Се́ргій (Ла́рін), архієпи́скоп Яросла́вський і Росто́вський (11 березня 1908, Санкт-Петербург, — 12 вересня 1967) — архієрей Православної Російської Церкви (так зване обновленство), Московської патріархії та її Українського екзархату. Хіротонізований у єпископа Звенигородського ПРЦ 1941 року, а в патріаршій Російській православний церкві 1944 року. Очолював Кіровоградський вікаріат, Одеську (Херсонську) та Житомирську єпархії Українського екзархату РПЦ, а також ряд єпархій самої Російської православної церкви.
Біографія
Сергій Іванович Ларін народився 11 березня 1908 року в Санкт-Петербурзі, в родині робітника друкарні Державного банку.
З 1915 року навчався у 5-ій Петроградській гімназії. Яку закінчив як 37-у Радянську школу II-го ступеня у 1925 році.
В обновленстві
У 1925 році приєднався до обновленського руху, де був іподияконом і дяком Казанського собору в Ленінграді.
Одружився в 1927 році, але невдовзі розлучився.
За офіційною версією, він 1926 року висвячений у сан диякона, а у 1930 році на ієрея.
У тому ж році закінчив обновленський Ленінградський Вищий Богословський інститут. Прослухав курс лекцій в Історичному лекторії при історико-філологічному факультеті Ленінградського університету.
У 1933 році, розлучившись з дружиною, пострижений у чернецтво і прийнятий до числа братії Тихвинського монастиря, що був у той час під юрисдикцією обновленців. Член і секретар обновленського Тихвинского вікаріального управління. У тому ж 1933 році був заарештований і отримав умовне покарання. У 1934 році - настоятель єдиновірної Петропавлівської церкви у Волковстрої, Ленінградської області (обновленської юрисдикції). У 1935 році служив у Пантелеймонівському храмі міста Ленінграда, тоді ж знову заарештований за дачу хабара і засуджений до трьох років ув'язнення. Достроково звільнений.
У 1937 році переміщений в Москву до церкви св. Пимена. Наприкінці 1938 року зведений в сан архімандрита і призначений настоятелем Воскресенського собору Москви і благочинним обновленських храмів міста.
У А. І. Кузнєцова факти біографії за цей період викладені трохи інакше. Кузнєцов повністю заперечує факт навчання в Богословському інституті, а також факт його постригу у чернецтво. За його даними, С. І. Ларін наприкінці 1920-х років поступив на службу на завод № 406 міста Ленінграда на посаду відповідального виконавця з постачання. На цій посаді він і був засуджений народним судом Петроградського району 15 січня 1936 за ст.118 КК (отримання хабара у справі про постачання паркету) до 3 років позбавлення волі. Після звільнення з Дмитровського табору в 1939 році він працював у тій же посаді в Інституті зерна.
У 1941 році в званні архімандрита служив настоятелем Воскресенського собору в Сокольниках в Москві.
У М. В. Шкаровського так викладаються обставини першої обновленського хіротонії владики Сергія:
11 жовтня 1941 хіротонізований обновленськими архієреями в єпископа Звенигородського, другого вікарія Московської єпархії. Чин хіротонії в єпископа здійснювали: Першоієрарх-митрополит Олександр (Введенський), митрополит Віталій (Введенський) та інші. З 8 травня 1942 виконував обов'язки голови Московського єпархіального управління, а потім керуючий Московською єпархією. А 12 жовтня, після скасування Всеросійського церковного управління, було створено Московське єпархіальне управління, в яке й увійшов єпископ Сергій. Про подальшу долю єпископа Сергія є відомості у протоієрея Владислава Ципіна:
З 5 травня 1943 року - єпископ Ташкентський і Самаркандський. На Ташкентської кафедрі єпископ Сергій не залишив своєї думки про возз'єднання з Російською православною церквою. Наприкінці 1943 року Олександр Введенський отримав шокуюче повідомлення, що Середньоазіатська єпархія визнала патріарха Сергія (Страгородського), «у зв'язку з чим поминання Вашого імені за богослужінням нами припинено»Там само..
У Московському патріархаті
27 грудня 1943 року обновленський єпископ Ташкентський Сергій (Ларін) був приєднаний до Російської православної церкви мирянином (назвався ченцем) і тут же заново був висвячений у ієродиякона та ієромонаха. З березня 1944 року - третій священик Ільїнської церкви міста Загорська, Московської області.
