Екологі́чне пра́во, іноді пра́во довкі́лля — інтегративна система міжнародних правових норм та положень національної системи права, якими регулюються та охороняються суспільні відносини щодо охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини) та забезпечення екологічної бюезпеки.

Екологічні суспільні відносини розподіляють на: природоресурсні правовідносини — суспільні відносини стосовно використання природних ресурсів; природоохоронні правовідносини — правовідносини в галузі екології; правовідносини у сфері забезпечення екологічної безпеки. Екологія – інтегративна природничо-правова наука, яка синтезуючи здобутки біології, ботаніки, агрономії, хімії, медицини, геології, експертології та інших наук, розкриває складні процеси взаємодії природи і людства, їх вплив на стан довкілля та здоров’я людини, формує стратегію та правову політику  пріоритетності екологічної безпеки суспільства, напрямки екологізації матеріального виробництва, механізми захисту екологічних прав людини.Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 4-тє, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2026. С. 210. ISBN 978-617-566-965-5

Предметом екологічного права є суспільні відносини, що виникають між суб’єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання, відтворення (відновлення) природних об’єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках – захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків, зниження екологічних ризиків і задоволення екологічних та інших інтересів в умовах сталого розвитку країни.Екологічне право: підручник / [А.П. Гетьман, Г.В. Анісімова, А.К. Соколова та ін.]; за ред. А.П. Гетьмана.  Харків: Право, 2019.  C. 13

Ю.С. Шемшученко визначає екологічне право як «комплексну галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки та охорони особливо охоронюваних природних об’єктів і територій (об’єктів і територій екомережі) в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь».Екологічне право України. Академічний курс: підруч. для вищ. навч. закл. / Г. І. Балюк та ін.; заг. ред. Ю. С. Шемшученка; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ. ун-т права.  Київ: Юридична думка, 2005. С. 19.

Джерелами екологічного права є норми Конституції України та міжнародних правових актів, Земельний, Лісовий, Водний кодекси, Кодекс України про надра, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про природний заповідний фонд», «Гірничий закон України», «Про рослинний світ», «Про бджільництво», «Про оцінку впливу на довкілля». Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджені Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIIIб, Стратегія збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 р. № 708-р та інші нормативні акти.

Об’єкти екологічного права ст 5. Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» за типом: диференційовані, цей тип складається з: земля; надра; природні води; атмос­ферне повітря; рослинний світ; тваринний світ. інтегровані, до нього відносять: довкілля; життя та здоров’я громадян. особливо охоронювані, до нього відносять: природні комплекси та ландшафти — об’єкти та території природно-заповідного фонду; природно-соціальні умови та про­цеси — курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони; екосис­теми — виключна економічна зона, континентальний шельф з розташованими на них природними ресурсами; природно-антропогенні зони — території, що зазнали впливу еколо­гічних катастроф; екологічна мережа. Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище у сфері зміни клімату, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Стю 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст.546.  Із змінами, внесеними згідно із законами України. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1264-12#Text  

Відповідно до Індексу екологічної ефективності (Environmental Performance Index) Україна займає 60 місце. Найгірші показники в оцінці України становлять такі категорії: якість атмосферного повітря, умови для збереження біорізноманіття, стан екосистемних послуг, санітарія та управління відходами. Основними проблемами у сфері охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів, які негативно впливають на здоров’я людей та сталість екосистем, є: забруднення навколишнього природного середовища викидами в атмосферне повітря та скидами у водні об’єкти від промислових підприємств; нераціональне використання основних природних ресурсів та їх виснаження; забруднення поверхневих, підземних та морських вод; недостатня лісистість території України; деградація земельних ресурсів та інші фактори. Стратегія екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року.  Схвалено розпорядженням  Кабінету  Міністрів України  від  20 жовтня  2021 р.  No  1363-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1363-2021-р#Text

Значну шкоду природі завдають акти військової агресії, які супроводжуються застосуванням ракетних ударів по об'єктам критичної інфраструктури, автозаправкам та іншим цивільним об'єктам, проявами екоциду та екологічного тероризму.

