Шарль-Андре́-Жозе́ф-Марі́ де Голль ( ) (22 листопада 1890, Лілль, Французька республіка — 9 листопада 1970, Коломбе-ле-Дез-Егліз, Верхня Марна, Франція) — французький державний, військовий і політичний діяч. Перший президент П'ятої республіки у 1958–1969, двічі обирався на посаду. Професійний військовий, генерал.
Очолював рух «Вільна Франція», від липня 1942 року — «Франція, яка бореться» (), які були визнані керівництвом союзників по антигітлерівській коаліції. Боровся проти Третього Рейху під час Другої світової війни з 1944 по 1946 рік для відновлення демократії. Головнокомандувач підпорядкованих «Вільній Франції» та «Франції, яка бореться» збройних сил у 1940–1944 роках. Став главою тимчасового уряду Франції після її визволення у 1944 році. Лідер Об'єднання французького народу (1947—1955). З 1958 року прем'єр-міністр Франції під президентством Рене Коті. Він переписав Конституцію Франції та заснував П'яту республіку після затвердження нової Конституції референдумом.
У 1958-му році Національні збори доручили йому сформувати уряд на час економічної відбудови Франції й розв'язати проблему кризи в Алжирі. Він був обраний президентом наприкінці 1958-го року, змінив конституцію в бік зміцнення президентської влади і працював на президентській посаді до квітня 1969-го року.
Дитинство. Початок кар'єри Шарль де Голль народився 22 листопада 1890 року в місті Лілль. Його батько викладав філософію та літературу в паризькому коледжі єзуїтів. Предки з боку батька де Голля належали до старої земельної аристократії Нормандії та Бургундії. Його мати Жанна Кароліна Марі Майо (1860—1940) походила з родини заможних підприємців Лілля з французькими, ірландськими (МакКартан), шотландськими (Флемінг) та німецькими (Колб) предками.Aidan Crawley:. The Literary Guild, London 1969, S. 13–16.
Батьки своїх п'ятьох дітей виховували в дусі католицизму та патріотизму. З дитинства дуже любив читати, захоплювався історією та військовою справою. Але все ж він мріяв стати письменником. Після року підготовчих навчань у паризькому коледжі Станісля у 1901 році його зарахували до Спеціальної військової школи в Сен-Сірі як піхотинця. 1912 року у званні молодшого лейтенанта закінчив Сен-Сір із відмінною атестацією. Продовжив освіту у Вищій військовій школі в Парижі.
Перша світова війна З початку Першої світової війни 12 серпня 1914 року лейтенант де Голль взяв участь у війні у складі 5-ї армії Шарля Ланрезака, розташованій на північному сході. 15 серпня у Дінані він отримав перше поранення, після якого повернувся до війни лише у жовтні. 10 березня 1915 року поранений вдруге у битві при Мениль-ле-Юрлю, а при поверненні отримав чин капітана і посаду командира роти.
У Верденській битві при селі Дуомон в 1916 році поранений втретє. Залишаючи поле битви, він, вже нібито посмертно, отримав шану від армії. Проте де Голль не помер, а потрапив у полон до німців; його лікували у госпіталі на Майні і утримували в різних фортецях. Усього де Голль перебував у німецькому полоні 32 місяці.
Зробив п'ять невдалих спроб втекти. Разом з ним в полоні був Михайло Тухачевський, у майбутньому маршал Червоної Армії, з яким де Голль спілкувався на воєнно-теоретичні теми. У полоні він вивчав Німеччину, що в подальшому йому допомогло у воєнному командуванні. Саме тоді, у 1916 році, написав свою першу книгу «Чвари у таборі ворога», де вперше висловив думку, що політика мусить переважати над війною.
1920-і роки. Сім'я У 1919—1921 роках перебував у Польщі, де викладав теорію тактики в колишньому училищі імператорської гвардії в Рембертові біля Варшави, а в липні-серпні 1920 року нетривалий час воював на фронті радянсько-польської війни; у 1919—1921 роках в чині майора (військами РРФСР в цьому конфлікті командував, за іронією долі, якраз Тухачевський).
