Православ'я на території сучасної Кіровоградської області уперше з'явилося, імовірно, ще в часи Київської Русі, однак остаточно його сюди принесли запорізькі козаки, що ревно захищали свою віру, зводили і прикрашали православні храми. Після входження цих територій до Російської Імперії й юрисдикційного перепідпорядкування Київської митрополії Московському патріархату, на території Новослобідського козацького полку була побудована Єлисаветградська фортеця. В околицях фортеці стали селитися переселенці — більшість з яких були православними або старообрядцями. Згодом фортеця перетворилася на місто Єлисаветград, що нині відоме як Кропивницький. До 1757 року територія області відносилася до Київської митрополії, потім переважно до Переяславської єпархії, а з 1775 до Словенської (згодом названа Катеринославською) єпархії. Із 1796 року ці землі увійшли до складу Херсонської єпархії. У 1880 році при Херсонській єпархії було відкрито Єлисаветградське вікаріатство. Після революції Православ’я в регіоні, як і всюди в Україні, зазнало великих гонінь, було вбито і заслано безліч віруючих, священників і єпископів. У 1942—1944 роках існувала Єлисаветградська єпархія Української автокефальної православної церкви. 1947 року було створено Кіровоградську єпархію Українського екзархату Російської православної церкви, що з 1991 року стала єпархією Української православної церкви (Московського патріархату). З 1992 року вона стала відповідати межам області, а в 2007 східні райони області були виділені в окрему Олександрійську єпархію. Згодом була також створена Кіровоградська єпархія Української православної церкви Київського патріархату.

Станом на 1 січня 2009 року в Кіровоградській області Українська православна церкваНа позначення Української православної церкви у єдності з Московським патріархатом у статті використовується офіційна назва релігійної організації — «Українська православна церква» або «УПЦ». мала дві єпархії, де налічувала 212 парафій та 2 монастирі з 28 ченцями і черницями, 175 священнослужителів, 28 недільних шкіл та 7 періодичних видань. Українська православна церква Київського патріархату мала одну єпархію із 72 парафіями, одним монастирем без ченців, 23 священнослужителя, 5 недільних шкіл та 2 періодичні видання. Українська автокефальна православна церква мала 10 парафій та 4 священнослужителя. Старообрядці мали 4 громади та 2 священнослужителя. Інша православні релігійні організації — 3 громади і 3 священнослужителяМережа церков і релігійних організацій в Україні станом на 1 січня 2009 року ..

Історія

Православ'я на території сучасної Кіровоградської області уперше з'явилося, імовірно, ще в часи Київської Русі, однак остаточно його сюди принесли запорізькі козаки.

Константинопольський патріархат

До 1686 року землі, що контролювалися запорозькими козаками, підпорядковувалися Київській митрополії Константинопольського патріархату. Козаки ревно захищали свою віру, зводили і прикрашали православні храми.

Московський патріархат

Після перепідпорядкування Київської митрополії Московському патріархату сюди поширилася юрисдикція Російської православної церкви.

У середині 18 століття розпочалося активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році було адміністративно засновано Нову Сербію. Указом імператриці Єлизавети Петрівни від 11 січня 1752 року наказувалося заснувати фортецю святої Єлисавети для захисту Нової Сербії від набігів кримських татар. На височині правої сторони річки Інгулу, між річками, що впадають у неї, Грузькою і Сугоклею, на землях Запорізької Січі, південніше Нової Сербії, майже в центрі поселень Новослобідського козацького полку, 18 червня 1754 року і була закладена фортеця. Вона була заснована не тільки для захисту домівок Гусарських і Пандурських полків, які з'явилися на землях спустошеної нескінченними війнами Нової Сербії, але й як форпост Православ'я на передньому краю вікових змагань між християнськими і мусульманськими народами.

