Росі́йська слу́жба Бі-Бі-Сі́ (, ) — частина Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі.
Передісторія Російської служби 23 червня 1941 року, виступаючи в парламенті, прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль оголосив своїм співвітчизникам про напад Німеччини на Радянський Союз. На Бі-Бі-Сі вирішили перекласти історичну промову Черчилля на російську мову і передати в ефір для радіослухачів у СРСР. Ця трансляція поклала початок російськомовному мовленню Британської мовної корпорації.
Відтоді в керівництві Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі все активніше стали лунати суперечки про доцільність регулярного мовлення російською мовою. Супротивники стверджували, що в СРСР не цікавляться новинами з Великої Британії і що там мало у кого є короткохвильові приймачі. До того ж після передачі перекладу мови Черчилля радянські дипломати, акредитовані у Лондоні, «м'яко» дали зрозуміти, що в Москві «не бачать сенсу в передачах такого роду». У результаті регулярне мовлення Британської мовної корпорації російською мовою почалося лише п'ять років по тому, після знаменитої Фултонської промови Черчілля про «Залізну завісу».
Початок мовлення російською 24 березня 1946 року о 19:45 за московським часом Соня (Бетті) Хорсфолл провела першу програму, підготовлену Російської секцією Бі-Бі-Сі. У той інформаційний бюлетень увійшли повідомлення про переговори між Персією та СРСР про виведення радянських військ, про проголошену Радянським Союзом евакуацію з Маньчжурії, про майбутні сесії Ради Безпеки ООН і про прибуття до Індії британської урядової делегації для переговорів про самоврядування. Друга половина передачі складалася з легкої музики.
Оскільки Бі-Бі-Сі не розглядала себе як альтернативу внутрішньому мовленню в СРСР, у програмах російською не робилося особливого акценту на події в Росії. Основна увага в програмах приділялася життю у Великій Британії. У цьому полягала корінна відмінність російськомовного мовлення від, наприклад, американського радіо «Визволення» (пізніше — радіо «Свобода»), яке відпочатку було помітно політизоване й приділяло основну увагу повідомленнями про Радянської Росії. Утім, без гострих моментів не обійшлося. Так, в 1949 році на хвилях Бі-Бі-Сі виступив колишній глава тимчасового уряду Росії Олександр Керенський. У своїй промові він, по суті, закликав до повстання, що відразу ж викликало протест Кремля.
Раніше, у січні 1948 року, британський уряд розпорядився про проведення політики антикомуністичної пропаганди, і тодішній голова Східно-Європейської служби Бі-Бі-Сі підтримав цю ініціативу. Пізніше разом зі співробітниками британського зовнішньополітичного відомства він виділив ті верстви радянського суспільства, які в принципі могли б проявити нелояльність до існуючого режиму: в'язні трудових таборів, стиляги та студенти, низькооплачувані робітники, представники нацменшин і віруючі — і запропонував прямо або опосередковано заохочувати їх настрою.
Боротьба голосу Бі-Бі-Сі і глушилок СРСР 24 квітня 1949 року СРСР уперше почав глушити передачі Бі-Бі-Сі. Бі-Бі-Сі зробила крок у відповідь, домовившись з іншими західними радіостанціями, передусім із «Голосом Америки», і почала «бомбардувати» СРСР радіопередачами з таким розрахунком, щоб вони виходили в той самий час, але на різних частотах. Тактика спрацювала. Ефективної роботи глушилок вдалося досягти тільки в Москві, Ленінграді та ще кількох великих містах.
Однією з найпомітніших фігур на Російській службі того часу був Анатолій Гольдберг. Для багатьох слухачів його спокійний голос протягом майже 40 років уособлював дух Російської служби Бі-Бі-Сі. У Москві Гольдберга свого часу затаврували як шпигуна і заборонили йому приїжджати в СРСР.
З 1950-х років глушіння програм Бі-Бі-Сі перетворилося на свого роду барометр відносин між Москвою і Лондоном. Воно то припинялося, то відновлялося. У роки хрущовської «відлиги» вийшла щотижнева передача попмузики, що стала передтечею дуже популярної рокпрограми, створеної пізніше Севою Новгородцевим. Її вів Антоній (Ентоні) Кеш, що супроводжував програми забавними частівками. Водночас Бі-Бі-Сі почала організовувати вікторини. Спочатку як призи розігрувалися книги про Велику Британію, а в 1965 році переможцям особливо складною вікторини була запропонована двотижнева поїздка до Великої Британії. Прийшли сотні листів. Але двом переможцям з СРСР виїхати так і не дали. Після 1968 року в проведенні вікторин взагалі не стало сенсу.
Потайливість і неоперативність російських ЗМІ давала іноземним мовникам значну перевагу. Так, у 1964 році Бі-Бі-Сі задовго до радянських журналістів повідомила про усунення від влади Хрущова. До того ж слухачі Бі-Бі-Сі змогли почути аналіз цієї події та реакцію світу на зміну кремлівської верхівки.
Перелом Перелом відбувся наприкінці 1960-х років, коли в СРСР активізувалася діяльність дисидентів. Російська секція Бі-Бі-Сі стала приділяти все більше уваги подіям, що відбуваються в Радянському Союзі. У 1967 році був відзначений так званий «заколот інтелектуалів»: заклики Солженіцина і Вознесенського до скасування цензури; тексти у справі Синявського і Даніеля і протести проти поганого поводження з Даніелем у таборах; повідомлення про втечу Світлани Аллілуєвої; уривки з її книги «20 листів до одному». У 1970-ті подібні передачі стали невіддільною частиною мовлення Бі-Бі-Сі. Коли Солженіцин приїхав на Захід, після його вигнання радянською владою, перше інтерв'ю він дав Російській службі Бі-Бі-Сі. У 1982 році він своїм голосом записав «Один день Івана Денисовича». Трансляція повісті було приурочено до 20-ї річниці її публікації.
