Украї́нсько-німе́цькі відно́сини — міжнародні відносини України та Німеччини. Їхня історія сягає у глиб III ст., коли українські терени були об'єднані у складі першого Готського королівства, створеного германським народом готів. У Х ст. у Києві, в часи князювання Ольги, діяла німецька католицька місія на чолі із першим руським єпископом Адальбертом. Впродовж ХІ—ХІІІ київські князі підтримували тісні контакти і династичні союзи із германськими державами Європи. Руське королівство XIII—XIV ст. було союзником Тевтонського ордену, але виступало опонентом Священної Римської імперії участь у боротьбі за Австрію. Руські королі й князі сприяли німецькій колонізації, розвиваючи міста у своїх володіннях. Після поділу Русі між Литвою і Польщею в XIV ст. русини брали участь у війнах цих держав, зокрема проти Тевтонського ордену. У XV—XVI ст. між руськими і німецькими землями існував жвавий обіг товарів, людей та ідей. Під час Тридцятирічної війни (1618—1648) українці підтримували німецьку католицьку лігу і Священну Римську імперію, а також були союзниками Пруссії в ході Північної війни (1655—1660). Після російської анексії козацької України (1764) та Січі (1775) частина української еліти сподівалася відновити самостійність за підтримки Пруссії. В ході українських визвольних змагань 1917—1918 років Німецька імперія виступила союзником відновленої України. Трагічною сторінкою відносин стала Друга світова війна (1939—1945): українські землі були сплюндровані німецько-радянським протистоянням і втратою мільйонів людських життів. 26 грудня 1991 року Німеччина однією із перших визнала незалежність України і вже 17 січня 1992 року встановила з нею дипломатичні відносини. Обидві країни налагодили тісне співробітництво у різних сферах, яке особливо активізувалося після російської агресії 2014 року. Німеччина має посольство в Києві, консульства у Львові, Одесі, Харкові; Україна представлена посольством в Берліні, консульствами у Гамбурзі, Мюнхені та Франкфурті-на-Майні. Після повномаштабного вторгнення Росії в Україну відносини укріпилися і продовжують розвиватися.
Історія
За часів УНР та Української Держави
Дипломатичні відносини між Німецькою імперією та Українською Народною Республікою були встановлені після підписання Берестейського миру від 9 лютого 1918 року, за яким Німеччина визнала УНР незалежною державоюУкраїна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2, Предметно-тематична частина: Д-Й / Відп. ред. М. М. Варварцев. НАН України. Інститут історії України. — К.: Ін-т історії України, 2010. — 252 с.. У тому ж 1918 році відбувся обмін посольствами.
Відповідно до Військової конвенції від 18 лютого 1918 року 27 лютого 1918 року Німеччина ввела на територію УНР військовий корпус для допомоги в боротьбі з більшовиками (на початку перебування на території України загальна чисельність німецько-австро-угорського угруповання досягала 450 000 осіб, у кінці перебування — тільки німецьких військ на території України налічувалося 1 000 000 чоловік). З 6 квітня 1918 року німецьке військове керівництво почало втручатися у внутрішні справи УНР (без узгодження з українською владою були видані накази головнокомандувача німецькими військами генерал-фельдмаршала Германа фон Айхгорна від 6 квітня 1918 року у справі засіву полів і від 23 квітня 1918 року про введення в Україні німецьких військово-польових судів), а 29 квітня безпосередньо підтримало Гетьманський переворот, наслідком якого стало усунення Центральної Ради УНР і проголошення Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Німецькі війська були виведені з України після листопада 1918 року.
