Леона́рд Марко́ні (; 6 жовтня 1835, Варшава — 1 квітня 1899, Львів) — львівський скульптор, педагог італійського походження. Майстер архітектурної пластики доби історизму. Тесть скульптора Антонія Попеля.
Біографія Леонард Марконі народився 6 жовтня 1835 у Варшаві. Походив із династії архітекторів, скульпторів і живописців вихідців із Мантуї. Батько — скульптор Ферранте Марконі приїхав до Варшави 1828 року на запрошення свого брата Генрика — відомого архітектора у Польщі того часу. Леонард був одним із сімох дітей Ферранте. Перші уроки скульптури отримав у майстерні батька. Потім навчався у Варшавській школі мистецтв (1856—1857) у Константина Гейдля та у Римській академії св. Луки (1859—1861) у Адамо Тадоліні. Навчаючись у Римі, здобув відзнаку найкращого учня, а також золоту й дві срібні медалі академії. Деякий час працював разом із батьком. Потім 12 років у майстерні спільно зі шваґром Анджеєм Прушинським (чоловіком сестри Аделаїди). Варшавська спадщина Марконі майже цілком загинула під час Другої світової війни. Остання масштабна споруда, оздоблена Марконі — палац Кронеберга, була знищена 1963 року для будівництва готелю «Вікторія». У варшавському періоді творчості відчутний сильний вплив італійського класицизму.
1873 року призначений на посаду «професора надзвичайного» на відділ скульптури та орнаментального рисунку Цісарсько-королівської технічної академії у Львові, від 1893 року — на посаді «професора звичайного». Остаточно оселився в Львові у січні 1874 року. У 1875—1876 роках Марконі намагався вдосконалити технологію своїх монументальних скульптур, створюючи власну суміш гідравлічного вапна та романцементу виробництва невеликої фабрики у селі Велдіж (нинішнє село Шевченкове, Калуський район). Член Політехнічного товариства у Львові у 1877—1883 та 1899 рокахTowarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877—1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 91. . 1879 року в селі Берездівці на Львівщині заснував майстерню виробів із алебастру. 1885 року Марконі обраний почесним членом Папської академії образотворчих мистецтв у Римі. У 1892 році обіймав посаду декана архітектурного факультету. Брав участь у конкурсі на найкращий проєкт Художньо-промислового музею із власним проєктом. Однак для реалізації на конкурсі був обраний проєкт Юзефа Каетана Яновського, в якому Марконі був автором скульптурного оздоблення. У 1876—1878 роках відновлював оздоблення замкової каплиці у Бережанах на замовлення графа Станіслава Потоцького. У 1877 році виставляв свої роботи на Рільничо-промисловій виставці у Львові. У 1880—1890 роках працював над скульптурним оздобленням львівських кам'яниць. Основним матеріалом для його робіт була суміш цементу і гідравлічного вапна. На початку львівського періоду своєї діяльності активно вивчав породи пісковиків і вапняків Східної Галичини. Результати його досліджень у грудні 1877 року були надруковані у львівському часописі «Dziennik Polski» у циклі статей «Спорудження будинку сейму». Марконі мав особливу пристрасть до архітектури. Оздоблював цілі фасади і брав участь майже в усіх архітектурних конкурсах у Львові та інших містах. Попри те, часто співавторами його проєктів були архітектори. Під кінець львівського періоду творчості у стилістиці схилявся до необароко.
Від січня 1874 року мешкав на вулиці Зиґмунтовській, 10 (нинішня вулиця Гоголя). Спорудив власний будинок на вулиці Вишневецьких, 11 (нинішня вулиця Русових), де мешкав разом із родиною від грудня 1878 року. Мав п'ять доньок та двох синів. Його співробітником на кафедрі та зятем був Антоній Попель (чоловік доньки Марії ЦипріаниBłoński P. Popiel (Sulima Popiel) Antoni (19865-1910) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVII/3, zeszyt 114. — S. 553. ).
В останні роки життя Марконі натикався на зростаючу ворожість зі сторони мистецьких критиків та колег з цеху. Відомо про особливо велику неприязнь скульптора Тадея Баронча, котрий на шпальтах газети «Kurjer Lwowski» роздмухував конфлікт довкола пам'ятника Янові Собеському. Затягувалася судова справа у суперечці з Юзефом Каєтаном Яновським щодо авторства проєкту Художньо-промислового музею. Тяжким ударом стала смерть Юліана Захаревича — «приятеля артистичного» як його називав Марконі. Ініціатива видобутку алебастру в Берездівцях виявилася неуспішною і скульптор потрапив у серйозні борги. Наприкінці 1899 року почала загострюватися давня проблема здоров'я Марконі — туберкульоз.
