Його преосвященство кир Гедео́н (у миру — Балаба́н Григо́рій Ма́ркович, Гедеон Балабан; 9 лютого 1530 — 10 лютого 1607) — український церковний і політичний діяч, архієрей Київської митрополії Константинопольської православної церкви. З 1565 (номінально; реально — з 1576) року єпископ Галицький, Львівський і Кам'янець-Подільський. Після Берестейської унії 1596 року — екзарх Константинопольського патріарха для українських земель, фактичний керівник Київської митрополії. Представник роду Балабанів гербу Корчак.
Спочатку — «головний промотор»Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 570., пізніше — палкий противник унії з римо-католицькою церквою й оборонець православної церкви. Засновник друкарень у селах Стратині Рогатинського району та Крилосі — Галицького.
З життєпису Народився 1530 року. Походив з дрібних українських шляхтичів Галичини, вихідці з Волині.Батько — Арсеній (Балабан) (у світі МаркоГрушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 441.Chodynicki K. Bałaban Gedeon (im. chrzest. Hryhory) (†1607)… — S. 249.), попередній єпископ Галицький і Львівський.
У 1565 (за іншими даними, отримав від короля після прохання батька експектативуочікування у 1566) році став адміністратором єпархії за життя батька, без прийняття постригу. Після смерті батька 1569 року розпочалась тривала боротьба за посаду. Львівський католицький архієпископ Станіслав Сломовський, посилаючись на давнє право, за яким латинські архієпископи Львова мали право представляти свою кандидатуру на цю посаду, для затвердження королю подав Івана Лопатку-Осталовського. Король доручив львівському старості поставити останнього єпископом, чому спротивився Г. Балабан. Після смерті І. Лопатки-Осталовського у 1576 став єпископом Галицьким, Львівським і Кам'янець-Подільським. Згодом став власником значних маєтків.
В 1582 році виступив проти запровадження в Україні григоріанського календаряГоловата Н. А. Балабан Гедеон // — С. 170..
1585 року допоміг Львівському братству відновити (викупити) друкарню Івана Федоровича, а також сприяв відкриттю Львівської братської школи.
15 лютого того самого року завдяки втручанню князя Костянтина Василя Острозького, нунція Болоньєтті, достойників Корони та ВКЛ уклав угоду з латинським архієпископом Яном Димітром Соліковським, за якою обидві сторони мали припинити обопільне насильство до часу згоди між Папою та Патріархом.
Після того, як 1586 року патріарх Антіохійський Йоаким V Дау надав братству ставропігію, що підривало авторитет єпископської влади, почав вести з ним боротьбу. Зокрема, неврегульованим було питання власності над Онуфріївським та Унівським монастирями.
В 1587 році була згода між ним та братством, підтримав заходи братства стосовно заснування школи, друкарні. Зіпсулись стосунки після затвердження постанови Патріарха Єремії про реформу Йоакима IV.
Митрополит Київський Михайло Рогоза, згодом і Берестейський церковний собор 1590 року та патріарх Константинопольський вирішили суперечку на користь братства. Г. Балабан звернувся до короля Сигізмунда III Вази з проханням призначити комісію для перегляду цієї справи. Після цього, за згодою патріарха, митрополит М. Рогоза оголосив про звільнення Гедеона з кафедри і зняття сану за те, що він не підкорився ні митрополиту, ні Собору, ні патріарху, а виніс церковну суперечку на світський суд. Г. Балабан не підкорився цьому рішенню (1593 — відлучення (діал. «викляття», ), 26 вересня 1594 року на синоді в Новогрудку винесено рішення про позбавлення сану).
1590 року брав участь у переговорах (Берестейський синод) про з'єднання Київської православної митрополії з католицькою церквою; став ініціатором наради єпископів Холмського і Белзького Діонісія Збируйського, Луцького Кирила Терлецького, Пінського і Турівського Леонтія Пельчинського, яка проходила у Белзі, де вперше було піднято питання про об'єднання (унію) православної та католицької церков. У 1591—1594 роках королю Сигізмунду III Вазі і Папі Римському Клименту VIII надійшло кілька грамот з проханням про введення унії для православних Польщі, де були його підпис і печатка.
Напружені стосунки з частиною вищого кліру та мирян стали причиною його пошуку підтримки серед світської влади та РКЦ. Іпатій (Потій) стверджував, що Г. Балабан їздив до резиденції львівського латинського архієпископа (тоді ним був Ян Димітр Соліковський) у Дунаєві для отримання підтримки у справі «визволення з неволі константинопольських патріархів».Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 562. Ян Димітр Соліковський сприйняв дуже недовірливо позицію Г. Балабана через його тодішні конфлікти.Kotarski Edmund, Kumor Bolesław. Solikowski Jan Dymitr herbu Bończa (1539—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 2000. — t. XL/2, zeszyt 165. — S. 287.
1595 року на з'їзді духівництва Галицько-Львівської єпархії єпископ оголосив, що, за прикладом вищого духівництва, він визнає зверхність папи Римського. Після цього прихильник унії митрополит Михайло Рогоза відновив його в єпископських правах і скасував свої попередні рішення на користь Успенського братства.
Незабаром різко змінив погляди. На Берестейському соборі 1596 року він став на боці князя Василя-Костянтина Острозького, тобто, проти унії, на цій позиції лишився до смерті.