Відповідно до мирного договору від 9 лютого 1918 року і економічного договору від 23 квітня 1918 року Німеччина разом з Австро-Угорщиною зобов'язалася постачати УНР вугілля (Німеччина — 28 230 750 пудів), нафтопродукти, сільськогосподарські машини, обладнання, фармацевтичні та хімічні препарати, надати позику УНР в розмірі 1 000 000 карбованців (надалі вже Україна, за угодою від 15 травня 1918 року, надала позику Австро-Угорщини і Німеччини в розмірі 400 000 000 карбованців), натомість УНР зобов'язалася поставити 60 000 000 пудів хлібних злаків, 2 750 000 пудів великого рогатої худоби (у живій вазі), 400 000 000 штук яєць, 37 500 000 пудів залізної руди, спеціальні сорти дерева з розрахунку 300 вагонів на місяць, мідь, олово, цинк, бавовну, овчину, льон і т. д .; за угодою від 15 вересня 1918 року Німеччина разом з Австро-Угорщиною також ще зобов'язувалися поставляти Україні щомісяця 9 000 000 пудів вугілля, по 5 000 тонн нафти і нафтопродуктів, а також обіцяли задовольнити потребу України в сільськогосподарських машинах і техніці, обладнанні для цукрової, гірської, вугільної і металургійної промисловості, крім того Німеччина виділила кредит в 1 000 000 000 німецьких марок на відновлення народного господарства, а Україна, в свою чергу, зобов'язалася поставити Центральним державам 75 000 000 пудів хліба, 11 000 000 пудів живої ваги худоби, 300 000 голів овець, 400 000 пудів сала, 9 000 000 пудів цукру, інші сільськогосподарські продукти, марганцеву і залізну руду, дерево і т. д., відновити режим вільної торгівлі на внутрішньому ринку, відмовитися від застосування експортних мит, ввести тверді ціни на всі види продукції товарообміну, вільний транзит через свою територію і контроль Центральних держав над експортом зернових культур та сировини в Росію і нейтральні країни. Також вересневою угодою зазначалося, що до проведення грошової реформи в Україні усі поставки повинні були покриватися у російських рублях. Водночас Німеччина активно заважала налагодженню торговельних відносин України з Болгарією та Фінляндією.
Берестейський договір було денонсовано Версальським мирним договором, проте Німецька держава таємно продовжувала передавати УНР гривневу готівку, яка перебувала у неї на зберіганні (станом на травень 1919 року у Німеччині зберігалися надруковані банкноти загальним номіналом у 4 513 460 000 гривень та різні цінні папери), а також, з осені 1919 року, почала видачу сум з заблокованих українських урядових рахунків та перевезення їх, за допомогою німецької авіації, в Україну . Після підписання в 1922 році Рапалльського договору з РРФСР Німеччина припинила офіційні контакти з урядом УНР у вигнанні.
Посли України у Німеччині: Олександр Севрюк. Призначено 10 березня 1918 рокуНариси історії української революції 1917—1921 років [Текст]: у 2 кн./редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. — К.: Наукова думка, 2011. Кн. 1/[В. Ф. Верстюк (кер.) та ін.]. — 2011. — 390 с. — Бібліогр.: с. 372—387. — 1000 экз.; Барон Федір Штейнгель. Призначено у 1918 році; Микола Порш. Призначено у 1919 році; Керуючі посольством України в Німеччині: Роман Смаль-Стоцький. Призначено у 1921 році.
Посли Німеччини в Україні: Альфонс Мумм фон Шварценштейн. Призначено у березні 1918 року; Повірені у справах Німеччини в Україні: Йоханнес Граф фон Берхем. Призначено у 1918 році.
Міжурядові договори: Берестейський мирний договір від 9 лютого 1918 року; Військова конвенція від 18 лютого 1918 року; Економічний договір від 23 квітня 1918 року; Фінансовий договір від 15 травня 1918 року; Господарський договір від 18 вересня 1918 року; Договір щодо безперешкодної евакуації німецьких військ від 14 грудня 1918 року.
Офіційні ноти з боку України: Протест щодо намірів Центральних держав приєднати Холмщину, Підляшшя і окуповану ними частина Волині до Королівства Польського від 17 листопада 1917 року ; Меморандум Міністерству закордонних справ Німеччини від 4 березня 1923 року.