14 серпня 1944 у храмі колишнього Михайлівського монастиря у місті Києві, після закінченні вечірні, було здійснено наречення ієромонаха Сергія в єпископа Кіровоградського, вікарія Одеської єпархії. Наступного дня, 15 серпня, у Володимирському соборі Києва була здійснена його хіротонія. Чин хіротонії здійснювали митрополит Київський Іоанн (Соколов), архієпископ Дніпропетровський Андрій (Комаров) і єпископ Житомирський Антоній (Кротевич). Після свого поставлення у єпископа Кіровоградського, владика Сергій виконував і обов'язки з управління Одеської єпархії.
У лютому 1945 року відряджений на чолі делегації Московської патріархії до Югославії.
У 1946 році він уже іменується правлячим єпископом Одеським і Кіровоградським, але цього ж року перейменований в єпископа Херсонського та Одеського. У лютому 1946 року вдруге відряджений до Югославії з питань Православної церкви у Чехословаччині, що саме передавалася в юрисдикцію Московської патріархії. У листопаді 1946 року зустрічав у м. Ясси (Румунія) і супроводжував Румунського патріарха Никодима до Москви і назад в Ясси.
Розпорядженням патріарха Алексія 3 квітня 1946 було визнано возз'єднання Японської православної церкви з Московським патріархатом і для врегулювання юридичної сторони справи в Японію як повноважні представники Патріархату були надіслані єпископи Сергій (Ларін) та Борис (Вік). Однак, вони не змогли проїхати далі Владивостока, тому що американська влада не видали їм віз на в'їзд у країну.
30 вересня 1947 єпископ Сергій переводиться на Ростовську і Таганрозьку кафедру. 24 лютого 1948 титул перейменований на єпископа Ростовського та Новочеркаського
З 8 по 18 липня 1948 року був учасником церковних урочистостей в Москві з нагоди 500-річчя автокефалії Російської православної церкви і брав участь у нарадах патріархів та представників автокефальних Православних церков із запропонованих Московською патріархією питань: Ватикан і Православна церква; Екуменічний рух і Православна церква; Про англіканську церковну ієрархію: про церковні календарі.
19 грудня 1949 звільнений від управління Одеською єпархією та призначений тимчасово керуючим Житомирською єпархією Українського екзархату. Наприкінці грудня 1949 року затверджений єпископом Житомирським і Овруцьким.
17 березня 1950 призначений на Гродненську і Брестську кафедру.
З 1 лютого 1951 року він на спокочинку за власним проханням, але вже 1 квітня 1952 направляється на Тульську і Білевську кафедру.
З 9 лютого 1954 року - єпископ Астраханський і Сталінградський. Під час керування Астраханською єпархією тут відбулося дві знаменні історичні події. З 16 по 19 травня 1958 року в Сталінград прибули делегації Албанської і Чехословацької православних церков на чолі з їхніми предстоятелями митрополитами Паїсієм та Йоаном. Метою їхнього візиту було оглянути поля битв Сталінграда і вклонитися могилам захисників міста. Високих гостей зустрічали єпископ Астраханський і Сталінградський Сергій, настоятель Астраханського Покровського собору протоієрей Євгеній Смирнов, настоятель Сталінградського Казанського собору протоієрей Дмитро Дніпровський і представники астраханського і сталінградського духовенства. У ході візиту було здійснено спільне архієрейське служіння у Казанському кафедральному соборі Сталінграда, було оглянуто храм на честь великомученика Микити в Новій Отраді (південна частина Сталінграда), а так само місце запеклих боїв на Мамаєвому кургані і легендарний будинок Павлова. Від імені всього астраханського і сталінградського духовенства владика Сергій вручив гостям ікони: митрополиту Паїсію - ікону Спасителя, єпископу Гірокастрскому Даміану - ікону Казанської Божої Матері, а митрополиту Йоану - ікону Божої Матері «Одигітрії».
У цьому ж році 25 жовтня в суботу у місті Астрахані відбулося святкування, присвячене 400-річчю з дня заснування цього міста, яке супроводжувалося не тільки світськими урочистостями, а й урочистостями церковними. Це було велике святкування, і воно стало останнім напередодні нових хрущовських гонінь на Церкву.
27 липня 1959 постановою Священного Синоду єпископ Сергій переміщений на Омську і Тюменську кафедру.