Помер уночі з 1 на 2 квітня 1899 року у власному будинку при нинішній вулиці Русових. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі, поле № 57 неподалік Юліана Захаревича. Після смерті Марконі, очолювану ним кафедру було розформовано. Підприємство з видобутку алебастру в Берездівцях занепало. Судовий позов проти Юзефа Каетана Яновського був програний (від імені Марконі виступала його вдова).
Майстерня Ательє Леонарда Марконі у Львівській Політехніці стало чимось на зразок артистичної школи. У різний час на роботах були задіяні пізніше відомі діячі образотворчого мистецтва. Такими зокрема були: Міхал Адам Созанський, Гаврило Красуцький, Петро Війтович, Пйотр Гарасимович, І. Вдовіцький. Разом із Марконі у 1874 році з Варшави до Львова прибули декілька його друзів та асистентів. Зокрема, Міхал Корпаль, Кароль Клос, також можливо й Анджей Прушинський. Завдяки протекції зятя, Антона Попеля, на роботу було взято Теобальда ОркасевичаBiriulow J. Rzeźba lwowska…. — S. 242..
Творчість Варшава Скульптурне оздоблення палацу Кронеберга. Епітафія Фридерика Шопена у Базиліці Святого Хреста.
Львів Неоренесансні рельєфи портику будівлі хімічних лабораторій (нинішній Інститут хімії та хімічних технологій) Львівської політехніки (1875—1876, архітектор Юліан Захаревич). Скульптурна група «Інженерія, Архітектура, Механіка», що символізувала три основні на той час факультети, уміщена на аттику головного корпусу Львівської політехніки (1873—1877, архітектор Юліан Захаревич). Архівольти вікон другого ярусу портика також прикрашені символічними скульптурами. За проєктом Марконі виконано різьблений дерев'яний плафон інтер'єру бібліотеки. Погруддя Адама Міцкевича виготовлене з білого пісковику 1876 року та встановлене у 1880 році на фасаді будинку Зигмунта Ріхтмана, що на вул. Міцкевича (нинішня вулиця Листопадового чину), 14. Кам'яне погруддя Міцкевича (1898) на будинку № 20 по вул. святої Софії (нинішня вул. Івана Франка, 104). Моделі майбутніх дерев'яних скульптур для інтер'єрів бібліотеки та актового залу політехніки (1876—1877). Дві каріатиди при вході у Міське (Міщанське) казино у Львові на вулиці Академічній, 13 (нинішній проспект Шевченка; 1878, архітектор Філіп Покутинський). До нашого часу не збереглися. Скульптурне оздоблення фасаду будинку на вул. Чарнецького (нинішня вулиці Винниченка), 28 (1878, архітектор Міхал Фехтер)). Власна вілла на нинішній вул. Русових, 11 (1878, власний проєкт Леонарда Марконі). Скульптурне оздоблення фасаду будинку на вул. Крашевського (нинішня вул. Соломії Крушельницької), 21 (1878). Алебастрові колони у палаці Дідушицьких на вул. Курковій (нинішня вул. Лисенка), 15 (кінець 1878). Алебастрове скульптурне оздоблення вестибюля та сходової клітки будинку Галицького намісництва на вул. Чарнецького (нинішня вулиці Винниченка), 18 (1878—1879, архітектори Фелікс Ксенжарський та Сильвестр Гавришкевич). Модифікація скульптурою портику львівської ратуші (1880, розібрано 1928). Скульптурне оздоблення сходової клітки та стін головної зали засідань будинку Галицького сейму (нині головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка; 1878—1881). Головний вівтар Костелу Святого Серця Ісусового і монастиря францисканок на вулиці Курковій (нинішня вулиця Лисенка), 43 (1879—1887; проєкт та моделі у співавторстві з Юліаном Захаревичем; виконано із мармуру і алебастру скульптурною майстернею Леопольда Шимзера)Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. Część I, tom 12. Materiały do Dziejów Sztuki Sakralnej / Praca zbiorowa; red. nauk. Jan K. Ostrowski. — Kraków: Międzynarodowy Centrum Kultury, 2004. — S. 77—101. — ISBN 83-89273-17-9. . Вівтар мав форму євхаристичного трону з великим куполом-балдахіном на арках та