Земельні ресурси України є значною мірою деградованими, з високим показником розораності порівняно з європейськими країнами, а використання земель не повною мірою відповідає вимогам раціонального природокористування. Особливо слід відзначити порушення екологічно збалансованого співвідношення між сільськогосподарськими угіддями, зменшення території унікальних степових ділянок та інших цінних природних екосистем, надмірну розораність території. Стратегія екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року.  Схвалено розпорядженням  Кабінету  Міністрів України  від  20 жовтня  2021 р.  No  1363-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1363-2021-р#Text

Біологічне різноманіття (біорізноманіття) є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. На сьогодні втрата біорізноманіття відбувається швидшими темпами, ніж у будь-який інший період в історії людства. У середньому близько 25 відсотків видів у оцінених групах тварин і рослин перебувають під загрозою зникнення, що свідчить про ризик втрати приблизно 1 млн. видів у найближчі десятиліття. Така динаміка збережеться, якщо не будуть вжиті ефективні заходи для зменшення інтенсивності основних чинників втрати біорізноманіття.Стратегія збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 р. № 708-р. Урядовий кур'єр від 22.07.2026. № 152. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/708-2026-р#Text

Чиста вода, квітуча природа, життєдайне повітря разом з багатими природними ресурсами Землі є найбільшим капіталом сьогодення, запорука виживання людини в майбутніх епохах глобального світу.Тертишник В. Екологічне право. Підручник. Київ: Алерта, 2026. С. 13. ISBN 978-617-566-995-2

Стокгольмська декларація, прийнята на Конференції  ООН з проблем оточуючого людину середовища (1972 р.), закріплює основні засади екологічного права: «Людина має фундаментальне право на свободу, рівність і умови життя в середовищі такої якості, яке дозволяє гідне та процвітаюче життя, а також несе основну відповідальність за захист і покращення довкілля на благо нинішніх і майбутніх поколінь» (принцип1); «Природні ресурси Землі, включаючи повітря, воду, землю, флору і фауну, а особливо репрезентативні зразки природних екосистем, слід зберігати на благо нинішніх і майбутніх поколінь шляхом ретельного планування та управління, в міру необхідності» (принцип 2); «Наука і технології, сприяючи економічному та соціальному розвитку, мають використовуватися для виявлення, запобігання та боротьби з екологічними проблемами, а також для вирішення екологічних проблем на благо всього людства» (принцип 18).Конференція ООН з проблем оточуючого людину середовища, (Стокгольмська конференція 1972 року). URL:   https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/declarathenv.shtml

Метою державної екологічної політики в Україні є досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем.Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджені Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 16. Ст.70.  URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text

Одними з основних принципів екологічного права та охорони довкілля України є: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;  екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони довкілля, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широке впровадження новітніх технологій; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану довкілля.Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, № 41, ст.546.  Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3180-XII від 05.05.93, ВВР, 1993, № 26, ст.277 - № 554-IX від 13.04.2020, ВВР, 2020, № 37, ст.277. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1264-12#Text

В Україні наукові розробки доктринальних основ та правових проблем екологічного права були проведені у Секторі держави і права АН та отримали розвиток у наукових працях В.І.Андрейцева, Г.І.Балюк,П.Д. Біленчука, Ю.О.Вовка, А.П.Гетьмана, І.А.Дмитренка, В. А. Зуєва, Н.В. Ільків, М. В. Краснової, Ю.А. Краснової, В.В.Костицького, О. М. Ковтун, С.М.Кравченко, Н.Р.Малишевої, М.І.Малишка, І. І. Митрофанова, В. Л. Мунтян.  В.К.Попова, Б.Г.Розовського, К. А. Рябец, М. М. Сливки, В. М. Тертишника, Н.І.Титової, Ю. Туниці, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги, О.М. Шумила, В.О.Чуйкова та інших авторів.

В 1992 році на міжнародній конференції в університеті  Гофстра у Нью-Йорку  відомий український вчений, академік НАН України  Юрій Туниця обґрунтував необхідність розробки та прийняття Екологічної конституції Землі, основна доктрина якої згодом була викладена в його працях.Туниця Ю. Екологічна конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка,2002.  298 с.