Перша, друга та третя Самнітські війни — боротьба між Римською республікою та самнітами, яка тривала від 343 р. до н. е. до 290 р. до н. е. У ході першої війни самніти зазнали поразки від римських легіонів. У ході другої війни римляни потрапили в засідку, влаштовану самнітами, і були змушені здатися. Унаслідок третьої війни Самнітська федерація припинила своє існування і римляни відібрали у них частину земель. Війни поширилися на народи на схід, на північ і захід від Самнію, а також на народи Центральної Італії (етрусків, умбріїв тощо). Самніти були одними з найбільших ворогів Стародавнього Риму.
Перша самнітська війна
Передумови Самніти зажадали союзу з Римом. Сенат дав самнітським послам схвальну відповідь і вони за договором (джерела не перераховують узгоджених умов) у 354 р. до н. е. були прийняті до числа союзників.Тіт Лівій, VII, 19.Діодор Сицилійський, XVI, 45. Навряд чи можна припустити, що в союз вступила загалом Самнітська федерація, радше, це була західна група (самніти були федерацією чотирьох племен, які жили в горах на схід від Кампанії), яка займала басейн р. Ліріс, адже такий масштаб зовнішньої політики в цю епоху був ще неможливий ні для Риму, ні для самнітів. Причиною цього союзу могла бути спільна загроза галлів, які продовжували свої набіги; а також, ймовірно, римляни хотіли його використати для боротьби з новим рухом латинів; самніти, своєю чергою, бажали забезпечити нейтралітет Риму у своїх військових діях проти кампанійців.
Згідно з Лівієм, перша Самнітська війна розпочалася тому, що самніти, користуючись перевагою сил, напали на плем'я сідіцині, яке жило на північ від Кампанії.Тіт Лівій, VII, 29. Вони просять допомоги в кампанійців, проте кампанійці не могли бути захистом, тому сідіцині були розбиті. Спочатку самніти захопили пагорби Тіфата, звідки відкрився вид на Капую (головне місто Кампанії) і в 343 р. до н. е. пройшли між пагорбами й Капуєю. Там вони знову розбили компанійців і загнали їх у стіни Капуї, внаслідок чого кампанійці були змушені просити допомоги в Риму. У Рим прибуло посольство з Капуї, яке запропонувало союз та просило допомоги в боротьбі з самнітами. Знаючи про спільний союз між римлянами та самнітами, кампанійці заявили: «…Адже договором із самнітами не передбачено, щоб ви не укладали нових договорів».Тіт Лівій, VII, 30. Сенатори були вражені тим, наскільки мінливі людські долі, якщо цей могутній і багатий народ, знаменитий розкішшю, у кого ще недавно сусіди просили захисту, виявився зламаний настільки, що себе самого й усе своє надбання віддає під чужу владу.Тіт Лівій, VII, 31. Отож кампанійці повністю віддалися під захист Риму. До самнітів негайно було відправлено посольство з проханням не займати нових «підданих» римського народу. Натомість самніти дали дуже грубу відповідь посольству й наказали загонам грабувати Кампанію. У цей момент союз між римлянами і самнітами був остаточно розірваний і римський уряд оголосив самнітам війну.
Перебіг подій
За розпорядженням народу обидва консула з двома військами у 343 р. до н. е. вийшли з Риму. Валерій попрямував в Кампанію (розташувався біля Гаури), а Корнелій у Самній (розташувався біля Сатікули). Але справжньої війни, мабуть, навіть не було, хоча Лівій розповідає про три битви на території Самнію і Кампанії. Розповідь складається із багатьох невідповідностей, тому деякі вчені навіть схильні заперечувати першу Самнітську війну взагалі. Але навряд чи потрібно йти так далеко. Ймовірно, війна дійсно була оголошена.
