Шлюб у Стародавньому Римі вважався священною справою і опорою держави у стародавньому римському суспільстві.

Більшість шлюбів у багатьох заможних сім'ях Стародавнього Риму укладалися за розрахунком: для продовження роду ( — «шлюб», від  — «мати»), для об'єднання володінь, для зміцнення політичних союзів. Серед бідного населення швидше за все також переважав розрахунок, проте не були винятком шлюби по любові.

Автори часів Римської імперії вважали республіку періодом розквіту римського шлюбу за те, що чоловіки суворо контролювали мораль дружин. Партнерство подружжя в сучасному розумінні вважалося не тільки непотрібним: у Стародавньому Римі вважали, що дружина повинна присвятити життя підтримці чоловіка й турботі про нього.

Значення шлюбу Римський шлюб: concubinatus — «співжиття» (від , дослівно: «разом лежати») coniuges — «подружжя» (дослівно: «йдуть в одній упряжці») contubernium — «спільне проживання» (дослівно: «сусідство з намету») conubium — «дозвіл на шлюб» manus — «рука», «влада», «сила» matrimonium iustum — «законний шлюб» nuptiae — «весілля», «обряд одруження» (від  — «кутатися в покривало»)

Якщо охочі укласти шлюб перебували під владою глави сім'ї (), їм потрібно було отримати його дозвіл. Шлюб також міг відбутися з ініціативи глави сім'ї, наприклад, з метою зміцнення політичного або торгового партнерства. Згода дітей була виразом «згоди до шлюбу» (), «рішення поєднати життя» і тісно пов'язана з шануванням одне одного як чоловіка та дружини (). Юридичний характер шлюбу надавала моральна сторона — не формальна і не фізична. II титул XXIII книги Дігеста «De ritu nuptiarum» у зборах праць римських юристів відкривається словами Модестіна: «Шлюб є подружній союз чоловіка і дружини, спільність всього життя, єднання божого і людського права», що, на думку вчених, підходить лише до ранньоримського шлюбу.

У вільному шлюбі також був присутній сакральний елемент, і шлюбні обряди також іменувалися «священними». Римські юристи кінця республіки приділяли більшу увагу «людському», ніж «божественному» праву, а в Інституціях Юстиніана римське визначення шлюбу виглядає так: «Законний шлюб укладають між собою римські громадяни, які сходяться, слідуючи приписам законів».

Мотиви для вступу в шлюб

Батьки займалися пошуками нареченого вже незабаром після народження дівчинки. Сенека писав про те, що батьки сімейства вибирали іноді невідповідних чоловіків, бо ретельніше вибирають худобу і рабів, а про всі недоліки дружини наречений дізнається лише на весіллі.

Однією з важливих причин для вступу в шлюб було укладення політичних альянсів. Так, відомі численні приклади таких союзів у першому столітті до н. е., в яких наречена виступала запорукою стабільності політичних об'єднань. Для чоловіка шлюб служив збереженню багатства і статусу та їх передачі законним спадкоємцям. Крім того, поки тривав шлюб, чоловік міг розпоряджатися грошовою складовою посагу дружини і очікувати від її сім'ї фінансування його кар'єри.

Не менш важливим було народження законних спадкоємців, які тим самим зберігали становище в суспільстві з покоління в покоління. Іноді батько нареченого посилав до нареченої повитух, щоб оглянути її і дізнатися, чи здатна вона до дітонародження.

