початку свого перебування на посаді. Зазвичай прем'єр-міністр співпрацює з іншими центральними міністрами, щоб забезпечити ухвалення законопроєктів парламентом.
1947—1984
З 1947 року було 14 різних прем'єр-міністрів. Перші кілька десятиліть незалежності Індійський національний конгрес (ІНК) майже повністю домінував на політичній карті Індії. Перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру склав присягу 15 серпня 1947 року. Неру обіймав посаду прем'єр-міністра 17 років поспіль, здобувши перемогу на чотирьох загальних виборах. Його повноваження закінчилися в травні 1964 року внаслідок смерті. Після Неру посаду прем'єр-міністра обійняв Лал Багадур Шастрі — колишній і лідер ІНК. Під час правління Шастрі відбулася індо-пакистанська війна 1965 року. Згодом Шастрі помер від серцевого нападу в Ташкенті після підписання Ташкентської декларації.
Після Шастрі першою жінкою-прем'єр-міністром країни була обрана Індіра Ганді — донька Неру. Перший термін перебування Індіри на посаді тривав 11 років, протягом яких вона пішла на такі кроки, як націоналізація банків; поклала край надбавкам і політичним посадам, що їх отримували члени королівських сімей колишніх князівських штатів Британського РаджуInterpretation Act 1889 (52 & 53 Vict. c. 63), s. 18.. Крім того, в її час відбулися інші важливі події: індійсько-пакистанська війна 1971 року; створення суверенної Бангладеш; приєднання Сіккіму до Індії шляхом референдуму 1975 року; перше ядерне випробування Індії в Похрані відбулося також протягом першого терміну Індіри. У 1975 році президент Фахруддін Алі Ахмед — за її порадою — запровадив надзвичайний стан, а відтак, цей період відомий порушеннями прав людини, адже уряд був наділений надзвичайними повноваженнями.
Після масових протестів у 1977 році надзвичайний стан було скасовано і були призначені загальні вибори. Після завершення надзвичайного стану всі опозиційні політичні партії разом боролися проти ІНК під егідою Джаната партії та перемогли правлячу силу. Після того Морарджі Десаї — колишній заступник прем'єр-міністра — став першим прем'єр-міністром Індії, який не входив до ІНК. Уряд прем'єр-міністра Десаї складався з груп з протилежними ідеологіями, в яких було важко підтримувати єдність і координацію. Зрештою, після двох з половиною років на посаді прем'єр-міністра, 28 липня 1979 року Морарджі подав президенту заяву про відставку. Після цього Чаран Сінгх — заступник прем'єр-міністра в кабінеті Десаї — за зовнішньої, умовної підтримки ІНК, отримав більшість у Лок Сабха та склав присягу прем'єр-міністра. Однак невдовзі ІНК відмовився від своєї підтримки, і Сінгху довелося піти у відставку; він перебував на посаді 5 місяців — найкоротша каденція в цій посаді.
У 1980 році, після трирічної перерви, ІНК повернувся до влади з абсолютною більшістю. Індіра Ганді була обрана прем'єр-міністром вдруге. Під час її другого перебування на посаді була проведена операція «Блакитна зірка» — операція індійської армії в Золотому храмі, найсвященнішому місці сикхізму, — яка, як повідомляється, призвела до тисяч смертей. Згодом, 31 жовтня 1984 року Ганді була застрелена Сатвантом Сінгхом і Беантом Сінгхом — двома її охоронцями — в саду її резиденції в Нью-Делі.
1984—1999 Після Індіри її старший 40-річний син Раджив склав присягу ввечері 31 жовтня 1984 року, ставши наймолодшою особою, яка коли-небудь займала посаду прем'єр-міністра. Раджив негайно закликав до загальних виборів. На них ІНК отримав абсолютну більшість, отримавши 401 з 552 місць у Лок Сабха, тобто максимальну кількість, отриману будь-якою партією в історії країни. У той же час перший міністр фінансів, а потім міністр оборони в кабінеті Ганді Вішванат Пратап Сінгх під час роботи в міністерстві оборони виявив порушення, які стали відомі як скандал Бофорса. Згодом Сінгха вигнали з ІНК, він сформував Джаната Дал, і — за допомогою кількох опозиційних до ІНК партій — створив партійну коаліцію під назвою Національний фронт.
На загальних виборах 1989 року до влади прийшов Національний фронт за підтримки партії Бхаратія Джаната (BJP) і Лівого фронту. Прем'єр-міністром був обраний В. П. Сінгх. Протягом менш ніж року перебування на посаді Сінгх і його уряд прийняли рекомендації Комісії Мандала, що стосувалися покращення становища країни. Каденція Сінгха закінчився після того, як він наказав заарештувати члена BJP , в результаті чого BJP відмовилася від зовнішньої підтримки уряду, а В. П. Сінгх програв вотум недовіри в парламенті з рахунком 146—320 і йому довелося піти у відставку. Після цього Чандра Шекхар разом із 64-ма членами парламенту створив партію Самаджваді Джаната (Раштрія) і за підтримки ІНК отримав більшість у Лок Сабха. Але прем'єрство Шекхара тривало недовго, адже ІНК відмовився від своєї підтримки; в результаті уряд Шекхара впав, і було оголошено нові вибори.
