Мерилін Монро

Нóрма Джин Мóртенсон-Бéйкер (), відома під псевдонімом, а пізніше під іменем Мерилі́нМонро Мерилін // (МерилінМова і культура (Науковий журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. — Т. 2—3. — С. 143Мистецтво України: Енцикл. в 5 т. / Редкол.: Кудрицький А. В. (відп. ред.) та ін. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995, — Т. 1. — С. 282) Монро́ (; 1 червня 1926, Лос-Анджелес — 4 серпня 1962) — американська кіноакторка, модель, співачка, кінопродюсерка та автобіографістка. Один з найкультовіших образів американського кінематографа та символів всієї світової культури. Лауреатка «Золотого глобуса» 1960 року в номінації «найкраща жіноча роль — комедія або мюзикл» за головну роль у фільмі «У джазі тільки дівчата» (1959), першою з кіноакторів розділивши цю премію (з Раджем Капуром). 20 фільмів за участю Монро принесли в прокаті понад 200 млн доларів. Проте одна з найзатребуваніших акторок 1950-х, максимальний заробіток якої сягнув 300 000 доларів (У джазі тільки дівчата), Монро отримувала одну з найнижчих оплат серед зірок Голлівуду через кабальний контракт із кіностудією «20th Century Fox» у рамках студійної системи. В результаті конфлікту з Fox вона у 1955 році заснувала власну продюсерську компанію «Marilyn Monroe Productions», інструменталізувавши процес розпаду студійної системи Голлівуду.

Монро стала найпопулярнішою акторкою 1950-х, знімаючись у комедіях і мелодрамах, що вміло експлуатували її зовнішні дані й перетворили на секс-символ 50-х: «Ніагара» (1953), «Джентльмени віддають перевагу білявкам» (1953) і «Сверблячка сьомого року» (1955). Образ наївної сексуальної блондинки став візитівкою і водночас пасткою для акторки, що прагнула драматичних ролей. Кінокритика, феміністські студії та психоаналіз досі продовжують інтерпретувати глибину творчості Монро.

Життєпис

Дитинство

Норма Джин Мортенсон народилася 1 червня 1926 року в Лос-Анджелесі, була третьою дитиною кіномонтажниці «RKO Pictures» Ґледіс Перл Бейкер (до шлюбу Монро, 27 травня 1902 — 11 березня 1984). У 15 років мати одружилася з 24-річним Джоном Ньютоном Бейкером. Норма Джин мала зведених старшого брата Роберта (1917—1933) і сестру Верніс (нар. 1919), про яку не знала до 12 років. Мати подала на розлучення в 1921 році, і батько забрав дітей в Кентуккі.

1924 року мати одружилася з Мартіном Едвардом Мортенсеном, з яким розлучилася 1925 року до зачаття Норми Джин, тож особа батька Мерилін Монро невідома. Найчастіше вона користувалась прізвищем Бейкер і протягом усього життя заперечувала батьківство Мортенсона, стверджуючи, що в дитинстві їй показали фотографію чоловіка, котрого мати назвала її батьком — Чарльза Стенлі Гіффорда.

За легендою Норма Джин названа на честь двох великих акторок того часу: зірки німого кіно Норми Толмадж і голівудської діви Джин Гарлоу. Мати працювала в кінолабораторії і захоплювалася кадрами з Толмедж. Проте Гарлін Карпентер взяла ім'я Джин Гарлоу тільки 1928-го, коли Нормі Джин було 2 роки.

Через психічний розлад і фінансові труднощі мати віддала Норму до прийомної (можливо форстерної) сім'ї у сільське містечко Говторн (Каліфорнія): Альберт та Іда Болендер виховували прийомних дітей за принципами євангельського християнства. Там Норма Джин прожила до 7 років. Спочатку мати жила з Болендерами і їздила на роботу до Лос-Анджелеса. На початку 1927 року через довгі робочі зміни і важкі переїзди мати змушена повернутися в місто, і відвідувала Норму Джин у вихідні, часто беручи її в кіно і на екскурсії в Лос-Анджелес. Хоча Болендери хотіли вдочерити Норму Джин, до літа 1933 мати здобула фінансову стабільність, купила будинок у Голлівуді і забрала доньку. В домі також жили актори Джордж і Мод Аткінсон з дочкою Неллі. Але через кілька місяців стан матері погіршав, їй діагностували параноїдну шизофренію і госпіталізували на решту життя, після чого їхнє спілкування було обмеженим.