У той же час від Астраханської єпархії відокремлювалася Сталінградська, що приєднується до єпархії Саратовської. Астраханська єпархія знову повернулася до своїх старих кордонів і старого найменуванню Астраханська і Єнотаєвська.
30 березня 1961 отримав звання кандидата богослов'я за роботу про обновленський рух в РПЦ.
3 квітня 1961 владика переміщений на Пермську і Солікамську кафедру, зі зведенням у сан архієпископа.
10 жовтня 1962 призначений архієпископом Берлінським і Середньоєвропейським, екзархом у Середній Європі. 13 жовтня 1962 отримав звання магістра богослов'я за роботу на ту ж тему (про обновленський розкол). 11 травня 1963 нагороджений правом носіння хреста на клобуку.
З 20 травня 1964 архієпископ Ярославський і Ростовський. З 25 травня до 15 червня 1965 йому доручено тимчасове управління Вологодською єпархією.
Помер 12 вересня 1967 на своїй підмосковній дачі від інфаркту міокарда. Чин поховання відбувався у храмі в ім'я святителя Миколая Чудотворця в місті Пушкіно Московської області. Похований на кладовищі селища Клязьма.
Бібліографія Слово сказанное 7 мая 1945 года за Божественной литургией // Журнал Московской Патриархии. 1945, № 6, с. 38. Слово в день победы, 9 мая 1945 года // Журнал Московской Патриархии. 1946, № 4, с. 25-26. Несколько слов по поводу раскольничьей деятельности митрополита Анастасия // Журнал Московской Патриархии. 1946, № 3, с. 26-31. Проповедь в третью годовщину Патриаршества. (Напечатана не полностью) // Журнал Московской Патриархии. 1948, № 3, с. 6. Слово выголочнен в день Успения Пресвятой Богородицы 28 серпня 1947 года в Мукачево, в монастыре на Чернечей горке // Епархиальный Весник, 1947. С. 275-278. Политика гитлеровских оккупантов по религиозным вопросам на временно захваченной территории СССР. Рукопись от 1946 года. Под сенью священного Эмчиадзина // Журнал Московской Патриархии. 1957, № 12 с. 68. Православие и гитлеризм. (Машинопись) Одесса 1946-1947. Доклад на Всемирном съезде представителей всех религий и церквей в защиту мира в Токио // Журнал Московской Патриархии. 1961, № 9, с. 33-41. Славный юбилей архиепископа Николая (Касаткина) // Журнал Московской Патриархии. 1961, № 12, с. 22-28. Wort zum Tage des Hl. Johannes Chrysostomus // CtdO 1962, 11-12 ,71-73. Die Liturgie der Vorgeweihten Gaben // CtdO 1983, 5 ,35-51. Himmelfahrtsansprache zur Eroffnung 17. Bachwjche in Greifswald // CtdO 196, 8, 19-21. Predigt am Tag der hl. apostelgleichen Lehrer Kyrill und Method // CtdO 1983, 6 ,2-8. Die fortschrittliche Bewegung im russischen Monchtum des 15-16 Jahrhunerts (Thema einer Kandidatendissetation des Jahres 1930 // CtdO 1964, 1, 37-42, 2, 32-38. Weihnachtspredigt // CtdO 1964, 3 , 8-9. Predigt am Vorabend der Taufe Christi // CtdO 1964, 8 ,22-25. Die Heilige Tradition und die Heilige Schrift 9 Vortrag) //CtdO 1964, 4, 13-14. Predigt zum Fest derVerklarung des Herrn // CtdO 1964, 8 ,22-25. Die Autokephalie der Grusinischen Kirche und ihre Wiederherstellung // CtdO 1966, 3, 39-50; 4, 69-75; 5, 74-79. Predigt uber Johannes den Taufer // CtdO 1967, 1, 30-31. Christliche Existenz in der sozialistischen Geselschaft // CtdO 1967, 10, 49-53. Die orthodoxe Lehre von der Kirche // CtdO 1963, 11, 49-53. Обновленческий раскол // Вестник Экзархата 45(1964), 34-56; 46/47 (1964) 120-153; 48 (1964) 252-257).
Нагороди
Медаль СРСР «За оборону Москви» (28 листопада 1944).
Примітки
Посилання Див. також Обновленство Російська православна церква Український екзархат Єпископат Українського екзархату Одеська єпархія Українського екзархату
Сайти Сергий (Ларин). Сергий (Ларин) (Древо) Сергий (Ларин) на официальном сайте Астраханской епархии
Література