Самніти, вважаючи, що вся тяжкість удару буде завдана в районі Гаури встали на шляху Валерія. Консул першим кинувся на ворога, рубаючи всякого, хто попадався на шляху. Вчинилося велике побоїще, але ніхто й не думав про втечу. Римляни, відчуваючи уже брак сил і, що наближається ніч, з люттю кинулися на ворога. І уже наступного вони заволоділи самнітським табором. Таким чином, римське військо виграло тут перший бій.Тіт Лівій, VII, 32-33. Проте, цю радість ледь не затьмарила велика невдача у Самнії. Справа в тому, що консул Корнелій, виступивши з Сатікули, з необережності завів військо в лісисті гори, через які можна було пройти тільки крізь ущелину, де з усіх боків засіли вороги. Публій Децій, військовий трибун, примітив серед гір піднесеність, яка була розташована над табором ворога. Отримавши на те від консула схвалення і загін, він потихеньку опинився вже поблизу потрібного місця. Спочатку Децій збирався з цього місця вдарити, але потім вирішив, що краще прорватися звідси. Децій та його люди вислизнули вночі, а вранці напали на непідготовлених самнітів, і, як повідомляє нам Лівій 30 тисяч з них було перебито, а табір розграбовано.Тіт Лівій, VII, 34-36. Третя битва відбулася під Суессулою, де римляни при першому натиску перебили самнітів ще у їхніх таборах і влаштувати страшну різанину. Консулу принесли до 40 тисяч щитів, а військових знамен, разом із захопленими в таборі було близько 170.Тіт Лівій, VII, 37. Кількість убитих самнітів і кількість поборів, взятих римлянами, явно були перебільшені. Завдяки такому успіху, фаліски, які уклали перемир'я, домагалися від сенату постійного договору. Латини, своєю чергою, звернули набране військо не на римлян, а на пелігнів. Чутки про успіх розійшлися за межі Італії, і карфагеняни відправили у Рим свої привітання, зокрема принесли в дар золотий вінок, щоб покласти його в храмі Юпітера Капітолійського.
У 342 р. до н. е. не повідомляється про жодну битву, втім джерела розповідаються про повстання частини солдатів. Ймовірно, кампанійці знову звернулися до Риму з проханням захистити їх від самнітів. Римські гарнізони, розкішно живучи у Кампанії, почали збиратися захопити тут контроль. Однак у 342 р. до н. е. консули виявили цю змову і запобігли можливий переворот. Валерій був призначений для боротьби із цим: йому вдалося переконати бунтівників скласти зброю і прийняти низку економічних, військових та політичних реформ.Тіт Лівій, VII, 38. Ця подія нерідко оскаржується серед науковців, і цілком можливо, що весь наратив було створено, щоб забезпечити підґрунтя для важливих реформ, що пройшли цього року.
У 341 р. до н. е. один із римських консулів, Луцій Емілій Мамерк, вступив у Самнію і почав розоряти цю територію. Самнітські посли звернулися до римського сенату просити мир, наголошуючи на колишній угоді з римлянами, що на відміну від кампанійців, сформувалася у мирний час і, що самніти збираються йти на війну проти сідіцинів. Рим був готовий відновити колишній договір з самнітами. Стосовно сідіцинів, то сенат не мав заперечень, щоб самніти вели війну з ними на свій розсуд. Після укладення договору, консул негайно вивів римське військо із Самнію, попередньо стягнувши з самнітів річну платню і тримісячне утримання для воїнів, що було умовою перемир'я.Тіт Лівій, VIII, 2. Втім, багатство та робоча сила Кампанії, що дісталася римлянам була основним доповненням до їхньої сили. Але існують думки, що малоймовірно їм вдалося встановити таку домінуючу позицію в Кампанії без протистояння з самнітами. Після цього у 343 р. до н. е. ситуація загострилася так, що Рим почав війну з самнітами. Скориставшись ситуацією, Рим встановив своє панування над усім Лацієм — центральною частиною півострова, розпустивши при цьому Латинський союз, який свого часу нав'язував йому свою політику. Однак у 341 році було укладено мир, у якому створено союз Риму, самнітів, сідіцинів та Капуа.
