Апо́стол Павло́ (Савло, Саул, (Шауль), Šaʾul HaTarsi (Шауль з Тарсу); ; ; нар. на початку 1 ст. — † між 63 і 67 роками) — найвизначніший християнський місіонер, «апостол народів» та один з перших богословів християнства. Не входить ні в число перших 12-ти апостолів, ні до наступних 70-ти апостолів. Разом з апостолом Петром називається «першоверховним» апостолом. Основними джерелами інформації про життя Павла є новозавітна книга «Діяння святих апостолів» та частково послання самого апостола Павла.
Життя Походження Походив з єврейської глибокорелігійної родини, мав перше ім'я — Саул. Належав до племені Веніамінового, найменшого з 12-ти племен ізраїлевих і був очевидно названий на честь легендарного героя веніаминян — царя Саула. Павло народився в місті Тарсі (Кілікія) у Малій Азії, яке тоді славилося своєю грецькою академією і освіченістю своїх мешканців. Він успадкував від свого батька римське громадянство (, ), про що нагадує друге, латинське ім'я тарсянина — «Paulus», чи «Paullus» (малий), Павло, яке він часто вживає у своїх посланнях. Євангеліст Лука у Діях апостолів називає його Саулом (, ), а другим ім'ям, «Павло», лише побіжно у Діях 13:9. Саул, отже, не змінив свого імені через навернення на Павла, а лише мав цих два імені Саул/Павло і вживав їх без видимого наголосу чи переваги. Він пишався тим, що не став елліністом, і сказав про себе: «Я, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племені Веніамінового, єврей із євреїв, фарисей за Законом.» (), зберіг батьківську мову і традиції предків.
Освіта у Єрусалимі
Подальшу освіту здобув в Єрусалимі у школі відомого рабина . Незважаючи на приналежність до партії фарисеїв, був людиною вільнодумною і знавцем грецької мудрості. За єврейським звичаєм, молодий Саул вивчив ремесло з виготовлення наметів, яке потім допомагало йому заробляти на прожиток власною працею (). Можливо, це є непрямим свідченням того, що Павло збирався стати рабином: за навчання Торі не можна було брати гроші, тому всі рабини заробляли собі на життя тим чи іншим ремеслом. У своїх посланнях Павло не раз згадує, що не був тягарем для громади, оскільки годував себе сам (). Чи був Павло неодруженим, чи вдівцем, у Новому Завіті не сказано однозначно, однак він сам каже: «Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я» (). Павло, пройшовши курс Закону і коментарів до нього, був, напевно, свідком перших промов первомученика Стефана, які його дуже образили. На зібранні старійшин Павло «подав голос» заодно із садукейською партією стривожений підривом авторитету Єрусалимського Храму. Тут він стає за переконанням ревним гонителем ранніх християн і фактично очолює їхнє переслідування. Багатьох «назарян» (як їх тоді називали) було кинуто за ґрати, в очікуванні процесу їх змушували зректися імені Ісусового (). Павло почув, що єресі й лжевчення перекинулися далі й одним з центрів став Дамаск. Він іде до первосвященника Каяфи з проханням дати йому повноваження розшукати сектантів і з охороною привести їх в Єрусалим. Первосвященник охоче дає Павлові листи до провідників дамаських синагог.
Навернення Саула на шляху у Дамаск
Але під час своєї подорожі до Дамаску (з метою переслідування християн) Павло мав видіння Христа, після чого став невтомним апостолом християнства. Опівдні в дорозі його й супутників несподівано осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув небесний голос: «Сауле, Сауле, чому ти мене переслідуєш ?». На що Саул сказав: «Хто ти, Господи ?». Й почув відповідь: «Я — Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же та йди в місто і тобі скажуть, що маєш робити» (). Здивованого й осліпленого Саула привели в Дамаск, де після зустрічі з учнем Христа Ананієм він прозрів, а той сказав: «Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю його зрозумів і щоб бачив ти праведника і почув голос із уст його. Бо будеш ти свідком йому перед усіма людьми…» ().
Найвідоміший епізод біографії Саула (шлях в Дамаск), що став натхненням для багатьох шедеврів (Навернення Савла Караваджо, Мікеланджело тощо).