Фортеця святої Єлисавети була унікальною в своєму роді. Вона являла собою утворений земляними валами шестикутник бастіонних фортів. Вся система укріплень була оточена глибокими сухими ровами. Фортеця мала троє воріт: Троїцькі, Пречистенські та Всесвятські. Цитадель фортеці складалася з 6 бастіонів — п'ятикутних виступів, які були названі на честь святих великомучениці Катерини, первоверховного апостола Петра, святителя Олексія, митрополита Київського і всієї Русі, апостола Андрія Первозванного, благовірного князя Олександра Невського, архістратига Божого Михаїла. Між променями-бастіонами розташовувалися невеликі автономні укріплення равеліни, також оточені валами та ровами і з'єднані з цитаделлю спеціальними проїздами: Федорівський; святої праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці; святої мучениці Наталії, дружини мученика Адріана; святого пророка і Предтечі Господнього Іоанна Хрестителя; святого Миколая Чудотворця; Печерський равелін, названий у пам'ять святих отців Києво-Печерських. Крім того, напроти равеліну святих отців Печерських, на березі річки Інгул, знаходився Сергіївський шанець — земляний горнверк, названий на честь святого преподобного Сергія Радонезького.

Могутні земляні укріплення фортеці святої Єлисавети стали головною ланкою лінії фортифікаційних споруд Нової Сербії і розташувалися посередині цього ланцюга між Дніпром та Бугом. В околицях фортеці селилися греки, молдовани, серби, росіяни-втікачі і старообрядці з Польщі та Чернігівської губернії. У такий спосіб поблизу фортеці утворилося поселення, що становило частину міста Єлисаветграда за назвою Биково. Передмістя фортеці починають поступово забудовуватись, і через тридцять років, коли із загрозою татарських набігів було покінчено, фортеця втратила своє стратегічне значення — разом з передмістями отримала права міста і стала іменуватися містом Єлисаветградом. Через 80 років Єлисаветград став повітовим центром і розпочався піввіковий період економічного та культурного піднесення міста.

Уже в 1755 році в фортеці була побудована невелика дерев'яна церква на честь Живоначальної Трійці, і до 1784 року вона іменувалася соборною. У тому ж році жителі заснованого біля стін Єлисаветинської фортеці форштадта «Поділ» побудували храм на честь свята Успіння Пресвятої Богородиці.

Від початку свого існування й до 1756 року Єлисаветград належав до кафедри київських митрополитів, як і вся Нова Сербія. У фортеці митрополитом Київським Тимофієм була утворена Єлисаветградська протопопія на чолі з протоієреєм Іоанном Орловським. Синодальною постановою 26 червня 1756 року Нова Сербія та парафії фортеці святої Єлисавети з прилеглими козацькими слободами були приєднані до Переяславської єпархії. 27 серпня 1757 року до неї ж увійшли дві протопопії Київської єпархії — Крилівська й Новомиргородська. 1764 року в цих трьох округах було 57 храмів. У 1775 році кількість церков зросла до 81, окрім того, існувало 7 каплиць у Молдавському гусарському полку. У 1778 році Успенська церква була замінена трьохпрестольним храмом.

У 1775—1778 роках із відкриттям і формуванням нової єпархії — Словенської і Херсонської — фортеця перейшла під духовну опіку першого архієрея єпархії — архієпископа Євгенія (Булгариса), місцеперебуванням якого спершу була Полтава. У 1788 році під час пожежі Успенський храм Єлисаветграду згорів, і в 1800 році завершилося будівництво шестипрестольного кам'яного храму (престоли на честь Успіння Божої Матері, Петра і Павла, святителя Миколая Чудотворця, великомучениці Варвари, святителя Іоанна Милостивого, патріарха Олександрійського і праведної Анни). Успенський собор став окрасою міста і за своїми розмірами не поступився жодному православному храму Херсонської єпархії. 28 листопада 1786 року Словенська єпархія була перейменована на Катеринославську, а у місті Єлисаветграді розташувалося Духовне Правління.

27 січня 1795 року було створено Вознесенську губернію, до складу якої входили 12 повітів, у тому числі Єлисаветградський. Але через рік губернію було розформовано й утворено Херсонську єпархію з місцеперебуванням єпархіального архієрея в Одесі.