Відхиливши пропозицію про постійне місце у Війську Польському і повернувшись на батьківщину, він 6 квітня 1921 року одружився з Івонною Вандрою, а 28 грудня 1922 року в них народився син Філіпп, названий на честь маршала Філіппа Петена. Де Голль викладав у військових училищах Сен-Сіра, а у 1922 йому дозволили викладати у Вищій військовій школі. 15 травня народилася дочка Елізабет, у 1928 році — Анна, яка мала синдром Дауна і померла у 1948 році. Внаслідок цього де Голль став меценатом Фонду дітей з синдромом Дауна.
Військовий теоретик У 1930-ті роки підполковник, а згодом полковник де Голль став значним військовим теоретиком. Його роботи того часу: «За професійну армію», «На вістрі шпаги», «Франція та її армія» та інші. У них ідеться про необхідність розвитку танкових військ, його роботи подібні до робіт німецького теоретика Гудеріана. На жаль, книги де Голля не зацікавили французьких головнокомандувачів.
Друга світова війна і лідер Опору
«Вільна Франція»
До початку Другої світової війни де Голль мав чин полковника. 14 травня 1940 року йому доручили командування 4-м полком (5000 солдатів і 85 танків). З 1 червня він одночасно виконував обов'язки бригадного генерала, але офіційно його не встигли затвердити у цьому чині, тому після війни він отримував пенсію від Четвертої республіки як полковник. 6 червня прем'єр-міністр Поль Рейно призначив де Голля заступником міністра закордонних справ на період війни. На цій посаді генерал не прийняв умови перемир'я, а 17 червня, після переходу влади до Анрі Філіппа Петена, емігрував до Великої Британії.
Саме цей момент став переломним у біографії де Голля. У «Мемуарах надії» він написав: «18 червня 1940 року, відгукуючись на заклики своєї Батьківщини, позбавлений будь-якого шансу на порятунок своєї душі і честі, де Голль, один, нікому не відомий, мав взяти на себе відповідальність за Францію». Цього дня BBC передало радіозвернення де Голля «До всіх французів» («A tous les Français») із заявою: «Франція програла битву, але це не означає, що вона програла війну! Ми нічого не втратили, адже ця війна — світова. Прийде день, коли Франція поверне собі свободу і велич… Ось чому я звертаюсь до всіх французів об'єднатися навколо мене в ім'я дії, самопожертви і надії».
Генерал звинуватив уряд Петена у зраді й заявив, що «з повним усвідомленням обов'язку виступає від імені Франції». З'явилися й інші заклики де Голля. Так де Голль встав на чолі «Вільної Франції» — організації, покликаної чинити опір окупантам і колабораціоністському режиму Віші.
Спочатку йому довелось зіткнутися з чималими труднощами. «Спочатку я був ніким… У Франції — нікого, хто міг би за мене ручатися, і не був відомим у країні. За кордоном — ніякої довіри до мене і жодного виправдання моїй діяльності». Формування «Вільної Франції» було затяжним. Але хто знає, щоб було б, як би за нього не поручився прем'єр-міністр Британії Вінстон Черчилль. Саме прагнення Черчилля створити альтернативу вішістським капітулянтам привело його до того, що він визнав де Голля «главою всіх вільних французів» (28 червня 1940 року).
30 червня у розмові з Морісом Шуманом де Голль сказав: «Я вважаю, що СРСР вступить у війну раніше Америки, але врешті-решт обидві ці країни візьмуть у ній участь… Гітлер мріє про Україну. Він не зможе утриматись від спокуси вирішити долю СРСР, і це буде початком його загибелі…»
Великим успіхом «Вільної Франції» стало встановлення безпосередніх контактів із СРСР 22 червня 1941 року. За 1941—1942 років розросталася мережа партизанських організацій в окупованій Франції. З жовтня 1941 року, після перших масових розстрілів заручників німцями, де Голль закликав французів до загального страйку і до масових акцій непокори.
