Марія I ( — ) — королева Шотландії з дитинства (фактично з 1560 року) до повалення в 1567 році, а також королева Франції в 1559—1560 роках (як дружина короля Франциска II) і претендентка на англійський престол. Її трагічна доля, повна цілком «літературних» за драматизмом поворотів і подій, приваблювала письменників романтичної і наступних епох.
Молоді роки
Регентство Аррана Марія Стюарт була дочкою короля Шотландії Якова V і французької принцеси Марії де Гіз. Саме вона ввела у вживання офранцужене написання імені династії Stuart, замість раніше прийнятого Stewart.
Марія народилася 8 грудня 1542 року у палаці Лінлітгоу в Лотіані, а через 6 днів після народження помер її батько, король Яків V, що не переніс принизливої поразки шотландців при Солуей-Мосс і недавніх смертей двох своїх синів. Окрім Марії, у короля не залишилося законних дітей, а оскільки до цього часу в живих вже не було нікого з прямих нащадків по чоловічій лінії першого короля з династії Стюартів Роберта II, Марія Стюарт була проголошена королевою Шотландії.
Регентом країни при малолітній королеві став Джеймс Гамільтон, 2-й граф Арран, найближчий родич Марії Стюарт та її спадкоємець. До Шотландії повернулися шляхтичі-емігранти — прихильники союзу з Англією, які були вигнані або втекли з країни при Якові V, який проводив профранцузьку політику. За їхньої підтримки регент Арран наприкінці січня 1543 року сформував проанглійський уряд, припинив переслідування протестантів і почав переговори про шлюб молодої королеви зі спадкоємцем англійського престолу. Ці переговори завершилися в липні 1543 року підписанням Гринвіцького договору, відповідно до якого Марія повинна була вийти заміж за сина короля Англії Генріха VIII — принца Едуарда, що надалі мало спричинити приєднання Шотландії до Англії. Тим часом, 9 вересня 1543 року, Марія Стюарт була коронована у Стерлінгському замку королевою Шотландії.
Війна з Англією Посилення профранцузької партії шотландської шляхти на чолі з кардиналом Девідом Бітоном і королевою-матір'ю, а також вимога Генріха VIII про передачу йому Марії Стюарт, викликали поворот у політиці Шотландії. Наприкінці 1543 року проанглійські барони на чолі з графом Ангусом були зміщені, а до влади прийшов кардинал Бітон та прихильники орієнтації на Францію. Це не могло не викликати відповідної реакції з боку Англії. У 1544—1545 роках англійські війська графа Гертфорда неодноразово вторгалися до Шотландії, знищуючи католицькі церкви і плюндруючи шотландські землі. Одночасно дедалі більше поширення в країні отримувало протестантство, прихильники якого в політичному відношенні виступали за зближення з Англією. 29 травня 1546 року група радикальних протестантів вбила Бітона і захопила Сент-Ендрюський замок. Уряд не зміг впоратися з ситуацією і звернувся за допомогою до Франції.
Французькі війська прибули в Шотландію на початку 1547 року і вибили протестантів із Сент-Ендрюса. У відповідь англійська армія знову перейшла кордон і вщент розгромила шотландців у битві при Пінкі у вересні 1547 року. Англійці захопили основні шотландські фортеці в Лотіані та на берегах Ферт-оф-Тея, підпорядкувавши таким чином найважливішу частину королівства. Марія де Гіз була змушена сховати свою дочку в замку Дамбартон; ; . Перед тим на престол Франції вступив Генріх II, прихильник рішучої боротьби з Англією. За його пропозицією 7 червня 1548 року був підписаний договір про шлюб королеви Марії Стюарт і спадкоємця французького престолу дофіна Франциска. До Шотландії були введені французькі війська, які до кінця 1550 року змогли домогтися відходу англійців із країни. 7 серпня 1548 року королева Марія, якій на той час виповнилося лише шість років, відбула до Франції.