Після 1596 року, поряд з єпископом Перемиським Михайлом Копистенським, залишився єдиним православним ієрархом в Речі Посполитій. За це був відлучений від церкви греко-католицьким митрополитом Київським Михайлом Рогозою. Проте, патріарх Константинопольський Мелетій Пігас призначив його 4 серпня 1597 року своїм екзархом для українських земель з титулом «екзарх Руської церкви», фактично — місцеблюстителем Київського митрополичого престолу і першоієрархом всіх православних країни.
На початку 1596 року відкрив у своєму маєтку в містечку Стрятині греко-слов'янську школу, у 1604 році разом з небожем Федором Балабаном — друкарню. Заснував також друкарню у Крилосі. Дбав про шкільництво, боровся з забобонністю, видавав церковні книги, зокрема: «Харитонія» (1602) «Служебник» (1604) «Требник» (1606) «Учительне євангеліє» свого авторства
У камені, вмурованому над входом до церкви Різдва Христового у Тернополі згадане його ім'я (при ньому почали споруджувати теперішній храм).
Під кінець життя намагався зробити своїм наступником свояка, унівського архимандрита Ісаю Балабана (кандидатуру відкинуло Львівське братство).
Помер 10 лютого 1607 року. Похований в Унівському монастирі.
Гедеон Балабан — єпископ Львівський і Кам'янець-Подільський — третій із числа єпископів відновленої Львівської єпархії. Єпископський титул ієрарха Львівського і Кам'янець-Подільського отримав при єпископській хіротонії після смерті свого батька Арсенія Балабана, який стояв у проводі цієї ж єпархії протягом двадцяти років (1549—1569) після монашого постригу. До цього часу єпископську кафедру Львова займав місцевий шляхтич Макарій Тучапський (1540—1549), який особисто спричинився до віднови галицького єпископського осідку. Слід зазначити, що процес віднови єпархії був важкою справою і потребував доброго фінансового сприяння. Наприклад за королівський декрет віднови 23 жовтня 1539 року король отримав від місцевої шляхти 310 волів. Крім цього, за номінаційну грамоту для Макарія Тучапського до королівського двору додатково перегнали іще 140 волів, що в загальному рахунку, склало 450 голів худоби. 22 лютого 1540 року Київський митрополит Макарій Московитянин погодився висвятити першого єпископа для відновленої єпархії, яким став Макарій Тучапський. Від цього часу за єпископами Львівської єпархії зберігся титул «Єпископ Львівський і Кам'янець-Подільський», а місцем їх осідку став святоюрський монастир. Служіння Макарія було важке і переповнене конфліктами з католицькою ієрархією Галичинио. Пошивак Тарас. Критично-порівняльна характеристика Львівського єпископа Гедеона Балабана і Полоцького архієпископа Мелетія Смотрицького. — Львів : Львівська Богословська Академія. Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, 2000. — С. 120..
1549 року після смерті Макарія повноправним кандидатом на Львівський престол став Арсеній Балабан. Устійнене тогочасне право патронату дозволило йому ще за життя свого попередника отримати грамоту на єпископську кафедру. Частково цьому посприяла руська шляхта, яка врахувала великий внесок роду Балабанів у віднову Галицького єпископства 1539 року. Відтоді династія Балабанів протягом 60-ти років тримала управу єпархії в своїх руках «начебто свою родинну справу». Як єпископ, Арсеній не відзначався активною діяльністю. Не спостерігаємо за ним ніяких реформ в культурно-освітніх чи соціальних процесах русинів. Уся його діяльність радше зводилась до судових процесів з львівським братством та місцевим латинським архієпископом. Як зазначають історики, у своїй діяльності він був «заслабий на тодішні умови». В загальному діяльність Арсенія Балабана мала подвійне спрямування. В першому випадку він працював для Церкви і не відзначався сильною активністю, в другому випадку він працював для власного матеріального збагачення і збагачення своєї родини. Останнє стало пріоритетним напрямком його діяльності і навіть супроводжувалось деяким насиллям. За це він неодноразово отримував попередження від королів Жигмонта І, Жигмонта ІІ і митрополита Київського Макарія ІІ. Помер Арсеній Балабан 1569 року.
Згідно з королівською грамотою Жигмонта ІІ, даною ще з 1566 року, повноправним «спадкоємцем» Арсенія став його син Григорій Балабан, висвячений для Львівської єпархії 1569 року. Єпископській хіротонії передував монаший постриг, після якого Григорій почав називатися Гедеоном. Інтронізація Гедеона не відбулася вчасно. Після смерті його батька він став не єдиним претендентом на Львівську єпископську кафедру. Суперником Гедеона був львівський шляхтич Йона (Іван) Лопатка-Осталовський, номінований королівською грамотою за сприянням латинського архієпископа Станіслава Сломовського. Цей же архієпископ наказав львівському старості ввести єпископа Йону в єпархіальну управу і не допускати в єпископські палати раніш номінованого Гедеона Балабана. Гедеон розпочав судовий процес і з 1569 до 1576 року по-суті був лише титулярним не діючим єпископом. 1576 року помер Йона Лопатка-Осталовський — Гедеон став єдиним Львівським єпископом аж до своєї смерті 1607 року (в єпископському сані перебував 38 років, з яких 7 просидів в родинному осідку — Стрятині — очікуючи рішення судового процесу){.
Інтелектуальна і духовна формація Гедеона Балабана