п'ятьма мармуровими статуями ангелів. В ранні радянські часи знищений. Скульптурне оздоблення фасадів будинків на вул. Крашевського (нинішня вул. Соломії Крушельницької), 15, 17 (1882—1883, співавтори А. Загурський, Зигмунт Кендзерський), 23 (1884, співавтор Якуб Соломон Крох), 1, 7 (1884—1885). Два пам'ятники на Личаківському цвинтарі — надгробок на могилі дівчинки на ім'я Дзюня (1881; поле № 12) та гробівець для Адама Гейделя (1887; спільно з архітектором Яном Шульцем). Оздоблення фасаду будинку на вулиці Панській, 2 (нинішня вул. Івана Франка; спільно з Вінцентом Равським-молодшим, 1882—1883). Постать Меркурія у польоті на будівлі Львівської дирекції залізниць на вулиці Третього Травня (нинішня вул. Січових Стрільців), 3 збудованої у 1885—1887 роках. Композиція в дечому повторює роботу скульптора Джованні да Болонья, в якій Меркурій знаходиться на голові Горгони. Марконі ж розмістив його на колесі Фортуни, що символізує залізницю. Біля постаті Меркурія уміщено хлопчиків-путті із атрибутами залізниці. В цій будівлі скульптор виступає співавтором фасаду разом із Вінсентом Равським-молодшим. Статуя перебувала в аварійному стані. Для збереження статуї у 2010 році стартувала громадська ініціатива «Врятувати Меркурія», в листопаді 2012 року реставрацію завершено. Оздоблення фасадів будинків № 6, 10, 11, 12 на вулиці Браєрівській (нинішня вул. Лепкого; архітектор Еразм Герматнік, 1886—1887). Оздоблення фасадів будинків № 4-6 на вулиці Пекарській (архітектор Еразм Герматнік, 1889—1890. Дві алегоричних статуї на порталі будинку № 8 на вулиці Ґротгера (нинішня вул. Смольського; 1890). Глиняні моделі цієї скульптурної групи були продані автором з метою отримання коштів на благочинність. Статуя Богоматері на фасаді вілли живописця Яна Стики на вулиці Міцкевича (нинішня вулиця Листопадового чину), 11 (нині — Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського; 1890, скульптура не збереглася). Іван Левинський на своїй фабриці розтиражував зменшену копію статуї у теракоті (опалена червона глина) та майоліці. Декілька екземплярів експонувалися на Галицькій крайовій виставці 1894 року. Пластичне оздоблення інтер'єру Преображенської церкви у Львові на вулиці Краківській, 21. створив стуковий фриз з дванадцятьма гербами міст Галичини під центральним куполом та дванадцять кам'яних статуй апостолів (1890—1896). Трифігурна скульптурна група «Ощадність, промисловість та землеробство» на аттику будівлі Галицької ощадної каси у Львові (нинішній проспект Свободи, 15; 1891). Фасади будинку Марконі прикрасив вирізьбленими з теребовлянського каменю барельєфами з алегоріями наук, ремесел, мистецтв та портретом Юліана Захаревича, а вестибюль та сходову клітку — стюковими рельєфами (співавтор Петро-Віталіс Гарасимович) та фігурами грифонів виконаними у техніці інкрустованого алебастру. Поясне зображення Богоматері з Дитям у барельєфі (варіант зроблений Іваном Левинським за проєктом Марконі; 1891) на фасаді будинку на вул. Снопківській, 16 (архітектор Еразм Герматнік). Оздоблення фасаду будинку № 8 на вулиці Подлевського (нинішня вул. Гребінки), 8 (архітектор Еразм Герматнік, 1892). Кам'яна скульптурна група «Тріумф справедливості» на аттику Палацу юстиції на вул. Баторія (нинішня вул. Князя Романа, 1—3; 1892). 1897 року Марконі доповнив ансамбль цього будинку алегоричними статуями справедливості та законодавства, встановленими на аттику бічного фасаду (співавтор Антоній Попель; статуї не збереглися). Тепер тут міститься один з навчальних корпусів НУ «Львівська Політехніка». Кам'яна скульптурна група потребує реставрації. Статуя Богоматері розміщена у ніші на будинку Товариства купців та торговельної молоді на вул. Чарнецького (нинішня вул. Винниченка, 1; 1892).