Єлисаветградське вікаріатство

Архієпископ Херсонський і Одеський Платон (Городецький) отримав дозвіл Синоду на відкриття в єпархії другого вікаріатства «з метою боротьби із сектантами» (імовірно, старообрядцями). Єпископи другого вікаріатства іменувалися Єлисаветградськими. Місцеперебування їм було відведено в Одеському Успенському чоловічому монастирі на Великому фонтані.

Першим єпископом Єлисаветградським в 1880 році став Неофіт (Неводчиков), кандидат богослов'я, автор численних статей у православній періодиці, який багато років працював на посаді інспектора та видавав «Одеський недільний листок».

Через три з половиною роки його змінив єпископ Мнемон (Вишневський). Скромний владика заслужив повагу своєю любов'ю до частих церковних служб. Коли в 1891 році постало питання про призначення єпископом Єлисаветградським Преосвященного Акакія (Заклінського), владика Мемнон залишився при єпархії, але пішов на підвищення — його перевели в Херсон першим вікарієм із титулом «Новомиргородський».

Його наступник Акакій відомий своїми літературними працями, що регулярно друкувалися в «Єпархіальних відомостях» у Херсоні, Воронежі й Томську. Він три роки поспіль був ігуменом, а згодом відбув на самостійну Олонецьку кафедру.

Наступний настоятель Іоанн (Кратиров), який прибув із Херсонської єпархії, де був єпископом Сумським, уже через рік, 23 серпня 1895 року, виїхав з Одеси в Москву на посаду єпископа Нарвського.

На посаду єпископа Єлисаветградського 25 серпня 1895 року був призначений старший член Петербурзького духовного цензурного комітету архімандрит Тихон (Морошкін), який протягом восьми років управляв Успенським монастирем. Він здобув повагу за добре ставлення до братії та парафіян.

Наступним єпископом був преосвященний Хрисанф (Щетковський) (†1906). Його наступником став ректор духовної семінарії архімандрит Анатолій (Каменський). У 1914 році єпископ Анатолій одержав призначення на Томську кафедру, а на місце вікарія був переведений єпископ Прокопій (Титов), нині причислений до лику святих.

У зв'язку з початком Першої світової війни точні відомості про подальшу ієрархії відсутні. Відомо, що в 1917 році єпископом Єлисаветградським став Павло (Колосов). З усних переказів відомо, що до 1920 року вікарієм Одеської єпархії єпископом Єлисаветградським був Преосвященний Олексій (Боженов).

У 1922 році за усними джерелами єпископом став Антоній (Панкеєв), у 1923 році кафедру очолив єпископ Онуфрій (Гагалюк), нині причислений до лику святих. Лише три дні він був на чолі пастви, як несподівано його заарештували й відправили на заслання. Три роки він підтримував духовний зв'язок і листування зі своєю паствою. У 1927 році на Єлисаветградську кафедру був призначений архієпископ Кирил (Квашенко).

Ієрархія

Єпископ Неофіт (Неводчиков) (10 серпня 1880 — 6 серпня 1883) Єпископ Мнемон (Вишневський) (22 січня 1884 — 7 вересня 1891) Єпископ Акакій (Заклінський) (7 вересня 1891 — 30 квітня 1894) Єпископ Іоанн (Кратиров) (17 січня — 23 серпня 1895) Єпископ Тихон (Морошкін) (8 вересня 1895 — 1903) Єпископ Мнемон (Вишневський) (3 травня — 4 листопада 1903) Єпископ Феодосій (Олтаржевський) (30 листопада 1903 — 18 липня 1905) Єпископ Олексій (Дородніцин) (18 липня — 27 серпня 1905) Єпископ Хрисанф (Щетковський) (27 серпня 1905 — 1906) Єпископ Анатолій (Каменський) (10 грудня 1906 — 30 липня 1914) Єпископ Прокопій (Титов) (30 серпня 1914 — 1917) Єпископ Павло (Колосов) (1917) Єпископ Олексій (Баженов) (1918—1921) Єпископ Антоній Панкеєв (1922) Єпископ Онуфрій (Гагалюк) (22 січня 1923—1924) Архієпископ Кирил (Квашенко) (1927 — 1929), імовірно перейшов в обновленство

Гоніння на Православну церкву