Передумови для вступу в шлюб Вік. Дівчата могли бути віддані до шлюбу з досягненням повноліття, тобто у віці 12 років (дівчина вважалася  — «у змозі приймати чоловіків»), хлопчики у 14 років (). Причинами рано видавати дочок до шлюбу були рання смертність жінок і дітей і нижча очікувана тривалість життя. Іноді дівчат до цього віку відводили в будинок жениха, однак обов'язки дружини наставали суворо за законом. На думку вчених, в дійсності дівчата вступали в шлюб у віці між 17-23 роками, а чоловіки одружувалися в середньому в 27—30 років. Один із сучасників імператора Траяна вважав, наприклад, рекомендований Гесіодом вік для вступу в шлюб (18 років), за «сьогоднішніми мірками», досить пізнім. Різниця у віці з дружиною іноді доходила до 30 років. Родинні зв'язки. Подружжя не повинні були складатися у родині. Шлюби, в яких чоловік і дружина були родичами до 4 коліна, вважалися інцестом і каралися смертною карою. Також були заборонені шлюби між прийомними дітьми і батьками. Протягом століть умова про родинні зв'язки між подружжям стала менш суворою: з I століття до н. е. був дозволений шлюб між двоюрідними братами та сестрами. Такий шлюб, укладений в 171 році до н. е., описує Тит Лівій. У III столітті н. е. було дозволено вступати в шлюб також дядькам і племінницям. Шлюб між братами і сестрами зустрічався в Римському Єгипті також серед простого населення, що для римлян було порушенням закону, але місцевими звичаями дозволялося. Згода. Для укладення шлюбу була потрібна згода батька родини. У ранній період Риму не була потрібна згода дітей, проте пізніше глава сім'ї не міг вплинути на рішення сина. Для заручин і шлюбу дочки, за словами Ульпіана, формально було потрібно отримати її згоду. Дівчина могла не погодитися на весілля тільки в тому випадку, якщо батько вибрав для неї недостойного (наприклад, за характером або поведінкою) або «заплямованого ганьбою» нареченого. Доросліші діти часто самі вибирали собі подружжя, а з введенням законів Августа діти могли звернутися до магістрату, якщо батько не давав дозволу на шлюб. Статус. Право укладати шлюб () мали лише вільні римські громадяни. Шлюб був заборонений особам, що займали певні посади і мали певний статус: наприклад, опікуну і підопічним, магістратам провінцій під час виконання посади, солдатам та чужинцям, рабам.

Посаг Про посаг () батьки нареченого і нареченої зазвичай домовлялися під час заручин, однак угоди могли укладатися й після шлюбу. Посаг міг складатися з майна, грошей, дорогоцінних металів, дорогих тканин, прав, зобов'язань (наприклад, жінка, що вступала в шлюб зі своїм боржником, могла залишити йому цей борг як посаг).

Батько нареченої повинен був виплатити посаг протягом 3 років після весілля. Чоловік міг використовувати його під час шлюбу: «Посаг, будучи пов'язаним з шлюбом, служить його потребам і спільним дітям…». При розлученні чоловік був зобов'язаний виплатити весь посаг. Коли чоловік помирав першим, дружина також отримувала посаг назад, бо, як писав римський юрист Помпоній, «для держави важливо, щоб посаг зберігався для жінки, бо жінки повинні мати гроші, адже вони народжують дітей та поповнюють державу громадянами». Чоловік не мав права розпоряджатися особистим майном жінки. «Початковий посаг» — майно, дане батьком нареченої, поверталося батькові у разі смерті дочки «замість утіхи» (), «щоб, втративши дочку, він не страждав ще й від грошового збитку». При цьому посаг, даний матір'ю, залишався у чоловіка померлої жінки як «прийшле».

Звичай видавати дочок і сестер у шлюб без посагу здебільшого не тільки не вітався, але і засуджувався: «Та який скандал — дівчину видати без посагу». У багатому міському будинку влада дружини пояснюється, на думку вчених, роллю її посагу: принесені жінкою в будинок чоловіка кошти давали їй право вимагати уваги з боку чоловіка, що чоловіки іноді розглядали як посягання на їх свободу. Так, один з героїв комедії Плавта зізнається, що, «взявши гроші, владу він продав за посаг…».

Заручини Весіллю могла передувати церемонія заручин (, від  — «обіцяти»), на якій батьки домовлялися про майбутнє весілля. Цього звичаю дотримувалися насамперед у сім'ях вищого стану і в юридичному плані заручини були лише святом. Майбутній наречений вручав нареченій поряд з дарами на знак вірності залізний перстень () без каменя (у пізніший час — золотий перстень). Його носила лише наречена на безіменному пальці лівої руки, оскільки римляни вважали, що звідти йде судина до серця. Заручини за часів імперії скріплювалися ще й поцілунком. За часів пізньої республіки і Римської імперії свято із запрошеними гостями і подарунками було швидше звичайною справою і влаштовувалося, щоб зміцнити повагу в суспільстві. Заручини можна було в будь-який час розірвати словами:  — «твоєю пропозицією не скористаюся».