Життя у Франції Разом з Марією 13 серпня 1548 року до Франції прибула її невелика свита, яка включала єдинокровного брата графа Морейского і «чотирьох Марій» — чотирьох юних дочок шотландських аристократів на одне ім'я, які стали фрейлінами. Французький двір, ймовірно в той час найблискучіший у Європі, зустрів юну наречену пишними урочистостями. Король Генріх II відчував симпатію до Марії Стюарт і забезпечив їй чудову освіту: молода королева вивчала французьку, іспанську, італійську, давньогрецьку мови і латину, твори античних і сучасних авторів. Вона також навчилася співати, грати на лютні та полюбила поезію і полювання. Марія зачарувала французький двір, їй присвячували вірші Лопе де Вега, П'єр де Брантом (), П'єр де Ронсар.
1550 року до Франції прибула мати королеви, Марія де Гіз, яка займалася зміцненням франко-шотландського союзу. Вона, однак, не залишилась зі своїми дітьми, а в 1551 році повернулася до Шотландії, щоб забезпечити своїй доньці стабільну владу в розділеній релігійними суперечками країні. У 1554 році Марії де Гіз вдалося усунути від влади графа Аррана і самій очолити уряд Шотландії.
Регентство Марії де Гіз Правління Марії де Гіз ознаменувалось посиленням французького впливу в Шотландії. Французькі війська були розміщені в шотландських фортецях, у королівській адміністрації домінували вихідці з Франції. 24 квітня 1558 року в Соборі Паризької Богоматері відбулося весілля Марії Стюарт і дофіна Франциска. Секретним додатком до шлюбного контракту королева передавала Шотландію королю Франції в разі відсутності дітей від цього шлюбу.
Така політика не могла не викликати невдоволення більшої частини шотландської аристократії. У той же час поширення протестантства остаточно розкололо суспільство. Положення ускладнилося сходженням на престол Англії наприкінці 1558 року королеви Єлизавети I, яка почала надавати підтримку протестантам Шотландії. Єлизавета I згідно з канонічними правилами католицької церкви була незаконнонародженою, тому Марія Стюарт, яка була правнучкою короля Англії Генріха VII Тюдора, оголосила себе англійською королевою. Це рішення Марії стало фатальним: у Шотландії не було сил відстояти її права на престол, а відносини з Англією були безнадійно зіпсовані.
10 липня 1559 року помер Генріх II, і на престол Франції вступив Франциск II. Марія Стюарт стала королевою Франції.
Протестантська революція Франциск II був слабким хворим юнаком, і на перші ролі у Франції вийшла королева-мати Катерина Медічі та Гізи, дядьки Марії Стюарт. У той же час у Шотландії почалася протестантська революція. Велика частина шотландських аристократів приєдналася до повсталих протестантів і звернулася по допомогу до Англії. У країну були введені англійські війська, яких протестанти зустрічали як визволителів.
Марія де Гіз і французький гарнізон був обложений в Леіте. Марія Стюарт не могла надати допомогу своїй матері: Амбуазька змова в березні 1560 року послабила вплив Гізів при дворі, у Франції назрівали релігійні війни католиків з гугенотами, і Катерина Медічі не бажала загострювати відносини з Англією. 11 червня 1560 року померла Марія де Гіз — остання перешкода на шляху руху Шотландії до протестантизму і союзу з Англією. Единбурзький договір, укладений між Францією і Англією 6 липня 1560 року, забезпечив відхід і англійських, і французьких військ із Шотландії й закріпив перемогу протестантизму в країні. Марія Стюарт відмовилася затвердити цей договір, оскільки в ньому містилося визнання Єлизавети I королевою Англії.
5 грудня 1560 року помер Франциск II. Це означало швидке повернення Марії Стюарт до Шотландії. Перспектива прибуття королеви-католички змусила шотландських протестантів прискорити оформлення нової державної церкви: парламентом країни були затверджені протестантський символ віри і дисциплінарний статут, оголошено про розрив шотландської церкви з Римом і заборону католицької меси.