Контроль над колоніями. Рада Оборони Імперії. Розвиток опору З погляду військового головне завдання полягало у переведенні на сторону патріотів «Французької імперії» — значних колоніальних володінь в Африці, Індокитаї, Океанії. Після невдалої спроби захопити Дакар де Голль створив к Браззавілі (Конго) Раду Оборони Імперії, маніфест про створення якої починався зі слів: «Ми, генерал де Голль (), глава вільних французів, постановляємо…» До Ради входили антифашистські налаштовані військові губернатори французьких колоній (переважно африканських). У цей момент де Голль виголосив національне та історичне коріння свого руху. Створив Орден Визволення, головним знаком якого став лотаринзький хрест із двома перекладинами — стародавній символ французької нації. Декрет про створення Ордена нагадував указ короля Франції.
Конфлікт із союзниками Дії де Голля викликали роздратування на Заході. В уряді Рузвельта відкрито говорили про «так названих вільних французів», «блискучу отруйну пропаганду» і тих, хто заважає проводити війну. 7 листопада 1942 року американські війська висадилися на території Алжиру та Марокко й пішли на переговори з французькими воєначальниками, котрі підтримували Віші. Де Голль намагався переконати керівництво Англії та США, що співпраця з вішістами у Алжирі призведе до втрати моральної підтримки союзників у Франції. «Сполучені Штати,— говорив де Голль,— вносять у великі справи стихійні відчуття й складну політику». Суперечності між патріотичними ідеалами де Голля та рузвельтівською байдужістю до вибору союзників стали одними з найважливіших перешкод для проведення скоординованої політики у Північній Африці.
Переїхавши в 1943 році до Алжиру, де Голль разом з маршалом Жіро створили уряд Франції у вигнанні. Відтоді рухом Опору керували з цієї африканської країни. Для Франції, зокрема для де Голля, Алжир — окрема сторінка. Генерал неодноразово пов'язував свою долю з цим краєм. Військо де Голля вело активні дії у Північній Африці та Італії, а згодом узяло безпосередню участь у визволенні Франції.
Де Голлеві Франція завдячує тому, що відразу після війни вона не перетворилася на політичний додаток США. Рішучість і швидкість, з якими генерал встановив у Франції владу національного уряду, дали змогу уникнути задуманого американцями запровадження режиму AMGOT (Allied Military Government for Occupied Territories — Союзний військовий уряд на окупованих територіях). Висадившись 6 червня 1944 року на нормандському узбережжі, генерал наполіг, жорстко натиснувши на головнокомандувача союзного війська Дуайта Ейзенхауера, на якнайшвидшому визволенні Парижа, тоді як свою армію він скерував на схід, не заходячи до столиці.
Генерал з'явився у Парижі наступного ж дня після його визволення. Він одразу ж зайняв будівлю Військового міністерства на вулиці Сен-Домінік. Таким чином він хотів засвідчити, що Республіка не припиняла свого існування, а уряд Віші був лише тимчасовим відхиленням. Після цього він вирушив до Ратуші, де виголосив історичну промову, в якій наголосив на чільній ролі французів у визволенні країни. Так він хотів показати американцям, англійцям та іншим союзникам, що не дозволить панування у Франції когось іншого, крім французів.
Тимчасовий режим
Вже восени 1944 року Франція вступила в новий період своєї історії. Він тривав до кінця 1946 року, до прийняття нової конституції, й називався Тимчасовим режимом. 9 вересня 1944 року генерал Шарль де Голль сформував новий коаліційний Тимчасовий уряд, до якого увійшли учасники руху Опору. Вся повнота влади була фактично зосереджена в руках голови Тимчасового уряду генерала де Голля. З цієї дати почався відлік де Голля — першої людини в державі. У 1944—1946 роках він — голова Тимчасового уряду Франції. З 1947 року керував діяльністю заснованої ним політичної партії «Об'єднання французького народу» (ОФН).
Дії Тимчасового уряду де Голля в 1944—1946 роках сприяли відродженню французької держави в нових історичних умовах. Однією з першочергових проблем повоєнної Франції було питання про новий конституційний устрій Франції. Його мали вирішити Установчі збори, вибори до яких було призначено на 21 жовтня 1945 року. Одночасно в країні проходив референдум, який мав на меті визначити статус і повноваження майбутнього парламенту, а також виявити ставлення до політичної системи Третьої республіки. Референдум відкрив ідею повернення до Третьої республіки.