Норма Джин потрапила під опіку: її опікункою стала найкраща подруга матері Ґрейс МакКі (Grace McKee), що взяла на себе справи Ґледіс. МакКі теж захоплювалася Джин Гарлоу, тому дозволяла Нормі носити макіяж та завивати волосся. Вони разом ходили в кінотеатри, розвиваючи захоплення Норми Джин кінофільмами та акторським мистецтвом. Саме МакКі сказала Нормі Джин, що колись та стане кінозіркою.

1935 року Ґрейс МакКі одружилася з Ервіном Ґодардом, і 9-річна Норма потрапила до Лос-Анджелеського сирітського притулку (пізніше «Голліґроув»). За 2 роки перебування в сиротинці удочерінням Норми Джин цікавились кілька сімей, але МакКі не давала дозволу і в 1937 році забрала дівчинку назад до себе.

У 1937 році чоловік МакКі Ервін Ґодард здійснив проти 11-річної Норми Джин сексуальне насильство. МакКі відправляє Норму до двоюрідної бабусі Олівії Бранінґз (Olive Brunings) у Комптоні, Каліфорнія. Але й перебування там перервав один з синів Бранінґз, сексуально домагаючись дівчинку. За припущеннями біографів та психологів, сексуальне насильство в дитинстві викликало подальші проблеми Мерилін Монро (розлад сну, залежність від психотропів, складнощі в міжособистісних стосунках).Taraborrelli JR (2009). The Secret Life of Marilyn Monroe. New York: Grand Central Publishing, pp. 81-83.Daniel Schechter, Erica Willheim (2009). Evaluation of possible child sexual abuse and its sequelae in the case of an adult female patient. In JW Barnhill (Ed.) Approach to the Psychiatric Patient. American Psychiatric Association Press. pp. 328—332.

На початку 1938 року МакКі відправляє Норму Джин до тітки Ани Ловер (Ana Lower) у Ван Найс, округ Лос-Анджелеса, де вона вступає до . Мерилін з радістю згадувала час, проведений із «тіткою Аною», як один із небагатьох періодів, коли вона відчувала справжню стабільність. Проте пізніше у тітки Ани почалися проблеми зі здоров'ям, і наприкінці 1940-го — на початку 1941 року Норма Джин змушена повернутися до МакКі і Ґоддарда. Вона завершує середню і вступає в .

Стосунки У старшій школі Норма Джин Мортенсон почала зустрічатися з Джимом Доґерті. 1942 року сім'я Ґоддард-МакКі переїхала в Західну Вірджинію, але не могла взяти з собою Норму Джин, і, щоб уникнути чергового притулку, 16-річна Норма, за наполяганням МакКі, 19 червня 1942 року бере шлюб з Доґерті, покидає школу й селиться в нього. Через рік чоловік влаштувався в торговий флот і відбув до Тихого Океану. За його відсутности Норма Джин успішно будує кар'єру в моделінгу, тож напередодні Різдва 1945 року чоловік ультимативно вимагав її припинити зніматися для журналів, або він розірве шлюб. 13 вересня 1946 Мортенсон розлучилася з чоловіком, який не розумів її кар'єри.

В 1947 Монро дружила, а потім зустрічалася з виконавчим директором «20 Century Fox» Джозефом М. Шенком. На зніманні мюзиклу «Хористки» зустрічалася з викладачем вокалу Фредом Каргером, який оплатив виправлення її прикусу. У 1948 зустрічалася з Джонні Гайдом, віцепрезидентом , але пропозицію шлюбу відхилила. Здобувши вибухову популярність у 1950 році, зустрічалася з Еліа Казаном, режисером Ніколасом Реєм, акторами Юлом Бріннером і Пітером Лоуфордом.

У 1952 почала широко висвітлювані пресою стосунки з бейсбольною зіркою Джо Ді Маджо, в січні 1954 одружилася з ним. 9-місячний шлюб був крихким від початку: Ді Маджо постійно ревнував зірку та намагався контролювати її стосунки. Біографи Вільям Спото і Лоїс Банер також припускали, що він бив Монро. Чоловік влаштував сцену після рекламної кампанії Монро зі знаменитою сукнею, що підіймається над решіткою метро, для фільму «Сверблячка сьомого року». Монро найняла відомого адвоката і в жовтні 1954 подала на розлучення, яке набуло сили в жовтні 1955 року. Пізніше відродила дружбу з колишнім.