Одночасно ще актуальніше стала боротьба з глушилки. Якщо до вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини глушіння то припинялося, то поновлювалося, то після празьких подій 1968 року радянські глушилки заробили з новою силою. Найактивніше глушіння здійснювалося в містах. У сільській місцевості воно було менш ефективним. Тому в ході підготовки програми передач на вихідні редактори особливу увагу приділяли повторам найкращих матеріалів за тиждень. Розрахунок був простий: у вихідні багато вибиралися за місто, на дачі, де глушилки працювали слабкіше. Як правило, російськомовні програми Бі-Бі-Сі повторювали по три рази на тиждень, щоб люди в СРСР могли почути передачу хоча б раз.
Глушіння припинилося лише 21 січня 1987 року і ознаменувало початок нового звучання програм тоді вже розширеної Російської служби. Якщо раніше програми являли собою переважно одноголосе мовлення, що пробивалося крізь перешкоди, то тепер з'явилася можливість готувати повнозвучні програми, які супроводжувались музикою, позастудійними записами, ефектами. Коли восени 1987 року в ефір почала виходити музична програма Сєви Новгородцева «Севаоборот» і радіогазета «Аргумент», Російська служба зазвучала так, як зазвичай звучать передачі внутрішнього мовлення Бі-Бі-Сі.
Період Перебудови Приблизно тоді ж на Російській службі почали подумувати про активніше залучення до програми аудиторії. Якщо раніше слухачі до редакції тільки писали, то тепер в ефір стали давати їхні телефонні дзвінки. У 1988 році на запитання слухачів Російської служби Бі-Бі-Сі в прямому ефірі відповідала прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер. Тоді надійшло понад 800 дзвінків з СРСР, 15 з них пройшли в ефір.
Перший корпункт у Москві
Наприкінці 1980-х було вирішено, що Російській службі Бі-Бі-Сі потрібен корпункт у Москві. У 1988 році вдалося орендувати кімнату в одному з держустанов на Ільїнці, неподалік Кремля. Обладнання корпункту було скромним: один магнітофон, одна телефонна лінія, до якої був підключений телефон і факс. Про живий ефір з цього корпункту не могло бути й мови: усі матеріали передавалися телефоном у Лондон на запис. Уже пізніше, після переїзду в повноцінний офіс, Російська служба Бі-Бі-Сі почала вести пряме мовлення як із Лондона, так і з Москви.
Московський офіс У радянські та пострадянські роки у Москві на Садовій-Самотьочной вулиці існувала також невелика радіостудія Бі-Бі-Сі, якою користувалися колеги з англомовної служби, проте і вона була не пристосована для регулярних виходів у прямий ефір і студійної роботи. Підходяще приміщення для Російської служби знайшлося на початку 1990-х у готелі «Редіссон-Слов'янська», де нарешті були обладнані дві повноцінні радіостудії. З часом якість сигналу і каналів зв'язку вирівнялося настільки, що з'явилася можливість здійснювати не тільки прямі включення, але і самостійне мовлення з Москви.
У 1995 році в прямому ефірі Російської служби Бі-Бі-Сі з московської студії вперше прозвучала 15-хвилинна інформаційна програма «На цю годину», що об'єднала в собі випуск новин, огляди російської та британської преси, а також матеріали кореспондентів. Потім з'явився «Брифінг» — ранкова передача, яка стартувала як 45-хвилинка, а потім переросла у двогодинну програму. З 2000 року з Москви почала виходити й дискусійна програма «Радіус», яка спочатку протягом декількох років транслювалася з Лондона.
Сьогодні на передачі московській студії припадає понад 40 % від загального обсягу радіомовлення Російської служби Бі-Бі-Сі.
Оновлення ефіру
Протягом майже трьох десятиліть, починаючи з 1970-х, основною інформаційною програмою у мережі мовлення Російської служби вважалася радіохроніка поточних подій «Дивлячись із Лондона», яка складалася здебільшого з попередньо записаних матеріалів, підготовлених лондонською редакцією. Однак із кожним роком ставало дедалі очевидніше, що подібна концепція мовлення все менше відповідає запитам цільової аудиторії. Із запуском тригодинної програми «Ранок на Бі-Бі-Сі», яка в 2004 році вперше вийшла в ефір із нового московського офісу на вулиці Бахрушина, почалося кардинальне оновлення мовлення Бі-Бі-Сі російською мовою. Значну частину програми складають матеріали на близьку слухачам внутрішньоросійську тематику, а також з основними міжнародними темами дня, що супроводжуються коментарями експертів, інтерв'ю та дискусіями у прямому ефірі. Найважливішим елементом «Ранку на Бі-Бі-Сі» став безпосередній контакт команди журналістів з аудиторією: слухачі отримали можливість телефонувати у прямий ефір і висловлювати власну думку на актуальні теми дня.
У 2007 році на зміну радіохроніці «Дивлячись із Лондона» прийшла двогодинна інформаційно-аналітична програма «Вечір на Бі-Бі-Сі», у якій втілилася ідея одночасної роботи в прямому ефірі двох ведучих — з Лондона і з Москви. З квітня 2009 року ефірний час програми «Вечір на Бі-Бі-Сі» було збільшено до трьох годин. У березні 2009-го вперше вийшла в ефір нова програма півторагодинна Російської служби «П'ятий поверх», у якій щосуботи і щонеділі ведучий разом із гостями підбиває підсумки минулого тижня, обговорюючи різні теми, починаючи від політики і культури і закінчуючи новинами спорту.
Тематичні програми