Кеннет Девід Бучайзья Каунда (; 28 квітня 1924, Чінсалі, Північна Родезія— 17 червня 2021, Лусака, Замбія) — замбійський політик, перший президент Замбії з 1964 по 1991 рік. Був на передовій боротьби за незалежність від британського правління. Незадоволений керівництвом Гаррі Нкумбули в Африканському національному конгресі Північної Родезії, він відколовся і заснував Замбійський африканський національний конгрес, пізніше ставши головою Об'єднаної національної незалежної партії (UNIP).
Каунда був першим президентом незалежної Замбії. 1973 року після племінного та міжпартійного насильства всі політичні партії, окрім UNIP, були заборонені шляхом внесення поправок до конституції після підписання Декларації Чома. У той же час Каунда наглядав за придбанням мажоритарних пакетів акцій ключових іноземних компаній. Нафтова криза 1973 року та падіння експортних надходжень поставили Замбію в стан економічної кризи. Міжнародний тиск змусив Каунду змінити правила, які тримали його при владі. 1991 року відбулися багатопартійні вибори, на яких Фредерик Чілуба, лідер Руху за багатопартійну демократію, скинув Каунду.
1999 року його ненадовго позбавили громадянства Замбії, але наступного року рішення було скасовано.
Життєпис Кеннет Каунда народився 28 квітня 1924 року в місії Лубва в Чінсалі, тодішній частині Північної Родезії, нині Замбії, і був наймолодшим із восьми дітей. Його батько, преподобний Девід Каунда, був висвяченим місіонером і вчителем Шотландської церкви, який народився в Ньясаленді (тепер Малаві) і переїхав до Чінсалі, щоб працювати в місії Лубва. Його мати також була вчителем і була першою африканкою, яка викладала в колоніальній Замбії. Вони обидва були вчителями з етнічної групи бемба, яка розташована на півночі Замбії. Його батько помер, коли Кеннет був дитиною. Тут Кеннет Каунда отримував освіту до початку 1940-х років. Згодом пішов по стопах батьків і став учителем; спочатку в колоніальній Замбії, але потім у середині 1940-х років він переїхав до нинішньої Танзанії. Він також працював у Південній Родезії. Він відвідував навчальний центр Муналі в Лусаці між 1941 і 1943 роками. На початку своєї кар'єри він читав твори Махатми Ганді, які, за його словами, «прийшли прямо до мого серця».
Каунда був учителем у вищій початковій школі та майстром інтернату в Лубві, а потім директором у Лубві з 1943 по 1945 рік. Деякий час він працював у шахті Солсбері та Біндура. На початку 1948 року він став викладачем в Муфулірі для Об'єднаних місій до Мідного поясу (UMCB). Потім він був помічником в Африканському центрі соціального забезпечення та майстром інтернату шахтної школи в Муфулірі. У цей період він очолював скаутську групу Pathfinder і був хормейстером конгрегації Церкви Центральної Африки. Він також був віце-секретарем відділення Конгресу Нчанга.
Боротьба за незалежність і президентство 1949 року Каунда вступив у політику і став одним із засновників Африканського національного конгресу Північної Родезії. 11 листопада 1953 року він переїхав до Лусаки, щоб зайняти посаду генерального секретаря Африканського національного конгресу (ANC) під керівництвом Гаррі Нкумбули. Спільними зусиллями Каунди і Нкумбула не вдалося мобілізувати корінні африканські народи проти Федерації Родезії та Ньясаленду, де домінують європейці. 1955 року Каунда і Нкумбула були ув'язнені на два місяці з виправними роботами за поширення підривної літератури. Два лідери розішлися думками, оскільки Нкумбула все більше підпадав під вплив білих лібералів і, не в змозі захистити корінних африканців, Куанда очолив групу дисидентів до Нкумбули, яка врешті порвала з АНК і заснувала власну партію, Замбійський африканський національний конгрес (ZANC) у жовтні 1958 року. ЗАНК був заборонений у березні 1959 року і в Каунді був засуджений до дев'яти місяців ув'язнення, які він провів спочатку в Лусаці, потім у Солсбері.