На загальних виборах 1991 року ІНК під керівництвом П. В. Нарасімхи Рао сформував уряд меншості; Рао став першим прем'єр-міністром південноіндійського походження. Після розпаду Радянського Союзу Індія опинилася на межі банкрутства, тому Рао вжив заходів для лібералізації економіки та призначив міністром фінансів Манмохана Сінгха — економіста й колишнього керівника Резервного банку Індії. Потім Рао та Сінгх зробили низку кроків для лібералізації економіки, що призвело до безпрецедентного економічного зростання країни. Однак його прем'єрство також було свідком руйнування мечеті Бабрі Масджид, що призвело до загибелі близько 2000 людей. Рао провів п'ять безперервних років на посаді, ставши першим прем'єр-міністром не з сім'ї Неру-Ганді, якому це вдалося.
Після закінчення повноважень Рао в травні 1996 країна бачила чотирьох прем'єр-міністрів протягом трьох років: два строки Атала Біхарі Ваджпаї; один строк Х. Д. Деве Говди з 1 червня 1996 по 21 квітня 1997; і один строк І. К. Гуджрала з 21 квітня 1997 по 19 березня 1998. Уряд прем'єр-міністра Ваджпаї, обраний у 1998 році, вжив певних кроків. У травні 1998 року — після місяця перебування при владі — уряд оголосив про проведення п'яти підземних ядерних вибухів у Похрані. У відповідь на ці випробування багато західних країн, включаючи Сполучені Штати, запровадили економічні санкції проти Індії, але завдяки підтримці, отриманій від Росії, Франції, країн Перської затоки та деяких інших країн, санкції загалом не стали успішними. Кілька місяців потому у відповідь на індійські ядерні випробування Пакистан також провів ядерні випробування. Враховуючи погіршення ситуації між двома країнами, уряди намагалися покращити двосторонні відносини. У лютому 1999 року Індія та Пакистан підписали Лахорську декларацію, в якій обидві країни оголосили про свій намір подолати взаємну ворожнечу, збільшити торгівлю та використовувати свій ядерний потенціал у мирних цілях. У травні 1999 року партія вийшла з правлячої коаліції Національного демократичного альянсу (NDA), внаслідок чого уряд Ваджпаї став тимчасовим після вотуму недовіри 269—270. Це збіглося з Каргільським конфліктом з Пакистаном. На наступних загальних виборах у жовтні 1999 року NDA під керівництвом BJP та пов'язані з нею партії забезпечили собі комфортну більшість у Лок Сабха, отримавши 299 із 543 місць у нижній палаті.
2000–дотепер
Під час свого правління Ваджпаї продовжив процес економічної лібералізації, що призвело до економічного зростання. На додаток до розвитку інфраструктури та базових об'єктів, уряд зробив кілька кроків для покращення інфраструктури країни, таких як Національний проєкт розвитку автомобільних доріг (NHDP) і Pradhan Mantri Gram Sadak Yojana (PMGSY; IAST : ; букв. «Схема сільських доріг прем'єр-міністра»). Але в 2002 році відбулися громадські заворушення в штаті Гуджарат, внаслідок яких загинуло близько 2000 осіб. Термін перебування Ваджпаї на посаді прем'єр-міністра завершився в травні 2004 року, що зробило його першим прем'єр-міністром не з ІНК, який завершив повну п'ятирічну каденцію.
На виборах 2004 року ІНК став найбільшою партією в ; очолюваний ним Об'єднаний прогресивний альянс (UPA) — за зовнішньої підтримки Лівого фронту, партії Самаджваді (SP) та партії Бахуджан Самадж (BSP) — отримав більшість у Лок Сабха, і прем'єр-міністром був обраний Манмохан Сінгх. Він став першим сикхським прем'єр-міністром нації. Під час його правління країна зберегла економічну динаміку, набуту під час перебування на посаді прем'єр-міністра Ваджпаї. Крім того, уряду вдалося добитися прийняття в парламенті Закону про гарантії зайнятості в сільській місцевості 2005 року та Закону про право на інформацію 2005 року. Крім того, уряд зміцнив відносини Індії з такими країнами, як Афганістан, Росія, країнами Перської затоки та Сполученими Штатами, кульмінацією чого стала ратифікація цивільної ядерної угоди між Індією та США наприкінці першого терміну Сінгха. У той же час теракти в Мумбаї в листопаді 2008 року також відбулися під час першої каденції Сінгха. На загальних виборах 2009 року мандат UPA збільшився. Другий термін прем'єр-міністра Сінгха, однак, супроводжувався скандалами на високому рівні та звинуваченнями в корупції. Сінгх пішов у відставку з поста прем'єр-міністра 17 травня 2014 року після поразки ІНК на загальних виборах.
На виборах 2014 року NDA під керівництвом BJP отримала абсолютну більшість, отримавши 336 із 543 місць у Лок Сабха; сама BJP стала першою партією з 1984 року, яка отримала більшість у нижній палаті. Головний міністр Гуджарату Нарендра Моді був обраний прем'єр-міністром, ставши першою людиною на цій посаді, що народилася в незалежній Індії.
Нарендра Моді був переобраний прем'єр-міністром у 2019 році з більшим мандатом, ніж п'ять років тому. NDA під керівництвом BJP отримала 354 місця, з яких остання забезпечила 303 місця.
Партійність