Друга самнітська війна
Передумови Другій самнітській війні ряд союзів, які уклали сторони. Захопленням Капуї просування римлян в Кампанію не обмежилося. Захопивши Кампанію, Рим зіткнувся не тільки з самнітами долини Ліріса, але і з гірськими племенами власне Самнію. Для останніх захоплення римлянами Кампанії означало не тільки втрату об'єкта грабежів і важливого ринку найманців, а й втрату виходу до моря. Мабуть, в цей час в Неаполі, що зберіг грецьку культуру, загострилася боротьба аристократичної і демократичної партій. Паралельно ходили чутки, що самніти рушать з місця, як тільки повстануть кампанійці. Тому у 326 р. до н. е. Корнелій вирішив за краще розташуватися постійним табором у Кампанії. Публій повідомляє сенату, що 2 тисячі ноланських та 400 самнітських воїнів у Палеполі. Корнелій повідомляє, що весь Самній піднявся. Тоді вони вирішили відправити послів до самнітів, але отримали від них зухвалу відповідь: самніти почали звинувачувати римлян в утисках. Публій, своєю чергою, одразу ж зайняв вигідне місце між Палеполем і Неаполем і таким чином позбавив ворогів можливості надавати одна одній союзницьку. В основному друга Самнітська війна розпочалася внаслідок напруженості, що виникла через втручання римлян у Кампанію.
Перебіг подій
У 326 р. до н. е. двоє провідних людей Неаполя, які були незадоволені поведінкою самнітів у місті, створили можливість римлянам взяти місто і закликали до відновлення дружби з Римом. Міста Алліфа, Калліфа і Руфрія були взяті римлянами. У 325 р. до н. е., коли війна з самнітами і зрада луканців давали сенату приводи для турбування, до них ще добавився союз вестінського племені з самнітами. Розпочалася війна про вестінів, яку очолив Юлій Брут. Луцію Фурію дістався Самній. Брут захопис спочатку Кутіну, а потім Цінгілію.Тіт Лівій, VIII, 29. Диктатор Папірій підготував військо і пішов на Імбріній (це місце невідоме), зав'язалася битва з самнітами, що була успішною для римлян. Лівій розповідає, що цього дня було вбито 20 тисяч ворожих воїнів.Тіт Лівій, VIII, 30. Самніти почали просити миру, в результаті було укладено договір про надання кожному римському воїну одягу і річної платні. Втім, фактично договір укладено не було через суперечки про, власне його умови, тому самніти пішли з Риму, уклавши на рік перемир'я. У 323 р. до н. е. при консульстві Гая Сульпіція і Квінта Емілії виникла нова війна — в Апулії. Рим послав свої війська в обидві сторони: до самнітів (Сульпіцій) та до апулійців (Емілій). Землі Апулії і Самнію були спустошені, але ніде не було відкритої зустрічі з ворогом. Наступного року поширилися чутки ніби самніти набрали у сусідів найманців. Римське військо миттєво відреагувало на це, вирушивши до Самнію. Самніти не могли протистояти жаху, який наводила кіннота та натиску піхоти: одних перебили на місці, інші втекли.Тіт Лівій, VIII, 37-39.
321 р. до н. е. ознаменувався битвою в Кавдінській ущелині, де римляни потерпіли тяжке ураження. Римські легіони очолювали два консула — Тит Вертурій і Спурій Постумій. Римляни йшли на допомогу союзному місту Луцерії і вибрали коротку дорогу через Кавдінську ущелину. Самніти, своєю чергою, влаштували засідку, перегородили вхід і вихід з ущелини завалами з дерев і каменів. Римська армія опинилася в пастці без запасів продовольства. Пробитися з оточення не було ніякої можливості і через кілька днів римляни здалися. Полководець самнітів Понтій не міг ухвалити рішення, що робити з римлянами і звернувся за порадою до батька. Його батько, Геренній Понтій, порадив або перебити всіх римлян, щоб повністю викорінити ворогів, або відпустити всіх на свободу, щоб придбати друзів і союзників. Син вибрав проміжний варіант. Всіх римлян, без зброї і роздягнених вивели з Кавдінської ущелини і «провели під ярмом». Після чого відпустили додому, залишивши в заручниках вершників. Тим самим самніти і не знищили ворогів і не придбали союзників. Тепер для римлян на першому місці була помста. Через деякий час римляни здобули нові перемоги над самнітами, зокрема взяли Луцерію в 320 р до н. е. і своєю чергою «прогнали» самнітів під ярмом.Тіт Лівій, ІХ, 2-8.Аппіан, Римська історія: Самнітські війни, 1.10.