Поки Каунда перебував у в'язниці, Майнца Чона та інші націоналісти вийшли з АНК, а в жовтні 1959 року Чона став першим президентом Об'єднаної національної незалежної партії (UNIP), спадкоємця ЗАНК. Однак Чона не бачив себе головним засновником партії. Коли Каунда був звільнений з в'язниці в січні 1960 року, він був обраний президентом UNIP. 1960 року він відвідав Мартіна Лютера Кінга-молодшого в Атланті, а потім, у липні 1961 року, Каунда організував кампанію громадянської непокори в Північній провінції, так звану кампанію Ча-ча-ча, яка в основному складалася з підпалів і перешкоджання значущим дорогам. Згодом Каунда балотувався як кандидат від UNIP під час виборів 1962 року. Це призвело до створення уряду коаліції UNIP-ANC, а Каунда став міністром місцевого самоврядування та соціального забезпечення. У січні 1964 року UNIP переміг на наступних великих виборах, перемігши своїх суперників з АНК і забезпечивши Каунду посаду прем'єр-міністра. 24 жовтня 1964 року він став першим президентом незалежної Замбії, призначивши Рубена Камангу своїм віце-президентом.
Освітня політика На момент здобуття незалежності процес модернізації Замбії був далеким від завершення. Національна освітня система була однією з найслабкіших у всіх колишніх колоніях Великої Британії, і в ній було лише сотня випускників університетів і не більше 6000 корінних жителів із двома і більше роками середньої освіти. Через це Замбії довелося вкладати значні кошти в освіту на всіх рівнях. Каунда запровадив політику, згідно з якою всі діти, незалежно від платоспроможності їхніх батьків, отримували безкоштовні зошити, ручки та олівці. Головним обов'язком батьків було придбати форму, сплатити символічний «шкільний внесок» і забезпечити відвідування дітей школою. Такий підхід означав, що найкращі учні отримували підвищення для досягнення найкращих результатів на всьому шляху від початкової школи до університетського рівня. Не кожна дитина могла ходити, наприклад, до середньої школи, але ті, хто ходили, були добре освічені.
Університет Замбії був відкритий в Лусаці в 1966 році після того, як замбійців по всій країні заохочували пожертвувати все, що вони могли собі дозволити, на його будівництво. Каунда був призначений канцлером і очолив першу церемонію вручення дипломів у 1969 році. Головний кампус був розташований на Грейт-Іст-роуд, а медичний кампус був розташований у Ріджвеї поблизу університетської лікарні. 1979 року в Замбійському технологічному інституті в Кітве було створено ще один кампус. 1988 року кампус Кітве був модернізований і перейменований в Університет Коппербелт, пропонуючи бізнесові, промислові та екологічні дослідження. Інші заклади вищого рівня, засновані в епоху Каунди, були професійно зосереджені та підпадають під егіду Департаменту технічної освіти та професійного навчання. Серед них — коледж Евелін Хоун і коледж розвитку природних ресурсів (обидва в Лусаці), Північний технічний коледж в Ндолі, Інститут підготовки фахівців Лівінгстона в Лівінгстоні та коледжі для підготовки викладачів.
Економічна політика Новий незалежний уряд Каунди успадкував країну з однією з найдинамічніших економік у Африці на південь від Сахари, в основному через її багаті родовища корисних копалин, хоча та, яка була значною мірою під контролем іноземних та багатонаціональних інтересів. Наприклад, Британська Південно-Африканська компанія (BSAC, заснована Сесілом Роудсом) досі зберігала комерційні активи та права на корисні копалини, які вона придбала за концесією, підписаною в 1890 році. Тільки погрожуючи експропріацією її напередодні незалежності чи вдалося Каунді отримати вигідні поступки від BSAC.
