Трихінельо́з (син. трихіноз, ) — біогельмінтоз, який спричинюють гельмінти — різні види роду TrichinellaPozio, E., & Murrell, D. K. (2006). Systematics and Epidemiology of Trichinella. Advances in Parasitology, 63, 368—439., характеризується гострим перебігом, гарячкою, мінливими набряками, особливо обличчя, міалгіями і вираженими алергічними проявами.
Історичні відомості Дослідження геному трихінел свідчать про те, що вони існували, як окремий вид, із середині міоцену (близько 20 млн років тому)Zarlenga DS, Rosenthal BM, La Rosa G, Pozio E, Hoberg EP. Post-Miocene expansion, colonization, and host switching drove speciation among extant nematodes of the archaic genus Trichinella. Proc Natl Acad Sci U S A. May 9 2006;103(19):7354-9.. Те, що інфікування трихінельозом людей відбувалось у давні часи, свідчить виявлення личинок збудника у єгипетській мумії, час муміфікації якої щонайменше 1300 років до н. е.Neghina R, Moldovan R, Marincu I, Calma CL, Neghina AM. The roots of evil: the amazing history of trichinellosis and Trichinella parasites. Parasitol Res. Feb 2012;110(2):503-8.. Релігійні заборони споживання свинини в деяких регіонах і релігіях світу можуть бути пов'язані саме з раннім культурним усвідомленням загрози захворювання на трихінельозupouy-Camet, Bruschi F. Management and Diagnosis of Human Trichinellosis. FAO/WHO/OIE Guidelines for the Surveillance, Prevention, and Control of Trichinellosis. Trichinellosis.org. Available at . Личинки збудника в діафрагмі 51-річного італійського каменяра, який начебто помер від туберкульозу, вперше виявив у 1835 році англійський хірург й патолог Джеймс Педжет, який на той час був 21-річним студентом«Paget, Sir James». Royal College of Surgeons. Retrieved 23 October 2012. . . Британський зоолог, палеонтолог й анатом Річард Оуен у той же рік детально описав морфологію паразита, назвавши його Trichina spiralisRichard Owen (1835) "Description of a microscopic entozoon infesting the muscles of the human body, " Transactions of the Zoological Society of London.. У 1859-70 роках австрійський патолог Рудольф Вірхов, німецький патолог Фрідріх Альберт фон Ценкер та зоолог Рудольф Лейкарт детально вивчили перебіг хвороби, встановили етіологічний зв'язок між трихінелами і тифоподібним захворюванням, виявивши гельмінта в м'язах хворої, що загинула з помилковим діагнозом «черевний тиф», відтворили інвазію експериментально шляхом зараження собаки тваринним м'ясом, яке містило личинки трихінел, описали життєвий цикл гельмінтаRudolf Leuckart Untersuchungen über Trichina spiralis, Leipzig, Winter 1860, 2. Aufl. 1866FA. von Zenker Ueber die Trichinenkrankheit des Menschen. Archiv für pathologische Anatomie und Physiologie und für klinische Medicin 1860, Volume 18, Issue 5-6, pp 561—572Blumer G. «Some remarks on the early history of Trichinosis (1822—1866).» Yale Journal of Biology and Medicine 07. 1939. — 1(6)581-588..
Актуальність Трихінельоз є одним із найтяжчих гельмінтозів людини, природні осередки виявляють на всіх широтах земної кулі та на всіх континентах, окрім Австралії. Синантропні осередки є в регіонах із розвиненим свинарством, широким вживанням людьми в їжу свинячого м'яса. У деяких регіонах України, зокрема у Вінницькій, Хмельницькій, Одеській областях, сформувалися ендемічні осередки трихінельозу. Цьому посприяв безконтрольний випас свиней з особистих господарств, збільшилось використання м'ясних продуктів без ретельної санітарно-ветеринарної експертизи, особливо в сільській місцевості. Виросла й кількість випадків трихінельозу через вживання в їду інвазованого м'яса диких тварин.
