Феміні́зм (від «жінка») — низка політичних суспільних рухів, ідеологій та теоретичних парадигм, спрямованих на збереження політичної, економічної, культурної та соціальної статевої рівності шляхом захисту прав та інтересів жінок. Це включає боротьбу з насильством проти жінок, мізогінією, сексизмом, гендерними стереотипами, створення можливостей для жінок у сфері освіти та праці. Кінцевою метою фемінізму є усунення сексизму та подолання гендерної нерівності. Феміністичний рух від свого зародження виступає за права жінок, включно з виборчими (голосувати та бути обраними у владу), трудовими (здобувати освіту, працювати та отримувати справедливу (рівну з чоловіками) платню), володіти власністю, укладати договори, рівними правами у шлюбі (опіка над дітьми, декрети), репродуктивними (планувати сім'ю, контролювати народжуваність). Фемінізм бореться з усіма формами насильства проти жінок і дівчат (передовсім сексуального і домашнього), за їх фізичну недоторканість, цілісність і здоров'я (проти практик калічення геніталій, «убивств честі», викрадення та спалювання наречених, селективних абортів, дитячих шлюбів, проституції, баад).
Феміністичні кампанії — головна рушійна сила масштабних соціальних змін, особливо в західному світі. За останні 200 років вони вибороли для жінок до того недосяжні впродовж всієї історії людства виборчі права, права укладати контракти і володіти майном, здобувати освіту та оплачувано працювати, доступ до ефективної контрацепції і абортів, криміналізацію сексуального і домашнього насильства, гендерне квотування, дієву боротьбу з проституцією, гендерний паритет .
Феміністська теорія, що виникла з феміністичного руху, досліджує природу гендерної нерівності, вивчаючи соціальні ролі жінок і чоловіків та пережиті жінками досвіди; її відгалуження у різних дисциплінах, від філософії й теорії права до літературної критики і психології, вливають на соціальне конструювання гендеру та соціум загалом.
В історії фемінізму від прото- та суфражизм до фемінізму другої, третьої та четвертої хвиль, на стиках культур розвинулися численні феміністичні рухи та ідеології з різними точками зору та цілями, що доповнюють основну феміністичну думку репрезентаціями кольорових, негетеросексуальних, ісламських жінок, екологічних та інших проблем .
Феміністкою або феміністом є людина, яка обстоює права людини для жінок, активно долучається до поширення феміністичних принципів. Людину, що підтримує деякі ідеї фемінізму, або не бере участі в суспільному русі, називають профеміністкою або профеміністомLingard, Bob; Douglas, Peter (1999). Men Engaging Feminisms: Pro-Feminism, Backlashes and Schooling. Buckingham, England: Open University Press. с. 192. ISBN 978-0-335-19818-4..
Хоча феміністична правозахисна діяльність була і є зосереджена на правах жінок, деякі феміністки (белл гукс, Кессі Джей, Кеті Янг) відстоюють включення чоловічого звільнення до кола її цілей, вважаючи, що чоловіки теж страждають від гендерних ролей та стереотипів і залучення їх до фемруху піде на користь соціуму.
Етимологія Створення слова «féminisme» приписують Шарлю Фур'є в 1837 роціGoldstein 1982, p.92.. Слова «féminisme» та «féminist» вперше з'явилися у Франції та Нідерландах у 1872 році,Голландська феміністка Міна Круземан у листі до Александра Дюма — у: Maria Grever, Strijd tegen de stilte. Johanna Naber (1859—1941) en de vrouwenstem in geschiedenis (Hilversum 1994) ISBN 90-6550-395-1, ст. 31 у Великій Британії в 1890-х і в США у 1910 році.Offen, Karen. «Les origines des mots 'feminisme' et 'feministe'». ''Revue d'histoire moderne et contemporaine''. July–September 1987 34: 492—496 Залежно від періоду, культури та країни, послідовниці фемінізму мали різні мотиви та цілі. Більшість західних історикинь фемінізму вважають феміністичними всі рухи, які борються за визнання прав жінок, навіть якщо вони самі не вживали(-ють) цей термін щодо себе. Інші дослідниці фемінізму стверджують, що термін стосується сучасного руху, а ранні рухи називають «протофеміністичними».
