Геопоніки — збірний термін для грецьких і латинських авторів, які писали про землеробство та тваринництво. У античні часи ця тема розглядалася як галузь економіки.

Грецькі автори

З творів римлянина Варрона відомо, що давньогрецькими авторів на тему землеробства було понад п'ятдесят. Серед них були Гесіод, Ксенофонт, Демокріт, Арістотель і його учень Теофраст. Більшість робіт, перерахованих Варроном, були втрачені.

Те, що ми знаємо про сільське господарство Греції, в основному походить з поеми Гесіода під назвою «Роботи і дні». Все, що залишилося від праць Демокріта, — це лише кілька уривків, що збереглися в Геопоніці, сільськогосподарському трактаті, опублікованому в Константинополі у X столітті. «Ойкономікос» Ксенофонта — це сократівський діалог, головним чином про ведення домашнього господарства та сільське господарство, який містить панегірик сільському господарству та його позитивний етичний вплив.

Приблизно в той самий час, що й Ксенофонт, філософ Демокріт з Абдери написав трактат «Про сільське господарство» (Περὶ Γεωργίας), який часто цитували та часто використовували пізніші укладачі «Геопоніки». Деякі випадкові зауваження на сільськогосподарські теми можна знайти в працях Геродота, Теофраста та інших. Аристотель і Гомер також торкаються цієї теми, але дуже мало .

Більшу увагу цьому предмету приділяли в олександрійський період. Довгий список імен авторів наведено Варроном і Колумеллою, серед них Гієрон II і Аттал III Філометор. Пізніше Кассій Діонісій з Утики переклав і скоротив велику працю Магона Карфагенського, яку ще більше стиснув Діофан Нікейський у Віфінії для використання царем Дейотаром. На основі цих та подібних робіт Кассіан Басс уклав свою «Геопоніку», джерело пізнішої візантійської «Геопоніки». Можна також згадати невеликий твір Περι Γεωργικων Михайла Пселла.

Латинські автори

Латинські автори із землеробства, чиї праці збереглись дотепер, це Катон, Варрон, Вергілій, Колумелла, Пліній і Палладій. Набагато більше авторів, чиї твори втрачені . Римляни, усвідомлюючи необхідність підтримувати землеробство, з дуже ранніх часів намагалися прищепити своїм співвітчизникам як теоретичні, так і практичні знання цього предмета. Заняття землероба вважалося наступним за важливістю після роботи солдата, і видатні римляни не гребували ним.

Велика праця Магона була перекладена на латинську мову Децимом Юнієм Силаном за наказом римського сенату. Катон Старший тим часом написав свій твір «De Agri Cultura» — запис простою мовою правил, яких дотримувалися давньоримські землевласники, а не теоретичний трактат. За Катоном пішли дві Сазерни (батько і син) і Гней Тремелій Скрофа, чиї роботи втрачені. Учений Марк Теренцій Варрон з Рієті у віці вісімдесяти років склав свій «Rerum rusticarum libri tres», присвячений землеробству, розведенню великої рогатої худоби та розведенню риби. Він першим систематизував написане з цього питання і доповнив працю інших практичним досвідом, отриманим під час своїх подорожей.

В часи Августа та ранньої імперії Юлій Гігін писав про землеробство та бджільництво, Сабін Тірон — про садівництво, Юлій Грецин і Юлій Аттік — про виноградарство, Корнелій Цельс — про землеробство. Однак найважливішими роботами такого роду є праця Луція Юнія Модерата Колумелли «De Arboribus» і «De Agricultura».

Приблизно в середині II століття два Квінктілії, вихідці з Трої, писали на цю тему грецькою мовою. Примітно, що робота Колумелли мала менший вплив у Римі та Італії, ніж у південній Галлії та Іспанії, де сільське господарство стало одним із головних предметів навчання у навчальних закладах, які виникали в цих країнах. Одним із результатів цього стала підготовка популярних посібників для використання в школах. У III столітті Гаргілій Марціал з Мавританії склав «Геопоніку», до якої також увійшли медична ботаніка та ветеринарне мистецтво.

«Opus Agriculturae» Палладія (IV ст.) у чотирнадцяти книгах, який в основному ґрунтується на Колумеллі, побудований як сільськогосподарський календар, в якому різні сільські заняття розташовані в порядку місяців. Книга чотирнадцята (про лісівництво) написана елегією (вісімдесят п'ять куплетів). Збереглась вся робота Палладія і значні фрагменти роботи Марціала.

Примітки

Література

H. Beckh, «De Geoponicorum codicibus manuscriptis» in Acta seminarii philologici Erlangensis vol. 4 (1886) pp. 268–70. Adam Dickson. The husbandry of the Ancients 1788. E. Fehrle, Richtlinien zur Textgestaltung der griechischen Geoponica. Heidelberg 1920. John A. C. Greppin, «The Armenians and the Greek Geoponica» in Byzantion vol. 57 (1987) pp. 46–55.

A. Paul de Lagarde, Geoponicon in sermonem syriacum versorum quae supersunt. Leipzig: Teubner, 1860. E. Oder, «Beiträge zur Geschichte der Landwirthschaft bei den Griechen» in Rheinisches Museum vol. 45 (1890) pp. 58–98, 202–22, vol. 48 (1893) pp. 1–40.