Етіологія
Класифікація та морфологія Збудники трихінельозу — різні підвиди (Trichinella spiralis spiralis, Trichinella spiralis nativa, Trichinella spiralis nelsoni) їх відносять до виду Trichinella spiralis, роду Trichinella, типу Nematoda. Назва «Trichinella» походить від — опушена, зроблена з волосся. Статевозрілі трихінели дрібних розмірів (завдовжки 1-3 мм, діаметром менше 0,5 мм), тіло їх циліндричне, кутикула прозора, має кільчасту структуру. Трихінели є роздільно-статевими живородними гельмінтами, їх личинки мають паличкоподібну форму, завдовжки до 0,1 мм.
Цикл розвитку
Трихінел відносять до біогельмінтів. Цикл розвитку трихінел реалізується в одному і тому ж організмі, який відіграє для них спочатку роль остаточного, а потім проміжного хазяїна. У статевозрілій стадії вони паразитують в стінці нижніх відділів тонкої кишки людини або інших ссавців, а в личинковій — у поперечно-смугастій мускулатурі. У біологічному циклі трихінел виділяють кілька стадій. Розвиток від яйцеклітини до личинки відбувається в яєчнику і матці самиці.
Міграційна стадія Народжені личинки здійснюють активну міграцію по всіх органах, але остаточно осідають в м'язових волокнах і тільки там розвиваються до інвазійних личинок. У період міграції личинки підростають, кілька разів змінюють свою оболонку (линяють). Трихінели, які мігрують, дуже алергогенні. Личинки надзвичайно стійкі до високих температур, тому звичайні способи кулінарної обробки не спричиняють їх загибель.
М'язова стадія Виділяючи гіалуронідазу, личинки проникають в сарколему м'язових волокон. Через 18-20 діб перебування в м'язах вони підростають до 0,8-1 мм, закручуються спірально і стають інвазивними. Через 35-40 днів навколо м'язової трихінели утворюється капсула внаслідок реакції оточуючої тканиниTrichinella papuae, Trichinella pseudospiralis, Trichinella zimbabwensis капсул не утворюють.. Утворення капсули захищає личинки від імунної системи хазяїна. Зазвичай в капсулі знаходиться одна трихінела, спірально згорнута в 2,5 обороти. При інтенсивній інвазії одна капсула може містити дві та навіть три личинки. Стінка капсули складається з тонкого сполучнотканинного та прозорого гіалінового шарів. Середня величина капсул у людини становить 0,6×0,2 мм. Через 14-18 місяців починається звапнення капсул, яке триває до 2 років. У капсулах личинки трихінел залишаються життєздатними протягом багатьох років.
Кишкова стадія При перетравлюванні зараженого м'яса личинки звільняються в шлунку, потім із їжею потрапляють до тонкого кишечника, де через добу вони перетворюються на самців і самиць, які й народжують личинок. Запліднені самиці за допомогою головного стилета прикріплюються до слизової оболонки кишки і за добу досягають статевої зрілості. Через 80—90 годин після зараження людини чи тварини самиці народжують личинок. Дорослі трихінели живуть в кишечнику від 10 до 56 діб у тварин і 45—56 діб у людини. За життя одна самиця в організмі різних тварин народжує від 200 до 2000 личинок, в організмі людини — в середньому 1500.