Повернення в Шотландію
Внутрішня політика 19 серпня 1561 року вісімнадцятирічна королева прибула до Шотландії. Країна, в яку вона повернулася, являла собою розділену націю. Консерватори, на чолі з графом Гантлі, були готові беззастережно підтримати королеву, яка перестала після смерті Франциска II уособлювати французьке домінування. Радикальні протестанти, на чолі з Джоном Ноксом, вимагали розриву королеви з католицтвом і її шлюбу з графом Арраном, одним із протестантських лідерів. Помірне крило лорда Джеймса Стюарта і державного секретаря Вільяма Мейтланда могло надати Марії Стюарт підтримку тільки за умови збереження протестантської релігії і продовження зближення з Англією.
З перших днів свого правління Марія Стюарт стала проводити обережну політику, не намагаючись реставрувати католицтво, але і не переходячи в протестантство. Головні ролі в королівській адміністрації зберегли Джеймс Стюарт, який став графом Морейским, і Вільям Майтленд. Крайні протестанти намагалися влаштувати змову з метою захоплення королеви, але вона провалився. Арран незабаром збожеволів, а радикалізм Джона Нокса вже не зустрічав розуміння у широких верствах шотландської шляхти. З іншого боку, консервативне крило в 1562 році виявилося обезголовленим: граф Гантлі, який добивався передачі йому графства Морів, підняв повстання проти Марії Стюарт, але був розбитий лордом Джеймсом і незабаром помер. У 1562—1563 роках королева офіційно визнала протестантство як державну релігію країни і затвердила порядок розподілу церковних доходів на релігійні та державні потреби. Марія Стюарт відмовилася послати шотландську делегацію на Тридентський собор, який завершив оформлення католицької доктрини. При цьому вона не поривала з Римом, продовжувала листування з папою, а при дворі служили католицьку месу. У підсумку з початком правління Марії Стюарт досягненням став здобуток відносної політичної стабільності.
Підтримка Марії Стюарт шляхтою пояснювалася новими можливостями, які відкрилися перед молодими шотландськими аристократами після створення королівського двору за французьким зразком в Голірудгаузькому палаці Марії. Молода, струнка, красива королева, яка любила музику, танці, маскаради, полювання і гольф, привертала до себе увагу шотландської шляхти, яка за час громадянських війн відвикла від придворного життя. Передоручивши щоденну адміністративну роботу Морею і Мейтланду, Марія Стюарт змогла створити у себе в Голірудгаузі маленьку подобу Лувру.
Зовнішня політика Зовнішня політика становила серйозну проблему. Лідери шотландського уряду Мореї і Майтленд були переконаними прихильниками англо-шотландського зближення. Сама королева Марія відмовлялася визнавати Єлизавету I королевою Англії, сподіваючись на реалізацію своїх прав на англійський престол. Компроміс міг бути можливим на умовах відмови Марії від претензій на корону за життя Єлизавети І в обмін на визнання її спадкоємицею англійської королеви. Однак ні Марія, ведена самовпевненими надіями, ні Єлизавета, не готова вирішувати питання спадкування, не бажали йти на зближення.
У той же час постало питання нового шлюбу королеви Марії. На її руку було безліч претендентів серед європейських монархів (королі Франції, Швеції, Данії, ерцгерцог Австрії). Найбільш імовірним нареченим тривалий час вважався Дон Карлос, син короля Іспанії Філіпа II. Переговори про цей союз стурбували Англію: Єлизавета I навіть запропонувала за відмову від іспанського шлюбу визнати Марію своєю спадкоємицею. Однак до кінця 1563 року стало ясно, що Дон Карлос психічно нестабільний, і цей проєкт провалився. Єлизавета зі свого боку запропонувала руку Роберта Дадлі, графа Лестера, свого ймовірного коханця, що, природно, викликало обурення королеви Шотландії.
Криза і падіння Марії
Другий шлюб і вбивство Річчі