Навернення апостола Павла у живописі
Проповідницька діяльність Павло в своєму «Посланні до Галатів» повідомляє, що він після Дамаска не пішов в Єрусалим, але вирушив проповідувати до Аравії, а тоді повернувся до Дамаска, де його намагався заарештувати намісник набатейського царя Арети IV (, ). Відомо, що імператор Калігула поступився Ареті IV Дамаском близько 37 року, а в 40 Арета помер. Отже, тільки у ці три роки могла мати місце спроба заарештувати апостола. Після навернення Павла у християнство й сповнення Святим Духом інші апостоли з недовірою поставилися до нього і спілкувалися через посередника — апостола Варнаву, з яким Павло згодом здійснював апостольські труди в Антіохії, Македонії, Афінах, Солуні, Коринфі та Ефесі. І лише через три роки він наважився зустрітися з апостолом Петром (). Заручившись підтримкою апостола Петра, Павло зупиняється в Антіохії, де його сподвижниками стають Варнава і Марко ().
Потім Павло ще 14 років займається проповідницьким служінням в Сирії та Кілікії, де він викликає нарікання з боку юдеїв-християн (фарисейської єресі, пізніше вони стали відомі як ебіоніти — християн, що приймали Христа, але вважали, що Закон Мойсеїв все одно все ще після його приходу залишається в силі та обов'язку виконання) за заперечення необхідності обрізання. Суперечки між прихильниками Павла і його противниками вимагають скликання Апостольського собору в Єрусалимі (). На Єрусалимському (Апостольському) соборі у 48-49 р. висловив рішуче переконання, що для навернення язичників у християнство вирішальною є віра в Христа, а не приналежність до юдейської релігії. Ефесяни спалили чаклунські книги після проповіді апостола Павла.
Коли в Антіохію прибуває Петро, то у нього з Павлом починаються дебати (), через незгоду першого з позицією Павла по обрізанню та іншими аспектами юдейського Закону. Згодом Павло поширює свою проповідь на Європу, проповідуючи на Балканах (Філіппи, Фессалоніки, Афіни, Коринф) і в Італії. Одним з найбільш значущих його послань є Послання до Римлян, написане приблизно у 58 році в Коринфі і адресоване християнській громаді Риму.
Апостол Павло став ревним проповідником Євангелія в Палестині, Греції, Малій Азії, Італії та інших регіонах античного світу. Згідно з книгою «Діяння апостолів», під час святкування суботнього дня в Троаді апостол Павло воскресив юнака, на ім'я Євтихій, який сидів на вікні і, заснувши, упав вниз з третього поверху. Проповідуючи Слово Боже, апостол Павло зцілював важко хворих, але зазнав переслідувань та нападів. Кілька разів він був чудесним чином врятований Господом (після побиття камінням та потоплення корабля). В наступні роки проповідував у Малій Азії, Македонії, Греції, всюди засновуючи християнські громади. Наприкінці 50-х років І ст. у Єрусалимі був заарештований. Після дворічного ув'язнення в Кесарії місцевий управитель відправив Павла до Риму на суд імператора (схоже, Нерона), де знайшов мученицьку смерть — апостола засудили на смерть і стратили усікновенням голови (через рік після смерті апостола Петра) в Римі за правління імператора Нерона у 64 році (за іншою версією — у 67-68 роках). На місці його поховання учні залишили пам'ятний знак, який дозволив імператору Костянтину розшукати це місце і побудувати там церкву Сан Паоло Фуорі ле Мура. Про це пише і папа Климент I у своєму першому листі, що апостоли Павло та Петро померли смертю мучеників.
Християни відзначають день пам'яті апостолів Петра і Павла 29 червня.