Українська специфіка Попри лінгвістично коректний переклад прикметника feminist як феміністський (-а, -е), у вітчизняному слововжитку частіше зустрічається варіант феміністичнийФеміністичний. Публічний онлайн-словник української мови.Феміністичний . Академічний тлумачний словник..
Історія фемінізму
Історія сучасних західних фемрухів ділиться на три (іноді чотири) «хвилі», кожна з яких мала справу з різними завданнями боротьби. Перша хвиля включає суфражистські рухи ХІХ і початку ХХ ст. за виборчі права для жінок. Після успіху суфражисток наступні етапи тривають досі. Друга хвиля (з 1960-х), пов'язана з жіночим визвольним рухом, у пошуках причин нерівності розробила теорію фемінізму і продовжує виборювати правову і соціальну рівність для жінок, ліквідацію насильства проти жінок та системної дискримінації. Третя хвиля (з 1990-х) доповнює другу інтерсекційно, четверта (з 2010-х) залучає в боротьбу соціальні медіа. Постфемінізм та антифемінізм представляють рефлексію фемінізму та беклеш, передовсім реакцію на другу хвилю.
Перша хвиля (суфражизм): ХІХ і початок ХХ ст.
Термін «перша хвиля» впроваджено постфактум, щоб класифікувати ці західні рухи після того, як термін друга хвиля фемінізму стали вживати для опису нового руху, що боровся проти фактичної соціальної, культурної і політичної нерівности.
Від кінця ХІХ ст. феміністки фокусувалась на доступі жінок до політичної влади, перш за все виборчих прав, хоча деякі активно агітували і за сексуальні, репродуктивні та економічні права. У Великій Британії і зрештою США суфражизм виборював договірні, шлюбні, батьківські (материнські) та майнові права. До кінця ХХ ст. суфражизм досяг реформ у законодавстві.
Британський представив вперше дав жінкам право опіки над власними дітьми. і розширений стали зразками законів для інших британських територій. Наприклад, штат Вікторія прийняв закон 1884 року, Новий Південний Уельс у 1889 році, а інші австралійські колонії між 1890 і 1897. Виборче право у Британії вперше вибороли жінки австралійських колоній: самоврядні колонії в надали жінкам право голосу в 1893 році, а в Південній Австралії право обирати і бути обраними на парламентські посади в 1895 році. В Австралії жінки змогли голосувати у 1902 році.
Суфражетки і Англії домоглися прийняття 1918 року (могли голосувати жінки від 30 років, котрі володіли нерухомістю), що у 1928 році поширився на всіх жінок від 21 року. Еммелін Панкгерст, найпомітніша британська активістка, одна з (Тайм), «сформувала уявлення про сучасних жінок, розхитала суспільство до нової моделі, від якої не може бути ніякого повернення» .
Лідерками фемінізму в США були Лукреція Мотт, Елізабет Кеді Стентон і Сьюзен Ентоні, кожна з яких боролася за скасування рабства перед тим, як відстоювати право голосу для жінок. Ці діячки дотримувалися ідей квакерського богослов'я про духовну рівність чоловіків і жінок перед Богом. Вважається, що в США перша хвиля фемінізму закінчилася з прийняттям Дев'ятнадцятої поправки до Конституції (1919), яка надала жінкам право голосу в усіх Штатах.
У жінки отримали право голосу тільки після приходу Тимчасового уряду від 21 квітня 1944 року. Консультативна асамблея Алжиру 1944 року 24 березня запропонувала надати жінкам право бути обраними, але після внесення поправки від жінки отримали повне громадянство, включно з правом голосу. Пропозицію Греньє прийняли 51 голосом проти 16. У травні 1947 року, після , соціолог Роберт Вердьє мінімізував «гендерний розрив», заявивши в Le Populaire, що жінки не голосували узгоджено, розділившись, подібно до чоловіків, за соціальними класами.