Також зустрічалася з Марлоном Брандо. Ще 1950 року познайомившись із драматургом Артуром Міллером, зблизилася з ним у 1955, розлученим і з двома дітьми від попереднього шлюбу. У 1956, після перемоги над студією «20 Century Fox», їхні стосунки почала критикувати преса. Волтер Вінчелл був невдоволений, що «найвідоміша в Америці блондинка стала кінозіркою, а тепер улюбленицею лівої інтелігенції». 29 червня 1956 року Монро одружилася з Міллером цивільною церемонією у Вайт-Плейнс (Нью-Йорк), а два дні по тому відбулася єврейська церемонія в будинку його агента в Нью-Йорку. Монро перейшла в юдаїзм, що призвело до заборони всіх її фільмів у Єгипті. Преса засуджувала союз секс-символа й інтелектуала (заголовок Variety «Egghead Weds Hourglass» — «Яйцеголовий одружується з пісочним годинником»). Вже через кілька тижнів після весілля Міллер написав у щоденнику, що ненавидить її. Від Міллера Монро мала три викидні. 1957 року, після конфліктів (і можливо викидня) з Лоуренсом Олів'є на зніманні «Принца і танцівниці» та конфліктів у правлінні своєї компанії Монро взяла 18-місячну перерву від роботи, щоб присвятити себе сімейному життю на східному узбережжі. Вона з Міллером проводила час між мангеттенською квартирою і маєтком 18-го століття, який придбали в Роксбері (штат Коннектикут), а літо в місті Амагансетт, Лонґ-Айленд. Стосунки з партнером по картині «Займемося коханням» Івом Монтаном широко висвітлювала преса, їх використовували в рекламній кампанії. Пишучи сценарій для Монро в її останньому фільмі, Міллер завів роман з . Після численних конфліктів Монро розійшлася з Міллером після фіналу знімання і отримала швидке розлучення в Мексиці 20 січня 1961 року, без взаємних претензій.

У 1951 році Монро познайомилася з Джоном Кеннеді, що згодом став президентом США. У 1954-му почала з ним стосунки тривалістю до 1960 року. Про ці взаємини існує багато свідчень, зокрема свідчення цілодобових президентських охоронців. Поширювались чутки про стосунки також і з його молодшим братом Робертом, до якого Монро ставилася дуже добре. За деякими версіями, їх поширювали з метою приховати зв'язок із президентом, що набув розголосу.

У 1961 році кілька місяців зустрічалася з Френком Сінатрою.

Здоров'я Монро завжди хотіла мати дітей, у кожному шлюбі намагаючись завагітніти, але мала викидні через ендометріоз, яким страждала протягом усього дорослого життя. В середині 1957 року завагітніла, але позаматково, перенесла аборт. Через рік пережила викидень. В цей період ненадовго госпіталізована через передозування барбітуратами.

У 1961 році Монро перенесла операцію у зв'язку з ендометріозом і холецистектомією, провела 4 тижні в лікарні, в тому числі в психіатричній, лікуючись від депресії. Отримала допомогу від Джо Ді Маджо, з яким відродила дружбу. Навесні 1961 року переїхала в Каліфорнію, на початку 1962 року купила будинок в Брентвуді, Лос-Анджелес.

Смерть

5 серпня 1962 року хатня робітниця Монро Юніс Мюррей, що залишилася на ніч у її будинку на , Брентвуд, прокинулась о 3:00, помітила світло з-під дверей спальні Монро, які виявились замкненими, зателефонувала психіатрові Монро Ральфові Грінсону. Той прибув у будинок, виламав двері і виявив тіло Монро. Смерть офіційно підтвердив її лікар Гайман Енгельберг біля 3:50, а о 4:25 вони повідомили про трагедію Департамент поліції Лос-Анджелеса. За підрахунками експертів, Монро померла між 8:30 та 10:30 вечора, а токсикологічний звіт зафіксував причиною смерті гостре отруєння барбітуратами.

Психіатри з лос-анджелеської Команди попередження самогубств розслідували з патологоанатомами можливі причини смерті Монро. У крові Монро виявили 8 % (мг на 100 мл) хлоралгідрату, 4,5 % пентобарбіталу (Нембутал) і ще 13 % пентобарбіталу в печінці. Порожні пляшечки з-під цих ліків знайшли поруч із її ліжком. Ймовірність випадкового передозування виключена, бо дозування в її тілі в кілька разів перевищувало допустиму межу. Психіатри заявили, що Монро була схильна до частих епізодів паніки і депресії та мала емоційну лабільність. За офіційною версією, патологоанатомічним протоколом доктора Томаса Ноґучі, причиною смерті стало «передозування снодійним» пентобарбіталом у взаємодії з пігулками хлоралгідрату. Розтин показав, що вона була здоровою. У посвідці про смерть вказали: «Ймовірно, самогубство».