Датування подорожей апостола
Головними джерелами відомостей про життя і проповіді Павла є книги Нового Заповіту: Дії апостолів і послання самого Павла. Автентичні послання є первинними джерелами, що містять свідчення від першої особи і авторство Павла у семи з них визнане беззаперечним. Ці послання: Послання до Римлян, Перше послання до Коринтян, Друге послання до Коринтян, Послання до Галатів, Послання до Филип'ян, Перше послання до Солунян і Послання до Филимона. «Діяння апостолів», що датуються багатьма дослідниками 70-ми чи першою половиною 80-х років І ст. написані вже після смерті Павла і є джерелом, що містить відомості з других рук. Можливі винятки — так звані «ми-уривки» , , та деякі інші — усі ці уривки відносяться до морських подорожей Павла, в яких автор раптово починає розповідь від першої особи. Не виключено, що цим він підкреслює, що був свідком описуваних подій. Існує навіть припущення, що це уривки з щоденника, який Лука або хтось інший вів під час подорожі. Достовірність свідчень книги «Діянь» істотно підвищується, якщо вони знаходять хоча б непряме підтвердження в посланнях або інших джерелах (включаючи згадку тих чи інших реалій у античних авторів, археологічні знахідки та інше). Послання Павла — основне джерело відомостей про його віру, вчення і світогляд. Вихідним пунктом місіонерських подорожей апостола Павла є вказівка у «Діях апостолів» () — «А коли Галліон був в Ахаї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його». По закінченні його перебування у Коринфі привели Павла до римського намісника Луція Аннея Галіона. За надписом, знайденим у Дельфах, Галіон займав цей пост з початку літа 51-го до початку літа 53 року. «Дії апостолів» () також згадують едикт імператора Клавдія, за яким наказано юдеям покинути Рим. Цей едикт датовано 49 роком. Отже апостол Павло був у Коринфі у 50/51 роках тривалістю близько 1,5 року. Від цієї дати і проходить хронологія діяльності апостола. Апостол Павло розпочинає свою місіонерську діяльність у 32/33-х роках. У 46 році він відвідує Єрусалим, можливо, щоби віддати збір пожертв (). Такі пожертви часто збиралися у Палестині в голодні часи. Це також описує у своїх історичних творах Йосип Флавій. Такі пожертви характерні для неврожайної середини 40-х років. У 45/46-х роках Павло разом з Варнавою проходить через Кіпр та Малу Азію, відвідує Афіни (, ) та засновує перші християнські громади у Солуні та Филипах (, ). У 48 році він покидає Антіохію (). Цей час Павло описує у своєму Посланні до Галатів. Через три роки він відвідує Єрусалим і там зустрічає апостола Петра та брата Ісуса — Якова (, ). Після цього слідують місіонерські подорожі у Сирію та Кілікію, Тарс та Антіохію. Через чотирнадцять років після свого навернення він удруге відвідує Єрусалим (). З Коринфу Павло слідує через Антіохію до Ефесу, де він і залишається з 52 по 56 роки. У 55/56-х роках проходить Македонію і вдруге відвідує Коринф, де залишається на зиму. Наприкінці 56–на початку 57 року повертається до Єрусалиму, де був ув'язнений римським намісником Марком Антонієм Феліксом та утримувався два роки в ув'язнені в Кесарії (). У 59 році на посаду намісника вступає Порцій Фест та відправляє Павла у Рим. Залишається дискусійним питання про те, коли відбувся Єрусалимський (Апостольський) собор. За , він відбувся під час другого відвідання Єрусалиму апостолом Павлом, а за Діями — під час третього. Однак в основному дослідники вважають, що зібрання апостолів відбулося після смерті Ірода Антипи тобто у 46-48-х роках.
Місіонерські подорожі апостола Апостол Павло, будучи свідомим свого покликання як апостола народів, проповідує Євангелія серед інших народів, які не належали до юдеїв. За часи своєї місіонерської діяльності він проводить три подорожі у визначні на той час античні міста. Серед них: Коринф, Філіппи, Ефес. У подорожах його супроводжують його учні та сподвижники — Варнава, Тит, Тимофій, Сила, Ераст. Всі подорожі, крім проповідування Євангелія, мають також на меті створення християнських громад. По мірі становлення самостійності громад, апостол переходить у інше місто. Апостол Павло не перериває зв'язку із цими громадами та підтримує їх своїми посланнями та листуванням у якому допомагає у розв'язанні проблем становлення та існування перших християнських громад.
Перша подорож (45 — 49-ті роки)