В період пізньої династії Цін в рамках реформістських рухів, таких, як Сто днів реформ, закликали до звільнення жінок від традиційних ролей і неоконфуціанської . Пізніше Комуністична партія Китаю створила проєкти, спрямовані на інтеграцію жінок до складу робочої сили, і стверджувала, що революція успішно досягла звільнення жінок.
За даними Навара Аль-Гасана Голлі, арабський фемінізм був тісно пов'язаний з арабським націоналізмом. 1899 року , «батько» арабського фемінізму, написав Звільнення жінки, де закликав до правових і соціальних реформ. Він показав зв'язки між положенням жінок у єгипетському суспільстві і націоналізмом, що вело до розвитку Каїрського університету та національного руху. 1923 року заснувала , стала його президентом і символом арабського жіночого правозахисного руху.
Перська конституційна революція 1905 року ініціювала іранський жіночий рух для забезпечення , шлюбу, кар'єри та . Однак під час Ісламської революції 1979 року багато прав, які виборов для жінок рух, систематично ліквідували (наприклад, ).
Під час стався сексистський беклеш. Обидві світові війни сприяли трудовій емансипації жінок, широко залучених у промисловість ряду країн, але в післявоєнний період їх повернули до консервативних ролей.
Друга хвиля: середина ХХ ст.
В низці європейських країн до середини ХХ ст. жінки залишались позбавленими ряду істотних прав. Рух другої хвилі зародився на початку 1960-х для досягнення рівності за межами виборчого права, такими як ліквідація фактичної дискримінації жінок через стать у всіх областях буття, і триває донині, співіснуючи з наступними хвилями.
1963 року Бетті Фрідан опублікувала книгу Загадка жіночності, озвучивши фрустрацію американок між нав'язуваних стандартів «щасливої дружини-домогосподарки» та дефіцитом можливостей для професійної й суспільної реалізації. Книга стала іскрою, що запалила другу хвилю фемінізму в США. Фрідан читала лекції у турі 1970 року. Через 10 років після публікації жінки становили більше половини робочої сили першого світу.
Феміністки другої хвилі бачать культурну та політичну нерівність нерозривно пов'язаними і заохочують жінок розуміти аспекти власного життя як глибоко політизовані й такі, що віддзеркалюють сексистські владні структури та наслідки інституціалізованого патріархатного утиску. Фемактивістка і авторка винайшла гасло «особисте є політичним», які у другу хвилю стали синонімами .
Тим часом жительки отримали право голосу лише на федеральних 1971 року, а в кантоні Аппенцелль — Іннерроден змогли голосувати з питань місцевого значення тільки 1991 року (кантон змушений був дозволити це під тиском Федерального суду Швейцарії). У Ліхтенштейні громадянки здобули право голосу . Три попередні референдуми, проведені у , і роках, не змогли забезпечити жінкам це право.
Феміністки продовжували реформу сімейного права, яке надавало чоловікам контроль над дружинами. Хоча до ХХ ст. була скасована у Великій Британії і США, в багатьох континентальних європейських країнах одружені жінки досі мали дуже мало прав (француженка у шлюбі не могла отримати право на роботу без дозволу чоловіка до 1965 року). Феміністки домагалися скасування законодавчого «сімейне виключення» для покарань за зґвалтування, яке унеможливлювало судове переслідування чоловіків за зґвалтування своїх дружин. Зусилля феміністок першої хвилі, таких як Вольтерін де Клейр, Вікторія Вудгалл і Елізабет Кларк Волстенголм-Елмі, щоб зробити підсудним зґвалтування у шлюбі наприкінці ХІХ ст., зазнали невдачі; цього досягнуто в більшості західних країн лише у кінці ХХ ст. і досі не досягнуто в багатьох частинах світу.
Французький філософ Симона де Бовуар представила марксистське вирішення і екзистенціалістський погляд на численні питання фемінізму, опублікувавши культову працю Друга стать (1949). Ця монографія виражала феміністичне почуття несправедливості, провістивши фемінізм другої хвилі.
Друга і третя хвилі Китаю переоцінювали ролі жінок під час комуністичної революції та інших реформаторських рухів. Знову дискутувалося, чи рівності вже справді вповні досягнуто.