У радянський період
Офіційні дипломатичні відносини між Німецькою державою та Українською Соціалістичною Радянською Республікою були встановлені після підписання Договору про поширення Рапалльського договору на союзні Російської РФСР республіки від 5 листопада 1922 року, за підсумками якого Німеччина визнала УСРР незалежною державою. Повноважне представництво УСРР у Німеччині було відкрито ще до підписання договору — у вересні 1921 року.
Основною проблемою у стосунках України та Німеччини того періоду стала вимога УСРР про виплату Німеччиною 400 000 000 марок позичених нею раніше у Української Держави. Німці оскаржували її, апелюючи до ліквідації взаємних фінансових претензій Рапалльським договором. У підсумку, на сторону німців встала РРФСР, яка дала різку відсіч вимогам українських дипломатів.
Після утворення СРСР окреме дипломатичне представництво УСРР було ліквідовано.
Повноважні представники УСРР у Німеччині: Володимир Ауссем. Призначено у вересні 1921 року; Михайло Левицький, за сумісництвом уповноважений УСРР у Болгарії у справах репатріаціїСтрєльникова, І. Ю.. Встановлення міждержавних зв'язків УСРР у 1921—1922 рр. / І. Ю. Стрєльникова // Правові новели. — 2014. — N 2. — С. 10-13. Призначено у листопаді 1922 року.
Міжурядові договори: Договір про поширення Рапалльського договору на союзні Російській РФСР республіки від 5 листопада 1922 року.
Сучасний період
Визнання Німеччиною державної незалежності України У 1989 році Німеччина була першою західною державою, що відкрила своє генеральне консульство у Києві. Після проголошення незалежності України першим серед зарубіжних посадовців, які відвідали нашу державу, став тогочасний віце–канцлер, міністр закордонних справ ФРН Г.–Д.Ґеншер (жовтень 1991 р.). Німеччина однією з перших країн «Великої сімки» визнала незалежність України 26 грудня 1991 р. Вже 17 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини. Першим західним посольством в Україні також було посольство Німеччини.
Політичний діалог Німецько–українські взаємини не розвивалися інтенсивно. Певний час Німеччина разом з іншими країнами Заходу розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з СНД, в тому числі й з Україною, виключно у контексті взаємин з Російською Федерацією. Наприкінці 1992 — на початку 1993 рр. урядові кола ФРН остаточно визначилися щодо помилковості орієнтації на Росію і необхідності розглядати відносини з Україною як самостійний і окремий напрямок німецької зовнішньої політики‚ оскільки без суверенної України неможливо зберегти той статус–кво, який склався в Європі після об'єднання Німеччини, розвалу ОВД, а потім — й СРСРКривонос Р. А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський ун-т», 2004. — С. 73-75..
Врахування об'єктивного стану перехідного періоду і нових геополітичних реалій спонукало урядові кола обох держав до формування політико–правових засад двосторонніх відносин. У цей період розпочалося підписання широкого кола міждержавних угод. Зусилля обох сторін увінчалися офіційним візитом до Києва канцлера Г.Коля на чолі представницької делегації у червні 1993 року.
У ході візиту канцлера було підписано Спільну Декларацію про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччиною та Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки . Вони створили політико–правову базу співробітництва обох країн.
У Спільній Декларації обидві сторони підкреслювали, що вони впевнені у необхідності будівництва нової, об'єднаної на основі спільних цінностей Європи і перетворення її на континент миру, безпеки і співробітництва. Дві країни виступили з твердими намірами будувати взаємовідносини на обов'язковій міжнародно–правовій основі, керуючись при цьому принципами рівності, недискримінації та взаємної вигоди.
У Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва вказувалося, що договірні сторони сприятимуть торгівлі та співробітництву між підприємствами й організаціями обох держав шляхом належних заходів на основі національних законодавств і згідно з міжнародними зобов'язаннями. Сторони зобов'язалися надавати гарантії для експортних кредитів на максимально сприятливих умовах, дотримуючись засад національного і міжнародного права.