Епідеміологічні особливості
Джерело та резервуар інфекції Хазяями трихінел є переважно хижі ссавці, а також деякі ластоногі, гризуни, комахоїдні, всеядні — домашні та дикі свині. Існують природні та синантропні осередки інвазії. У природних осередках джерелом трихінельозу є дикі тварини, переважно м'ясоїдні (вовки, лисиці, борсуки, кабани, ведмеді тощо). Можливе й зараження птахів, які можуть клювати падло, окремих морських безхребетнихOdevskaia IM. [Role of birds in the epizootology of trichinosis in arctic marine mammals]. Med Parazitol (Mosk). 2010 Jul-Sep;(3):32-7., деяких плазунів, зокрема крокодилівPozio E The broad spectrum of Trichinella hosts: from cold- to warm-blooded animals. Vet Parasitol. 2005 Sep 5;132(1-2):3-11.. Циркуляцію трихінельозної інвазії в природі обумовлює хижацтво і поїдання падла, нерідко канібалізм у тварин. Зараження людей відбувається при вживанні в їжу інвазованого личинками трихінел м'яса, частіше свійської свинини, але нерідкісні випадки зараження від м'яса дикого кабана, ведмедя, борсука, рідше — від інших тварин, птахів тощо. Так описані спалахи зараження у Польщі, Франції, Італії від конини, адже коні іноді їдять мертвих тварин і саме так заражаються.Murrell KD. Djordjevic M. et al. Epidemiology of Trichinella infection in the horse: the risk from animal product feeding practices. Vet Parasitol. 2004. 123:223-33.. Природні осередки трихінельозу первинні за своїм походженням. Серед свійських тварин та синантропних гризунів виникають і підтримуються синантропні осередки інвазії. Поїдання всеїдними свинями заражених померлих пацюків, харчових відходів і продуктів забою, що містять личинки трихінел, підтримує циркуляцію інвазії в синантропних осередках. Людина не бере участі в циркуляції трихінельозу, тому що після зараження стає епідеміологічним тупиком інвазії.
У світі, й в Україні абсолютно переважають випадки трихінельозу, який спричинює вид Trichinella spiralis, що циркулює у домашніх свиней. Ще два види Trichinella nativa і Trichinella nelsoni можуть достатньо часто спричиняти захворювання у людей в світі, але вони поширені в дикій природі за межами України. Інші види трихінел (Trichinella britovi, Trichinella murrelli, Trichinella papuae, Trichinella pseudospiralis) взагалі досить рідко уражають людину, в Україні не циркулюють.
Механізм і шляхи передачі Механізм зараження — оральний, шлях передачі — харчовий. Провідним фактором передачі є недостатньо термічно оброблене м'ясо домашніх і диких тварин, що містить живі інкапсульовані личинки трихінел. Личинки стійкі до соління, копчення, нетривалого заморожування і гинуть тільки при нагріванні до певних температур.
Сприйнятливий контингент та імунітет Захворюваність часто носить груповий характер, відбуваються часто сімейні спалахи. Імунітет до кінця не прояснений, однак після зараження тривалий час зберігаються високі титри антитіл проти личинок трихінел, хоча цього недостатньо для елімінації тих личинок, які є всередині капсул у м'язах. Можливо, такий інтенсивний гуморальний імунітет захищає від повторних заражень. Дітей вважають певною мірою стійкими до трихінельозу, при захворюванні вони мають менше ускладнень та й видужують швидше. Можливо, це пов'язано ще й з меншим за кількістю вживання м'яса, ніж це відбувається у дорослих.
Патогенез
Ранній період Після перетравлення зараженого м'яса в шлунку і розчинення капсул, які містять личинки, останні проникають у тонку кишку. Через наявність у самиць головного стилета, за допомогою якого вони укорінюються в слизову оболонку кишки, відбувається місцеве подразнення і невелике запалення у кишці, яке проте мало турбує уражену людину. Тільки якщо цих самиць багато, то тоді відбувається розвиток симптомного ентериту.
Початок міграції личинок Через 3-4 доби після зараження трихінельозом людини чи тварини самиці народжують личинок, які потрапляють спочатку в лімфатичні, потім в кровоносні судини, і активно мігрують по всьому організму до поперечносмугастих м'язів. У паренхіматозних органах личинки гинуть, але проникаючи в скелетні м'язи, швидко ростуть, набувають спіралеподібної форми і через 3 тижні стають інвазійними.
Сенсибілізація в генезі трихінельозу Продукти розпаду загиблих личинок, метаболіти живих особин є високоімуногенними, що обумовлює розвиток під час міграції виражених алергічних імунопатологічних реакцій, які призводять до значних порушень функцій органів і систем. У патогенезі трихінельозу головну роль відіграють саме алергічні реакції організму, сенсибілізованого продуктами обміну і розпаду личинок й статевозрілих трихінел.
Перша фаза специфічної сенсибілізації організму Характеризується виникненням загальних алергічних проявів: гарячки, набряків, міалгії, висипу на шкірі, катаральних явищ, загальних неврологічних розладів.
Друга фаза специфічної сенсибілізації організму