Вікових обмежень для заручин не існувало. За законом Августа, від покарань звільнялися заручені «холостяки», внаслідок чого багато чоловіків стали використовувати це для ухилення від шлюбу, влаштовуючи заручини із зовсім маленькими дітьми. Август постановив, що заручини вважаються недійсними, якщо весілля не відбулося через 2 роки після заручин.

Весілля

Весілля було великим родинним святом, а для нареченої весілля було формальним «переходом» від дівчинки до жінки. З письмових джерел відомі звичаї підготовки і проведення весілля в вищих станах Стародавнього Риму, про традиції в сім'ях селян, торговців, ремісників точно нічого не відомо.

Дата Дата одруження вибиралася з урахуванням релігійних традицій і свят, вірувань у щасливі і нещасливі дні, тому ніколи не проходила у календи, перші дні кожного місяця, нони, 7-мі дні березня, травня, липня, жовтня та 5-ті дні решти місяців, іди, дні в середині місяця. Несприятливими вважалися весь березень, присвячений Марсу, богу війни, бо «воювати не пристало подружжю», травень, на який припадало свято лемуралії, і перша половина червня, зайнята роботами з наведення порядку і чистоти в храмі Вести. Дні поминання померлих, як дні печалі і трауру, також не підходили для весілля, як і дні, коли бував відкритий mundus — вхід в підземний світ: 24 серпня, 5 вересня і 8 жовтня. Сприятливою вважалася друга половина червня.

Вбрання Увечері перед весіллям дівчина жертвувала ларам свої старі іграшки та дитячий одяг, тим самим прощаючись з дитинством. Напередодні весілля нареченій пов'язували голову червоною хусткою і надягали на неї довгу пряму білу туніку з вовняним поясом (), що призначалася і для дня весілля. Пояс з овечої вовни () зав'язувався подвійним геркулесовим вузлом, який повинен був запобігти нещастю.

Волосся нареченої також напередодні ввечері укладалися наконечником списа () в п'ять пасом. Використовувався саме наконечник списа, можливо, як символ будинку і сімейного права, або, тому, що матрони перебували під опікою Юнони Куріти, «яка іменувалася так від носіння нею списа, що в мові сабінів зветься curis або тому, що воно віщувало народження хоробрих чоловіків; або що в силу шлюбного права наречена передається під владу чоловіка, оскільки спис є і найкращий вид зброї, і символ вищої влади». Потім волосся скріплювалося вовняними нитками () і збиралося в конусоподібну форму.

Весільне вбрання нареченої являло собою довгу сукню — паллу (), яскраво-червоного кольору, що надягається на туніку. На голову накидали покривало вогняного, жовто-червоного кольору (), трохи спускаючи його на обличчя, а з часів пізньої республіки надягали вінок з квітів (вербени й майорану, пізніше з квітів апельсинового дерева і мирта), зібраних самою нареченою. Взуття повинно було бути того ж кольору, що й flammeum. До прикрас належав перш за все браслет. Про особливе вбрання для жениха не збереглося відомостей, можливо, він одягав звичайну білу тогу й вінок (за грецькою традицією). Будинки нареченої і нареченого прикрашалися вінками, зеленими гілками, стрічками та кольоровими килимами.

Церемонія Вранці в день весілля процесія, яку очолювала розпорядниця (), жінка, що служила нареченій прикладом, тому що лише один раз була в шлюбі, прямувала до храму або домашнього атріуму. Потім пару підводили до вівтаря, на якому в жертву приносили свиню (рідше вівцю або вола), щоб по нутрощах дізнатися у богів, чи буде шлюб щасливим. Якщо пророкування було вдалим, то той, хто проводив ауспіцію давав свою згоду на шлюб.

Потім підписувався шлюбний договір (), пара вимовляла «так» і обмінювалася обручками. На знак вірності і як символ дружнього і серцевого єднання (а не як скріплення договору) наречений і наречена подавали один одному праву руку (). Потім просили благословення у п'яти богів: у Юпітера як гаранта союзу, в Юнони як богині шлюбу, Венери як богині кохання, Фідес як уособлення вірності і Діани як богині-матері.