Його невміння в управлінні економікою зашкодило розвитку його країни після здобуття незалежності. Попри те, що у Каунда була одні з найкращих сільськогосподарських угідь в Африці, Каунда прийняла ту ж соціалістичну сільськогосподарську політику, що й Танзанія, з катастрофічними результатами.
Ухваливши рішення про планову економіку, Замбія запровадила програму національного розвитку під керівництвом Національної комісії з планування розвитку, яка запровадила «План перехідного розвитку» та «Перший національний план розвитку». Ці дві операції принесли великі інвестиції в інфраструктуру та виробничі сектори. У квітні 1968 року Каунда ініціював реформи Мулунгуші, які прагнули поставити іноземні корпорації Замбії під національний контроль у рамках Корпорації промислового розвитку. Протягом наступних років ряд гірничодобувних корпорацій було націоналізовано, хоча банки країни, такі як Barclays і Standard Chartered, залишалися в іноземній власності. Економіка Замбії зазнала невдачі з 1973 року, коли зростання цін на нафту та падіння цін на мідь разом зменшили дохід держави від націоналізованих шахт. Країна впала в борги перед Міжнародним валютним фондом (МВФ), і від Третього національного плану розвитку довелося відмовитися, оскільки кризове управління замінило довгострокове планування. Його слабкі спроби економічних реформ у 1980-х роках прискорили занепад Замбії. Після цього була проведена низка переговорів з МВФ, і до 1990 року Каунда була змушена частково приватизувати державні корпорації. Економічні проблеми країни в кінцевому підсумку сприяли його падінню від влади.
Однопартійна держава і «африканський соціалізм» 1964 року, незадовго до проголошення незалежності, між прихильниками церкви Лумпа на чолі з Алісою Леншиною спалахнуло насильство. Каунда тимчасово заборонив церкву і наказав арештувати Лумпу.
Починаючи з 1964 року, уряд Каунди розвивав чітко авторитарні риси. Ставши все більш нетерпимим до опозиції, Каунда заборонив усі партії, крім UNIP, після насильства під час виборів 1968 року. Однак на початку 1972 року він зіткнувся з новою загрозою у вигляді рішення Саймона Капвепве вийти з UNIP і заснував конкуруючу партію, Об'єднану прогресивну партію, яку Каунда негайно спробував придушити. Потім він призначив комісію Чона, яка була створена під головуванням Маїнза Чона в лютому 1972 року. Завданням Чони було надати рекомендації щодо нової конституції Замбії, яка фактично зводить націю до однопартійної держави. Повноваження комісії не дозволяли їй обговорювати можливі недоліки рішення Каунди, а натомість зосереджувалися на практичних деталях переходу до однопартійної держави. Нарешті, Каунда нейтралізував Нкумбулу, змусивши його приєднатися до UNIP і прийняти Декларацію Чома 27 червня 1973 року. Нова конституція була офіційно оприлюднена 25 серпня того ж року. На перших виборах за новою системою, що відбулися того грудня, Каунда був єдиним кандидатом.
Після ліквідації будь-якої опозиції Каунда зміг створити культ особистості. Він розробив ліву націоналістично-соціалістичну ідеологію під назвою замбійський гуманізм. Це було засновано на поєднанні ідей середини 20-го століття центрального планування/державного контролю та того, що він вважав основними африканськими цінностями: взаємодопомогою, довірою та лояльністю до спільноти. Подібні форми африканського соціалізму були введені, зокрема, в Гані завдяки Кваме Нкрума («Совість») і в Танзанії Джуліусом Ньєрере («Уджамаа»). Щоб розробити свою ідеологію, Каунда опублікував кілька книг: Гуманізм у Замбії та Керівництво по його реалізації, частини 1, 2 і 3. Інші публікації про замбійський гуманізм: Основи замбійського гуманізму, Тімоті Кандеке; Замбійський гуманізм, релігія та соціальна мораль, о. Клів Ділліон-Мелоун, S.J., і Замбійський Гуманізм: деякі основні духовні та економічні проблеми, Джастін Б. Зулу.